Рішення

від 06.11.2024 по справі 240/13775/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/13775/24

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України Житомирського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- визнати протиправними дій Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Житомирський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі Закон № 1402-VIII), Житомирський апеляційний суд протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди, обчислюючи її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році на рівні 3028,00 грн, що призвело до виплати суддівської винагороди, яка не відповідає встановленому законом розміру. Оскільки виплата суддівської винагороди здійснюється у межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, а Житомирський апеляційній суд здійснює свої повноваження у межах затверджених ДСА України у кошторисі асигнувань, на забезпечення поновлення права на належну суддівську винагороду Позивач просить зобов`язати Відповідачів виконати забезпечення відповідними бюджетними асигнуваннями й здійснити відповідні нарахування у порядку та розмірі, встановленому законом.

Ухвалою від 25.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач- 1, Державна судова адміністрація України, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини суд не повідомив.

За даними КП "ДСС" ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження від 25.07.2024 року доставлено в Електронний кабінет Державна судова адміністрація України 25.07.24 18:06 год.

Відповідач-2, Житомирський апеляційний суд правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини суд не повідомив.

За даними КП "ДСС" ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження від 25.07.2024 року доставлено в Електронний кабінет Житомирського апеляційного суду 25.07.2024 року о 18:06 год.

Пунктом 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. За правилами абзацу 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала від 25.07.2024 року про відкриття провадження у цій справі вважається врученою Відповідачам судом 25.07.2024 року.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову частина 5 статті 159 КАС України).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку, підстав та умов виплати суддівської винагороди регулюються правовими нормами Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 протягом спірного періоду (квітень - червень 2024 року) працювала (працює) на посаді судді Житомирського апеляційного суду, що надає право на нарахування та виплату суддівської винагороди за цей спірний період.

Зважаючи, що обчислення суддівської винагороди Позивачу за травень 2024 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., та вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Суть спірних відносин між сторонами в даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав при нарахуванні та виплаті Позивачу суддівської винагороди з 01 квітень по 30 червень 2024 року застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2024, у розмірі 3028,00 грн.

Суд враховує, що відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Як зазначено в статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - в розмірі 3028 гривень, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Судом встановлено, що Позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі саме приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн. Ця обставина підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів, в тому числі Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Як вже зазначалося, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і на сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.

Правовими нормами статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд враховує, що відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами статті 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому, Законом № 966-XIV суддів не віднесено до жодної соціальної демографічної групи населення, стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Суд враховує, що до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше й мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.08.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Суд зауважує, що закони про Державний бюджет України не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону".

Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд робить висновок, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), є неправомірною.

Позиція суду узгоджується з практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому Позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого, в свою чергу, станом на 01.01.2024 складає 3028,00 грн.

При визначенні способу судового захисту порушеного права Позивача суд враховує, що згідно з положеннями статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Одночасно суд враховує, що статтею 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

В силу положень частин 1 - 2 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Як зазначено в статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Саме Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Зважаючи на наведені приписи статей 148 та 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями статей 22 та 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, а Житомирський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідні роки, в тому числі на 2024 рік.

Відтак, невиплата Позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як суб`єкта владних повноважень та головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду), що передбачено в статті 148 Закону № 1402-VIII.

З урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Із урахуванням зазначеного висновку суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Житомирського апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати Позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, розрахованої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що заявлені Позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. та зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення таких видатків з виплати суддівської винагороди Позивачу.

Порушене право Позивача підлягає поновленню шляхом визнання протиправними дій Житомирського апеляційного суду щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн. та зобов`язання нарахувати та виплати їй суддівську винагороду за період з 01 квітня2024 року по 30 червня 2024 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2024 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. з врахуванням виплачених сум та проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Відповідно до вимог статей 139 - 143 КАС України підстави для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись вимогами статей 2, 9, 242 - 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00018738), Житомирського апеляційного суду (вул. С.Ріхтера, буд. 24, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 42261525) задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Житомирський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк

06.11.24