Постанова

від 06.11.2024 по справі 918/570/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року Справа № 918/570/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року по справі №918/570/24 (суддя Андрійчук О.В.)

час та місце ухвалення рішення: 31 липня 2024 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А, повний текст рішення складено 31 липня 2024 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп"

до Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс"

про стягнення 1 447 527 грн 57 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Попова Г.Г.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" (надалі Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (надалі Відповідач) про стягнення 1260160 грн 42 коп. основного боргу, 142808 грн 60 коп. пені, 44558 грн 55 коп. 3% річних.

В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору поставки № 509/2 від 5 вересня 2022 року (надалі Договір; а.с. 6-7), за умовами якого Позивач зобов`язався поставити, а Відповідач прийняти і оплатити товар, партіями та в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (додатках) до Договору, чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором. На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 54090 євро, що еквівалентно 1972990 грн 70 коп., та що підтверджується відповідними видатковими накладними. Проте Відповідач за отриману продукції розрахувався частково, сплативши 25 422,30 Євро (712 830 грн 28 коп.), внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 28 667,70 Євро, що становить 1260160 грн 42 коп.. Крім того, за період прострочення виконання Відповідачем зобов`язань Позивач нарахував та просив суд стягнути з Відповідача, крім основного боргу, 142 808 грн 60 коп. пені та 44 558 грн 55 коп. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року позов задоволено частково (а.с. 111-118). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1256238 грн 12 коп. основного боргу, 6066 грн 49 коп. пені, 38622 грн 47 коп. 3% річних. В решті позову відмовлено. Також судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 15563 грн 08 коп..

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що здійснивши перевірку правильності заявленої до стягнення суми за формулою С=А1/А2*В, де С- сума, належна до оплати, В - залишок неоплаченого боргу, А1- курс євро до гривні на день звернення до суду, А2 - курс євро до гривні на день підписання специфікації, установив, що до стягнення підлягає сума в розмірі 1 256 238 грн 12 коп. (сума, належна до оплати=43,9575/36,4763*1 042 521,26 грн). Ураховуючи викладене, зважаючи, що доказів погашення суми основної заборгованості Відповідачем суду не надано, суд першої інстанції виснував, що позовна вимога про стягнення 1 260 160 грн 42 коп. підлягає частковому задоволенню, в розмірі 1 256 238 грн 12 коп..

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні також вказав, що перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені, установив, що остання нарахована Позивачем за третім платежем в розмірі 943 883 грн 48 коп. за шість місяців до подання позовної заяви, заразом право на нарахування пені за вказаним платежем розпочалося 24 листопада 2022 року і припинилося, з урахуванням строку дії карантину (1 липня 2023 року), а отже, пеня за третім платежем нарахована поза межами періоду, встановленого для її нарахування, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Щодо пені, нарахованої за четвертим платежем, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що здійснивши перерахунок пені, слідує що розмір пені становить 6 066 грн 49 коп., відтак пеня підлягає частковому задоволенню.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок 3% річних, встановив, що їх розмір становить 38 622 грн 47 коп. при заявленому 44 558 грн 55 коп., отже, 3% річні підлягають частковому задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідачем здійснюються всі залежні від нього дії на мирне врегулювання спору, шляхом укладення мирової угоди, та вважає, що Відповідач правомірно розраховував на добросовісну поведінку Позивача. Водночас на думку апелянта, заяви представника Позивача про можливість розгляду справи та підтриманні позовних вимог, без задоволення клопотання про відкладення розгляду справи для підписання і подання на затвердження суду мирової угоди, є зловживанням правом зі сторони Позивача. Крім того, скаржник вказав, що укладення мирової угоди між сторонами, що саме собою є мирним врегулюванням спору, який виник, в силу статті 192 ГПКУ можливе лише на стадії судового процесу, зазначаючи, що в даному випадку у справі № 918/570/24, можливе або на стадії примусового виконання рішення суду першої інстанції, що за собою тягне виникнення додаткових витрат на послуги виконавця, або під час розгляду справи в суді другої інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 вересня 2024 року справу №918/570/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення від 31 липня 2024 року та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

11 вересня 2024 року через підсистему Електронний суд від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Позивач просив відмовити у задоволені апеляційної скарги Відповідача, а рішення Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року у справі № 918/570/24 залишити без змін. Вказавши, що апеляційна скарга Відповідача не містить жодного правового підґрунтя та посилання щодо підстав незгоди зі змістом рішення суду першої інстанції від 31 липня 2024 року по справі №918/570/24, що не надає підстав для здійснення висновку щодо неправомірності рішення прийнятого судом, а лише свідчить про непогодження Відповідача зі встановленими фактами та затягуванням процесу набрання чинності правомірного рішення для можливості подальшого невиконання грошового зобов`язання. Також Позивач зазначив, що визначення апелянтом про перебування сторін у процесі перемов та погодження умов мирової угоди не відповідає дійсності.

Позивач зауважує, що Відповідач має прострочену заборгованість з листопада 2022 року та, що він неодноразово звертався до Відповідача з приводу погашення заборгованості в позасудовому порядку, про що також свідчать звернення засобами електронної пошти та вимога Позивача від 8 травня 2024 року, які отримувались останнім та ігноруються. Констатував, що Відповідач майже три роки має прострочену заборгованість перед Позивачем та весь цей час мав можливість сплачувати борг (оскільки Відповідач не припиняв своєї господарської діяльності). Вказує, що з моменту відкриття судом першої інстанції провадження по справі № 918/570/24 і до винесення рішення, тобто протягом майже 2 місяців, Відповідач мав можливість звернутись та узгодити мирову угоду при бажанні, але не зробив цього, тож сторони не перебували в процесі переговорів та не здійснювали дій щодо мирного врегулювання даного спору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2024 року в справі №918/570/24 проведення підготовчих дій закінчено та розгляд апеляційної скарги призначено на 6 листопада 2024 року об 14:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2024 року задоволено клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначено розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 6 листопада 2024 року представник Відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 1 жовтня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на неявку представника Відповідача, закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами, тим більше з огляду на наявність в матеріалах справи апеляційної скарги в котрій висвітлена його позиція з приводу позову та оспорюваного судового рішення.

В судовому засіданні від 6 листопада 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача просив відмовити у задоволені апеляційної скарги Відповідача, а рішення Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року у справі № 918/570/24 залишити без змін. Представник вказав, що апеляційна скарга Відповідача не містить жодного правового підґрунтя та посилання щодо підстав незгоди зі змістом рішення Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року по справі №918/570/24, що не надає підстав для здійснення висновку щодо неправомірності рішення прийнятого судом першої інстанції, а лише свідчить про непогодження Відповідача зі встановленими фактами та затягуванням процесу набрання чинності правомірного на переконання представника рішення для можливості подальшого невиконання грошового зобов`язання. Представник Позивача зауважив, що Відповідач має прострочену заборгованість з листопада 2022 року та що Позивач неодноразово звертався до Відповідача з приводу погашення заборгованості в позасудовому порядку, про що також свідчать звернення засобами електронної пошти та вимога Позивача від 8 травня 2024 року, які отримувались останнім та ігноруються. Наголосив, що Відповідач майже три роки має прострочену заборгованість перед Позивачем та весь цей час мав можливість сплачувати борг. Крім іншого, Відповідач мав можливість звернутись та узгодити мирову угоду при бажанні, але не зробив цього, тож сторони не перебували в процесі переговорів та не здійснювали дій щодо мирного врегулювання даного спору.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги на рішення та відзиву на апеляційні скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

З матеріалів справи слідує, що 5 вересня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір (а.с. 6-7), за умовами пункту 1.1 якого Позивач зобов`язався поставити, а Відповідач прийняти і оплатити товар партіями та в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (додатках) до Договору чи визначеними в порядку, передбаченому Договором.

Розділом 4 Договору погоджено умови поставки, зокрема згідно пунктів 4.1 - 4.4 Договору Позивач направляє Відповідачу письмове замовлення, яким є рахунок - фактура та /або Специфікація, на електронну адресу із зазначенням асортименту та кількості партії товару. У замовленні також вказується кінцевий пункт доставки. У замовленні зазначаються строк постачання, вартість товару, кількість та його асортимент. Умови щодо строків поставки і оплати партії товару, та/ або інші умови, визначені рахунком - фактурою, вважаються узгодженими Відповідачем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури від нього не надійде зауважень на електронну адресу Позивача у відповідь на отриманий лист із зазначенням умов щодо відповідної партії товару. Партія товару, що поставляється відповідно до Специфікації, вважається погодженою за умови її підписання. Найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару буде відображена в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Також на окремі партії товару сторони можуть укладати Специфікації (додатки) з уточненням окремих умов поставки. Поставка товару здійснюється на базисних умовах постачання згідно з міжнародними правилам тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2020 року, визначеним у рахунку - фактурі та/або Специфікації. При цьому на одну і ту саму партію товару дані, зазначені у рахунку фактурі, не можуть суперечити даним, зазначеним у Специфікації. Товар вважається таким, що переданий Позивачем та прийнятий Відповідачем після підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних. Підписанням видаткових накладних Відповідач приймає кількість товару, його асортимент та ціну. На отримання партії товару уповноважений представник Відповідача повинен пред`явити належно оформлену довіреність на прийняття відповідної партії товару.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата товару Відповідачем здійснюється з відтермінуванням у 30 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару. Дата поставки дата, яка вказана у видаткових накладних.

Сторони можуть погодити інші терміни розрахунків, ніж передбачені у пункті 5.1 Договору, шляхом укладання відповідної специфікації на конкретну партію товару.

Згідно з пунктом 12.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 5 вересня 2023 року, а в частині виконання зобов`язань - до їх повного виконання.

Як установлено із матеріалів справи, між сторонами підписано Специфікацію (Додаток № 1 від 25 жовтня 2022 року), у якій зазначені асортимент, кількість, ціна та вартість товару, курс МВР України, порядок оплати.

У Специфікації погоджено, що Позивач поставляє Відповідачу насосне обладнання на загальну суму 1 972 990 грн 70 коп., що є еквівалентом 54 090 Євро, згідно з курсом продажу 1 Євро за 36,4763 грн станом на 25 жовтня 2022 року. Якщо на день здійснення оплати (часткової, остаточної) та/або поставки обладнання (у разі поставки до повної оплати) курс євро на українському міжбанківському валютному ринку по відношенню до національної валюти України (гривні), зміниться більше ніж на 2% порівняно з курсом євро на дату складання рахунку/ специфікації, сума, що підлягає сплаті, розраховується по курсу євро на дату здійснення оплати/поставки (у разі поставки до повної оплати) або в разі нездійснення Відповідачем перерахунку, його має право здійснити Позтивач пропорційно збільшеному курсу, а Відповідач зобов`язався доплатити різницю протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідного перерахунку (листа, рахунку тощо) від Позивача, зокрема, електронною поштою. При наявності прострочення оплати, а також після здійснення поставки обладнання перерахунок здійснюється виключно у випадку збільшення курсу євро, а вартість обладнання в сторону зменшення не перераховується. Застосовується розмір курсу гривні по відношенню до євро, що опублікований на сайті http://minfm.com.ua/currency/mb/, в розділі Валюта, підрозділі Міжбанк, значення показника Продаж. Сторони узгодили можливість зазначення в специфікації вартості обладнання в євро.

Строк оплати визначено у пункті 2 Специфікації: 7% від загальної вартості обладнання згідно з цією Специфікацією в сумі 138110 грн 21 коп., що є еквівалентом 3 786,30 Євро, Відповідач оплачує протягом двох банківських днів з дати підписання цієї специфікації, 40% від загальної вартості обладнання згідно з цією Специфікацією в сумі 789201 грн 23 коп., що є еквівалентом 21 636,00 Євро, Відповідач оплачує протягом двох банківських тижнів з дати авансового платежу в розмірі 7%, зазначеного у пункті 3.1, 48% від загальної вартості обладнання згідно з цією Специфікацією в сумі 947 041 грн 47 коп., що є еквівалентом 25 963,20 Євро, Відповідач оплачує протягом двох банківських днів з дати отримання Відповідачем від Позивача повідомлення про готовність обладнання до відвантаження із заводу виробника, 5% від загальної вартості обладнання згідно з цією Специфікацією в сумі 98 637 грн 78 коп., що є еквівалентом 3 704,50 Євро, Відповідач оплачує протягом двох банківських днів з дати поставки обладнання Відповідачу.

Строк поставки - протягом 50 робочих днів з дати отримання Позивачем оплати згідно з пунктом 3.1 Специфікації в повному обсязі. Можлива дострокова поставка (пункт 4 Специфікації).

За пунктом 5 Специфікації Позивач доставляє обладнання на об`єкт Відповідача: Волинська область, смт Мар`янівка, вул. Незалежності, буд. 13.

На виконання умов Договору та Специфікації Позивачем поставлено Відповідачу товар - насосне обладнання загальною вартістю 54 090,00 Євро, що на дату поставки обладнання дорівнювало 1 972 990 грн 70 коп., що підтверджується видатковою накладною № 1253 від 1 листопада 2022 року на суму 134 952 грн та видатковою накладною № 396 від 22 березня 2024 року на суму 1 838 038 грн 70 коп..

Водночас, Відповідач повинен був сплатити авансовий платіж у розмірі 7% від вартості обладнання у розмірі 3 786,30 Євро у строк до 27 жовтня 2022 року, проте:

·сплатив 26 жовтня 2022 року 138 110 грн 22 коп. (про що свідчить платіжна інструкція № 3328);

· другий платіж у розмірі 40% від вартості обладнання в розмірі 21 636 євро - в строк до 10 листопада 2022 року, сплатив 4 листопада 2022 року на суму 789 201,00 грн (про що свідчить платіжна інструкція № 5036);

· третій платіж у розмірі 48% від вартості обладнання - 25963,20 Євро до 23 листопада 2022 року (повідомлення про готовність обладнання надіслано Відповідачу та отримано останнім 21 листопада 2022 року), не сплатив;

· четвертий платіж у розмірі 5% від вартості обладнання в розмірі 2 704,50 Євро у строк до 24 березня 2024 року не сплатив.

Як вказує Позивач, починаючи з листопада 2022 року, Відповідач має прострочену заборгованість щодо сплати отриманого обладнання за Договором та згідно зі Специфікацією в розмірі 1 045 679 грн 48 коп. (1 972 990 грн 70 коп. - 138 110 грн 22 коп. - 789 201 грн), при цьому за розрахунками Позивача, наведеними у доповненнях до позовної заяви заборгованість становить 1 042 521 грн 26 коп., з урахуванням переплати в розмірі 3 157 грн 99 коп..

29 січня 2024 року Позивач надіслав на адресу Відповідача лист № 2901 щодо збільшення курсу Євро з дати укладання Договору більш ніж на 12% та перерахунок вартості обладнання.

Позивач неодноразово звертався до Відповідача з приводу погашення заборгованості в позасудовому порядку, про що також свідчать звернення засобами електронної пошти та вимога Позивача від 8 травня 2024 року, які останнім залишені без відповіді та задоволення.

Курс продажу Євро до гривні на міжбанківському валютному ринку за узгодженим сторонами в Договору посиланні на сайті https://minfin.com.ua/currency/mb/, на момент подання позову, тобто станом на 13 червня 2024 року, становить 43,9575 грн/1 Євро.

Станом на момент звернення до суду Відповідач не виконав умови Договору, поставлене обладнання у повному обсязі не оплатив. За розрахунками Позивача, станом на 13 червня 2024 року за Відповідачем рахується заборгованість у розмірі 28 667,70 Євро, що становить 1 260 160 грн 42 коп...

За пунктом 8.3 Договору у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати обладнання Позивач має право стягнути з Відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за Договором Позивач нарахував та заявив до стягнення 44 558 грн 55 коп. 3% річних та 142 808 грн 60 коп. пені.

Все зазначене вище стало підставою для звернення Позивача з даним позовом про стягнення з Відповідача суми основного боргу, а також нарахованих на суму боргу пені, трьох відсотків річних.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного Договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу дії статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, зважаючи на заперечення Відповідача наведені в апеляційній скарзі (щодо того, що ним вчиняються дії по врегулюванню спору шляхом укладення мирової угоди) колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов`язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

За статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

При цьому, колегія суддів констатує, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді даної справи належало б дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

В той же час у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Схожа позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності (в тому числі й податкові накладні) наведена і у Постанові Верховного Суду від 4 листопада 2019 року по справі № 905/49/15, Постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 року по справі № 915/878/16.

На виконання умов Договору Позивачем передано, а Відповідачем прийнято товар на загальну суму 1972990 грн 70 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 9-10).

В той же час як встановлено апеляційним господарським судом, Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений Позивачем товар в розмірі 927311 грн 22 коп..

Водночас, Відповідач повинен був сплатити авансовий платіж у розмірі 7% від вартості обладнання у розмірі 3 786,30 Євро у строк до 27 жовтня 2022 року, проте:

·сплатив 26 жовтня 2022 року в розмірі 138 110 грн 22 коп. (про що свідчить платіжна інструкція № 3328);

· другий платіж у розмірі 40% від вартості обладнання в розмірі 21 636 Євро, що мав бути сплачений в строк до 10 листопада 2022 року, сплатив 4 листопада 2022 року в сумі 789 201,00 грн (про що свідчить платіжна інструкція № 5036);

· третій платіж у розмірі 48% від вартості обладнання - 25963,20 Євро котрі мали бути сплачені до 23 листопада 2022 року (повідомлення про готовність обладнання надіслано Відповідачу та отримано останнім 21 листопада 2022 року), не сплатив;

· четвертий платіж у розмірі 5% від вартості обладнання в розмірі 2 704,50 Євро, що мав бути сплачений у строк до 24 березня 2024 року не сплатив.

Також судом встановлено, що починаючи з листопада 2022 року, Відповідач має прострочену заборгованість щодо сплати отриманого обладнання за Договором та згідно зі Специфікацією в розмірі 1 045 679 грн 48 коп. (1 972 990 грн 70 коп. - 138 110 грн 22 коп. - 789 201 грн), при цьому за розрахунками Позивача, наведеними у доповненнях до позовної заяви заборгованість становить 1 042 521 грн 26 коп., з урахуванням переплати в розмірі 3 157 грн 99 коп..

Колегія констатує і факт того, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували, що Відповідач виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати наданих послуг по Договору, що свідчить про те, що на момент звернення Позивача з даним позовом до суду першої інстанції заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 1 045 679 грн 48 коп. (а за розрахунками Позивача, наведеними у розрахунку - 1 042 521 грн 26 коп.).

Поряд з тим Позивачем у позовній заяві порядку перерахування суми заборгованості з урахуванням курсової різниці не зазначено.

Відтак, суд першої інстанції правомірно здійснив перевірку правильності заявленої до стягнення суми за формулою С=А1/А2*В, де С- сума, належна до оплати, В - залишок неоплаченого боргу, А1- курс євро до гривні на день звернення до суду, А2 - курс Євро до гривні на день підписання специфікації та установив, що до стягнення підлягає сума в розмірі 1 256 238 грн 12 коп. (сума, належна до оплати=43,9575/36,4763*1 042 521 грн 26 коп.). Суд першої інстанції перевірив даний розрахунок і встановив його вірність.

Окрім того, дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції наголошує на факті відсутності будь-яких доказів, котрі б вказували на існування між Позивачем та Відповідачем будь-яких переговорів з приводу врегулювання спору мирним шляхом, зокрема, шляхом укладення мирової угоди (проект мирової угоди, переписка сторін щодо пропонування умов мирової угоди). Між тим, представник Позивача в судовому засіданні від 2 жовтня 2024 року вказала, що відсутні будь-які переддоговірні переговори між сторонами щодо врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.

В той же час, колегія суду констатує і факт того, що подаючи апеляційну скаргу Відповідач не подав доказів складання мирової угоди та її існування.

Дане в свою чергу вказує на бездіяльність та надуманість тверджень апелянта щодо наявності гіпотетичного (за встановлених обставин) права на укладення мирової угоди, адже, як вказано вище, апелянтом а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не доведено вчинення дій з цього приводу зі сторони апелянта.

В той же час суд звертає увагу скаржника і на те, що навіть гіпотетичне бажання боржника укласти мирову угоду apriori не можливе без бажання кредитора, а бажання однієї сторони укласти таку угоду не є зобов`язальним фактором з цього приводу для іншої сторони, адже мирова угода може укладитася сторонами виключно за вказаною угодою та за наявності взаємодоговірних відносин між такими сторонами (чого, з огляду на заперечення Позивача з цього приводу в даній справи не існує).

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність, суть якої визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Системний аналіз статті 192 ГПК України дає підстави для висновку про те, що укладення мирової угоди є правом, а не обов`язком сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду шляхом подання до суду спільної заяви про затвердження мирової угоди, умови якої погоджені сторонами.

Крім того, сторони не позбавлені можливості укласти мирову угоду в процесі виконання судового рішення (стаття 330 ГПК України).

Таким чином, врегулювання судового спору на підставі взаємних поступок шляхом погодження умов мирової угоди та в свою чергу, подання до суду першої інстанції заяви про затвердження мирової угоди є правом, а не обов`язком позивача, який на власний розсуд розпоряджається своїми правами.

При цьому, можливість обрання позивачем інституту мирової угоди як засобу вирішення судового спору не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються мотивів, у зв`язку з якими позивач таким правом не скористався.

В той же час колегія констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на існування між позивачем та відповідачем будь-яких переговорів з приводу врегулювання спору мирним шляхом, зокрема, шляхом укладення мирової угоди (проект мирової угоди, переписка сторін щодо пропонування умов мирової угоди).

Доказів існування між Позивачем і Відповідачем перемовин щодо укладення мирової угоди, її текст не долучено апелянтом і до апеляційної скарги.

Дане в свою чергу вказує на бездіяльність та надуманість тверджень апелянта щодо наявності гіпотетичного (за встановлених обставин) права на укладення мирової угоди, адже апелянтом а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не доведено вчинення дій з цього приводу зі сторони апелянта.

Апелянт також стверджує про недобросовісність дій Позивача, з чим не може погодитись колегія суддів.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Під добросовісністю у процесуальних правовідносинах необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників процесу, заборону зловживати наданими правами.

Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам справи, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

Отже, добросовісність при реалізації процесуальних прав і повноважень включає в себе, зокрема, неприпустимість зловживання своїм правом. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Однак, дослідивши поведінку сторін під час розгляду справи у суді першої інстанції та провівши аналіз доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вказує факт недоведеності того, яким чином позивач та/або його представник (протиправно, недобросовісно чи неналежно) використали надані їм процесуальні права, у чому полягають винні процесуальні дії (бездіяльність) останніх, що ніби-то спричинили шкоду інтересам правосуддя та/або інтересам скаржника чи будь-яка недобросовісна поведінка в інших формах.

Відтак, зважаючи на усе вищевстановлене колегія суду доходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 1260160 грн 42 коп. боргу за Договором у розмірі в розмірі 1 256 238 грн 12 коп.. В стягненні 3922 грн 30 коп. боргу суд апеляційної інстанції відмовляє.

Дане було вчинено місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає оспорюване рішення без змін в цій частині.

Що ж до позовних вимог щодо стягнення з Відповідача пені в розмірі 142808 грн 60 коп. розрахованої з 24 листопада 2023 року по 13 червня 2024 року, то колегія суду зауважує таке.

У відповідності до вимог частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За пунктом 8.3 Договору у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати обладнання Позивач має право стягнути з Відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

В той же час частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 540-IX від 30 березня 2020 року, який набув чинності 2 квітня 2020 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 1 липня 2023 року.

Особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правилами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції установив, що остання нарахована Позивачем за третім платежем в розмірі 943 883 грн 48 коп. за шість місяців до подання позовної заяви, заразом право на нарахування пені за вказаним платежем розпочалося 24 листопада 2022 року і припинилося, з урахуванням строку дії карантину (1 липня 2023 року), а отже, пеня за третім платежем нарахована поза межами періоду, встановленого для її нарахування, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Щодо пені, нарахованої за четвертим платежем, то суд апеляційної інстанції, погоджується з вірністю здійсненого місцевим господарським судом перерахунку та установив, що розмір пені становить 6 066 грн 49 коп., відтак пеня підлягає частковому задоволенню.

З огляду на все вищевказане, судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення пені в розмірі 6066 грн 49 коп., а в стягненні 136742 грн 11 коп. пені суд апеляційної інстанції відмовляє.

Дане рішення було вчинено і місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає оспорюване рішення без змін і в цій частині.

Що ж до позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 3% річних в розмірі 44558 грн 55 коп. розрахованих з 23 листопада 2023 року по 13 червня 2024 року, то колегія суду зауважує таке

За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, і, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15- ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

Судова колегія, перевіривши правильність здійсненого місцевим господарським судом перерахунку 3% річних, колегія суду встановила, що їх розмір становить 38 622 грн 47 коп. при заявленому 44 558 грн 55 коп., отже, 3% річні колегія суду погоджується з його вірністю підлягають частковому задоволенню.

Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягненні 3% річних в розмірі 44558 грн 55 коп. розрахованих з 23 листопада 2023 року по 13 червня 2024 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 38 622 грн 47 коп.. Відповідно в стягненні 5936 грн 08 коп. річних суд відмовляє.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі стосовно неукладення мирової угоди та порушення принципу доброчесності, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року по справі №918/570/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 31 липня 2024 року по справі №918/570/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу № 918/570/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 7 листопада 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.