Рішення

від 07.11.2024 по справі 320/10802/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Київ№ 320/10802/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ "АГРОФІРМА КНЯЖИЧІ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до ТОВ "АГРОФІРМА КНЯЖИЧІ" та просить суд стягнути штрафні санкції у розмірі 519 268,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.10.2024 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

27.03.2024 до суду надійшла від позивача заява про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені ст. 262 КАС України.

Відповідно до ч. 5 вказаної статті суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 6 ст.12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку предметом позову, є зокрема стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні КАС України є справою незначної складності, що може бути розглянута без проведення судового засідання.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, представник відповідачів у відзиві на позовну заяву не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є незначної складності і будь-яких вагомих підстав для її розгляду в судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ТОВ "АГРОФІРМА КНЯЖИЧІ", ідентифікаційний код 13740218, місцезнаходження: 08360, Київська область, с. Княжичі, вул. Шляхова, 2.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за відповідачем обліковується заборгованість з сум адміністративно-господарських санкцій у розмірі 519 268,07 грн.

У зв`язку з відсутністю добровільної сплати зазначених санкцій позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі Закон № 875).

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом № 875.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. Закону № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, виходячи з наведених норм, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Після змін внесених Законом України № 2682-IX від 18.10.2022 «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» (далі Закон № 2682), ч. 3 ст. 18 Закону № 875 викладено в наступній редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України". Зміни набрали чинності 06.11.2022.

Тобто, після 06.11.2022 уже не було обов`язку роботодавців у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. В іншій частині обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування не змінились.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог ст. 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875 визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Як встановлено судом, на виконання вимог Закону № 875, відповідачем, забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 сторож приміщення адміністрації, призначена на посаду з 22.01.2020 наказом від 21.01.2020 № 5-К. Має ІІІ групу інвалідності згідно Довідки до акта огляду МСЕК від 14.02.2012; ОСОБА_2 робітник з догляду за тваринами, призначений на посаду з 01.04.2021 наказом від 31.03.2021 № 21-К. Має ІІІ групу інвалідності згідно Довідки до акта огляду МСЕК від 14.01.2020.

Протягом 2022 року також працювали за основним місцем роботи особи з інвалідністю: ОСОБА_3 водій автотранспортного засобу, призначений на посаду з 07.05.2022 наказом № 35-К від 06.05.2022, звільнений з займаної посади з 03.01.2023 наказом № 1-К. Має ІІІ групу інвалідності згідно Довідки до акта огляду МСЕК від 18.05.2021; ОСОБА_4 охоронник, призначений на посаду з 02.04.2006 наказом від 01.04.2006 № 20-К, звільнений з займаної посади з 06.03.2024 наказом № 8-К. Має ІІІ групу інвалідності згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 07.05.2013; ОСОБА_5 , охоронник територій, призначений на посаду з 04.05.2022 наказом від 03.05.2022 № 30-К, звільнений 31.05.2022 наказом № Документ сформований в системі «Електронний суд» 26.03.2024 4 31-К. Має 2 групу інвалідності згідно Довідки до акта огляду МСЕК від 14.07.2021.

Отже, в 2022 році відповідачем в повному обсязі забезпечено виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а також дотримання всіх соціальних гарантій та прав такої особи, яка за вказаний період не припиняла трудових відносин з товариством.

Суд зауважує, що фактично відповідач зробив помилки у рядку 101 Податкових розрахунків за І-ІІІ квартали 2022 року, що призвело до невірного визначення пенсійним органом середньооблікової кількості штатних працівників останнього протягом 2022 року. При цьому розділом V Порядку № 4 не передбачено можливість коригування рядка 101 Податкового розрахунку.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідачем протягом 2022 року вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до законодавства, виконано норматив по створенню робочих місць та забезпечено працевлаштування 3 осіб осіб, який встановлена інвалідність, а отже відповідачем вчинено необхідні дії для недопущення правопорушення, за яке передбачається адміністративного-господарська санкція.

Доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведене, дослідивши і оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.