Постанова

від 07.11.2024 по справі 160/6236/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/6236/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року в адміністративній справі №160/6236/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просила: визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-474-25/64У від 14.05.2019 на суму 40 977,57 грн. та вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-474-25У від 26.08.2021 на суму 17 857,84 грн., в загальному розмірі 58 835,41 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року задоволено позовні вимоги, а саме суд:

визнав протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-474-25/64У від 14.05.2019 на суму 40 977,57 грн. та вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-474-25У від 26.08.2021 на суму 17 857,84 грн., в загальному розмірі 58 835,41 грн;

стягнув з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, ЄДРПОУ ВП 44118658) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що позивач перебувала на обліку з 28.04.2011 по 13.06.2023, стан платника - « 11 - припинено, але не знято з обліку (кор не пусті)». З 01.04.2012 по 13.06.2023 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.

До позивача на підставі статті 25 Закону № 2464 19 лютого 2018 було застосовано штрафні санкції та нарахувано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску № 0068101319 (далі - Рішення № 0068101319) на загальну суму 18524,99 грн (в тому числі сума штрафної санкції становила 2 518,38 та пені - 16 006,61 гривень).

За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 58 835.41 грн (у тому числі, борг зі сплати єдиного внеску становить 40 310,42 грн, борг зі штрафної санкції - 2 518,38 та борг з пені -16 006,61 грн), який складається з наступних нарахувань: по строку сплати 19.10.2016 нараховано за III квартал 2016 року - 957,00 грн (з них сплачено 525,32 грн), залишок несплаченої суми склав 431,68 грн; по строку сплати 19.01.2017 нараховано за IV квартал 2016 року - 990,00 грн; по строку сплати 19.04.2017 нараховано за І квартал 2017 року - 2 112,00 грн; по строку сплати 19.07.2017 нараховано за II квартал 2017 року - 2 112,00грн; по строку сплати 19.10.2017 нараховано за III квартал 2017 року - 2 112,00 грн; по строку сплати 19.01.2018 нараховано за IV квартал 2017 року - 2 112,00грн; по строку сплати 19.04.2018 нараховано за І квартал 2018 року - 2 457,18 грн; по строку сплати 19.07.2018 нараховано за II квартал 2018 року - 2 457,18 грн; 21.09.2018 відображено нарахування за Рішенням № 0068101319 на загальну суму 18 524,99 грн; по строку сплати 21.10.2018 нараховано за III квартал 2018 року -2 457,18 грн; по строку сплати 21.01.2019 нараховано за IV квартал 2018 року -2 457,18 грн; по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року - 2 754,18 грн (станом на 30.04.2019 заборгованість з єдиного внеску за даними ПСП становила 40 977,57 грн, на підставі цього було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-474-25/64У); по строку сплати 19.07.2019 нараховано за II квартал 2019 року - 2 754,18 грн; по строку сплати 21.10.2019 нараховано за III квартал 2019 року-2 754,18грн; по строку сплати 20.01.2020 нараховано за IV квартал 2019 року - 2 754,18 грн; по строку сплати 21.04.2020 нараховано за I квартал 2020 року - 2 078,12 грн; по строку сплати 20.07.2020 нараховано за II квартал 2020 року - 1 039,06 грн; по строку сплати 19.10.2020 нараховано за III квартал 2020 року - 3 178,12 грн; по строку сплати 19.01.2021 нараховано за IV квартал 2020 року - 3 300,00 грн (станом на 26.08.2021 заборгованість з єдиного внеску за даними ПСП становила 58 835,41 грн, на підставі цього було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.08.2021 №Ф-474-25/64У у сумі 17 857,84 грн (на суму зростання боргу).

Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що позивач перебувала на обліку в Придніпровській ДПІ (Самарського району міста Дніпро) та здійснювала підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець у період з 28.04.2012 по 13.06.2024, проте підприємницька діяльність не здійснювалась.

Спірні вимоги сформовані на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем, як фізичною особою-підприємцем.

Позивач була необізнаною про наявність заборгованості до 27.12.2023, що призвела до застосування щодо неї штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску №0068101319 на загальну суму 18 524,99 грн, у тому числі штрафні санкції у сумі 2 518,38 грн та пені - 16 006,61 грн.

Позивачем за основним місцем роботи, було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України форма ОК-7.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач з 28.04.2011 по 13.06.2023 перебувала на обліку в Придніпровській ДПІ (Самарський район м. Дніпра), як фізична особа підприємець, з 01.04.2012 по 13.06.2023 здійснювала підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування.

Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено 13.06.2023.

Стан платника 1» 1 припинено, але не знято з обліку (кор не пусті)».

В ІКП ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 58835,41 грн. (в тому числі борг зі сплати єдиного внеску становить 40310,42 грн., борг зі штрафної санкції -2518,38 грн. та борг з пені 16006, 61 грн.), який складається з наступних нарахувань:

по строку сплати 19.10.2016 нараховано за ІІІ квартал 2016 року -9557,00 грн. ( з яких сплачено 525,32 грн.), залишок несплаченої суми склав 431,68 грн.;

по строку сплати 19.01.2017 нараховано за ІV квартал 2016 року -990,00 грн.;

по строку сплати 19.04.2017 нараховано за І квартал 2017 року -2112,00 грн.;

по строку сплати 19.07.2017 нараховано за ІІ квартал 2017 року -2112,00 грн.;

по строку сплати 19.10.2017 нараховано за ІІІ квартал 2017 року -2112,00 грн.

по строку сплати 19.01.2018 нараховано за ІV квартал 2017 року -2112,00 грн.;

по строку сплати 19.04.2018 нараховано за І квартал 2018 року -2457,18 грн.;

по строку сплати 19.07.2018 нараховано за ІІ квартал 2018 року -2457,18 грн.;

21.09.2018 відображено нарахування за рішенням №0068101319 на загальну суму 18524,99 грн.;

по строку сплати 21.10.2018 нараховано за ІІІ квартал 2018 року -2457,18 грн.;

по строку сплати 21.01.2019 нараховано за ІV квартал 2018 року 2457,18 грн.;

по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року 2754,18 грн. (станом на 30.04.2019 заборгованість з єдиного внеску за даними ІКП становила 40977,57 грн. на підставі цього було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-474-25/64У);

по строку сплати 19.07.2019 нараховано за ІІ квартал 2019 року 2754,18 грн.;

по строку сплати 21.10.2019 нараховано за ІІІ квартал 2019 року -2754,18 грн.;

по строку сплати 20.01.2020 нараховано за ІV квартал 2019 року 2754,18 грн.;

по строку сплати 21.04.2020 нараховано за І квартал 2020 року -2078,12 грн;

по строку сплати 20.07.2020 нараховано за ІІ квартал 2020 року -1039,06 грн.;

по строку сплати 19.10.2020 нараховано за ІІІ квартал 2020 року -3178,12 грн.;

по строку сплати за 19.01.2021 нараховано за ІV квартал 2020 року -3300,00 грн. (станом на 26.08.2021 заборгованість з єдиного внеску за даними ІКП становила 58835,41 грн., на підставі цього було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.08.2021 №Ф-474-25/64У у сумі 17857,84 грн. (на суму зростання боргу).

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано і направлено на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-474-25/64 на суму 40977,57 грн.

Поштове відправлення №4902303503763 було повернуто відділенням поштового зв`язку із відміткою «не проживає».

У зв`язку з несплатою заборгованості відповідно до п. 5 розділу VІ Інструкції №449 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано узгоджену вимогу від 14.05.2019 №Ф-474-25/64У на суму боргу (недоїмки) у розмірі 40977,57 грн. та направлено до Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Станом на 31.01.2021 сума заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 складала 58835,41 грн.

На вказану суму відповідно до п. 3 розділу VІ Інструкції №449 податковим органом було сформовано і направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2021 №Ф-474-25/64 на загальну суму 58835,41 грн. Поштове відправлення №4902304002385 повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з несплатою суми боргу та відсутністю інформації про оскарження вимоги від 02.02.2021 №Ф-474-25/64, податковим органом сформовано узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.08.2021 №Ф-474-25/У.

За вимогами п. 7 розділу VІ Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

На момент формування узгодженої вимоги в органі ДВС на виконанні перебувала вимога №Ф-474-25/64У від 14.05.2019 на суму 40977,57 грн.

Узгоджену вимогу від 26.08.2021 №Ф-474-25/У сформовано на різницю заборгованості 17857,84 грн.

Не погоджуючись з вимогами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-474-25/64У від 14.05.2019 на суму 40 977,57 грн. і №Ф-474-25У від 26.08.2021 на суму 17 857,84 грн., позивач з відповідним позовом звернулась до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач працювала як найманий працівник, за неї сплачувалися страхові внески згідно положень чинного законодавства як за застраховану особу. Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано. Отже, суд дійшов висновку, що у період за який нараховано внесок, позивач не мала обов`язку зі сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця, у зв`язку із чим нарахована відповідачем за вказаний період сума єдиного соціального внеску є безпідставною.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

За пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з пунктом 63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

За приписами пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Закон № 2464-VІ, визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Отже, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктами 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

-для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

-для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, законодавством визначено, що самозайнята особа і підприємства (за найманих працівників які перебувають в трудових відносинах) є окремими платниками єдиного соціального внеску.

При цьому, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року справа №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 23 січня 2020 року справа №480/4656/18, від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 02.04.2020 у справі №620/2449/19, від 27 лютого 2020 року № 0440/5632/18, від 05 березня 2020 року № 824/509/19-а, від 27 травня 2020 року № 500/576/19, від 18.11.2021 у справі № 520/6094/19, від 19.12.2022 у справі №640/9262/19, від 18 лютого 2022 року справа №420/4911/20, від 19 червня 2024 року справа № 480/4744/18, від 10 жовтня 2024 року справа № 420/4279/23.

Матеріали справи свідчать, що позивач перебувала у трудових відносинах як найманий працівник, за яку страхові внески сплачувались роботодавцями-страхувальниками.

Так, довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7, в якій наведені індивідуальні відомості про застраховану особу, зокрема і за спірний період, за який були внесені відомості і сформовані вимоги податкового органу, страхувальником позивача були: У 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 КП «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради» (код ЄДРПОУ 01985185). Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування cплачувався роботодавцем за основним місцем роботи, що виключає обов`язок сплати єдиного внеску позивачем.

Отже, у цей період роботодавці зобов`язані були сплачувати (сплачували) за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судами не встановлено, ГУ ДПС не зазначало про наявні таких обставин, у зв`язку з чим відповідно до частини 1 статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача, протягом періоду виникнення заборгованості зі сплати ЄСВ згідно спірної вимоги, доходу від власної господарської діяльності, окремо від доходів, отриманих від підприємств де працював позивач, не підлягають доказуванню.

Отже, встановлених Законом № 2464-VI підстав для сплати позивачем єдиного соціального внеску за спірний період не було, у зв`язку з чим визначення позивачу зобов`язань зі сплати єдиного внеску, є протиправним.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Отже, встановлених Законом № 2464-VI підстав для сплати позивачем єдиного соціального внеску період з 4 кварталу 2018 року по 3 квартал 2020 рік не було, у зв`язку з чим визначення позивачу зобов`язань зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в цей період є протиправним.

Згідно із п.4.1.4 пп.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

Таким чином, відповідач безпідставно здійснив подвійне нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в спірний період.

На підставі викладеного, враховуючи подвійне нарахування позивачу єдиного внеску та відсутність встановлених Законом № 2464-VI підстав для сплати позивачем єдиного соціального внеску, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги підлягають скасуванню.

За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить висновку про наявність підстав задоволення позову в цій частині.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року в адміністративній справі №160/6236/24 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року в адміністративній справі №160/6236/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко