Рішення

від 11.10.2024 по справі 753/9393/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9393/24

провадження № 2/753/6351/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Боклач А.Є., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року адвокат Серт Олександр Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» про стягнення 578 321,49 грн. основного боргу, 4 124,10 грн. 3% річних та 4635,25 грн. інфляційних втрат, крім того, в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України у разі задоволення позову просив нарахувати до стягнення з відповідача 3% річних на суму основного боргу за період з 11 травня 2024 року і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ х 3 х КДП/КДР/100 = сума процентів річних, де: СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також вирішити питання щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 листопада 2023 року сторони розірвали укладений між ними інвестиційний договір № ОДВ/08-КВ/052 від 10 вересня 2021 року і відповідач зобов`язався протягом 90 банківських днів з дати підписання Додаткової угоди про розірвання договору повернути позивачеві сплачений нею інвестиційний внесок у сумі 578 321,49 грн, що визначений за вирахуванням суми штрафу та пені, що вказані у пунктах 3 та 4 договору про розірвання. Натомість, як вказує позивач, станом на 14 лютого 2024 року, після спливу 90 календарних днів з дати підписання додаткової угоди про розірвання договору, відповідач кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2024 року заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/9393/24 за цим позовом за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання на 25 червня 2024 року, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», встановлено учасникам справи строки для подачі до суду заяв по суті справи.

25 червня 2024 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 16 липня 2024 року.

27 червня 2024 року відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив про невідповідність розрахунку інфляційних втрат вимогам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а саме здійснення цього розрахунку по сукупному індексу інфляції, а не по кожному місяцю окремо.

11 липня 2024 року представник відповідача - адвокат Ковдій М.С. подала до суду клопотання, в якому просила відкласти розгляд справи, посилаючись на її зайнятість у розгляді іншої справи.

16 липня 2024 року представник позивача - адвокат Серт О.В. подав до суду клопотання, в яких заперечував проти відкладення розгляду справи, просив закрити підготовче провадження у справі і призначити її до судового розгляду.

Ухвалою суду від 16 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

24 вересня 2024 року представник позивача подав до суду письмове клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів щодо судових витрат, у якій просив стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5 870,81 грн, понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500 грн., які ОСОБА_1 будуть ще понесені.

Представники відповідача та третьої особи у судові засідання 18 вересня 2024 року та 11 жовтня 2024 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальність «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН», було укладено інвестиційний договір ОДВ/08-КВ/052, відповідно до умов якого Фонд зобов`язується забезпечити будівництво Об`єкта - житлово-рекреаційний житловий комплекс по АДРЕСА_1 (8 будинок), будівництво якого здійснюється на частині земельної ділянки, площею 6,1960 га з кадастровим номером 8000000000:90:305:0003 та частині земельної ділянки площею 23,7160 га з кадастровим номером 8000000000:90:305:0001, що знаходиться у постійному користуванні Національної академії внутрішніх справ, шляхом фінансування належної йому частки в Об`єкті та вимагати від Замовника будівництва належного виконання його обов`язків відповідно до Інвестиційного договору О2-30/09/А-8 від 09 березня 2021 року (пункти 1.1., 2.2 договору)

Пунктами 2.3, 2.4 Інвестиційного договору визначено, що Фонд зобов`язується після оформлення та реєстрації ним права власності на квартиру передати таку у власність Інвестора в порядку, який встановлено цим Договором, а інвестор - здійснити інвестування шляхом оплати інвестиційного внеску розмірі, на умов та у строки, визначені цим договором.

На виконання умов цього договору ОСОБА_1 у період з 2021 по 2023 рік сплатила кошти (інвестиційний внесок) у розмірі 781 69,25 грн.

15 листопада 2023 року сторони у справі уклали Додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору, згідно з умовами якої дійшли згоди розірвати інвестиційний договір ОДВ/08-КВ/052 10 вересня 2021 року з дати підписання Додаткової угоди.

У пунктах 2 - 5 Додаткової угоди сторони погодили, що протягом 90 банківських днів з дати підписання Додаткової угоди АТ «ЕЛЬБРУС» зобов`язується повернути сплачені інвестором кошти у розмірі 578 321,49 грн.

Як зазначає позивач станом на 14 лютого 2024 року після спливу 90 банківських днів з дати підписання Додаткової угоди відповідач кошти позивачу не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів.

Спір між сторонами у вказаній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Додатковою угодою № 1 від 15 листопада 2023 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як зазначено в статті 629 і статті 632 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Судом встановлено, що станом на дату ухвалення судом рішення у цій справі відповідач не повернув позивачеві кошти відповідно до умов Додаткової угоди, доказів на спростування цього відповідач не надав.

Як передбачено ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання за вимогою кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що: «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у виді сплати процентів річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.

Згідно з наданим позивачем розрахунком за період прострочення погашення заборгованості з 14 лютого 2024 року по 10 травня 2024 року розмір 3 % річних складає 4 124,10 грн., інфляційних втрат - 4 635,25 грн. З наданим розрахунком суд погоджується та вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, наданий стороною позивача, не спростував, власного розрахунку суду не надав.

Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача 3% річних на суму основного боргу за період з 10 травня 2024 року і до моменту виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Як передбачено частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення.

Формулювання вказаних норми процесуального права визначають право, а не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Вирішуючи питання про застосування у цій справі вказаних положень ЦПК України, суд враховує, що відповідач до звернення позивача з позовом до суду та тривалого часу розгляду справи не вчинив дій щодо сплати повністю або частково суми боргу, визнаного ним самим у Додатковій угоді, що на думку суду свідчить про несумлінну поведінку відповідача щодо наміру виконання умов Додаткової угоди, а тому суд вважає можливим застосувати наведені положення ЦПК України.

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Як визначено частинами першою, другою статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що за обставинами цієї справи застосування механізму, передбаченого статтею 265 ЦПК України, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів річних, за допущене прострочення після ухвалення судом рішення, що сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Отже, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу у розмірі 578 321,49 грн. починаючи з 11 травня 2024 року до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України, за такою формулою: проценти = сума боргу х 3% / кількість днів у році х кількість днів прострочення, і стягнути отриману суму 3% річних з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» на користь ОСОБА_1 .

Також суд вважає за доцільне роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на задоволення позову сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 5 870,81 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження)».

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу суду надано Договір № 20240503 про надання правової (правничої) допомоги від 03 травня 2024 року, укладений між позивачем та адвокатом Сертом О.В.

На виконання цього Договору станом на 19 вересня 2024 року адвокат Серт О.В. надав позивачеві такі послуги:

- написання, формування та подання позовної заяви вартістю 8 500 грн;

- забезпечення присутності адвоката Серта О.В. безпосередньо в суді та здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у зв`язку із призначенням підготовчого засідання на 25 червня 2024 року, 16 липня 2024 року, у зв`язку із призначенням судового засідання у справі на 18 вересня 2024 року та 11 жовтня 2024 року вартістю по 4 000 грн кожне засідання.

Згідно з рахунками-фактурами № 1 від 03 травня 2024 року, № 2 від 24 червня 2024 року, № 3 від 15 липня 2024 року, № 4 від 16 вересня 2024 року, № 5 від 18 вересня 2024 року позивач сплатила на користь адвоката Серта О.В. кошти на професійну правничу допомогу в сумі 24 500 грн, що свідчить про фактичне понесення позивачем вказаних витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд не вбачає підстав для стягнення витрат в сумі 8 500 грн за отримання адвокатом виконавчого листа та оформлення заяви про примусове виконання судового рішення, оскільки такі послуги безпосередньо не пов`язані з розглядом цієї справи, можуть бути виконані у майбутньому і факт їх понесення позивачем на момент винесення судом рішення у даній справі і можливого понесення у майбутньому не підтверджено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Таким чином, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, з урахуванням ухвалення рішення по справі на користь позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 24500 грн.

Керуючись ст. 2, 10, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 265, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 578 321 (п`ятсот сімдесят вісім тисяч триста двадцять одну) грн 49 коп., 3% річних в сумі 4 124 (чотири тисячі сто двадцять чотири) грн 10 коп., інфляційні втрати у сумі 4 635 (чотири тисячі шістсот тридцять п`ять) грн. 25 коп., судовий збір в сумі 5 870 (п`ять тисяч вісімсот сімдесят) грн 81 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 24 500 (двадцять чотири тисячі п`ятсот) гривень.

В порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Сума процентів річних = СОБ х 3 х КДП/КДР/100, де: СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, починаючи з 11 травня 2024 і до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу (578 321,49 грн) і стягнути отриману суму 3 % річних з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» на користь ОСОБА_1 .

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», код ЄДРПОУ 41762527, юридична адреса: м. Київ, вул. Заболотного Академіка, буд. 48-А;

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», код ЄДРПОУ 40962048, юридична адреса: м. Київ, Ю.Іллєнка, буд. 81-А.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 07 листопада 2024 року.

Суддя О.В. Якусик