Рішення

від 07.11.2024 по справі 520/18695/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 р. справа №520/18695/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григорова Д.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Господарського суду Луганської області (просп. Науки, буд. 5, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ: 02844564), Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ: 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, починаючи з 01.03.2024, і по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.;

- зобов`язати Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних суддівської винагороди, починаючи з 01.03.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3 028,00 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01.03.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3 028,00 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної суддівської винагороди за період з 01.03.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3 028,00 грн.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що розмір виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення не відповідає розміру, встановленому законодавством, у зв`язку з чим відповідачами порушено право на належне матеріальне забезпечення позивачки як судді.

Ухвалою суду від 11.07.2024р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

У період 18.07.2024р. по 26.07.2024р. та з 12.09.2024р. по 25.09.2024р. суддя Григоров Д.В. перебував у щорічній відпустці. У період з 07.10.2024р. по 11.10.2024р. суддя Григоров Д.В. перебував на навчанні в Національній школі суддів України.

Відповідачі - Господарський суд Луганської області та Державна судова адміністрація України, повідомлені належним чином про відкриття провадження у справі, а також про можливість надати до суду відзив на позовну заяву у визначений судом строк, правом надання відзиву на позовну заяву не скористалися без зазначення причин неподання відзиву.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 19.09.2008р. № 843/2008 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Луганської області строком на п`ять років.

Відповідно до наказу Господарського суду Луганської області від 17.11.2008р. №125-к позивачку зараховано до штату Господарського суду Луганської області.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 05.09.2013р. №445-VII "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді Господарського суду Луганської області безстроково.

Наказом Господарського суду Луганської області від 27.09.2013р. №97-к позивачку обрано на посаду судді Господарського суду Луганської області безстроково з 05.09.2013р.

Господарським судом Луганської області у спірному періоді суддівська винагорода позивачці нараховувалася та виплачувалася з урахуванням того, що її було обчислено з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн.

Ці обставини підтверджуються довідкою Господарського суду Луганської області від 08.05.2024р. №74.

При цьому, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, допускала протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи із вищезазначеного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону № 1082-IX разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 гривень.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у цій справі, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон № 1082-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Закон № 1082-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року від 30 листопада 2021 року та від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21, № 400/4904/21 та №140/5481/22 відповідно.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX є неправомірним.

Вказана правова позиція також висловлена в Постанові Верховного Суду від 12.07.2023р. у справі № 140/5481/22.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в цілому є обґрунтованими.

Обраний позивачем спосіб захисту свого права в цілому не суперечить змісту спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п`ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Суд зазначає, що Господарський суд Луганської області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не має правових підстав для виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення без застосування норм статті ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 (далі закон № 3460-IX), яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні. Господарський суд Луганської області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Господарським судом Луганської області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за рік, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2024 року.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов`язана, в тому числі, з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із врахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 01 березня 2024 року по 30 червня 2024 року включно, виходячи з встановленого 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Луганської області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 01 березня 2024 року по 30 червня 2024 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням виплачених сум.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023р. у справі №120/19262/21-а.

Крім того, з метою ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Господарського суду Луганської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 березня 2024 року по 30 червня 2024року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Одночасно суд зазначає, що позивач звернувся з даним позовом до суду 30.06.2024р., при цьому до суду на підтвердження виплати суддівської винагороди в неповному обсязі надано Довідку про заробітну плату від 01.07.2024р. №81 за період з січня 2024р. по червень 2024р. включно. Відомостей про виплату суддівської винагороди в неповному обсязі за подальший період до суду не надано. Отже позовні вимоги щодо нарахування суддівської винагороди після 30.06.2024р. і по день ухвалення судового рішення у цій справі (включно) є передчасними та належними доказами не підтверджено.

Щодо вимог про зобов`язання відповідачів здійснити фінансування, перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), судом на час розгляду справи не встановлено обов`язковість застосування саме вказаної процедури виконання судового рішення.

Доводи позовної заяви про неефективність та неможливість виконання судових рішень, які ухвалені на користь працівників органів і установ судової системи за іншою, ніж визначив позивач, бюджетною програмою, містять посилання на загальні показники фінансового наповнення бюджетних програм, проте не вказують на неможливість виконання судового рішення в цій справі. За матеріалами справи ефективність і доцільність обраної позивачем процедури виконання судового рішення, ухваленого на його користь в аспекті забезпечення належного захисту прав позивача за обставинами справи не вбачається. Вказане питання може бути вирішено з дотриманням вимог ст. 378 КАС України, за наявності реально існуючих підстав для цього, що виникли на стадії виконання рішення суду, проте на даний час відсутні.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про: (п.1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, зокрема, (п. 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З огляду на те, що в даному випадку судом вирішено питання щодо зобов`язання нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, суми яких фактично на даний час нараховано не було, питання стягнення є відсутнім, а відтак відсутні підстави вважати рішення суду таким, що підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.03.2024р. по 30.06.2024р. та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3 028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.03.2024р. по 30.06.2024р. та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 01.03.2024р. по 30.06.2024р. та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.

Зобов`язати Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 01.03.2024р. по 30.06.2024р. та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2024 році 3028,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяД.В. Григоров