Рішення

від 07.11.2024 по справі 916/967/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/967/24Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/967/24

за позовом: Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Широка, буд. 1, код ЄДРПОУ 04379226)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Красна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40383088)

про стягнення 2 410,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.

Тарутинська селищна рада Болградського району Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» 32615,76 грн заборгованості, з яких 30205,07 грн основного боргу та 2410,69 грн пені, у зв`язку із неналежним виконання взятих на себе за укладеним 22.12.2018 договором оренди землі № 452 зобов`язань в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати протягом січня 2021 року грудня 2023 року.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.12.2018 між відповідачем та Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було укладено договір оренди землі № 452 строком на 7 років, згідно умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 9,2770 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Одеської області Тарутинського району, Рівненської сільської ради (за межами населеного пункту).

При цьому, позивач зауважив, що відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року №807-ІХ відбулись зміни у адміністративно-територіальному устрою Тарутинський район було ліквідовано. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №720-р відповідно до абзацу першого пункту 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Одеської області згідно з додатком цього Розпорядження, у якому вказані назви територіальних громад (населених пунктів), території яких входять до складу території територіальної громади. Відтак, землі за вищезазначеними договорами знаходяться на території Тарутинської селищної територіальної громади Болградського району Одеської області.

Окрім того, посилаючись на зміни законодавства у сфері земельних відносин, позивач вказує, що землі сільськогосподарського призначення державної власності передано в комунальну власність громад.

Також позивач додає, що наразі Тарутинська селищна рада є власником та орендодавцем земельної ділянки комунальної власності загальною площею 9,277 га за кадастровим номером №5124788000:01:003:0422, яка розташована на території Рівненського старостинського округу.

Окрім того, позивач, посилаючись на умови договору, наголошує, що орендна плата за землю вноситься орендарем не пізніше 28 числа місяця наступного за звітним у розмірі 8,20 відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2018, а саме 12781,75 грн за 1 рік та складає 1065,15 грн за один місяць. При цьому, у разі невнесення орендної плати у строки визначені договором, зокрема, стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за коден день прострочення.

За ствердженням позивача, ТОВ «Югрейн Агро» не виконує своїх зобов`язань зі сплати орендної плати, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість з орендної плати за період з січня 2021 по грудень 2023 у сумі 32615,76 грн, що стало підставою для звернення Тарутинською селищною радою з позовом до суду.

При цьому, як зазначає позивач, з метою вирішення справи у позасудовому порядку та керуючись п. 9, 11 договору, ст. 224 Господарського кодексу, ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, Тарутинською селищною радою було неодноразово направлено претензії, в яких запропоновано у встановлений законом строк, для відповіді на претензію, добровільно перерахувати суму боргу на розрахунковий рахунок Тарутинської селищної ради.

Як вказує позивач, 06.12.2023 до Тарутинської селищної ради надійшла відповідь на претензію від ТОВ «Югрейн Агро», в якій останнє зобов`язувалось сплатити заборгованість в сумі 400000,00 грн до 31.12.2023, а також погасити залишок суми впродовж першого кварталу 2024 року. Однак, за ствердженням позивача, відповідачем добровільно заборгованість з орендної плати не сплачено.

У відзиві на позов (вх. № 13688/24 від 02.04.2024) ТОВ «Югрейн Агро», підтвердивши обставини укладення спірного договору, зауважило, що умовами договору передбачено, що тільки за перший рік оренди, оренда плата вноситься однією сумою та строк на її внесення обчислюється трьома банківськими днями з дати укладення договору, проте з позовної заяви та додатків до неї вбачається, що відповідачем виконано свій обов`язок по сплаті за 1 рік, оскільки заборгованість виникла щодо оплат за 2021 рік і пізніше.

За ствердженням відповідача, строки на подальші оплати, відповідно до умов договору визначаються конкретними періодами, а не загально сумою за рік за підсумками року, та, з урахуванням того, що строк для виконання зобов`язання за кожний наступний місяць користування земельною ділянкою спливає 28 числа кожного місяця наступного за звітним, початок прострочення виконання зобов`язань починається з 29 числа кожного місяця, наступного за звітним, та поділяється для кожного періоду окремо, а не за підсумками року.

