Рішення

від 07.11.2024 по справі 120/5715/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 листопада 2024 р. Справа № 120/5715/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення комісії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, оформленого протоколом від 06.12.2023, в частині переведення позивача до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)".

Ухвалою від 27.05.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що підставою для прийняття такого рішення стала отримана інформація та матеріали негласного характеру під грифом "таємно" оперативно-розшукового підрозділу, які свідчили про наявність підстав, передбачених ст. 10 КВК України, та інших виняткових обставин в розумінні ч. 2 ст. 93 КВК України, які унеможливлювали подальше відбування покарання засудженим ОСОБА_1 в державній установі "Стрижавська виправна колонія (№81)", незважаючи на проживання його співмешканки у Вінницькій області. Відповідач вважає, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим і таким, що вирішує питання, які належать до дискреційних повноважень відповідної міжрегіональної комісії, а тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

17.06.2024 поштою до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи та аргументи відповідача і наголошує на тому, що у відзиві на позовну заяву жодними доказами не підтверджено наявність підстав для переведення позивача до іншої виправної установи, в тому числі виняткових обставин, які б унеможливлювали подальше відбування ним покарання у виді позбавлення волі в державній установі "Стрижавська виправна колонія (№81)".

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 22.07.2022 ОСОБА_1 , засуджений за ст. 185 ч. 4, ст.ст. 71, 72 Кримінального кодексу України до 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Покарання позивач почав відбувати в ДУ "Стрижавська виправна колонія (№81)".

Рішенням Комісії міжрегіонального управління від 06.12.2023 вирішено перевести засудженого ОСОБА_1 з ДУ "Стрижавська виправна колонія (№81)" до сектору середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)", враховуючи наявність підстав, передбачених ст.ст. 10, 93 КВК України.

Позивач вважає оскаржуване рішення відповідача неправомірним і таким, що обмежує його право на повагу до приватного та сімейного життя, зокрема через неможливість підтримання нормальних зв`язків із його близькими родичами - співмешканкою ОСОБА_2 , неповнолітніми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які постійно проживаються в с. Козлівка, Шаргородського району Вінницької області, тобто за межами адміністративно-територіальної одиниці, куди позивача було переведено для відбування покарання, а відтак через свого представника звертається до суду з адміністративним позовом про скасування такого рішення.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Статтею 2 КВК України передбачено, що кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

За змістом частини першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Відповідно до статті 10 КВК України засуджені мають право на особисту безпеку.

Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

Згідно з частиною першою статті 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Водночас статтею 93 КВК України унормовано, що засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 266/30134 (далі - Положення).

Вказане Положення встановлює завдання, функції, права, обов`язки і порядок діяльності міжрегіональних та центральної комісій з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання.

У пункті 2 розділу I Положення надається визначення термінів, які вживаються у цьому Положенні, зокрема:

близькі родичі та члени сім`ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;

зона діяльності міжрегіонального управління - адміністративно-територіальні одиниці, на територію яких поширюються повноваження відповідного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, який в межах компетенції визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, здійснює направлення і переведення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі в межах зони діяльності міжрегіонального управління;

міжрегіональне управління - міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

Відповідно до пункту 1 розділу II Положення центральні комісії щодо установ центрального та південного регіонів, міжрегіональна комісія відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

визначають згідно з обвинувальним вироком суду вид установи виконання покарань, рівень безпеки та місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі;

розглядають матеріали та здійснюють переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі з однієї установи виконання покарань (сектору) до іншої установи виконання покарань (сектору) в межах зони діяльності центрального та південного регіонів або міжрегіонального управління у разі виникнення небезпеки їх життю і здоров`ю, а також інших виняткових обставин, які перешкоджають їх подальшому перебуванню в цій установі виконання покарань (секторі);

розглядають питання та здійснюють переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі для відбування покарання з однієї установи виконання покарань (сектору) до іншої установи виконання покарань (сектору) в межах зони діяльності центрального та південного регіонів або міжрегіонального управління без зміни рівня безпеки згідно з вимогами статті 93 КВК України.

За пунктами 1, 2 розділу IV Положення у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не пізніше трьох днів з дня надходження запиту на наряд та/або не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення, листа тощо.

Згідно з пунктами 1, 4 розділу V Положення рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі (додаток 1), та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, до установ виконання покарань (дільниць виправних центрів, секторів) (додаток 2).

Про прийняте центральною або міжрегіональною комісією рішення засудженому рішення оголошується під підпис на витягу з протоколу засідання комісії.

Водночас за правилами пункту 1 розділу VI Положення засуджений, щодо якого прийнято рішення міжрегіональною комісією, центральними комісіями щодо установ центрального та південного регіонів та/або його представник в разі незгоди з прийнятим рішенням можуть оскаржити його до керівника міжрегіонального управління, центральної комісії чи керівника Департаменту.

У разі незгоди з рішенням, прийнятим керівником міжрегіонального управління, центральною комісією чи керівником Департаменту, засуджений, щодо якого прийнято рішення, та/або його представник можуть оскаржити його до суду у порядку, передбаченому законодавством України.

Отже, системний аналіз наведених вище правових норм, якими регламентується місце відбування покарання засудженими до позбавлення волі на певний строк та питання переведення таких осіб з однієї виправної колонії до іншої, дозволяє зробити такі висновки:

- засуджений відбуває весь строк покарання в одній виправній колонії, водночас основним критеріям для визначення конкретної колонії для відбування покарання є її розташування в межах тієї адміністративно-територіальної одиниці (області), де особа проживала до засудження або де постійно проживають її родичі, наприклад, батько або мати засудженого;

- переведення засудженого для відбування покарання з однієї виправної колонії до іншої допускається лише у виняткових випадках, які пов`язані з наявністю обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цій колонії; такі обставини, зокрема, можуть обумовлюватися виникненням небезпеки для життя і здоров`я засудженого;

- розгляд питання про переведення засудженого для відбування покарання до іншої виправної колонії в межах зони діяльності міжрегіонального управління здійснює відповідна міжрегіональна комісія;

- рішення міжрегіональної комісії про переведення оформлюється протоколом засідання комісії, доводиться до відома засудженого під підпис та, у разі незгоди засудженого/його представника із прийнятим рішенням, може бути оскаржене ними у тому числі до суду.

Водночас, як і будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, рішення міжрегіональної комісії про переведення засудженого, що стало предметом судового оскарження, має відповідати критеріям правомірності, вміщеним у частину другу статті 2 КАС України, а саме бути таким, що прийняте: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

При цьому, в силу приписів абзацу 1 частини 2 статті 77 КАС України, саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок щодо доказування в суді правомірності свого рішення, яке оскаржується.

У справі, що розглядається, Комісією міжрегіонального управління прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії від 06.12.2023, про переведення засудженого ОСОБА_7 до сектору середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)", враховуючи наявність підстав, передбачених статтею 10 та частиною другою статті 93 КВК України.

Суд не ставить під сумнів те, що вирішення питання переведення чи не переведення засудженого до іншої колонії установи виконання покарань в межах зони діяльності Міжрегіонального управління охоплюється дискреційними повноваженнями Комісії.

Разом з тим, оскільки у даному випадку засуджений не погоджується з рішенням про його переведення до іншої виправної колонії та вважає його протиправним, будучи суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносин відповідач повинен довести перед судом обґрунтованість прийнятого рішення, в тому числі з наданням суду всіх наявних у нього документів та матеріалів, які можуть бути використані як докази у справі, що прямо передбачено положеннями абзацу 2 частини другої статті 77 КАС України.

При цьому, судом встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення про переведення позивача Комісія міжрегіонального управління лише обмежилася формальним посиланням на наявність правових підстав для переведення засудженого відповідно до статей 10, 93 КВК України.

Крім того, ані в самому рішенні, ані у відзиві на позовну заяву жодним чином не обґрунтовано існування виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній колонії та зумовлюють необхідність його переведення в іншу установу виконання покарань поза межами адміністративної-територіальної одиниці, де мешкають родичі засудженого.

Суд наголошує на тому, що закон допускає переведення засудженого для відбування покарання з однієї виправної колонії до іншої тільки у виняткових випадках, що закономірно зобов`язує суб`єкта владних повноважень належно обґрунтувати прийняте рішення та підтвердити виникнення обставин, з якими законодавець пов`язує можливість прийняття відповідного рішення.

Втім, під час розгляду справи Міжрегіональним управлінням не доведено правомірності оскаржуваного рішення про переведення позивача до іншої виправної установи через наявність обставин, які унеможливлюють подальше відбування позивача покарання в державній установі "Стрижавська виправна колонія (№81)".

Крім того, оскільки держава гарантує засудженому право на оскарження рішення про його переведення до іншої колонії, Міжрегіональне управління та відповідна Комісія повинні подбати про належне обґрунтування такого рішення та його документальне підтвердження у тих межах, які є допустимими без порушення вимог законодавства щодо охорони державної таємниці, у разі якщо відповідне рішення приймається в тому числі на підставі секретної інформації.

Також суд наголошує, що в судовому адміністративному процесі обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, який і повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Винятки з цього правила встановлені статтею 78 КАС України і обставини, на які посилається відповідач, до них не відносяться.

Крім того суд враховує, що оскаржуване рішення відповідача має наслідком додаткові обмеження для права позивача на повагу до приватного та сімейного життя. Адже, за загальним правилом, встановленим національним законом, засуджений до позбавлення волі відбуває покарання у виді позбавлення волі на певний строк в одній виправній колонії у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання його родичів.

В даному випадку описана вище необґрунтованість рішення відповідача про переведення позивача до іншої виправної колонії поза місцем проживання самого позивача та його співмешканки і дітей свідчить про те, що обмеження права засудженого на повагу до його приватного та сімейного життя не відбулося "згідно із законом".

Наведене у своїй сукупності свідчить, що оскаржуване рішення Комісії міжрегіонального управління від 06.12.2023 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши наявні у справі докази, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, оформленого протоколом від 06.12.2023, в частині переведення ОСОБА_1 до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)".

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (ДУ "Шепетівська виправна колонія (№98)", вул. Шевченка, 60, с. Клементовичі, Хмельницька область, РНОКПП 3108421896)

Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Брацлавська, 2а, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08564771)

Повний текст рішення складено 07.11.2024

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна