Рішення

від 23.09.2024 по справі 369/15875/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15875/21

Провадження № 2/369/389/24

РІШЕННЯ

Іменем України

23.09.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за орендну плату, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла вказана справа.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Свідоцтва про право власності ТОВ «Черемшина 2012» є власником гуртожитку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

02.11.2015 року між ТОВ «Черемшина 2012» та ОСОБА_1 був укладений договір № 203 про оренду ліжко-місць.

21.05.2016 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ «Черемшина 2012» заяву, згідно якої він розриває договір № 203 від 02.11.2015 року з 01.06.2016 року.

Зазначена обставина встановлена судовим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2017 року по справі № 369/11961/16 про виселення ОСОБА_1 .

Після направлення заяви про розірвання Договору № 203 від 02.11.2015 року, ОСОБА_1 не звільнив займане приміщення, в зв`язку з чим йому продовжувалась нараховуватись орендна плата.

За період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року у відповідача утворилась заборгованість в сумі 80336,04 грн., яка складається з суми основного боргу 49680,00 грн., суми витрат від інфляції 4491,90 грн. та 3 % річних 26164,14 грн.

На підставі вище наведеного представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012» заборгованість по орендній платі за проживання в кім. АДРЕСА_2 в розмірі 80336,04 грн., яка складається з суми основного боргу 49680,00 грн., суми витрат від інфляції 4491,90 грн. та 3 % річних 26164,14 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

04.07.2022 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

11.10.2022 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано пояснення у справі.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 від 10.10.2023 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/15875/21 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.10.2023 року справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

23.09.2024 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано пояснення у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання в якому просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений у визначений чинним законодавством порядку.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разінеявки всіхучасників справиу судовезасідання,яким завершуєтьсярозгляд справи,або розглядусправи безповідомлення (виклику)учасників справи,суд підписуєрішення безйого проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наведених нижче підстав.

Судом встановлено, що 02.11.2015 року між ТОВ «Черемшина 2012» та ОСОБА_1 був укладений договір № 203 про оренду ліжко-місць.

21.05.2016 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ «Черемшина 2012» заяву, згідно якої він розриває договір № 203 від 02.11.2015 року з 01.06.2016 року.

Зазначена обставина встановлена судовим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.12.2017 року по справі № 369/11961/16 про виселення ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 2 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», гуртожиток - спеціально споруджений або переобладнаний житловий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання;

Відповідно до ч. 9, ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ліжко-місце - умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов`язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками. Площа одного ліжко-місця визначається власником гуртожитку з розрахунку на одну особу для кожного типу гуртожитку та не може бути меншою за розмір, визначений відповідно до санітарних норм, затверджених згідно із законодавством;

Відповідно до ч. 7, ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», житловий комплекс гуртожитку - гуртожиток як цілісний об`єкт нерухомого майна (будівля гуртожитку та/або його частини, його мережі, відведена під ним земельна ділянка, його прибудинкова територія та розташовані на ній будівлі і споруди, необхідні для утримання та обслуговування гуртожитку за прямим цільовим призначенням - для проживання мешканців);

Відповідно до ч. 8, ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом;

В вищевказаних норм можна зробити висновок, що гуртожиток житлове приміщення, а ліжкомісце це умовна частина житлового приміщення. Тобто, ліжко-місць не існує в нежитлових приміщеннях.

Дослідивши договір № 203 02.11.2015 потрібно зазначити, що в договорі відсутні істотні умови (такі як площа ліжко місця чи іншого приміщення або його частини та ін.) та риси притаманні договору оренди житлового приміщення.

Відповідно до ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ст. 812 ЦК України, предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Крім того КиєвоСвятошинський районний суд Київської області відмовив в задоволенні позову ТОВ «Черемшина 2012» до ОСОБА_1 про виселення з нежитлового приміщення (рішення у справі № 369/11961/16-ц від 11.12.2017 року), мотивуючи це тим, що законодавством України не передбачений спосіб виселення з нежитлового приміщення.

Позивачем не надано доказів, які підтверджують, що відповідач користується вказаними ліжко-місцями протягом часу, зазначеного в позовній заяві, враховуючи, що у вказаному приміщенні встановлений пропускний режим.

Особи, що користуються приміщеннями позивача можуть потрапити до орендованого приміщення виключно за наявності індивідуальної електронної ключ-карти. Тобто, без згоди Позивача та отримання відповідного ключа, неможливо потрапити до кімнати АДРЕСА_2 .

В позовній заяві зазначено, що після розірвання Договору з 01.06.2016 року ОСОБА_1 не звільнив займане приміщення, в зв`язку з чим йому продовжувала нараховуватися орендна плата.

В свою чергу, позивач просить стягнути борг за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року.

Надана позивачем Довідка містить інформацію про нараховану позивачем заборгованість в період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, натомість позивач зазначає, що відповідач продовжував користуватися його майном і після розірвання Договору (червень 2016 року), а отже, що є логічним, нараховувалася орендна плата, яку відповідач не сплачував.

Таким чином, позивачем не доведено суду, що відповідач після розірвання договору у 2016 році користувався ліжком-місцем за яке він просить стягнути заборгованість по оренді.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за орендну плату відмовити у повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 07.11.2024 року.

Суддя А.В. Янченко