На переконання відповідача, з позовної заяви не є зрозумілим, чому датою з якої починається прострочення визначено 20.02.2023, коли фактично, згідно позовної заяви відповідачем не здійснено жодних оплат з вересня 2021 року. Відтак, відповідачу не зрозуміло до якого періоду відноситься нарахована пеня, так як її розраховано на підставі сумарного боргу за рік, а не за конкретні місяці.

У зв`язку з зазначеним, відповідачем надано власний розрахунок пені, який відповідає умовам договору, та за яким загальна сума пені становить 359,14 грн., розмір якої відповідач, в свою чергу, просить зменшити на 90%.

Окрім того, відповідач не заперечив щодо існування між сторонами листування з приводу наявного прострочення по сплаті орендної плати, проте звернув увагу, що його відповідь стосувалась не тільки спірного договору, а ще двох договорів, та відповідачем частково виконано свої зобов`язання по іншим договорам.

При цьому, відповідач наголошує, що він виконав свої зобов`язання щодо погашення заборгованості по договору № 452 від 22.12.2018 та здійснив оплату на загальну суму 30205,07 грн, визначену позивачем у позовній заяві, а відтак, на думку відповідача, ТОВ «Югрейн Агро» виконало взяті на себе зобов`язання щодо погашення заборгованості до кінця першого кварталу 2024 року.

Підсумовуючи, відповідач зазначає, що погоджується з тим, що мав заборгованість по сплаті основного боргу, однак не погоджується із здійсненим розрахунком пені, оскільки він розрахований за сумарний борг за весь рік, а не за кожний період прострочення, що прямо протирічить як законодавству, так і умовам договору. Окрім того, за ствердженням відповідача, з урахуванням того, що заборгованість ТОВ «Югрейн Агро» виникла з 28.10.2021, за відсутність плати за вересень 2021 року, та нараховується за період не більше ніж шість місяців з дня, коли зобов`язання повинно було бути виконаним.

Позивач надав відповідь (вх. № 14082/24 від 04.04.2024) на відзив, де, окрім іншого, зауважив, що з урахуванням ст. 258 ЦК України не нараховував пеню за вказаним договором за 2021 та за 2022 роки, а орендна плата за 2023 рік нарахована відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України та п. 4.1. договору з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, яка становить 13433,62 грн. Відтак, сума нарахованої пені по договору оренди № 452 за 2023 рік становить 2410,69 грн.

Також позивач підтвердив сплату відповідачем заборгованості з орендної плати в сумі 30205,07 грн, але наголосив про існування пені в сумі 2410,69 грн.

В свою чергу, позивач заперечує і щодо посилань відповідача стосовно порушення строків оплати внаслідок військової агресії проти України та форс-мажорних обставин, та зауважив, що орендар не опинився в ситуації неможливості виконання договірних зобов`язань через активні воєнні дії, тимчасову окупацію, засміченням вибухонебезпечними предметами земельної ділянки, щоб уникнути відповідальності за порушення своїх зобов`язань. При цьому, відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання починаючи із січня 2021 року, тобто до початку військової агресії.

Надавши заперечення (вх. № 15392/24 від 15.04.2024) на відповідь на відзив, відповідач, окрім раніше зазначеного, зауважив, що, незважаючи на важку ситуацію, здійснює оплати по зобов`язанням по мірі надходження коштів на рахунки Товариства, хоч і не завжди вчасно. В свою чергу, на думку відповідача, нарахування пені повинно начислятися з дня, коли зобов`язання мло бути виконано, а не з 2023 року, як зазначив самостійно позивач.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2024 позовна заява вх.№995/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2024 позовну заяву Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (вх.№ 995 від 07.03.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.03.2024 Тарутинською селищною радою Болградського району Одеської області надано до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 10607/24) на виконання ухвали, із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 11.03.2024.

18.03.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 995/24 від 07.03.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/967/24, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов. Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу Тарутинській селищній раді Болградського району Одеської області ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.03.2024 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 18.03.2024, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.

Відповідно до відомостей, наявних у КП «ДСС», відповідач - ТОВ «Югрейн Агро» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Так, згідно довідки суду про доставку електронного документа (вих. № 916/967/24/18702/24 від 19.03.2024) документ в електронному вигляді «Ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)» від 18.03.2024 по справі № 916/967/24 (суддя Цісельський О.В.) було надіслано одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» в його електронний кабінет, та документ доставлено до електронного кабінету 18.03.24 о 20:55 год.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» 19.03.2024 повідомлено про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

19.03.2024 представник ТОВ «Югрейн Агро» звернувся із заявою (вх. № 11670/24) про залишення позовної заяви без руху

21.03.2024 на адресу суду від Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області надійшла відповідь (вх. № 11959/24) на заяву про залишення позовної заяви без руху.

02.04.2024 відповідачем поданий до суду відзив на позов (вх. № 13688/24), який судом прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.

04.04.2024 позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 14082/24), яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.

15.04.2024 ТОВ «Югренй Агро» подало до суду заперечення (вх. № 15392/24) на відповідь на відзив. Вказані заперечення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

15.04.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» (вх.№11670/24 від 19.03.2024) про залишення позовної заяви без руху по справі № 916/967/24.

06.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі № 916/967/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» на користь Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області основної заборгованості в розмірі 30 205,07 грн.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

07.11.2024 судом було постановлено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.12.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» (орендар) був укладений договір оренди землі № 452, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі протоколу проведення електронних земельних торгів за лотом № 226 (2036) від 22.12.2018 № 266, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5124788000:01:003:0422, розташовану на території Одеської області, Тарутинського району, Рівненської сільської ради (за межами населеного пункту).

Згідно з п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 9,2770 га, у тому числі: 9,2770 га ріллі, що розташована на території Одеської області, Тарутинського району, Рівненської сільської ради (за межами населеного пункту).

В п.п. 2.2, 2.3 договору визначено, що кадастровий номер земельної ділянки: 5124788000:01:003:0422. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та об`єкти інфраструктури.

Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного станом на 01.01.2018 складає 155830,27 грн. та підлягає щорічній індексації. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Пунктами 3.1, 3.2. договору визначено, що його укладено на строк 7 (сім) років. Право оренди земельної ділянки виникає у орендаря з моменту державної реєстрації відповідно до закону.

Положеннями п. 4.1 договору погоджено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Рівненської сільської ради в УДКСУ у Тарутинському районі Одеської області у розмірі 8,20% (вісім цілих двадцять сотих відсотків) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2018, а саме: 12781,75 грн. за 1 рік, що зазначено у протоколі проведення електронних земельних торгів за лотом № 226 (2036) від 22.12.2018 № 266 та складає 1062,15 грн. за один місяць.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що орендна плата за перший рік користування земельною ділянкою сплачується орендарем протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору, за виключенням сплаченого гарантійного внеску, у розмірі 623,50 грн.

Відповідно до п. 4.3 договору орендна плата вноситься орендарем не пізніше 28-го числа місяця, наступного за звітним, у розмірі, встановленому п. 4.1 договору, за кожен місяць.

Згідно з п. 4.4 договору річна орендна плата протягом дії договору без внесення до нього змін визначається із діючої нормативної грошової оцінки, яка кумулятивно індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт Кі. У разі набуття чинності нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є об`єктом цього договору, сторони вносять відповідні зміни до цього договору.

Як встановлено п. 4.7. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф в розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором, який зараховується до інших надходжень місцевого бюджету Рівненської сільської ради в УДКСУ у Тарутинському районі Одеської області; стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 договору визначені права орендодавця, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки у відповідності із цільовим призначенням згідно з цим договором; своєчасного та повного внесення орендної плати.

Положеннями п. 8.4 договору сторонами погоджені обов`язки орендаря, а саме: своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату (п.п. 8.4.6); самостійно, щорічно обчислювати орендну плату з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі станом на 1 січня поточного року та, враховуючи вимоги п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (8.4.14).

Пунктами 12.1, 12.2 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання за договором, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Пунктом 12.4. договору окремо визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення

Як встановлено п.п. 14.1 -14.3 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Реєстрація права оренди здійснюється відповідно до закону та після виконання орендарем обов`язків, встановлених п. 8.4.1 цього договору. Земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди відповідно до закону.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 319579104 від 04.01.2024 вбачається, що земельна ділянка (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1695802351247) з кадастровим номером: 5124788000:01:003:0422, площею 9,277 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить з 02.06.2021 на праві комунальної власності Тарутинській селищній раді Болградського району Одеської області, а також з 09.01.2019 на праві оренди Товариству з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» (номер запису про інше речове право: 29832386).

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, власником земельної ділянки за кадастровим номером 5124788000:01:003:0422, площею 9,277 га є Тарутинська селищна рада Болградського району Одеської області та користувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро».

Як вбачається з матеріалів справи Тарутинська селищна рада Болградського району Одеської області неодноразово зверталась до ТОВ «Югрейн Агро» з претензіями та листом-нагадуванням, зокрема за № 116/01-13 від 16.01.2023, № 2121/01-13 від 16.10.2023 та № 2357/01-13 від 29.11.2023, відповідно до яких зазначала про існування заборгованості зі сплати орендної плати за договором № 452 від 22.12.2018 протягом 2021 2023 років та просила в місячний строк з дня одержання претензії добровільно перерахувати суму заборгованості. Вказані претензії та лист-нагадування належним чином направлені позивачем на адресу відповідача, відповідні докази містяться в матеріалах справи.

05.12.2023 ТОВ «Югрейн Агро» надало позивачу відповідь на претензії № 2335/01-13 від 22.11.2023, № 2357/01-13 від 29.11.2023 та № 2375/01-13 від 01.12.2023, якою повідомила, що у зв`язку з незалежних від нього причин утворилась заборгованість, зокрема, за договором № 452 від 22.12.2018, та просив розглянути питання щодо надання додаткового строку для виконання своїх зобов`язань з метою уникнення судових спорів та для збереження ділових договірних відносин. Окрім того, відповідач зазначив, що погашення заборгованості за трьома договорами буде здійснювати в наступні етапи: суму в розмірі 400000,00 грн Товариство зобов`язується сплатити до 31.12.2023; залишок суми зобов`язується погасити впродовж першого кварталу 2024 року.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, відповідачем після відкриття провадження у справі було повністю сплачено заборгованість по орендній платі за землю за період з вересня 2021 року по грудень 2023 року в розмірі 30205,07 грн, що стало підствою для закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором,припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 1, 2 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з ст.ст. 80, 83 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі

Положенням статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», встановлено, що істотною умовою договору оренди землі, серед іншого, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Пунктом 14.1.136. Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно із пунктом 14.1.147 статті 147 Податкового Кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно положень пункту 288.1. статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної тати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як передбачено пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати за земельну ділянку є її орендар. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 Податкового кодексу України).

Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII «Плата за землю» Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно з ст. 289 Податкового кодексу України (в редакції до 01.01.2022) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України (в чинній редакції) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий договір оренди землі.

Як встановлено судом, Тарутинська селищна рада прийняла із державної в комунальну власність земельну ділянку кадастровий номер 5124788000:01:003:0422 та є власником спірної земельної ділянки, площею 9,277 га, що розташована на території Одеської області, Тарутинського району, Рівненської сільської ради (за межами населеного пункту).

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що між Тарутинською селщиною радою та ТОВ «Югрейн Агро» укладено договір оренди землі від 22.12.2018 № 452 щодо спірної земельної ділянки та встановлено його зобов`язання щодо щомісячного внесення орендної плати не пізніше 28 числа місяця наступного за звітним.

Так, з аналізу чинного законодавства України вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

При цьому, ТОВ «Югрейн Агро» як орендарем в порушення приписів статей 525, 526, 610, 629, 759, 762 ЦК України, статей 193, 283, 286 ГК України та умов договору обов`язку з перерахування орендної плати за період з січня 2021 року по грудень 2023 не виконано належним чином, не дивлячись на те, що з урахуванням приписів частини 1 статті 530 ЦК України та умов пункту 4.3 договору оренди землі строк виконання щомісячних зобов`язань на суму 30205,07 грн настав.

Як вище зазначено судом, станом на день розгляду справи відповідач надав докази виконання грошового обов`язку зі сплати орендних платежів у визначеній сумі.

Несвоєчасність сплати орендних платежів за договором оренди землі № 452 від 22.12.2018 згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, а сам відповідач визнається таким, що прострочив його виконання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї пені.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, при перевірці здійсненого позивачем розрахунку пені, судом було встановлено, що позивач безпідставно здійснив нарахування на всю суму боргу за рік починаючи з 20.02.2023, адже умовами договору сторони передбачили умову оплати як щомісячні платежі не пізніше 28-го числа місяця, наступного за звітним. Відтак, пеню слід рахувати для кожного щомісячного платежу окремо, у зв`язку з чим судом самостійно було здійснено розрахунок пені із застосуванням подвійної ставки НБУ, по кожному місяцю окремо та в межах визначеного позивачем періоду, тобто до 30.06.2023.

Суд вважає, що для вимог за 2023 рік розрахунок пені виглядає наступним чином:

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУСума пені за весь період прострочення1 119,47 (за січень 2023) 01.03.2023-30.06.202312225,00187,091 119,47 (за лютий 2023)29.03.2023-30.06.20239425,00144,151 119,47 (за березень 2023)29.04.2023-30.06.20236325,0096,611 119,47 (за квітень 2023)29.05.2023-30.06.20233325,0050,611 119,47 (за травень 2023) 29.06.2023-30.06.2023225,003,07

При цьому, у даному випадку суд не застосовує приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що за визначення строку (у календарних днях від певної події) учасники правовідносин не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, визначений термін (число місяця) виконання зобов`язань не позбавляє учасників правовідносин можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строк виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання з оплати орендної плати не пізніше 28 числа місяця наступного за розрахунковим міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало виконанню.

Оскільки відповідач міг завчасно визначити останній день виконання зобов`язання з оплати оренди у кожному місяці для його виконання до 28 числа місяця наступного за звітним, то відповідно підстави для застування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та перенесення термінів оплати (у разі їх припадання на вихідний/святковий/неробочий день) відсутні.

Здійснивши власний розрахунок пені судом встановлено, що пеня за вищезазначений період становить 481,53 грн.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

У контексті зазначеного, зменшення заявленого штрафу та пені, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 910/143/19, від 21.10.2019 по справі № 910/1005/19.

Відповідачем не доведено згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи, що відповідачем не обґрунтовано належним чином наявності підстав для зменшення судом заявленої до стягнення суми штрафних санкцій у вигляді пені, а також не надано суду доказів вжиття відповідних заходів щодо виконання зобов`язання за договором в частині оплати орендної плати у погоджені сторонами строки, враховуючи майновий стан та інтереси двох сторін, а також розмір пені не є надмірно великим, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій у вигляді пені. А відтак, не підлягає задоволенню заява відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру пені до 90%.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вказаного, проаналізувавши встановлені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені з огляду на допущені позивачем помилки при обрахунку пені, а саме стягненню підлягає пеня у розмірі 481,53 грн.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Крім того, слід врахувати висновки Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує нормативні приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, оскільки спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, приймаючи до уваги ст. 4 Закону України «Про судовий збір», та оскільки позовна вимога у цій справі задоволена судом частково у сумі 481,53 грн. із заявлених до стягнення 2410,69 грн, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у сумі 604,84 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Югрейн Агро» (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Красна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40383088) на користь Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Широка, буд. 1, код ЄДРПОУ 04379226) пеню в розмірі 481 (чотириста вісімдесят одна) грн 53 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 604 (шістсот чотири) грн 84 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський