Рішення

від 31.10.2024 по справі 160/18892/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуСправа №160/18892/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради до Головного управління ДПС у Дніпропетровській оласті про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство "Затишне місто" Павлоградської міської ради з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 0124360410 від 20.03.2024 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим повідомленням-рішенням № 0124360410 від 20.03.2024 ГУ ДПС у Дніпропетровській області до «Затишне місто» ПМР застосовано відповідальність за порушення термінів сплати узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість. Позивач уважає висновки відповідача про порушення позивачем строків сплати грошових зобов`язань безпідставними, оскільки КП «Затишне місто» були виконані всі податкові зобов`язання, податок на додану вартість був сплачений в повному обсязі. Позивач, зауважив, що законодавець наділив правом податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у випадку сплати суми грошового зобов`язання, зазначеної в платіжному дорученні з затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 ДК України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Вказані норми визначають, які дії зі сплаченими коштами зобов`язані здійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу та не встановлюють відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказаних дій податковою службою. Крім того, також слід додати те, з чиєї саме вини відбулося неповне внесення (чи невнесення) податку до бюджету. Якщо неперерахування податку не є наслідком винних дій платника податку (КП «Затишне місто») то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня чи пред`явлені інші вимоги щодо перерахування податкових платежів до бюджету.

29 липня 2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

09.08.2024 через систему «Електронний суд» від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив, у якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначив, що згідно з п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 ПК України або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Пунктом 131.2 ст. 131 ПК України передбачено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І, пункту 75.1 статті 75 розділу II Податкового кодексу України, у порядку визначеному пунктом 76.2 статті 76 розділу II Податкового кодексу, проведено камеральну перевірку щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено Акт від 09.02.2024 №5184/04-36-04-10/37085410.

Позивач, оскаржив акт камеральної перевірки від 09.02.2024 № 5184/04-36-04-10/37085410 на підставі ст. 86.7 ст. 86 ПКУ до контролюючого органу вищого рівня - Державну податкову службу України, за результатами розгляду заперечень, висновки акту перевірки залишенні без змін.

КП «Затишне місто» ПМР 04.04.2024 року отримало примірник податкового повідомлення - рішення № 0124360410 від 20.03.2024 року, який було складено на підставі Акту № 5184/04-36-04-10/37085410 від 09.02.2024 року.

Позивач, як платник податків був не згоден із висновками, викладеними у податковому повідомленні - рішенні № 0124360410 від 20.03.2024 року, і в порядку ст. 56.3 ст. 56 ПКУ оскаржив до контролюючого органу вищого рівня - Державну податкову службу України.

За результатами оскарження, скаргу КП «Затишне місто» ПМР залишено без задоволення, а податкове повідомленні - рішенні № 0124360410 від 20.03.2024 року залишено в силі.

Позивач не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Досліджуючи питання дотримання контролюючим органом строків проведення камеральної перевірки, встановлених п.76.3 ст.76 та ст.102 ПК України, повноважень контролюючого органу щодо проведення камеральної перевірки саме з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання за приписами п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, а також повноважень контролюючого органу на зарахування сплачених платником податків коштів у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму його сплати, визначеного платником податку за приписами п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, що є предметом цього спору, суд зазначає про таке.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. статті 1 ПК України).

За приписами п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки п.75.1 ст.75 ПК України.

У відповідності до вимог п.п.75.1.1 п. 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути, зокрема, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно до вимог п.76.1 ст.76 ПК України установлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

А за приписами п.76.3 ст.76 ПК України визначено, що камеральна перевіркаподаткової деклараціїабо уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначенихстаттею 102цього Кодексу.

Контролюючий орган, крім випадків, визначенихпунктом 102.2цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно достатей 39і39-2цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку поданняподаткової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеноїпунктом 133.4статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання п.102.1 ст.102 ПК України.

Приписами п.87.9 ст.87 ПК України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Також і п.131.2 ст.131 ПК України встановлено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжній інструкції (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Таким чином, із аналізу наведених чинних приписів слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

У зв`язку з набранням винності з 01 січня 2017 року змін до Податкового кодексу України (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-УІІІ), зокрема, і до ст.75 були внесені зміни, за якими предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, у тому числі і з податку на додану вартість.

Отже, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання є предметом камеральної перевірки, яка проводиться виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах податкового органу.

При цьому, камеральна перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, а саме: не пізніше закінчення 1095 дні, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Водночас, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у платіжному документі.

Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2019р. у справі № 823/457/18, які є обов`язковими для врахування адміністративним судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

А отже, із наведеного, слід дійти висновку, що аргументи позивача про відсутності повноважень контролюючого органу на зарахування сплачених платником податків коштів у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму його сплати, визначеного платником податку за приписами п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, спростовуються аналізом наведених вище приписів податкового законодавства та вищенаведеними правовими висновками, які відповідають і правовій позиції Верховного Суду у вище наведеній постанові.

Повноваження контролюючого органу щодо проведення перевірки з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання платником податків у межах саме камеральної перевірки, закріплені у п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України, які наведені вище, та позивачем не спростовані.

Також позивачем жодних доказів, які б свідчили про відсутність у нього податкового боргу з податку на додану вартість станом на 09.02.2024р. (момент проведення камеральної перевірки) суду надано не було.

А, відповідно, враховуючи те, що із аналізу досліджених вище встановлених судом обставин у даній справі та приписів чинного податкового законодавства у їх сукупності, які свідчать про те, що при проведенні камеральної перевірки позивача 09.02.2024р. зарахування відповідачем коштів, сплачених позивачем, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму справи, визначеного позивачем, відбулося у межах повноважень контролюючого органу, наданих останньому згідно до приписів п.89.7 ст.89, п.131.2 ст.131 ПК України, суд приходить до висновку, що з наведених позивачем обставин (відсутності повноважень у відповідача щодо проведення перевірки) обґрунтовані підстави для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень у адміністративного суду відсутні.

Досліджуючи питання факту своєчасності сплати позивачем узгоджених податкових (грошових) зобов`язань, на думку позивача, підтверджено копіями платіжних доручень, а також правомірності притягнення платника податків до відповідальності за порушення правил сплати грошового зобов`язання, передбаченої статтею 124 ПК України, суд виходить з такого.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 ст.36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пункту 49.1 ст.49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період у встановлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, податкові зобов`язання, які самостійно визначені платником у податкових деклараціях, є узгодженими.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також у відповідності до п.203.2 ст.203 ПК України установлено, що сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Аналіз вказаних приписів свідчить про те, що позивач має обов`язок сплачувати узгоджені грошові зобов`язання, визначені ним самостійно у податкових деклараціях, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем подання такої податкової декларації.

Так, як видно із наявних в матеріалах справи копій документів, спір у даній справі виник щодо виявлення у ході проведення камеральної перевірки позивача факту несвоєчасності сплати позивачем узгодженого податкового (грошового) зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у визначені вище строки через те, що сплачені позивачем кошти за наведеними у акті перевірки від 09.02.2024р. податковими деклараціями та уточнюючим розрахунком контролюючим органом були зараховані в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного позивачем виходячи з вимог п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, а відповідно, строки сплати сум податкових (грошових) зобов`язань з ПДВ позивача за період листопад, грудень 2022, січень лютий 2023 року 2023р., а також рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу, визнано як порушення (затримка у сплаті) строків такої сплати узгоджених грошових зобов`язань, за що позивача згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень було притягнуто до відповідальності у вигляді застосування штрафу у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті, передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 124.2 статті 124 ПК України встановлено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 ПК України визначено, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

У випадках, визначенихпунктами 123.2-123.5статті 123,пунктами 124.2,124.3статті 124,пунктами 125-1.2-125-1.4статті 125-1цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

А отже, із аналізу вищенаведених приписів податкового законодавства слідує, що у разі застосування контролюючим органом до платника податку штрафу за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання на підставі п.124.1 ст.124 ПК України встановлення контролюючим органом вини такого платника у вчиненні ним умисного діяння доведенню не потребує, а достатнім є виявлення лише факту допущення платником податків порушення строку сплати такої узгодженої суми грошового зобов`язання.

У постановах від 03 серпня 2023 року у справі №520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16 листопада 2023 року у справі №160/24147/21 Верховний Суд сформував висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її системазувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція є такою, що узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду у його постанові, яка була прийнята більш пізніше, від 23.01.2024р. у справі №160/17160/21, яка є обов`язковою для врахування адміністративними судами згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

А отже, зазначені висновки, спростовують аргументи позивача з приводу того, що саме контролюючий орган повинен довести вину позивача у вчиненні ним умисного правопорушення, оскільки така вина підлягає доведенню лише при застосуванні до платників податків штрафу на підставі п.124.2, п.124.3 ст.124 ПК України, що підтверджено вищенаведеною правовою позицією.

Разом з тим, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача застосовано штраф за затримку сплати сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість у розмірах 5 та 10% на підставі п.124.1 ст.124 ПК України за якою, притягнення позивача до відповідальності можливе за умови виявлення лише факту допущення позивачем порушення строку сплати такої узгодженої суми грошового зобов`язання без встановлення його вини з урахуванням вищенаведених правових висновків.

При цьому, додані позивачем до позову копій платіжних доручень та платіжних інструкцій на підтвердження своєчасності сплати ним сум узгоджених грошових зобов`язань за податковими деклараціями, які наведені у акті перевірки від 09.02.2024р., з урахуванням наявності у позивача податкового боргу станом на 09.02.2024р., на погашення якого відповідачем були спрямовані сплачені позивачем кошти, виходячи з обов`язку контролюючого органу, який міститься у п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, не можуть бути прийняті судом в якості доказів підтвердження своєчасної їх сплати, оскільки обов`язок погашення податкового боргу у першу чергу (за черговістю його виникнення) покладено і на позивача згідно наведених приписів податкового законодавства.

Отже, з урахуванням того, що за рахунок сплачених позивачем коштів був погашений його податковий борг за черговістю його виникнення, факт порушення позивачем строків сплати сум узгоджених грошових зобов`язань з ПДВ, які наведені в акті перевірки, підтверджений матеріалами справи та позивачем не спростований.

Також, як уже зазначалося вище, позивачем доказів відсутності податкового боргу з ПДВ станом на 09.02.2024р. суду не було надано.

А отже, із наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинене правопорушення щодо порушення строків сплати сум узгоджених грошових зобов`язань за податковими деклараціями, уточнюючим розрахунком, які наведені у акті перевірки від 09.02.2024р., тому позивача правомірно було притягнуто до фінансової відповідальності у вигляді нарахування штрафу у розмірах 5 та 10% за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями на підставі п.124.1 ст.124 ПК України, у зв`язку із чим обґрунтованих підстав для їх визнання протиправними та скасування у адміністративного суду не має.

Доводи позивача про те, що висновок податкового органу у повідомленні-рішенні ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 0124360410 від 20.03.2024 року, суперечить вимогам пп. 196.1.6 п. 196.1 ст.196 ПК України та Інструкції № 333 є безпідставні, оскільки спростовуються вищевикладеним, зокрема щодо порушення позивачем строків сплати сум узгоджених грошових зобов`язань з ПДВ за податковими деклараціями, уточнюючим розрахунком, які визначенні самим позивачем у поданих ним деклараціях.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивач не було надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, які регулюються спірні правовідносини та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, які позивачем не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи позивача з приводу того, що контролюючим органом було самостійно здійснено зміну призначення платежів у платіжних документах позивача та сплачені кошти скеровано на погашення податкового боргу всупереч приписам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п.33.2 ст.33 Закону України «Про платіжні послуги», оскільки право визначати призначення платежу у платіжних документах має лише платник, з огляду на те, що вказані приписи законодавства не врегульовують правовідносин платника податків та контролюючого органу, не визначають порядок погашення податкового боргу, а відповідно, не підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

При цьому, як уже зазначалося вище, зараховувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків має не право, а обов`язок контролюючий орган згідно до вимог вищенаведених проаналізованих приписів п.87.9 ст.87, п.131.2 ст.131 ПК України, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, тому, зараховуючи сплачені позивачем кошти в рахунок погашення податкового боргу, відповідач діяв у межах повноважень наданих його вказаними приписами податкового законодавства.

Є безпідставними і необґрунтованими посилання позивача на те, що у контролюючого органу були відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки, з огляду на те, що зазначене спростовується змістом проаналізованого судом вище п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України (у редакції, змін внесених Законом №2970-ІХ від 20.03.2023р.) за яким передбачено, що предметом камеральної перевірки, зокрема, може бути і своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

В той же час, щодо питання розмежування обставин, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або п.124.3 статті 124 ПК України правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2024р. у справі №160/17160/21, який вище досліджений та врахований судом при вирішенні даного спору у відповідності до вимог ч.5 ст.242 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги все вищевикладене та перевіривши правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024р. № 0124360410 прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 243-246, 250, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства "Затишне місто" Павлоградської міської ради до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев