Ухвала

від 06.11.2024 по справі 240/33260/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа №240/33260/23

провадження № К/990/34691/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Уханенка С. А.,

перевіривши касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа: Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

09 вересня 2024 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв`язку.

10 вересня 2024 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смокович М. І. з 04 листопада 2024 року по 05 листопада 2024 року перебував у відпустці на підставі наказу від 29 жовтня 2024 року № 2137/0/5-24, у зв`язку із чим вирішення питання про відкриття касаційного провадження відбувається після виходу судді з відпустки.

Верховний Суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року визнав неповажними причини пропуску Офісу Генерального прокурора строку на касаційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 240/33260/23, касаційну скаргу залишив без руху. Автору касаційної скарги надано десять днів з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом зазначення підстав пропуску процесуального строку на касаційне оскарження за період з 29 серпня 2024 року до 09 вересня 2024 року та надання відповідних доказів.

14 жовтня 2024 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла заява Офісу Генерального прокурора про поновлення строку на касаційне оскарження, яка обґрунтована тим, що вперше касаційна скарга подана з дотриманням строків установлених КАС України. 25 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду (провадження № К/990/26014/24) касаційне провадження повернуто. 04 липня 2024 року автор повторно надіслав касаційну скаргу засобами поштового зв`язку, яка 08 липня 2024 року надійшла до суду касаційної інстанції. 29 липня 2024 року Верховний Суд ухвалою (провадження № К/990/26414/24) касаційне провадження повернув. 06 серпня 2024 року автор повторно (втретє) надіслав касаційну скаргу засобами поштового зв`язку, яка 09 серпня 2024 року надійшла до суду касаційної інстанції. 29 серпня 2024 року Верховний Суд ухвалою (провадження № К/990/31160/24) касаційне провадження повернув. 09 вересня 2024 року автор повторно (вчетверте) надіслав касаційну скаргу, тобто в термін протягом семи робочих днів після отримання ухвали про повернення поданої касаційної скарги.

Суд наголошує, що пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених автором касаційної скарги у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.

Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених автором касаційної скарги в обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, суд має виходити з того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків касаційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

Дослідивши підстави для поновлення строку касаційного оскарження, подані автором касаційної скарги у встановлений строк, варто зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Варто зауважити, що автором касаційної скарги вчинялися дії щодо касаційного оскарження судових рішень, натомість саме ним не було дотримано вимог КАС України щодо форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, що стало підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги у цій справі.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено 04 червня 2024 року, а касаційну скаргу до суду касаційної інстанції вперше було подано в межах строку на касаційне оскарження, однак ухвалами Верховного Суду від 25 липня 2024 року, від 29 липня 2024 року та від 29 серпня 2024 року касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Ухвалу суду про повернення касаційної скарги від 29 серпня 2024 року автор касаційної скарги отримав 29 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд», однак повторно із касаційною скаргою звернувся 09 вересня 2024 року.

Варто зазначити, що учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, в силу приписів статті 44 КАС України, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; пункт 33).

Автор касаційної скарги зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, що пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (Рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 року у справі «Компанія «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії).

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, від 26 квітня 2007 року, «Трух проти України», заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року, пункт 41).

Водночас, суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.

Верховний Суд не вбачає взаємозв`язку між зверненням до суду касаційної інстанції майже через 3 місяці після отримання оскаржуваної постанови та вказаними Офісом Генерального прокурора причинами пропуску процесуального строку.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави для визнавання поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та підстави для поновлення такого строку.

За правилами пункту 4 частини першої статті 333 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.

За такого правового регулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 333 КАС України,

у х в а л и в :

1. Відмовити у задоволенні заяви Офіс Генерального прокурора про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 240/33260/23.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Офіс Генерального прокурора на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 240/33260/23 за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа: Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

С. А. Уханенко