Рішення

від 07.11.2024 по справі 120/4245/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 листопада 2024 р. Справа № 120/4245/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що 02 жовтня 2023 року відповідачем здійснено черговий переогляд комісії медико-соціальної експертизи з приводу втрати нею працездатності під час виконання службових обов`язків та видано довідку, згідно з якою відсутні підстави для встановлення інвалідності.

Позивачка не погоджується з таким рішенням Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи щодо невстановлення їй 10% втрати працездатності, що оформлене довідкою про невизнання інвалідом № 167/0 від 02 жовтня 2023 року, оскільки відповідно до пункту 2.2 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно тілесні ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, основним принципом експертизи професійної працездатності потерпілого є сукупний аналіз таких критеріїв: клініко-функціональних, характеру професійної діяльності (кваліфікації, якості і обсягу праці, здатності до його виконання); виду і ступеня обмеження життєдіяльності.

Водночас, як зазначає позивачка, в порушення пункту 2.2 згадуваного вище Порядку відповідачем не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення особливості перебігу патологічного процесу, зумовленого професійним захворюванням, а саме прогресуючий (а не регресуючий) характер, що підтверджується відповідними виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого пульмонологічного відділення.

При цьому відповідно до змісту таблиці № 1 Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, хронічне обструктивне захворювання легень, ЛНІ ВНІІ за змішаним типом з перевагою обструкції є підставою для встановлення 10% втрати професійної працездатності.

У зв`язку з наведеним вище позивачка 17 жовтня 2023 року звернулася із заявою до відповідача, у якій просила зазначити підстави прийняття згадуваного вище рішення, адже професійне захворювання, фіброз, яке є незворотнім процесом, призвело до розвитку компенсаторної емфіземи та формування рестриктивного типу ХОЗЛ, що було підтверджено та надано комісії відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого пульмонологічного відділення № 2703, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого пульмонологічного відділення № 4600.

Проте листом від 20 листопада 2023 року Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи повідомив заявницю про те, що рішення про втрату працездатності за 2021-2022 роки після перенесеного гострого захворювання були встановлені на період відповідного лікування та реабілітації. У цьому листі також йшлося про те, що для подальшого розгляду поставлених у заяві від 17 жовтня 2023 року питань заявниці необхідно надати посадову інструкцію та засвідчену копію трудової книжки.

У відповідь на зазначений лист позивачка 06 грудня 2023 року направила на адресу відповідача запитувані документи та просила повідомити підстави невстановлення їй інвалідності.

Листом від 11 січня 2024 року відповідач повідомив позивачку про те, що рішення про втрату працездатності за 2021-2022 роки після перенесеного гострого захворювання були встановлені на період відповідного лікування та реабілітації.

За таких обставин ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом з вимогою зобов`язати Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи провести повторну медико-соціальну експертизу ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

У позові також йшлося про необхідність витребування у відповідача для огляду в судовому засіданні медичну справу (документи) із відповідною медичною документацією щодо проходження нею медико-соціального огляду в 2021, в 2022 та в 2023 роках.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою частково задоволено клопотання позивачки та витребувано у відповідача докази встановлення ОСОБА_1 10% втрати працездатності у 2021 році та докази підтвердження 10% втрати працездатності позивачки у 2022 році, а також докази, на підставі яких видано довідку про невизнання інвалідом.

24 квітня 2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Верховний Суд у постановах від 29 січня 2021 року у справі № 638/2723/16-а та від 12 жовтня 2021 року у справі № 280/4820/19, у яких спір виник у зв`язку з незгодою позивачів із висновками медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення таким групи інвалідності, дійшов висновку, що рішення комісіями приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. У вказаних постановах Верховний Суд виловив правову позицію, згідно з якою при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення медико-соціальних експертних комісій, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки не є спеціалізованою установою в медичній сфері і тому оцінка підставності такого висновку виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку медико-соціальної експертної комісії лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Тобто суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як зазначив представник відповідача далі, відповідно до пунктів 1.2, 2.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, основна професія - це професія, що безпосередньо передувала трудовому каліцтву чи професійному захворюванню чи та, в якій досягнута найвища кваліфікація (найвища заробітна плата), а для осіб некваліфікованої праці - та, що виконувалась тривалий час; професійна працездатність - здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом). Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах від 5 до 100 відсотків.

Відтак, на переконання представника відповідача, у разі зниження кваліфікації та зменшення обсягу виконуваної роботи, що стало наслідком перенесеної хвороби, що пов`язана з виконанням професійних обов`язків, встановлюється ступінь втрати професійної працездатності.

Також у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 оглядалася обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 у вересні 2021 року та у вересні 2022 року після перенесеного захворювання COVID-19 та за результатами такого огляду складено акти № 10151 та № 10169, відповідно до яких група інвалідності позивачці не встановлена, ступінь втрати професійної працездатності - 10%. Вказані відсотки професійної втрати працездатності були встановлені на період відновлення після лікування та реабілітації. В подальшому, у 2023 році ОСОБА_1 знову оглядалася обласною медико-соціальною експертною комісією № 1. Актом № 10302 огляду медико-соціальною експертною комісією від 02 жовтня 2023 року комісією встановлено ступінь втрати професійної працездатності 10%, ступінь функціональних порушень не дають підстав для встановлення інвалідності, стійких залишкових змін, що викликали б порушення працездатності не встановлено. Підставою для прийняття рішення стало дослідження медичних документів ОСОБА_1 , в тому числі динаміки протікання захворювання, професійної здатності ОСОБА_1 . Як наслідок, було встановлено, що у ОСОБА_1 відсутня втрата професійної працездатності, оскільки вона як до захворювання на СOVID-19, так і після цього захворювання працює завідувачем відділення загальної практики медицини. Тобто, захворювання позивачки не стало підставою для переведення її на іншу роботу з меншою навантаженістю та жодним чином не вплинуло на професійну здатність виконувати обов`язки завідувача відділення загальної практики сімейної медицини.

За наведених обставин, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

01 травня 2024 року позивачкою подано до суду відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи щодо задоволення позовних вимог. Така, окрім іншого, обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення відповідачем не дотримано саме процедури його прийняття, а тому посилання відповідача на висновки Верховного Суду, наведені у відзиві, є безпідставними. За таких обставин позивачка наполягає на задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

У вересні 2021 року та у вересні 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 проводилися огляди Линдюк О.Р., за результатами яких складено акти від 30 вересня 2021 року № 10151 та від 27 вересня 2022 року № 10169. Зі змісту таких актів слідує, що позивачці не встановлено групу інвалідності, а ступінь втрати професійної працездатності склала 10%.

02 жовтня 2023 року Вінницьким обласним центром медико-соціальної експертизи проведено огляд позивачки, за результатами якого складено акт № 10302. Зі змісту такого акту слідує, що відсоток втрати професійної працездатності ОСОБА_1 не встановлено. При цьому комісією встановлено, що ступінь функціональних порушень не дають підстав для встановлення інвалідності, стійких залишкових змін, що викликали б порушення працездатності не встановлено.

За результатами огляду ОСОБА_1 02 жовтня 2023 видана довідка про невизнання її інвалідом за формою 167/0, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України № 577 від 30 липня 2012 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю (стаття 3 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV (надалі - Закон № 2961-IV) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Медико-соціальні експертні комісії визначають, з поміж іншого: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності.

Проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі Положення про медико-соціальну експертизу; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В пункті 3 цього Положення зазначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Приписами пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу визначено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального та спеціалізованого профілів. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.

Згідно з пунктами 11, 12, 15, 17 Положення про медико-соціальну експертизу міські, міжрайонні, районні комісії, серед іншого визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання.

Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою (пункт 19 Положення про медико-соціальну експертизу).

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).

Відповідно до пункту 3 цього Положення медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Згідно з пунктом 4 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров`я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.

Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв`язку з одним і тим самим захворюванням протягом п`яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.

Пунктом 7 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п`яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.

Комісія під час заповнення форми первинної облікової документації керується Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157-5/о "Журнал протоколів засідань медико-соціальної експертної комісії", затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577, у якій вказано, що дана форма має бути завірена головою МСЕК та печаткою закладу охорони здоров`я.

Як зазначено в пункті 20 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.

Так, згідно з пунктом 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561 (далі - Інструкція), при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Отже, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичної документації, яка обов`язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Пунктом 27 вказаного Положення визначено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

У той же час підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;

обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що згідно з актом огляду медико-соціальної експертної комісії № 10302 від 02 жовтня 2023 року відсоток втрати професійної працездатності ОСОБА_1 не встановлено. При цьому комісією встановлено, що ступінь функціональних порушень не дають підстав для встановлення інвалідності, стійких залишкових змін, що викликали б порушення працездатності комісією також не встановлено.

Поряд із тим суд враховує те, що відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень внесені до акту огляду засідання комісії, що підписаний головою комісії та її членами і засвідчений печаткою.

Крім того, під час обстеження позивачки в розпорядженні комісії була наявна вся медична документація щодо характеру та перебігу хвороб (зокрема медичні виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого клінічного пульмонологічного відділення № 2703 та № 4600).

Проте за результатами медичного обстеження позивачки комісія Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи дійшла висновку, що наявне у позивачки захворювання та порушення у зв`язку з цим функцій організму не мають наслідком визначення 10% втрати професійної працездатності та не відповідають критеріям інвалідності.

Водночас доказів того, що відповідачем не були взяті до уваги всі в сукупності документи не надано, як і не доведено факту того, що відповідачем було здійснено неповне дослідження таких документів.

Крім того, при розгляді цієї справи суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 638/2723/16-а та від 12 жовтня 2021 року у справі № 280/4820/19, в яких спір виник у зв`язку з незгодою позивачів із висновками медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення групи інвалідності, згідно з якими рішення приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Водночас у вказаних постановах Верховного Суду наголошується на тому, що при розгляді по суті спору у справах, в яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку обґрунтованості прийняття певного висновку, оскільки не є спеціалізованою установою в медичній сфері, а тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Тобто, суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Поряд із тим, позовні вимоги не обгрунтовані порушенням (недотриманням) процедури розгляду питання про встановлення позивачці 10% ступеню втрати професійної працездатності, адже фактично позивачка не погоджується з рішенням комісії щодо невстановлення їй відповідного відсотку втрати професійної працездатності, вказуючи на те, що, на її думку, сукупність наявних хвороб свідчить про втрату професійної працездатності 10% та можливість встановлення їй інвалідності, що безперечно виходить за межі питань права і не може оцінюватись судом, позаяк є виключною компетенцією медико-соціальної експертної комісії.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що, розглядаючи питання про встановлення втрати позивачкою професійної працездатності, відповідачем не порушено процедуру розгляду такого питання, а тому дії відповідача відповідають положенням Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положенню про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову відсутні й підстави для відшкодування позивачці витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 14; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 20097160)

Рішення суду в повному обсязі складено 07.11.2024

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович