Постанова

від 06.11.2024 по справі 757/43362/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/43362/15-ц

провадження № 61-9192 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Олексій Леонідович,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Занудін Сергій Михайлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Занудіна Сергія Михайловича, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 із 11 лютого 1993 року по 19 грудня 2018 року. За час перебування у шлюбі вони набули майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, майно зареєстровано за колишньою дружиною й оскільки добровільно вони спір не вирішили, тому воно підлягає поділу між ними.

Беручи до уваги вартість майна та інші фактичні обставини, з ОСОБА_2 на його користь слід стягнути різницю нерівності часток у розмірі 2 687 025,22 грн.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за ним право власності на:

квартиру АДРЕСА_1 ;

квартиру АДРЕСА_2 ;

будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_3 ;

земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальним розміром 0,106 га;

автомобіль «JEEP», модель «GRAND CHEROKEE», тип - легковий універсал - В,

2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Виділити 353/1000 частки та визнати за ним право спільної часткової власності

на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , а саме на групу приміщень № 1 першого поверху: коридор 7,3 кв. м; гардеробна

6,8 кв. м; санвузол 4,2 кв. м; кухня-їдальня 31,8 кв. м; пральня 6,0 кв. м; житлова кімната 24,6 кв. м; житлова кімната 40,5 кв. м; підсобне приміщення 0,7 кв. м; коридор 10,9 кв. м; житлова кімната 22,8 кв. м; санвузол 13,9 кв. м; житлова кімната 23,2 кв. м; житлова кімната 19,9 кв. м; лоджія, на окремі приміщення на цокольному поверсі: житлова кімната 27,5 кв. м; 1/2 частини гаража 38,5 кв. м.

Визнати за ним та виділити на праві спільної часткової власності в рівних частинах для спільного користування приміщення цокольного поверху (хол 44,3 кв. м; вбиральня 1,8 кв. м; тренажерний зал 43,5 кв. м; лазня 3,8 кв. м; котельня17,4 кв. м), сходи14,8 кв. м, на першому поверсі, сходи 14,6 кв. м на другому поверсі та надвірні споруди (хвіртка, огорожа).

Виділити 353/1000 частки та визнати за ним право спільної часткової власності

на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,07 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_4 .

Виділити частку у розмірі 647/1000 та визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: на групу приміщень № 2 другого поверху:

коридор 7,3 кв. м; гардеробна 6,3 кв. м; санвузол 4,2 кв. м; кухня-їдальня 31,7 кв. м; пральня 6,0 кв. м; житлова кімната 24,6 кв. м; житлова кімната 43,0 кв. м;

коридор 10,7 кв. м; житлова кімната 22,7 кв. м; санвузол 14,0 кв. м; житлова

кімната 23,3 кв. м; житлова кімната 19,8 кв. м; лоджія та окремі приміщення

на цокольному поверсі (житлова кімната 27,7 кв. м; 1/2 частина гаража 38,5 кв. м); на групу приміщень № 3 - приміщення мансарди: сходи 13,8 кв. м; кімната відпочинку 93,9 кв. м; підсобне приміщення 23,7 кв. м; кладова 13,2 кв. м;

санвузол 6,5 кв. м; кладова 31,1 кв. м; гараж надворі 71,2 кв. м.

Визнати за ОСОБА_2 та виділити на праві спільної часткової власності

у рівних частинах для спільного користування приміщення цокольного поверху

(хол 44,3 кв. м; вбиральня 1,8 кв. м; тренажерний зал 43,5 кв. м; лазня 3,8 кв. м; котельня 17,4 кв. м), сходи 14,8 кв. м, на першому поверсі, сходи 14,6 кв. м,

на другому поверсі та надвірні споруди (хвіртка, огорожа).

Виділити частку у розмірі 647/1000 та визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку

і господарських будівель, площею 0,07 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на його користь 2 687 025,22 грн.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що у спірних правовідносинах при вирішенні питання про поділ спільного сумісного майна подружжя слід урахувати й положення законодавства Федеративної Республіки Німеччини, оскільки між подружжям укладено шлюбний контракт від 1993 року, посвідчений нотаріусом Федеративної Республіки Німеччини, відповідно до якого все нерухоме майно, що зареєстроване за нею та знаходиться в Україні, повинно бути присуджене їй.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на:

будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;

земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальним розміром 0,07 га;

будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_3 ;

земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальним розміром 0,106 га;

квартиру АДРЕСА_1 ;

квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на майно:

стілець металевий чорного кольору з дерев`яним сидінням; картина Ганни Криволап «Крим 2008»; картина Ганни Криволап «Red evening»; картина Ганни Криволап «Black evening»; картина із зображенням лику святого, на задній стороні напис маркером чорного кольору «45.HL.MAR.TIN»; картина із зображення лику святого, на задній стороні надпис маркером чорного кольору «17»; картина із зображення лику святого на зеленому фоні (робота художника Александра Савельєва ); картина в рамці золотистого кольору, в нижньому правому куті наявний надпис «Глущенко»,

із наявними пошкодженнями у верхньому та нижньому правому кутах, а саме відлущення фарби; фарфорова ваза марки «Meissen» (Майсен) із зображенням троянди жовтого кольору; фарфорова ваза марки «Meissen» (Майсен) білого кольору із зображенням букету квітів; фарфорова ваза білого кольору марки «Meissen» (Майсен) із зображенням букету квітів із фарфоровою кришкою (наявне пошкодження); дерев`яний трельяж коричневого кольору; дві скатертини

із зображенням декоративної вишивки у вигляді квітів червоного кольору та інших кольорів; чотири скатертини білого кольору із вишитими візерунками білого кольору; чайний сервіз марки «Meissen» (Майсен) із зображенням малюнку золотого дракона (6 чашок, 1 чайник, 1 сахарниця, 1 кувшин для вершків, 1 підставка для підігріву чайника); кавовий сервіз марки «Meissen» (Майсен) із зображенням малюнку золотого дракона (8 чашок та 1 чайник); фарфорова ваза, на нижній частині якої напис червоного кольору «753» та відтиск «5215»; килим із верблюжої шерсті червоного кольору; килим із шерсті з різнокольоровими малюнками; дерев`яний стіл коричневого кольору із пошкодженими ніжками та скляною стільницею

з малюнком у вигляді винограду; диван бежевого кольору з металевими ніжками

та каркасом (4 бежевих та 4 чорних подушок); коричнева дерев`яна шафа із чотирма скляними віконцями (1890 року); столові предмети із металу світлого кольору

у кількості 29 виделок, 25 ложок (у тому числі 7 чайних ложок) та 17 столових ножів із наявним маркуванням «MY»; столові предмети в паперовій коробці темно-коричневого кольору із чорними візерунками - 3 металеві ложки, 1 ложка

із каміння, 1 металева виделка, 2 металеві лопатки для десерту, 5 металевих кілець для серветок; фарфоровий сервіз марки «Meissen» (Майсен) із зображенням золотого дракону, який налічує 80 предметів; дві металеві ложки білого кольору, два кухонних ножа з надписом «MY», дві ложки для соусу з металу білого кольору, одна лопатка для подачі тортів із металу білого кольору; скляний графін в оправі

із металу сталевого кольору; чотири кільця для серветок золотистого кольору; дерев`яний стіл коричневого кольору із фігурними ніжками та чотири металеві стільці із сидінням та спинкою, обшитою шкірозамінником чорного кольору; шість скляних стаканів для білого вина та три скляних стакани для червоного вина; столовий сервіз із кераміки, розфарбований синьо-коричневими кольорами,

який нараховує 13 предметів; соковижималка марки «Braun» із насадками до неї; кухонний комбайн марки «Moulinex» із насадками до нього; три чайні кружки, п`ять чайних тарілок білого кольору марки «Saeco»; дві столові тарілки марки «Іmari», одна тарілка марки «Raffaello Deruth»; терка для сиру марки «Leifheit»; скляний заварник для чаю з металевою кайомкою та кришкою марки «La Cafetiere»; чотири салатниці білого кольору та одна металева пароварка розкладна; дві столові ножі, три чайні ложки із металу світлого кольору та дванадцять столових виделок із металу світлого кольору; одна форма для торту, дев`ять форм для виготовлення печива; дерев`яний комод коричневого кольору; одинадцять кухонних серветок жовтого кольору; сорок шість кухонних серветок білого кольору з вишивкою і скатертина білого кольору із візерунками; диван із дерев`яним каркасом коричневого кольору та обшивкою коричневого кольору; картина із зображенням моря та гір в рамі

