Рішення

від 07.11.2024 по справі 910/7378/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2024Справа № 910/7378/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365"

до Державного підприємства "Українська геологічна компанія"

про стягнення 463 883,94 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (далі - Державне підприємство) 463 883,94 грн, з яких: 438 177,08 грн - основна заборгованість, 2 325,71 грн - 3% річних, 2192,32 грн - інфляційні втрати, 21 188,83 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію №01-271222/1 від 20.03.2024 у частині своєчасної та повної оплати заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7378/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

04.07.2024 через систему "Електронний суд" Державне підприємство подало відзив на позовну заяву, в якому останнє просило відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували дійсні обсяги постачання відповідачу електричної енергії;

- позивачем не враховано, що у відповідачем було сплачено 552 861,94 грн, відтак спірна заборгованість відсутня;

- з огляду на відсутність основної заборгованість, Товариством безпідставно нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

17.07.2024 через систему "Електронний суд" Товариство подало відповідь на відзив, в якій вважає заперечення відповідача необґрунтованими, оскільки спірна сума основної заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію №01-271222/1 від 20.03.2024 визначена з урахуванням зазначених оплат на суму 552861,94 грн, тобто сплата коштів відбулася до укладення вказаного правочину.

Також позивач просив суд визнати поважними причини пропуску п`ятиденного строку для подання відповіді на відзив у зв`язку з відключеннями електричної енергії.

18.07.2024 через систему "Електронний суд" Державне підприємство подало заперечення на відповідь на відзив, яких про рисило суд залишити відповідь на відзив без розгляду у зв`язку з поданням поза межами процесуальних строків.

18.07.2024 через систему "Електронний суд" Товариство подало додаткові письмові пояснення, в яких підтримало позов та просило його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Суд зазначає, що відключення електроенергії по на всій території України є загальновідомою обставино, яка у відповідності до частини 3 статті 75 ГПК України не потребує доказуванню.

Таким чином, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов`язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, а також, враховуючи поважність причин пропуску строку, керуючись приписами частини 2 статті 119 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження за власною ініціативою строку на подання відповіді на відзив до 17.07.2024.

Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства частково обґрунтованими.

29.12.2022 між Товариством (далі за текстом договору - Постачальник) та Державним підприємством (далі за текстом договору - Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №271222/1 (далі - Основний договір), відповідно до пункту 2.1. якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а останній оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Надалі 20.03.2024 між Товариством (далі за текстом договору - Кредитор) та Державним підприємством (далі за текстом договору - Боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію №01-271222/1 від 20.03.2024 (далі - договір про реструктуризацію), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Кредитор та Боржник домовилися про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожиту електричну енергію, що виникла у Боржника перед Кредитором згідно з договором постачання електричної енергії споживачу №271222/1 від 29.12.2022 (Основний договір), а саме: 438 177,08 грн (чотириста тридцять вісім тисяч сто сімдесят сім гривень 08 копійок) з урахуванням ПДВ, шляхом розстрочення на 4 платежі строком до повного погашення всієї суми заборгованості до 22.06.2024 (включно).

Всього до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з цим договором, включається сума в обсязі - 438 177,08 грн (чотириста тридцять вісім тисяч сто сімдесят сім гривень 08 коп.) з урахуванням ПДВ.

Пунктом 1.3. передбачено, що до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється не включено пеню (штрафні санкції).

Згідно з пунктом 2.1. договору про реструктуризацію Боржник зобов`язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 1.2. цього правочину, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Боржника на поточний рахунок Кредитора частинами відповідно до графіка погашення заборгованості (Додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору не пізніше 22.06.2024.

Зі змісту Додатку №1 вбачається, що сторони домовились здійснити реструктуризацію заборгованості у загальному розмірі 438 177,08 грн на 4 планових платежів. Боржник зобов`язаний самостійно здійснити перерахування грошових коштів на зазначений у договорі рахунок Кредитора у такі терміни та суми:

Плановий платіжДатаСума заборгованості (без врахування пені)122.03.2024109 544,27 грн 222.04.2024109 544,27 грн 322.05.2024109 544,27 грн 422.06.2024109 544,27 грн Зобов`язання Боржника із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості (пункт 2.2. договору про реструктуризацію).

Відповідно до пункту 2.3. договору про реструктуризацію у разі коли у Боржника існує прострочена сума оплати платежів за попередній платіжний день, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Пунктом 2.4. договору про реструктуризацію передбачено право Боржника на дострокове погашення заборгованості.

Сторони погоджуються, що під час перерахування коштів Боржником, посилання на цей договір в призначенні платежу є обов`язковим (пункт 2.8. договору про реструктуризацію).

Також у відповідності до положень пунктів 3.1., 3.2. договору про реструктуризацію за порушення Боржником строків оплати згідно з графіком погашення заборгованості Кредитор має право розірвати Договір в односторонньому порядку. У разі дострокового розірвання цього договору, Кредитор має право вимагати від Боржника сплатити всю суму заборгованості згідно з Основним договором з урахуванням неустойки (пені, штрафу), у тому числі, яка виникла за цим договором - протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Боржником вимоги (претензії).

За умовами пункту 3.3. договору про реструктуризацію за порушення Боржником строків та суми оплати згідно з графіком погашення заборгованості, Кредитор має право нарахувати на таку суму заборгованості, яка мала бути погашена згідно графіку погашення заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення платежу враховуючи день оплати, інфляційні нарахування, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості Боржника.

Згідно з пунктами 3.5. та 3.6. договору про реструктуризацію керуючись частиною 1 статті 259 ЦК України, сторони погодили, що строк позовної давності, який застосовуватиметься до стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу) за цим договором, складатиме 3 (три) роки. Сторони дійшли згоди, що штрафні санкції за цим договором нараховуються без обмеження шестимісячним строком встановленим частиною 6 статті 232 ГК України та підлягають стягненню у межах строку, встановленого першим абзацом цього пункту цього договору.

Товариство звернулося до Державного підприємства з вимогою №1009 від 10.06.2024, в якій повідомив про одностороннє розірвання, зокрема договору про реструктуризацію, а також вимагало у строк до 13.06.2024 сплатити заборгованість у розмірі 467 752,19 грн.

Факт відправлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком №0113517146594 від 12.06.2024.

Вищезазначена вимога була отримана відповідачем 18.06.2024, однак була залишена без відповіді та задоволення.

У зв`язку з несплатою Державним підприємством грошових коштів за договором про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію №01-271222/1 від 20.03.2024, Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 438 177,08 грн основної заборгованості, 2 325,71 грн 3% річних, 2192,32 грн інфляційних втрат та 21 188,83 грн пені.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Як було раніше зазначено, 29.12.2022 між Товариством (далі за текстом договору - Постачальник) та Державним підприємством (далі за текстом договору - Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №271222/1 (далі - Основний договір), відповідно до пункту 2.1. якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а останній оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Отже, даючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, вбачається, що укладений між сторонами Основний договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання, за яким, відповідно до статті 275 ГК України, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до части 1, 3 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Судом встановлено, що 20.03.2024 між Товариством (далі за текстом договору - Кредитор) та Державним підприємством (далі за текстом договору - Боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожиту електричну енергію №01-271222/1 від 20.03.2024 (далі - договір про реструктуризацію), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Кредитор та Боржник домовилися про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожиту електричну енергію, що виникла у Боржника перед Кредитором згідно з договором постачання електричної енергії споживачу №271222/1 від 29.12.2022 (Основний договір), а саме: 438 177,08 грн (чотириста тридцять вісім тисяч сто сімдесят сім гривень 08 копійок) з урахуванням ПДВ, шляхом розстрочення на 4 платежі строком до повного погашення всієї суми заборгованості до 22.06.2024 (включно).

Всього до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з цим договором, включається сума в обсязі - 438 177,08 грн (чотириста тридцять вісім тисяч сто сімдесят сім гривень 08 коп.) з урахуванням ПДВ.

Пунктом 1.3. передбачено, що до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється не включено пеню (штрафні санкції).

Отже, укладенням договору про реструктуризацію Державне підприємство визнало наявність простроченої заборгованості перед Товариством за Основним договором у розмірі 438 177,08 грн.

Враховуючи викладене, судом відхиляють доводи відповідача про відсутність спірної заборгованості та недоведення обсягів споживання електричної енергії. Надані відповідачем разом із відзивом платіжні інструкції, не беруться судом до уваги, оскільки розмір спірної основної заборгованості, вказаний у пункті 1.1. договору про реструктуризацію, було визначено із урахуванням відповідних оплат, які були здійснені до момент укладення договору про реструктуризацію.

Іншими словами, укладенням договору про реструктуризацію відповідач визнав розмір наявної у нього заборгованості за спожиту електричну енергію за основним договором.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

Враховуючи викладене, суд вважає, що укладення договору про реструктуризацію та одночасне заперечення проти позовних вимог є проявом суперечливої недобросовісної поведінки та порушення принципу добросовісності.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 2.1. договору про реструктуризацію Боржник зобов`язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 1.2. цього правочину, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Боржника на поточний рахунок Кредитора частинами відповідно до графіка погашення заборгованості (Додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору не пізніше 22.06.2024.

Зі змісту Додатку №1 вбачається, що сторони домовились здійснити реструктуризацію заборгованості у загальному розмірі 438 177,08 грн на 4 планових платежів. Боржник зобов`язаний самостійно здійснити перерахування грошових коштів на зазначений у договорі рахунок Кредитора у такі терміни та суми:

Плановий платіжДатаСума заборгованості (без врахування пені)122.03.2024109 544,27 грн 222.04.2024109 544,27 грн 322.05.2024109 544,27 грн 422.06.2024109 544,27 грн Зобов`язання Боржника із сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості (пункт 2.2. договору про реструктуризацію).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять і Державним підприємством не було надано жодних доказів оплати коштів за договором про реструктуризацію.

Крім цього, статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відповідності до положень пунктів 3.1., 3.2. договору про реструктуризацію за порушення Боржником строків оплати згідно з графіком погашення заборгованості Кредитор має право розірвати Договір в односторонньому порядку. У разі дострокового розірвання цього договору, Кредитор має право вимагати від Боржника сплатити всю суму заборгованості згідно з Основним договором з урахуванням неустойки (пені, штрафу), у тому числі, яка виникла за цим договором - протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Боржником вимоги (претензії).

Товариство звернулося до Державного підприємства з вимогою №1009 від 10.06.2024, в якій повідомив про одностороннє розірвання, зокрема договору про реструктуризацію, а також вимагало у строк до 13.06.2024 сплатити заборгованість у розмірі 467 752,19 грн.

Факт відправлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком №0113517146594 від 12.06.2024.

Вищезазначена вимога була отримана відповідачем 18.06.2024, однак була залишена без відповіді та задоволення.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати заборгованості за договором про реструктуризацію у розмірі 438 177,08 грн, строк оплати яких настав, та розірванням договору в односторонньому порядку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем грошових коштів за договором про реструктуризацію Товариством нараховано до стягнення 2 325,71 грн 3% річних та 2 192,32 грн інфляційних втрат за період з 22.03.2024 по 13.06.2024 згідно з наданим позивачем розрахунком на відповідні суми заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його необґрунтованим, оскільки останнім неправомірно включено до періодів розрахунку останній день строку виконання грошового зобов`язання з оплати, а також неправильно визначено методику розрахунку, що призводить до подвійного нарахування на одну і ту ж суму коштів.

За розрахунком суду обґрунтований розмір 3% річних становить 1 409,71 грн, а інфляційних втрат - 1 534,94 грн, з яких:

745,26 грн 3% річних та 877,67 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.03.2024 по 13.06.2024 на суму 109 544,27 грн;

466,91 грн 3% річних та 657,27 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.04.2024 по 13.06.2024 на суму 109 544,27 грн;

197,54 грн 3% річних та 0,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.05.2024 по 13.06.2024 на суму 109 544,27 грн.

Таким чином, у задоволені позову в частині стягнення 916,00 грн 3% річних та 657,38 грн інфляційних втрат необхідно відмовити.

Крім цього, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем грошових коштів за договором про реструктуризацію Товариством нараховано до стягнення 21 188,83 грн пені, нарахованої за період з 22.03.2024 по 13.06.2024 згідно з наданим позивачем розрахунком на відповідні суми заборгованості.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами пункту 3.3. договору про реструктуризацію за порушення Боржником строків та суми оплати згідно з графіком погашення заборгованості, Кредитор має право нарахувати на таку суму заборгованості, яка мала бути погашена згідно графіку погашення заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення платежу враховуючи день оплати, інфляційні нарахування, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості Боржника.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його також необґрунтованим з тих самих підстав, що й розрахунок компенсаційних виплат.

За розрахунком суду обґрунтований розмір пені становить 12 908,87? грн, з яких:

6 910,87 грн, нарахованих за період з 23.03.2024 по 13.06.2024 на суму 109 544,27 грн;

4 220,15 грн, нарахованих за період з 23.04.2024 по 13.06.2024 на суму 109 544,27 грн;

1 777,85 грн, нарахованих за період з 23.05.2024 по 13.06.2024 на суму 109 544,27 грн.

Таким чином, у задоволені позову в частині стягнення 8 279,96 грн пені необхідно відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 118-119, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 231, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (провулок Геофізиків, будинок 10, місто Київ, 02088; ідентифікаційний код 38078094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" (проспект Берестейський, 5-а, кімната 509, місто Київ, 01135; ідентифікаційний код 41447959) 438 177 (чотириста тридцять вісім тисяч сто сімдесят сім) грн 08 коп. основного боргу, 1 409 (одну тисячу чотириста дев`ять) грн 71 коп. 3% річних, 1 534 (одну тисячу п`ятсот тридцять чотири) грн 94 коп. інфляційних втрат, 12 908 (дванадцять тисяч дев`ятсот вісім) грн 87 коп. пені та 5 448 (п`ять тисяч чотириста сорок вісім) грн 36 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