Постанова

від 30.10.2024 по справі 643/58/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2024 року

м. Харків

справа № 643/58/24

провадження № 22-ц/818/3369/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря Львової С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Головний сервісний центр МВС про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Московського районногосуду м. Харковавід 19червня 2024року, ухвалене суддею Крівцовим Д.А.,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та в остаточній редакції просив визнати недійсним Договір купівлі-продажу № 6141/2023/4079406 транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель В 180 CDI, 2012 року випуску, колір БІЛИЙ, номер двигуна НОМЕР_1 , VIN номер НОМЕР_2 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 (Автомобіль), укладений 29.09.2023 року між ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності від 11.05.2022 року, реєстровий номер 361, від імені позивача, та ОСОБА_2 (Відповідач) в присутності адміністратора ОСОБА_4 та відповідно до ст. 210 Цивільного кодексу України зареєстрований в територіальному сервісному центрі № 6141 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області, зареєстрованого в свідоцтві про реєстрацію НОМЕР_4 та за номерним знаком НОМЕР_3 .

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 11.05.2022 року позивач видав ОСОБА_3 довіреність з усіх питань щодо використання та експлуатації Автомобіля. У грудні 2023 Позивач дізнався, що вже не є власником Автомобіля через його перереєстрацію на Відповідача. Відповідач став власником Автомобіля на підставі оспорюваного Договору, який був укладений між ОСОБА_3 (що діяла за дорученням) та Відповідачем. ОСОБА_3 є дочкою Відповідача та, таким чином, уклала Договір у власних інтересах та інтересах своєї родини. Ураховуючи наведене, Договір укладений внаслідок фактично зловмисної домовленості між Відповідачем та ОСОБА_3 У Договорі ціна Автомобіля визначена в сумі 40000,00 грн., що не відповідає інтересам Позивача та нижче ринкової вартості, яка складає 560000,00 грн. Позивач згоди на продаж Автомобіля не надавав, кошти від продажу не отримував. Наведені обставини є підставою для визнання Договору недійсним.

Рішенням Московського районногосуду м. Харковавід 19червня 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , Головний сервісний центр МВС про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначає,що домоменту укладенняоспорюваного Договорувід 29.09.2023,власником ТЗ бувПозивач,а належнимкористувачем,за згодоювласника (Позивача),була третяособа ОСОБА_3 . Вважає, що при визнанні недійсним оспорюваного Договору його сторони повинні повернутись у стан, який існував до його укладення, а тому Записи підлягають вилученню з Реєстру, тобто усі реєстраційні операції, укладені після дати цього оспорюваного Договору (29.09.2023) із цим ТЗ будуть скасовані, а ТЗ поновлюється, як власність Позивача, що дає право та можливість Позивачу вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при цьому належним користувачем ТЗ залишається третя особа ОСОБА_3 , про що не заперечує та надав дозвіл Позивач до 04.01.2025. Наведені обставини є підставою для визнання Договору недійсним. Вважає нерелевантною практику Верховного Суду, яка застосована в цій справі судом першої інстанції, оскільки правовідносини у справах не є подібними за змістовим критерієм цієї справи. Посилаючись на практику Верховного Суду зазначає, що якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання оспорюваного Договору недійсним є неналежним (неефективним) способом захисту права Позивача, адже не призведе до поновлення його прав.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з реєстраційними картками ТЗ, Автомобіль 26.07.2013 був зареєстрований на ім`я Позивача.

29.09.2023 Автомобіль був перереєстрований на Відповідача (нового власника) на підставі оспорюваного Договору.

В подальшому, 09.12.2023, Автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_3 (нового власника) на підстав договору № 6349/2023/4193818 від 09.12.2023 (а.с. 117-119).

Відповідно до заяви Головного сервісного центру МВС від 16.04.2024, Автомобіль під дією обтяжень та заборони на відчуження не перебуває (а.с. 166-180).

Отже, станом на час пред`явлення позову, так і на даний час власником Автомобіля є ОСОБА_3 , яка 09.12.2023 придбала його у відповідача.

У поясненнях Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області від 02.02.2024 було в тому числі зазначено, що 09.12.2023 Автомобіль перереєстрований на ОСОБА_3 (а.с. 42-51).

Позивач ознайомлений із змістом вказаних вище пояснень, що підтверджується його письмовими поясненнями від 21.02.2024 (а.с. 76-80). Крім того, у своїх письмових поясненнях від 08.04.2024 позивач посилався на те, що 09.12.2023 Автомобіль перереєстрований на ОСОБА_3 (а.с. 131-136; 143-148).

Отже, позивач був обізнаний про те, що спірний автомобіль 09.12.2023 перереєстрований на ОСОБА_3 .

При вирішені цього спору, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина першастатті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі№ 569/17272/15-ц).

Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту", в розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Отже, позивач, будучи достовірно обізнаним про перебування спірного автомобіля у власності ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 , будь-яких вимог до власника автомобіля про витребування спірного автомобіля від ОСОБА_3 , не пред`явив.

Тому, заявлені позивачем вимоги про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним не відповідають належному способу захисту.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту порушенного права.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення нарішення Московського районногосуду м. Харковавід 19червня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлено 07 листопада 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна