Рішення

від 07.11.2024 по справі 910/8002/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2024Справа № 910/8002/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Старгруп"

до товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі"

про стягнення штрафних санкцій в сумі 137 888,27 грн

Представники сторін: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Старгруп" до товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі" про стягнення штрафних санкцій в сумі 137 888,27 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду від 01.07.2024 отримана відповідачем 08.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №06 002 753 178 42.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором поставки з 19.06.2023 по 06.07.2023 поставляв відповідачу товар, однак відповідач перестав виконувати свої зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару, в результаті виникла заборгованість у розмірі 575 602,00 грн. Позивач повідомив суд, що позовна вимога щодо стягнення основного боргу розглядається в межах справи №910/5257/24, однак при поданні позову щодо стягнення основного боргу не було заявлено вимоги про стягнення штрафних санкцій.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з вимогами: стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Старгруп" штрафних станцій за договором поставки №28-02/23 від 28.02.2023 у розмірі 137 888,27 грн.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

28.02.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю "Старгруп" (продавець) та товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі" (покупець) укладено Договір поставки №28-02/23 (далі - Договір).

За вказаним Договором постачальник зобов`язується поставити й передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію в сортименті: тріска паливна.

Згідно з п. 3.2 Договору оплата товару, що поставляється постачальником, здійснюється покупцем на протязі 5 банківських днів, з моменту поставки товару, в національні валюті України - гривні, відповідно до банківських реквізитів постачальника, зазначених в даному Договорі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/5257/24 встановлено обставину поставки товару товариством з обмеженою відповідальністю "Старгруп" товариству з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі" на загальну суму 575 602,00 грн в межах виконання умов Договору поставки №28-02/23 від 28.02.2023.

На час розгляду справи №910/5257/24 суд не встановив виконання товариством з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі" обов`язку щодо оплати поставленого товару, а тому позовна вимога товариства з обмеженою відповідальністю "Старгруп" про стягнення заборгованості у розмірі 575 602,00 грн була задоволена.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріла справи не містять доказів виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленого товару на загальну суму 575 602,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1-3 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі положенням ст. 526 ЦК України, відповідно до якого зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи наведене, суд встановив, що у відповідача наявний обов`язок, строк виконання якого настав, щодо оплати поставленого товару на загальну суму 575 602,00 грн.

У зв`язку з наявністю заборгованості позивачем заявлено вимоги щодо стягнення пені у розмірі 111 083,29 грн, інфляційних втрат у розмірі 10 908,98 грн, 3% річних у розмірі 15 896,00 грн.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Суд встановив, що Договором поставки №28-02/23 від 28.02.2023 сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення пені у розмірі 111 083,29 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, зміст яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку позивача інфляційних втрат та 3% річних, встановив, що заявлений позивачем розмір інфляційних втрат та 3% річних входить в межі, які є правомірними для стягнення.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 908,98 та 3% річних у розмірі 15 896,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані для підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно зі ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 118-119, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 231, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АТІС Енерджі" (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 4, офіс 25; ідентифікаційний код 40775671) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Старгруп" (03134, місто Київ, вулиця Симиренка, будинок 1/2; ідентифікаційний код 37961987) інфляційні втрати у розмірі 10 908 (десять тисяч дев`ятсот вісім) грн 98 коп., 3% річних у розмірі 15 896,00 (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 588 (п`ятсот вісімдесят вісім) грн 63 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сергій МУДРИЙ