Постанова

від 28.10.2024 по справі 926/17/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2024 р. Справа №926/17/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддіВ.М. Гриців

І.Б. Малех,

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 б/н від 02.07.2024 року (вх. № 01-05/1918/24, №01-05/1919/24 від 05.07.2024 року)

на рішення господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 року (суддя О.Г.Проскурняк; повний текст рішення складено 19.06.2024 року)

та на додаткове рішення господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року (суддя О.Г. Проскурняк; повний текст рішення складено 28.06.2024 року)

у справі № 926/17/24

за позовом: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до відповідача: Релігійної організації Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м.Чернівці Древлеправославної Церкви України

про визнання статуту недійсним,

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 ;

від позивача ОСОБА_1 : Загарія О.Д. адвокат (ордер серії СЕ № 1070446 від 04.10.2023 року);

від відповідача (в режимі відеоконференції): ОСОБА_3 керівник; Кривоносов Б. А. (самопредставництво юридичної особи); Хованець А.І. адвокат (ордер серії СЕ №1090843 від 29.07.2024 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

02.01.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до господарського суду Чернівецької області з позовом до Релігійної організації Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м.Чернівці Древлеправославної Церкви України про визнання статуту недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.08.2023 року державним реєстратором Управління культури Чернівецької ОВА проведено державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну організацію.

Позивачі стверджують, що таких змін Релігійна громада не здійснювала, загальних зборів членів громади не проводила, як і не подавала документів реєстратору для проведення реєстраційних дій.

Крім того, позивачі вважають, що за допомогою проведення неправомочних зборів осіб, які не є членами Релігійної громади та підроблення документів проведено незаконну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу та зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, який підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст оскаржених рішень суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 року у справі №926/17/24 у позові відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що з огляду на відсутність обов`язкового обліку та ведення реєстру учасників релігійної організації немає можливості встановити кількість членів релігійної громади. Суд дійшов висновку про відсутність вагомих підстав для втручання у діяльність релігійної організації, оскільки таке втручання суду може призвести до негативних наслідків для громади.

Додатковим рішенням господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року у справі №926/17/24 заяву адвоката відповідача про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу (правову) допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Релігійної організації Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України 15 320,00 грн. витрат за надання правової допомоги. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Релігійної організації Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України 15 320,00 грн. витрат за надання правової допомоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу

Позивачі подали апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції. Зокрема зазначають, що суд першої інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи. Вказують на те, що наведеними позивачами доводами спростовується дійсність проведення загальних зборів релігійної громади від 13.08.2023 року. Заявляють, що судом першої інстанції проігноровано те, що особи, які брали участь в загальних зборах від 13.08.2023 року не були членами релігійної громади. Вважають, що загальні збори не були повноважними і не могли приймати рішення по питаннях, які входили до їх порядку денного. Просять рішення господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 року та додаткове рішення господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року у справі №926/17/24 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Релігійна організація Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м.Чернівці Древлеправославної Церкви України у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржників, вважає апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи. Вказує на те, що особи, які приймали участь у загальних зборах, є членами релігійної організації. Просить рішення господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 року та додаткове рішення господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року у справі №926/17/24 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні позивачі просили апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача просили залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 13.08.2023 року відбулись загальні збори членів Релігійної громади Православної старообрядної церкви храму Різдва Христового в м. Чернівці, оформлені протоколом № 1 від 13.08.2023 р., якими одноголосно вирішено: 1) перевизначити канонічну та організаційну належність Громади; 2) розгляд та прийняття статуту громади у новій редакції; 3) переобрання керівних органів; 4) зміна найменування громади.

Секретар Загальних зборів ОСОБА_4 звернувся із заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

21.08.2023 року розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації № 771-р прийнято рішення зареєструвати статут Релігійної громади храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України.

28.08.2023 року державним реєстратором управління культури Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації Заяць В.В. здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме:

1) змінено найменування організації з «Релігійна громада Православної старообрядної церкви храму Різдва Христового в м. Чернівці» на «Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України»;

2) змінено керівника юридичної особи - із ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ;

3) змінено відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи з ОСОБА_2 на ОСОБА_4 ;

4) змінено органи управління юридичною особою;

5) внесено зміни до установчих документів затверджено статут в новій редакції;

6) змінено місцезнаходження юридичної особи з

АДРЕСА_1 ) змінено інформацію для здійснення зв`язку із юридичною особою.

У позовній заяві вказується, що 10.09.2023 року за адресою Релігійної організації «Релігійна громада Православної старообрядницької церкви храму Різдва Христового в м. Чернівці», ОСОБА_1 отримала лист від ГУ ДПС у Чернівецькій області від 30.08.2023 року, з якого слідує, що у зв`язку із внесенням змін до відомостей про юридичну особу, наявні розбіжності в імені її керівника, а саме: згідно Державного реєстру фізичних осіб платників податків ОСОБА_3 , а згідно даних Єдиного державного реєстру ОСОБА_3 .

Крім того, з матеріалів даної справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась із скаргою від 21.10.2023 року до Міністерства юстиції України щодо реєстраційної дії, проведеної державним реєстратором Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації Заяць Вікторією Вікторівною щодо Релігійної організації «Релігійна громада храму в ім`я Різдва Христового м.Чернівці Древлеправославної Церкви України».

Згідно Висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення державного реєстратора від 20.11.2023 року рекомендовано відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що рішення реєстратора відповідає законодавству у сфері державної реєстрації.

Наказом Міністерства юстиції України № 3043/7 від 29.12.2023 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 21.10.2023 року у зв`язку із тим, що реєстраційна дія, проведена державним реєстратором Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації Заяць Вікторією Вікторівною щодо Релігійної організації «Релігійна громада Храму в ім`я Різдва Христового м.Чернівці Древлеправославної Церкви України» (до зміни найменування «Релігійна громада Православної Старообрядницької Церкви Храму Різдва Христового м.Чернівці») (ідентифікаційний код юридичної особи 21434913), відповідає законодавству у сфері державної реєстрації.

Предметом позову у справі № 926/17/24 є вимога про визнання статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.08.2023р. №771-р, як статут Релігійної організації «Релігійна громада Храму в ім`я Різдва Христового м.Чернівці Древлеправославної Церкви України» в новій редакції, недійсним.

За змістом позовної заяви, підставою для звернення з даним позовом до суду слугувало те, що Загальні збори членів релігійної громади, оформлені протоколом № 1 від 13.08.2023 р., поданим в подальшому державному реєстратору Заяць В.В., скликані з ігноруванням вимог Статуту, є неправомочними, не можуть породжувати правових наслідків, зокрема, бути підставою для внесення будь-яких змін про юридичну особу.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 35 Конституції України встановлено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» завданнями цього Закону є, зокрема гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України.

Згідно приписів частини 1 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Частиною 3, 4 статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

За змістом статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Відповідно до частини 1-6 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 року у справі №906/1330/21 висловила наступну правову позицію:

«Законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення цього механізму не виходить за межі звичайного правового регулювання процедури прийняття рішень об`єднаннями і не становить втручання у їх автономію.

Отже, варто виходити з того, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади».

За вимогами частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно із частиною 1-4 статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

До статуту (положення) релігійної громади на підтвердження відомостей, викладених у ньому, додатково подаються належним чином засвідчені копії:

1) рішення (витягу) про утворення релігійної громади, її найменування, затвердження статуту, обрання керівних (виконавчих) органів - протокол загальних зборів віруючих громадян або установчого релігійного з`їзду, конференції тощо (далі - протокол загальних зборів). Зазначене рішення приймається у порядку, передбаченому статутом (положенням) релігійної громади, та оформлюється згідно з внутрішніми настановами цієї релігійної громади;

2) документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеним у статуті (положенні) релігійної громади.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

За положеннями статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Отже, законодавцем встановлено вимоги до реєстрації статуту релігійних організацій та підстави для відмови у реєстрації такого статуту.

Відповідно до частини 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У матеріалах даної судової справи наявна копія протоколу Загальних зборів «Релігійної громади Православної старообрядницької церкви храму Різдва Христового в м. Чернівці» від 13.08.2023 року № 1 з додатком із підписами осіб, які брали участь у Загальних зборах.

Колегія суддів зазначає, що предметом позовних вимог у справі №926/17/24 є визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції, зареєстрованого розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.08.2023 року № 771-р.

Суд звертає увагу на те, що рішення загальних зборів Релігійної громади, оформлені протоколом № 1 від 13.08.2023 року, не є предметом спору у цій справі.

У своїй позовній заяві позивачі не заявляли жодних вимог стосовно дійсності чи недійсності рішень загальних зборів Релігійної громади, оформлених протоколом № 1 від 13.08.2023 року.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні судового рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на зазначені приписи процесуального закону та предмет позовних вимог у даній справі, суд позбавлений можливості надати правову оцінку протоколу загальних зборів Релігійної громади № 1 від 13.08.2023 року.

В силу законодавчого обмеження втручання в діяльність релігійних організації, а також з врахуванням встановлених обставин справи та вимог процесуального закону щодо доказів при вирішенні справи судом, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові на тій підставі, що з наявних у справі доказів не можна встановити порушення законодавства у сфері регулювання релігійної організації, зокрема щодо зміни статуту, котрий оскаржується позивачами.

За наведених обставин, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції у цій справі про відмову в задоволенні позову.

Щодо додаткового рішення господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У цій справі суд встановив, що 18 січня 2024 року між Релігійною громадою храму в ім`я Різдва Христового м. Чернівці Древлеправославної Церкви України та Адвокатським об`єднанням Юридична фірма ФОРС-МАЖОР укладено договір про надання правової допомоги № 167. Актом виконання робіт № INV-000519 від 14 червня 2024 року до Договору № 167 Сторони договору підтвердили надання правничої допомоги за договором № 167 на суму 30 540,00 грн. Клієнт підписанням цього Акту підтверджує, що всі зазначені послуги буди надані Адвокатом послуги у повному обсязі. Крім цього, адвокатом відповідача надано розрахунок суми витрат, які відповідач поніс у зв`язку із розглядом справи № 926/17/24. Зазначений в розрахунку обсяг робіт збігається з обсягом робіт, зазначеним у Акті виконаних робіт.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

З врахуванням вищеописаних висновків стосовно законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції від 11.06.2024 року у цій справі, яким відмовлено позивачам у задоволенні позову, колегія суддів вважає правомірним додаткове рішення господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року.

За наслідками апеляційного перегляду оскаржених судових рішень судова колегія констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 року та додатковому рішенні господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року у справі №926/17/24.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законні обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому такі рішення необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 б/н від 02.07.2024 року (вх. № 01-05/1918/24, № 01-05/1919/24 від 05.07.2024 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 року та додаткове рішення господарського суду Чернівецької області від 25.06.2024 року у справі №926/17/24 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржників.

Справу повернути в господарський суд Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя В.М. Гриців

Суддя І.Б. Малех