Ухвала

від 06.11.2024 по справі 914/2322/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06.11.2024 Справа№914/2322/24

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва, розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейд - Плюс» про забезпечення позову від 05.11.2024

у справі № 914/2322/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейд - Плюс», м. Лубни, Полтавська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі стиль Україна», м.Червоноград, Червоноградський район, Львівська область,

предмет позову: стягнення 1 759 080, 96 грн заборгованості,

підстава позову: порушення зобов`язань за договором поставки,

встановив:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2322/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейд - Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі стиль Україна» про стягнення 1 759 080, 96 грн заборгованості, з яких 698 048, 00 грн основного боргу, 991 228, 16 грн пені, 69 804, 80 грн штрафу.

Ухвалою суду від 27.09.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 914/2322/24 за правилами загального позовного провадження.

08.10.2024 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову у справі, яку ухвалою суду від 11.10.2024 повернуто заявнику у зв`язку з недержанням вимог ст. 139 Господарського процесуального кодексу України про зазначення пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

05.11.2024 до суду повторно надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейд - Плюс» про забезпечення позову у справі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.11.2024 матеріали заяви передано для розгляду судді Ростиславу Матвіїву.

ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА

Заявник зазначає, що підставою заявлених позовних вимог є невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості поставленого позивачем товару у сумі 698 048, 00 грн на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 07/09-23 від 07.09.2023, стягнення якої є предметом спору у справі. Крім того, за порушення строків оплати позивач здійснив нарахування 991 228, 16 грн пені та 69 804, 80 грн штрафу.

Водночас, як вбачається з інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у власності відповідача перебуває громадський та виробничий будинок, отже відповідач, маючи кошти на погашення заборгованості умисно ухиляється від виконання зобов`язань перед позивачем.

Крім того, неодноразове ухилення відповідача від виконання зобов`язань підтверджується рішеннями Господарського суду Львівської області у справах №914/3020/23, № 914/3172/23, № 914/1798/24. Водночас до відповідача заявлені позовні вимоги про стягнення коштів у справах № 914/2761/23, № 914/496/24, № 914/602/24, №914/882/24, № 914/971/24.

Ураховуючи значний розмір суми заборгованості, а також тривале неповернення заборгованості відповідачем, позивач зазначає про наявність підстав стверджувати, що відповідач буде уникати виконання судового рішення, у разі ухвалення такого на користь позивача, що у разі задоволення позову зможе утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення.

Заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову у справі та накласти арешт на майно, що належить відповідачу:

- громадський будинок літ. «Г-4» (будинок- корпус № 41) за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2634859646120;

- виробничий будинок літ. «В-1» (будинок інструментального корпусу № 40) за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2634866446120.

А також просить накласти арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову 1 759 080, 96 грн та судового збору 26 386,22 грн.

Заявник також зазначає, що сума заборгованості, яку просить стягнути позивач з відповідача є значно вищою ніж ринкова вартість майна, яке перебуває у власності відповідача. Відтак, вжиття заходів забезпечення позову в межах заявленої до стягнення суми шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачу на праві приватної власності, є співмірним із сумою заборгованості.

ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України ).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд обізнаний про позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №37з-23: «доводи про те, що позивачем не надано доказів в підтвердження обставини, що свідчать про наміри відповідача щодо протиправного виведення коштів та припинення власної господарської діяльності для завдання шкоди кредитору (чи ухилення від виконання грошового зобов`язання у разі його підтвердження в судовому порядку), за умови доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, свідчить про застосування судом апеляційної інстанції завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Разом з тим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.01.2024 у справі № 904/2142/23).

Перевіривши зазначені позивачем обставини, проаналізувавши обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову про стягнення 1 759 080, 96 грн заборгованості, суд вважає не доведеною та не підтвердженою необхідність забезпечення позову.

Так, позивач зазначає, що заборгованість відповідача виникла внаслідок поставки позивачем товару на загальну суму 698 048, 00 грн відповідно до видаткової накладної №ГП-00007823 від 27.03.2024. Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає обставину постачання позивачем товару за видатковою накладною № ГП-00007823 від 27.03.2024 на суму 698 048,00 грн та наявність заборгованості за цією накладною у повному розмірі, але заперечує щодо нарахованої суми пені та штрафу. Зазначає, що у зв`язку зі складним фінансовим станом відповідач має намір поступово виконати договірні зобов`язання у зв`язку з чим просить суд розстрочити виконання судового рішення.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість заявлених позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також дослідження доказів, з`ясування обставин справи та, зокрема, розміру заборгованості, є предметом розгляду судом під час вирішення спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Водночас суд, аналізуючи поведінку відповідача у правовідносинах з позивачем і доводи позивача стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зазначає, що покупець повідомив позивача та суд про намір виконати договірне зобов`язання зі сплати вартості поставленого товару та визнав суму боргу в цій частині.

Теза позивача про тривале неповернення заборгованості відповідачем є оціночною, з урахуванням умов п. 5.1 договору товар, поставлений позивачем відповідно до видаткової накладної №ГП-00007823 від 27.03.2024, мав бути оплачений відповідачем до 27.04.2024.

Разом з тим, відповідач повідомив про причини невиконання договірних зобов`язань, що обумовлені складним фінансовим становищем. Суд зауважує, що при вирішенні судом питання про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, з урахуванням балансу інтересів сторін, суд надасть оцінку фінансовому стану відповідача та оцінить повідомлені відповідачем обставини, що можуть істотно ускладнити виконання рішення або зробити його неможливим.

Суд зауважує, що позивач, посилаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про належність відповідачу на праві власності громадського та виробничого будинку не долучає доказів на підтвердження вартості таких об`єктів ні на момент їх набуття відповідачем, ні ринкової вартості майна, хоч і зазначає, що сума заборгованості є значно вищою ніж ринкова вартість майна, яке перебуває у власності відповідача. Тобто така обставина не є підтвердженою.

Позивач зазначає, що відповідач, маючи кошти на погашення заборгованості умисно ухиляється від виконання зобов`язань перед позивачем, однак доказів на підтвердження таких відомостей не надає. Крім того, до матеріалів заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач не долучив рішень суду, на які посилається, зазначаючи про неодноразове ухилення відповідача від виконання зобов`язань. Наявність рішень Господарського суду Львівської області у справах № 914/3020/23, № 914/3172/23, № 914/1798/24 не є доказом неодноразового ухилення відповідача від виконання зобов`язань, про що стверджує позивач, а є тільки фактом стягнення заборгованості з відповідача, при тому що на користь інших контрагентів, а не на користь позивача. Наявність інших спорів, в яких відповідач є боржником, а саме № 914/2761/23, № 914/496/24, № 914/602/24, № 914/882/24, № 914/971/24, в яких затверджені мирові угоди між сторонами, також не свідчать про намір відповідача уникнути виконання зобов`язання, а навпаки підтверджують участь відповідача в розгляді таких справ і підтримання зв`язків з контрагентами.

Серед іншого суд зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Суд акцентує, що інститут забезпечення позову призначений для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а не для автоматичного застосування обмежувальних заходів при порушенні зобов`язання іншою стороною. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Один лише факт порушення договірного зобов`язання, якщо такий мав місце у відносинах сторін, не свідчить про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як цього вимагає ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зазначення позивачем про сам факт невиконання зобов`язання з оплати вартості поставленого в квітні 2024 року товару у сумі 698 048, 00 грн за умови визнання відповідачем суми основного боргу та відсутності доказів та обґрунтованих припущень, що свідчать про наявність передумов для ухилення відповідача від виконання грошових зобов`язань, що є предметом спору у справі та утруднення виконання рішення про задоволення позову, якщо таке буде постановлене, не є належним обґрунтуванням наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд звертає увагу, що заявник не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. У той же час, не обґрунтовано вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти на рахунках товариства в межах ціни позову навпаки можуть призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності та в свою чергу погіршення майнового стану сторони.

Враховуючи зазначене, заява про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області

ухвалив:

у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейд - Плюс» про забезпечення позову від 05.11.2024 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено в апеляційному порядку з протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Матвіїв Р.І.