з золотистого кольору на задній частині якої міститься наклеєний аркуш із написом «CSC Інтер`єр Салон-магазин»; картина із зображенням жінки в рамі золотистого кольору, на задній частині якої міститься наклеєний аркуш із написом «CSC Інтер`єр майстер Зозулько»; картина із зображенням квітів у вазі, які знаходяться

на підвіконнику, в рамі коричневого кольору з написом «96» в нижньому правому куті; шафа дерев`яна коричневого кольору із оправами на дверях чорного кольору; картина із зображенням жінки, яка тримає парасольку, в рамі золотистого кольору; картина із зображенням чотирьох жінок у рамі золотистого кольору, наявний напис «для Маргарити и Кристофа. Киев. 1999. Mukhoid»; ікона із зображенням Святого Іллі, яка виконана на дерев`яних дошках; шафа дерев`яна коричневого кольору

із двома дверима та двома шухлядами знизу; світильник-нічник із металу світлого кольору із скляним абажуром; шафа дерев`яна із одними дверцятами, розфарбована з написом «Anna 1816»; килим різнокольоровий з різними візерунками, кінці якого світлого кольору; світильник металевий з мармурною підставкою; тумба дерев`яна коричневого кольору; килим коричневого кольору

із зображенням квітів; килим світло-коричневого кольору із різноманітними візерунками у квадратах; килим різнокольоровий із зображенням квітів, у тому числі маків; картина із зображенням жінки в рамі темно-золотистого кольору; стілець дерев`яний чорного кольору із шкіряним сидінням; дерев`яна шафа коричневого кольору; ковдра синьо-зелена, покривало світло-коричневе; велотренажер марки «Kettler», тренажер спортивний металевий чорного кольору марки «Kettler sport»; три бетонні статуетки у вигляді равлика, жаби та свині; дві м`яких крісла коричневого кольору; дві наволочки білого кольору з розписом у вигляді квітів та листків; стілець металевий чорного кольору із дерев`яним сидінням; картини художника Миколи Глущенко: «Конча-Заспа» 1957 p., «Зимний пейзаж» 1958 p., «Пейзаж» 1968 p., «Морський мотив» 1954 p., «Впечатление» 1968 p.; художниці Тетяни Яблонської: «Растение у окна» 1997 p., «Дочь» 1996 p., «Украинка» 1950 p., «Девушка» 1965 р.; художника Сергія Григор`єва : «Девочка, «Украинка» 1981 p., «Обнаженная» 1939 p., «Мальчишки у реки» 1960 p.; художника Сергія Шишко : «Днепр» 1950 p., «Вид

на реку» 1957 p.; художниці Тетяни Голембієвської: «Сирень» 2000 p., «Дочь Маргарити» 2000 p., «Ірисы» 2000 p.; художника Олексія Шовкуненко : «Пейзаж/Акварель», «Пейзаж/Акварель»; художника Станіслава Шинкаренко «Зимний пейзаж»; художника Божій Святослава «Девушка» 1965 p.; художників: Хан Микола «Boats», Божко Ніна «Sister and brother», Волобуєв Євген «У реки», Максиміліан Волошин «Пейзаж», Шаврин Федор «Сказка», Віра Довгалевська «Осень», Євген Мухоїв «Обнаженная», Леся Карта-Коця «Птиця», Орест Заболотний «Хризантема», а також три художні роботи шварц «Лес»;

14 000,00 Євро, отриманих ОСОБА_1 із рахунка ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 17 листопада 1999 року;

100 % в статутному капіталі: приватного підприємства «Агрус-Капітал»

(далі - ПП «Агрус Капітал»), підприємства зі 100 % іноземним капіталом «Агрус», товариства з обмеженою відповідальністю «Агрус-Сервіс» (далі - ТОВ «Агрус-Сервіс»), товариства з обмеженою відповідальністю «Агрус-Персонал»

(далі - ТОВ «Агрус-Персонал»), товариства з обмеженою відповідальністю «Агрус-Безпека» (далі - ТОВ «Агрус-Безпека»);

самохідне-вітрильне, моторно прогулянкове судно з реєстраційним номером

«КИВ-6050-К», 2006 року;

автомобіль «JEEP», модель «GRAND CHEROKEE», тип - легковий універсал - В,

2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня

2016 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

1/2 частину будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_5 ;

АДРЕСА_6 , загальним розміром 0,07 га;

1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 ;

1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 , загальним розміром 0,106 га;

1/2 частину квартири

АДРЕСА_8 ;

1/2 частину квартири

АДРЕСА_9 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі

321 272,50 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

1/2 частину будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_5 ;

АДРЕСА_6 , загальним розміром 0,07 га;

1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 ;

1/2 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 , загальним розміром 0,106 га;

1/2 частину квартири

АДРЕСА_8 ;

1/2 частину квартири

АДРЕСА_9 .

В іншій частині первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первісний та зустрічний позови, встановив обсяг спільного сумісного майна подружжя, надав оцінку варіантам поділу майна, запропонованим сторонами, прохальним частинам первісного

та зустрічного позовів і вважав за можливе визнати за сторонами, за кожним із них, право власності на 1/2 частину нерухомого майна (будинки, земельні ділянки, квартири).

Суд залишив автомобіль «JEEР GRAND CHEROKEE» у власності ОСОБА_1 , так як він продовжував користуватися ним, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 321 272,50 грн.

Позовні вимоги первісного позову ОСОБА_1 про поділ будинку в частках

з виділенням конкретних приміщень суд уважав передчасними, так як позов

про поділ будинку в натурі не заявлявся, відповідна експертиза не проводилася.

При цьому спір повинен вирішуватися за законодавством України,

а не Федеративної Республіки Німеччина, так як спірне майно знаходиться в Україні, місцем проживання сторін також є Україна.

Що стосується вимог за зустрічним позовом про поділ рухомого майна (стільці, дивани, картини, сервізи, килими тощо), районний суд відмовив у їх задоволенні, оскільки ОСОБА_2 не надала доказів існування цього майна та його вартості.

У задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за колишнім чоловіком права власності на 14 000,00 Євро, отриманих ОСОБА_1 із рахунка ОСОБА_2 , на підставі довіреності, а також 100 % в статутному капіталі відповідних господарських товариств було відмовлено, так як такі вимоги

не ґрунтуються на вимогах законодавства. Самохідно-вітрильне, моторне прогулянкове судно з реєстраційним номером «КИВ-6050-К», 2006 року,

не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідний запис про судно виключено з Судової книги України у вересні 2018 року.

Районний суд застосував норми ЦК України, СК України, Закону України

«Про міжнародне приватне право», урахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, який правильно вирішено за нормами законодавства України, тобто за правом держави, в якій знаходиться спірне нерухоме майно.

Набуте за період шлюбу нерухоме майно (земельні ділянки, будинки, квартири)

є спільним майном подружжя і підлягає поділу в рівних частинах, а транспортний засіб вірно залишено ОСОБА_1 , який повинен сплатити 1/2 його вартості

на користь ОСОБА_2 . Це майно набуто сторонами за час шлюбу за спільні кошти, презумпцію права спільної сумісної власності цього майна ОСОБА_2 не спростовано.

Питання щодо поділу іншого рухомого майна, про яке вказує ОСОБА_2

у зустрічному позові, не може бути вирішено судом, так як остання не надала доказів його існування та вартості такого майна. ОСОБА_2 не довела, що вказане майно набуто сторонами за час шлюбу й за спільні кошти. Протокол обшуку,

у якому зазначено це майно, не може бути доказам того, що майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої інстанції правильно відхилив вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 14 000,00 Євро, отриманих ним з її рахунка на підставі довіреності від 17 листопада 1999 року, та судно

з реєстраційним номером «КИВ-6050-К», оскільки вказане судно на момент пред`явлення зустрічного позову та ухвалення оскаржуваного рішення

не перебувало у власності жодної зі сторін, а факт перерахунку у 1999 році грошових коштів не дає підстав для висновку, що на ці кошти не поширюються положення

СК України про спільну сумісну власність подружжя та/або їх витрачання

не в інтересах сім`ї. У матеріалах справи відсутні докази того, що ці кошти не були використані на потреби сім`ї, оскільки на той час сторони перебували

у зареєстрованому шлюбі та придбали певне майно.

Апеляційний суд погодився з висновком суду про безпідставність зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у частині визнання за колишнім чоловіком права власності на 100 % в статутному капіталі п`яти господарських товариств, оскільки інший з подружжя може вимагати лише виплати вартості частки члена подружжя

у статутному капіталі, визначеної на дату пред`явлення позовних вимог. Таких вимог у справі не заявлено.

Суд першої інстанції вірно вирішив спір із застосуванням принципу рівності часток подружжя, що забезпечить найбільш швидкий та справедливий спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 .

Районний суд, пославшись на статтю 61 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави,

в якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, в якій це майно знаходиться, обґрунтовано вказав, що спірне нерухоме майно знаходиться на території Україні, місцем проживання сторін також є Україна, а тому до спірних правовідносин законодавство Федеративної Республіки Німеччини не застосовується, а спір вирішується за законодавством України.

Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року до Верховного Суду, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, які подані у строк, визначений нормами

ЦПК України, представник ОСОБА_2 - адвокат Занудін С. М., просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,

що судами: застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права

у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу з районного суду. Відмовлено

у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Занудіна С. М.,

мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті вирішення спору,

не врахували законодавство Федеративної Республіки Німеччини, яке підлягало застосуванню, так як це передбачено положення укладеної між сторонами у лютому 1993 року шлюбної угоди.

При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 61

Закону України «Про міжнародне приватне право» у подібних правовідносинах.

ОСОБА_2 обґрунтовано посилалася на протокол обшуку, визначаючи перелік спільного рухомого майна подружжя. Вона заявляла клопотання про проведення судової оціночної експертизи рухомого майна, проте суд помилково не врахував його і закрив підготовче засідання у справі й призначив її до судового розгляду.

У подальшому вона заявляла інше клопотання, зокрема про повернення

до підготовчого провадження, у задоволенні якого безпідставно відмовлено.

При цьому вартість такого майна наводилася у заяві про уточнення зустрічних позовних вимог.

Вважає, що судами не встановлена належна вартість спільного сумісного майна подружжя, як рухомого, так і нерухомого.

Суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу за відсутності представника ОСОБА_2 , який подав клопотання про відкладення судового засідання 12 червня 2024 року, тобто у день винесення оскаржуваної постанови.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу

У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка О. Л., в якому вказується,

що судами попередніх інстанцій правильно вирішено спір, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 лютого 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у місті Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки.

17 серпня 1993 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був легалізований у Шлюбному реєстрі Федеративної Республіки Німеччина, що підтверджується витягом із вказаного реєстру від 17 серпня 1993 року, а в Україні шлюб між сторонами було легалізовано 15 вересня 1999 року (а. с. 29-31, т. 1).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб

між сторонами розірвано (справа № 757/53777/16-ц).

За час перебування у шлюбі подружжям було набуте майно, право власності

на яке зареєстровано за ОСОБА_2 .

Майно набуто подружжям як до 01 січня 2004 року, тобто у період дії Кодексу

про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), так і після 01 січня 2004 року, тобто у період дії СК України.

Подружжям було набуто наступне майно:

будинок та земельна ділянка, розміром 0,07 га, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_4 , оформлені на ім`я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2

від 29 березня 2005 року, виданого відповідно до наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)

№ 426-С/ЖБ від 17 березня 2005 року, та державного акта на право приватної власності на землю І-КВ № 123646 від 14 липня 2000 року;

будинок та земельна ділянка, розміром 0,106 га, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_3 , оформлені на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 березня 1997 року, реєстровий номер ІС-428, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 березня 1997 року, реєстровий номер

ІС-431, та державного акта на право приватної власності на землю від 13 травня 1997 року;

квартира АДРЕСА_1 , оформлена на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу

від 20 березня 1996 року за реєстровим номером 1867-А/861, реєстраційної посвідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 01 квітня 1996 року;

квартира АДРЕСА_2 , оформлена на ім`я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності

на квартиру від 26 серпня 1999 року, виданого відповідно до розпорядження Старокиївської районної державної адміністрації від 26 серпня 1999 року № 554;

автомобіль «JEEP», модель «GRAND CHEROKEE», тип - легковий універсал - В,

2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 .

Належність вищевказаного майна до спільного сумісного майна подружжя підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами

(а. с. 32-46, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Занудіна С. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується майна, набутого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за час їх перебування у шлюбі. Сторони звернулися до суду з відповідними позовом та зустрічним позовами, які ними уточнювалися, надали власні варіанти поділу спільного сумісного майна подружжя.

Суд першої інстанцій, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив первісні та зустрічні позовні вимоги сторін.

Верховний Суд ураховує, що спірні правовідносини стосуються поділу нерухомого

й рухомого майна подружжя, первісні та зустрічні позовні вимоги неодноразового уточнювалися.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям

за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно

від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними

або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини,

що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності

на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку,

що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

При цьому ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки

у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач

(див.: постанови Верховного Суду: від 29 квітня 2020 року в справі № 210/4854/15-ц, провадження № 61-30421св18 та від 03 червня 2020 року в справі

№ 487/6195/16-ц, провадження № 61-46326св18).

Щодо застосування національного законодавства

Касаційна скарга містить доводи про те, що судами помилково не враховано законодавство Федеративної Республіки Німеччини, яке підлягало застосуванню, так як це передбачено положення укладеної між сторонами шлюбної угоди.

Верховний Суд ураховує, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 1

Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака,

яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом,

та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 2

Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 вказаного Закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 цього Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що спір підсудний судам України.

Проте, суди не врахували, що основною метою посилань ОСОБА_2

на Закон України «Про міжнародне приватне право» є не лише вибір колізійної норми, а саме необхідність урахування умов шлюбної угоди, укладеної сторонами

у Федеративній Республіці Німеччини, згідно з якою майбутнє подружжя обрало

для врегулювання майнових відносин законодавство Федеративної Республіки Німеччини, а все нерухоме майно, зареєстроване за нею та яке знаходиться

на території України належить їй.

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, саме на вказані доводи ОСОБА_2 взагалі не відреагували, обмежившись лише вибором колізійної норми, що є порушенням пункту 3 частини четвертої статті 265, підпункту в)

пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України щодо мотивів прийняття

та відхилення аргументів сторін.

Суди повинні дати правову оцінку і визначити правовий статус шлюбної угоди, укладеної сторонами у Федеративній Республіці Німеччини, її умов у контексті спору, який вирішується.

Щодо поділу нерухомого майна

Судами попередніх інстанцій, разом із іншим, визнано за ОСОБА_1

та за ОСОБА_2 , за кожним із них, право власності на: 1/2 частину

будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_4 ; 1/2 частину будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 ; 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2 .

Верховний Суд у повній мірі не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наявним у справі доказам, встановили обсяг спільного сумісного майна подружжя (дві земельні ділянки, два будинки, дві квартири, транспортний засіб).

Вирішуючи питання про поділ вказаного спільного сумісного майна подружжя, суди формально визнали за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину кожного з об`єктів нерухомого майна, а транспортний засіб залишили у власності

ОСОБА_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію

у розмірі 1/2 частини вартості транспортного засобу.

Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи вимоги первісного та зустрічного позовів, у порушення вищенаведених норм права

та правових позицій Верховного Суду, не з`ясували всіх обставин справи, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам і зробили передчасні висновки по суті спору.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і час

та джерела його придбання.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц

(пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя

та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При цьому суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення

та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача

з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача

не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Суди попередніх інстанції формально послалися на відповідні законодавчі положення та правові висновки Верховного Суду, проте не застосували їх при вирішенні спору.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно

до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна,

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного

з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти,

які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування,

в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна

в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином,

щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 09 червня

2021 року в справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).

Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб

без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

Вирішуючи спір, суди встановили обсяг спільного сумісного майна подружжя (нерухомого майна), проте не встановили та не дослідили питання вартості цього майна, як його загальної вартості, так і вартості кожного з об`єктів нерухомого майна.

Вказане має вирішальне правове значення при вирішенні питання про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Формальне визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину кожного з об`єктів нерухомого майна не свідчить про виконання судами законодавчих вимог щодо правильного та ефективного вирішення спору, а судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах сторін і вимагати

від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у сторони не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Судами взагалі не досліджувалося питання можливості поділу майна не в ідеальних частках, а за рахунок виділення кожному з них конкретного (цілого) об`єкта,

що є порушенням положень СК України і не є порушенням норм ЦПК України щодо змагальності, диспозитивності і меж судового розгляду, так як предметом спору

є поділ майна подружжя.

Сторони у справі просили суд визнати за кожним із них право власності

на відповідні об`єкти нерухомого майна. Проте, суд не з`ясував, хто і яким майном користується, яка його вартість, чи можливо здійснити поділ майна подружжя таким чином, щоб вичерпати майновий конфлікт та не породжувати стан невизначеності.

При цьому ухвалою районного суду від 23 червня 2017 року було призначено

у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському НДІСЕ, на вирішення якої експертам поставлено питання щодо ринкової вартості об`єктів нерухомого майна.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89

цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване

в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Суди повинні були надати оцінку вказаному висновку, з урахуванням статей 89,

110 ЦПК України. Висновок експерта оцінюється судами як окремо,

так і в сукупності з іншими доказами.

Разом із цим, судами не надано жодної правової оцінки висновку вищевказаної судової експертизи і, як наслідок, не досліджувалося питання вартості об`єктів нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про те, що при вирішенні даного спору суд виходив із принципу рівності часток подружжя, що забезпечить найбільш швидкий та справедливий спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 . Проте, вирішення цього спору впливає і на права ОСОБА_2 , яка подала зустрічний позов, а не лише на права та інтереси ОСОБА_1 .

Таким чином, висновки суду першої інстанції та висновки суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного та зустрічного позовів щодо поділу нерухомого майна є передчасними.

Щодо рухомого майна та інших вимог первісного та зустрічного позовів

У касаційній скарзі містяться посилання про те, що судами невірно вирішено спір

у частині поділу рухомого майна, грошових коштів, частки в статутному капіталі господарських товариств, зокрема, не встановлено обсяг та вартість відповідного майна, не надано оцінки доводам ОСОБА_2 у цій частині, які викладено у заяві про уточнення зустрічних позовних вимог.

Верховний Суд ураховує, що відповідно до вищенаведених норм ЦК України

та СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що суд, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, повинен встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і час та джерела його придбання. Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним

і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року

у справі № 910/3009/18).

Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен здійснити одночасно поділ всього спільного майна подружжя, з урахуванням його вартості, джерела придбання та інших вказаних вище обставин. Лише при вирішення спору щодо всього спільного майна подружжя судове рішення не бути породжувати стан невизначеності у відносинах сторін і не вимагатиме від них вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту в майбутньому.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) наголосила, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що транспортний засіб «JEEР GRAND CHEROKEE»

є спільною сумісною власністю подружжя. Судами досліджено вартість вказаного транспортного засобу, зазначено, що він залишився у користуванні ОСОБА_1

й вирішено залишили автомобіль у власності ОСОБА_1 , з якого стягнуто

на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 321 272,50 грн (1/2 частина вартості транспортного засобу).

Разом із цим, з урахуванням вищенаведеного та передчасних формальних висновків судів у частині поділу нерухомого майна, висновки щодо поділу транспортного засобу також є передчасними.

Верховний Суд ураховує, що поділ рухомого майна повинен відповідати принципу рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, інтересам обох сторін.

При цьому вирішення питання про розмір відповідної грошової компенсації залежить від вирішення спору в цілому, від правильного встановлення загальної вартості спільного сумісного майна подружжя та вирішення питання про його поділ.

Із цих підстав судам необхідно надати більш детальну правову оцінку доводам ОСОБА_2 щодо обсягу та вартості іншого рухомого майна (стільці, дивани, картини, сервізи, килими, посуд тощо), у тому числі, її заяві про збільшення позовних вимог, а також іншим доводам первісного та зустрічного позовів, які стосуються обсягу та вартості всього спільного сумісного майна подружжя, врахувати судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду з указаного питання.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є передчасним. Судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане,

на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведеного та у порушення

частини п`ятої статті 12 ЦПК України не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання

їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400

ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Суду під час нового розгляду справи необхідно встановити вартість спільного сумісного майна подружжя, зокрема нерухомого майна, й розглянути можливість здійснення поділу спільного сумісного майна подружжя в ефективний спосіб,

без визначення грошової компенсації або з визначенням такої у мінімальному розмірі (див.: висновки в постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року

в справі № 465/2324/19 (провадження № 61-1212св24), від 22 травня 2024 року

в справі № 369/14186/17 (провадження № 61-10496св23) та інші).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд.

Вирішення питання про розподіл судових витрат залежить від вирішення спору

по суті.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Занудіна Сергія Михайловича, задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець