Постанова

від 06.11.2024 по справі 910/2337/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. Справа№ 910/2337/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

без виклику сторін,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024

у справі № 910/2337/24 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль"

про стягнення 15 679,32 грн.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи

Комунальне підприємство "Центр організації дорожнього руху" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" (надалі - відповідач) з вимогою про стягнення 15 679,32 грн. за договором на виконання проектних робіт № 323/21 від 27.07.2021. Водночас. Відповідно до рорахунку ціни позову, заявник просив стягнути з відповідача 14 419,35 грн - штрафу, 1 001,58 грн - пені, 159,02 грн - інфляційних втрат та 99,37 грн - 3% річних нараховані у зв`язку з прострочення сплати відповідачем 14 419,35 грн. штрафу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" на користь Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" 14 419,35 грн штрафу, 2 784,67 грн судового збору. В решті задоволення позову: про стягнення 1 001,58 грн - пені, 159,02 грн - інфляційних втрат та 99,37 грн - 3% річних нараховані у зв`язку з прострочення сплати відповідачем 14 419,35 грн. штрафу - відмовлено.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" 19.07.2024 (через канцелярію суду) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило прийняти дану скаргу та відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі № 910/2337/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/2337/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою суду від 24.07.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/2337/24 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/2337/24 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Палій В.В., судді Сибіга О.М., Вовк І.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Автомагістраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/2337/24 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

11.09.2024 (засобами поштового зв`язку) від Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024, у зв`язку з тим, що головуючий суддя Палій В.В. рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 звільнений з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, справу передано для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою від 26.09.2024 вказана судова колегія прийняла до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі № 910/2337/24, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі. Ухвала направлялась сторонам в особисті кабінет Електронного суду, жодних заяв, клопотань, зокрема, про відвід суддів не надходило.

Справа була розглянута в «розумний строк» в розумінні ст. 6 Конвенції, з незалежних від суду причин, з урахуванням звільнення з посади судді у відставку, повідомлення сторін про зміну складів суду, з метою забезпечення рівності сторін, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням, вказав, що місцевий господарський суд не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи. А тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з урахуванням наступного.

Так, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду, ним свої зобов?язання з надання послуг у передбачені договором строки, не виконані. Дане твердження суду першої інстанції, на думку апелянта, не відповідає дійсності, оскільки у відзиві від 12.03.2024 № 60 він зазначив, що зобов?язання з виконання проектних робіт не виконано в повному обсязі за відсутності вини, з незалежних від відповідача обставин та причин. Так, за доводами скаржника, у нього не було всіх реальних можливостей виконати зобов?язання у повному обсязі у строк, визначений договором, і цьому заважали незалежні від волі виконавця об?єктивні обставини. Водночас, з моменту відновлення виконання робіт згідно додаткової угоди № 4 від 20.01.2023 (оскільки виконання зобов?язань було призупинено у зв?язку із оголошеним військовим станом та військовою агресією російської федерації щодо України) до 01.12.2023 пройшов невеликий проміжок часу для виконання робіт по такому технологічно складному об?єкту у повному обсязі та передачі їх замовнику (позивачу). Проте, Господарським судом міста Києва вказані доводи відповідача не були взяті до уваги.

Окрім цього, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції (в частині задоволенні позову) було зазначено те, що судом першої інстанції було неправильно визначено правову природу нарахованої неустойки.

Так, скаржник вважає, що санкція, яку передбачили сторони у п. 6.2.1 договору (штраф 0,1 % загальної вартості робіт за кожний день такого прострочення) за своєю правовою природою є не штрафом, а пенею, оскільки обчислюється у відсотковому співвідношенні від суми боргу за кожен день прострочення погашення боргу. Та обставина, що сторони назвали санкцію у договорі штрафом, а не пенею - не змінює у даному випадку суті власне санкції та порядку її нарахування, передбаченого законодавством.

Отже, умовами п. 6.2.1. договору фактично сторони передбачили стягнення з відповідача пені (у розмірі 0,1 % загальної вартості робіт за кожний день такого прострочення), а не штрафу. На переконання апелянта, при ухваленні рішення, Господарський суд міста Києва не врахував, що передбачена сторонами у п.6.2.1 договору відповідальність підрядника (виконавця) за порушення термінів виконання робіт, у вигляді штрафу у розмірі 0,1% загальної вартості робіт, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом, чим порушив норми матеріального права.

А тому апелянт вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі № 910/2337/24 в частині задоволених вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в позові.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Щодо доводів апелянта про порушення строків виконання своїх зобов`язань через причини, що не залежали від його волі зазначив, що відповідно до положень договору відповідач зобов`язаний в повному обсязі виконати необхідні погодження проектної документації, а підставою фінансування виконавця є підписані сторонами акти приймання-передачі робіт.

Так, за доводами позивача, останній неодноразово звертав увагу відповідача на необхідність дотримання умов договору №323/21 від 27.07.2021 та на вчасне його виконання в межах строків, визначених календарним планом, а тому не погодився на чергове укладення додаткової угоди до договору про зупинення виконання зобов?язань, зокрема виконання робіт та їх терміни, визначені розділом 2 (з урахуванням змін) за вказаним договором на період до 31.12.2024. А тому з урахуванням відмови позивача у внесенні змін до договору в частині строків виконання своїх зобов`язань, відповідач був зобов`язаний дотримуватись погоджених строків. А тому такі доводи апелянта є необґрунтованими.

Водночас, щодо доводів про неправильно визначену правову природу нарахованих штрафних санкцій в розмірі 14 419,35 грн, позивач зазначив, що статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А тому з урахуванням погодження сторонами всіх умов договору, сторони фактично погодили можливість нарахування штрафу в розмірі, що передбачено договором, а саме: пунктом 6.2.1. А тому позивач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.07.2021 між позивачем (замовником) та відповідачем (виконавцем) укладено договір № 323/21 на виконання проектних робіт, згідно з умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з виконання проектних робіт «Розробка проектно-кошторисної документації стадії проект «П» та «Р»: Реконструкція об`єктів дорожньо-транспортної інфраструктури по вул. Васильківській (Код ДК 021:2015 45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт, ІА 01-9 Проектування та будівництво)».

Пунктом 1.2 договору визначено, що роботи виконуються виконавцем згідно з календарним планом (додаток 2 до цього договору), який є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 1.3 договору роботи виконуються виконавцем згідно з завданням на проектування, державними будівельними нормами, правилами та розцінками на проектно-вишукувальні роботи, вихідними даними, наданими замовником.

Пунктом 2.1 договору визначено загальний термін виконання робіт за цим Договором: з моменту укладення та до 30.06.2022 року.

Згідно з п. 2.2 договору зміст, терміни виконання і передачі замовнику результатів робіт за кожним з етапів визначаються у додатку 2 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору строки виконання робіт можуть бути змінені сторонами, шляхом підписання додаткової угоди у разі: внесення змін у завдання на проектування; в залежності від обсягів реального фінансування.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що між замовником та виконавцем було укладено ряд додаткових угод до договору, а саме: додаткова угода №2 до договору від 27.06.2022 року, додаткова угода №3 до договору від 22.08.2022 року та додаткова угода №4 до договору від 21.11.2022 року, якими сторонами було вирішено питання щодо зупинення виконання зобов`язань за договором.

В подальшому між замовником та виконавцем було укладено додаткову угоду №5 до договору від 20.01.2023, відповідно до якої сторони домовились поновити виконання зобов`язань, визначених розділом 2 договору.

Відповідно до додатку №2 до договору (Календарний план з виконання проектних робіт «Розробка проектно-кошторисної документації стадії проект «П» та «Р»: Реконструкція об`єктів дорожньо-транспортної інфраструктури по вул. Васильківській (Код ДК 021:2015 45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт, ІА 01-9 Проектування та будівництво)» граничний термін виконання робіт (Завершення робіт з розроблення проектно-кошторисної документації стадії «Р»: реконструкція об`єктів дорожньо-транспортної інфраструктури по вул. Васильківській (коригування кошторисної частини проектної документації та проходження експертизи) - 01.12.2023.

Згідно положень п. 3.1 договору, в редакції додаткової угоди №6 від 06.02.2023, загальна вартість робіт за цим договором становить 4 806 450, 73 грн.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Щодо доводів скаржника про відсутність його вини в порушенні строків виконання робіт за договором, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З огляду на приписи ч. 2 статті 617 ЦК України та ч. 2 статті 218 ГК України в даному випадку, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у невчасному виконанні зобов`язань з порушення строків оплати, оскільки зазначене не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних позивачем обов`язків.

Відповідно до положень ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19 серпня 2022 року у cправі № 908/2287/17).

Таким чином, доводи апелянта про відсутність його вини у простроченні виконання зобов`язання мають підтверджуватись належними, допустимим та достовірними доказами в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України, в даному таким доказом міг би бути сертифікат Торгово-промислової палати України про існування обставин непереборної сили. Однак, такого доказу, зокрема, відповідачем надано не було, доказів неможливості виконання своїх зобов`язань з причин, що не залежать від волі сторони надано не було. А тому є необґрунтованими доводи апелянта в частині настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах. Таким чином, відсутні підстави для застосування положень ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України. Фактично скаржник не заперечує обставини прострочення виконання зобов`язання за договором лише зазначає про відсутність його вини в такому простроченні, а також, що мало місце прострочення на незначний термін при виконання складних технологічних робіт. Однак, вказане не є підставою для відмови в позові.

Щодо доводів апелянта про неправильне визначення правової природи нарахованих позивачем та стягнених судом першої інстанції штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 6.2.1 договору у разі порушення термінів виконання робіт, передбачених календарним планом, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 0,1 % загальної вартості робіт за кожний день такого прострочення.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом кваліфікуючою ознакою штрафу є, зокрема, обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання та має одноразовий характер нарахування. В свою чергу, пеня як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; має триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Особливістю пені як штрафної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов`язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження порушення.

З аналізу викладеної вище правової норми вбачається, що санкція, яку передбачили сторони у 6.2.1 договору (штраф 0,1 % загальної вартості робіт за кожний день такого прострочення) за своєю правовою природою є не штрафом, а - пенею, оскільки обчислюється у відсотковому співвідношенні від суми боргу за кожен день прострочення погашення боргу. В цій частині суд апеляційної інстанції частково приймає доводи апелянта, однак та обставина, що сторони назвали санкцію у договорі штрафом, а не пенею - не змінює у даному випадку суті власне санкції та порядку її нарахування. А тому в даному випадку уникає надмірного формалізму.

Водночас, з урахуванням принципу свободи договору, погодження сторонами положень про вид та умови застосування відповідальності - суд апеляційної інстанції зазначає, що зміна назви штрафної санкції в даному випадку не є підставою для відмови в позові, оскільки наявне як прострочення виконання обумовлених договором робіт, так і порядок визначення розміру штрафної санкції. А тому позовні вимоги про стягнення на користь Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" 14 419,35 грн штрафної санкції - є обґрунтованим та правомірно задоволені судом.

В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника з посилання на ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яким передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, а також на посилання на ч. 2 ст. 343 ГПК України, в частині, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (з посиланням на правові позиції щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки НБУ також викладена у постановах Верховного суду від 30.01.2018 у справі Nє910/10224/14, від 23.05.2018 у справі Nє910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі Nє916/4692/15, Постанові КГС ВС від 27.05. 2019 у справі № 910/20107/17). Такі доводи відхиляються судом апеляційної інстанції з урахуванням того, що вказані норми права застосовуються при порушенні сторонами грошового зобов`язання. Тоді як в даному випадку позивачем було заявлено до стягнення штрафні санкції за порушення термінів виконання робіт за договором, і не стосується невиконання грошових зобов`язань. Відтак не підлягають до застосування правові позиції, на які посилався апелянт, як нерелевантні в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника з посиланням на правову позицію, що міститься у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 року у справі Nє910/2336/24 (яке набуло законної сили). Оскільки, по-перше, підставою позову у вказаній справі було порушення відповідачем зобов`язання за іншим договором, а тому обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 року у справі Nє910/2336/24 - не є преюдиційними в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України. По-друге, в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як у даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 року у справі Nє910/2336/24 не було оскаржено, та правові висновки по ньому Верховним Судом сформовано не було. А тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.

А тому правомірним є висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог у даній справі. Інші доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції, виходячи із вказаних норм права та з урахуванням приписів ст. 269 ГПК України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) також не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткову обґрунтованість заявлених до стягнення позивачем позовних вимог.

Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі № 910/2337/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/2337/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір, у зв`язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/2337/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім