Рішення

від 29.10.2024 по справі 626/123/24

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/123/24

Провадження № 2/626/166/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2024 року м. Берестин

Красноградський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді: Рибальченко І.Г.,

за участю секретаря Матюхової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з третіми особами- Службою у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав , встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років та стягнення аліментів на неповнолітню дитину,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідач по справі є його колишньою дружиною. В зареєстрованому шлюбі перебували з 28.09.2002 року до 18.05.2021 року. Від шлюбу мають двох дітей, доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що після розірвання шлюбу донька ОСОБА_4 залишилась проживати з ним, а ОСОБА_5 - з відповідачкою. ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачка одружилася з ОСОБА_6 та змінила прізвище на " ОСОБА_7 ". Після реєстрації шлюбу матері донька ОСОБА_5 почала проживати з позивачем та перебує на повному його утриманні. З того часу відповідачка не піклується про дитину, не проявляє інтересу до її життя, не цікавиться станом здоров`я , не виконує покладених на батьків обов`язків. Дитина знаходиться повністю на його утриманні. Фактичним вихованням дитини займається тільки він. Враховуючи вище викладене позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки, встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років та стягнення аліментів.

В судове засідання від ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання також не прибула, направила до суду телефонограму, в якій позовні вимоги ОСОБА_1 визнала. Клопотала про слухання справи за її відсутності.

Від Служби у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради 18.03.2024 року до суду надійшла письмова заява в якій просить розглядати справу за відсутності представника служби, позовні вимоги не підтримують. Відповідно до ч.5 ст.19 СК України надали суду Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради щодо розв`язання спору від 18.03.2024 року, а саме про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_5 , в судове засідання не прибув, направив до суду заяву про слухання справи за відсутності їх предстаника. рішення прийняти на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судовим розглядом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.2002 року, який рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 18.05.2021 року розірваний.

Від шлюбу сторони по справі мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 18 травня 2021 року у справі №626/948/21 після розірвання шлюбу місце проживання ОСОБА_3 , визначено з її матір`ю - відповідачем у справі.

З довідки Красноградської міської ради Харківської області від 22.12.2023 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована разом з батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до ч. 1 ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

У відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

При цьому відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 16 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Частиною першою ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 11 ЗУ "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно ст. 12 ЗУ "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини - батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Положеннями ст.164 СК України передбачено, що однією із підстав для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При цьому, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (ч.ч.5,6 ст.19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради від 18.3.2024 року враховуючи відсутність вагомих підстав орган опіки та піклування виконавчого комітету вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенні до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір`ю обов`язків по вихованню дитини, а також встановити, що вона ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Суд в черговий раз наголошує, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При цьому жодної з вищевказаних обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, послався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, пов`язаних з вихованням дитини, а саме: не цікавиться дитиною, не піклується про неї, не приймає участь у її вихованні, що спростовується Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради від 18.03.2024 року про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 по відношенні до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідача та пояснень свідків на стороні позивача, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Ухиленням від виконання обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена положеннями п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно свого сина в матеріалах справи відсутні.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно її доньки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес батька до дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача, не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Крім того у справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, самостійне виховання дитини віком до 18 років, суд зазначає наступне.

Так, позивач просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує неповнолітню дитину.

При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Позивач у своєму позові зазначає, що з 22.12.2023 року неповнолітня донька ОСОБА_9 проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні.

Такі твердження в силу ст. 141 СК України, суд розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Разом з тим, позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітнього, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Зважаючи на те, що позивач не довів, що матір неповнолітньої в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, вимога викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення є необґрунтована та не доведена.

З приводу позовних вимог, про стягнення аліментів суд приходе до висновку, що вони підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, і не оспорюється сторонами, що донька ОСОБА_5 проживає з батьком і знаходиться на його утриманні. ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги в розмірі достатньому для утримання доньки Ксенії. Відповідач є особою працездатного віку, тому має можливість забезпечувати доньку, відомостей про перебування на його утриманні інших осіб суду не надано.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. На підставі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В ч.1 статті 183 СК зазначено, що частка заробітку, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.

Пункт 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачає, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст.181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку ( доходу) її матері, батька ( ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі ( ст. 184 СК) і виплачується щомісячно.

Частиною1 ст.191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів -у межах стягнення суми платежу за один місяць.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки, під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав і відповідно встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Однак, аналізуючи наведені докази та даючи їм оцінку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення аліментів необхідно задовольнити у розмірі 1/8 частини заробітку.

У відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат , з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку встновленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 164, 166, 180, 184 Сімейного кодексу України, ст. ст. 4-5, 12, 76-83, 265, ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з третіми особами- Службою у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав , встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років та стягнення аліментів на неповнолітню дитину- завдовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка зареєстрований в АДРЕСА_2 , не працює, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , що проживає в АДРЕСА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/8 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 січня 2024 року і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп. на рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету 22030106.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя