Постанова

від 06.11.2024 по справі 205/1878/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6384/24 Справа № 205/1878/23 Суддя у 1-й інстанції - Курбанова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року в цивільній справі номер 205/1878/23 за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та її витребування,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся прокурор Маріупольської окружної прокуратури Хаменушко К.П. в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та її витребування, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 12.03.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 35941691). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року №1139-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0654), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами номером та датою наказом №1139-СГ від 02.03.2020 року

«Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.

На переконання позивача, зміст наказу №1139-СГ від 02.03.2020 року фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5-0.3-106/2-23 від 20.01.2023 року ОСОБА_1 зверталась до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4896-СГ від 02.03.2020 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області. Проте, в подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки, а наказ №1139-СГ від 02.03.2020 року приймався щодо іншої особи.

Таким чином, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1423986600:03:000:0654, а остання вибула з державної власності поза її волею.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 згідно з договором оренди землі від 21.04.2020 року №108 передана ОСОБА_1 в оренду Дочірньому підприємству «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на 10 років (номер запису про інше речове право 38891199).

Прокурор вважав, що наявні підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області, як представник власника (територіальної громади), мала б здійснити захист прав на земельні ділянки; нездійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позивач просив суд:

витребувати у ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь власника земельної ділянки, відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, - Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га, із кадастровим номером 1423986600:03:000:0654, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0654, припинивши право оренди на цю земельну ділянку;

стягнути з ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору пропорційно позовних вимог до них у розмірі 5368,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та її витребування відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року заяву представника відповідача Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» адвоката Сіріньок Оксани Миколаївни про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Із вказаними судовими рішеннями не погодилась Донецька обласна прокуратура, подала апеляційні скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, просила апеляційний суд скасувати рішення Ленінського районного суду Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року у справі №205/1878/23, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора, стягнути з відповідачів судові витрати у виді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також скасувати додаткове рішення Ленінського районного суду Дніпропетровська 29 квітня 2024 року у справі №205/1878/23, ухвалити нове рішення про відмову ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стосовно рішення Ленінського районного суду Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року доводами апеляційної скарги наведено, що вказане рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Факт ненадання ОСОБА_1 земельної ділянки підтверджується наступними доказами:

1)листами ГУДержгеокадастру уДонецькій областівід 19.12.2022року №10-5-0.3-2265/2-22та від20.01.2023року №10-5-0.3-106/2-23,якими констатовано,що наказпро наданняземельної ділянкиу власність ОСОБА_1 не приймавсявзагалі. Наказ від 02.03.2020 року №1139-СГ приймався, але щодо іншої особи;

2) паперовою копією електронного документа з системи «ДОК ПРОФ» наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року №1139-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області;

3) відсутністю факту звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 у власність;

4) відсутністю заперечень з боку відповідача за цією позовною вимогою ОСОБА_1 , що може бути прирівняно до визнання позову, та доказів існування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року №1139-СГ, яким ОСОБА_1 надана у власність спірна земельна ділянка, з боку відповідача ОСОБА_1

5) наявністю системи у незаконному заволодінні земельними ділянками за підробленими документами з метою формування земельного «банку» Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас».

Наразі встановлено понад 50 фактів отримання» земельних ділянок за підробленими документами та подальшої її передачі у користування Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас».

Суд за відсутності конкретних доказів припустив, що можуть існувати два накази Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року №1139-СГ з різними текстами щодо різних земельних ділянок у різних територіальних громадах області, як відносно ОСОБА_1 , так і відносно ОСОБА_2 .

При цьому, суд не врахував, що накази Держгеокадастру з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати.

Щодо відсутності вироку про підробку документів за ст. 358 КК України та неможливості без

нього визначити, який з наказів є справжнім зазначає, що вирок суду у даному випадку є лише одним із можливих доказів, що може бути використаний для підтвердження підробки документів. Однак, він не є виключним. Законодавством не передбачено, що він має бути обов`язковою умовою для пред`явлення вимог про недостовірність документа. У зв`язку з цим, відсутність вироку не може бути підставою для відмови у позові. Крім того, цивільна та кримінальна відповідальність є різними видами відповідальності, які не залежать один від одного.

Предметом спору є відсутність у ОСОБА_1 наказу про надання земельної ділянки у власність. У зв`язку з цим, суд мав досліджувати, чи отримувала вона дозвіл на розробку проекту землеустрою, чи розробила вона його, чи затверджений такий проект Держгеокадастром, чи видано наказ про надання земельної ділянки у власність. Однак, суд першої інстанції ухилився від дослідження вказаних обставин, він не перевірив жодну з вказаних обставин щодо ОСОБА_1 Замість цього. суд першої інстанції досліджував існування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року №1139-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» відносно ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 не з`являлась у судові засідання, не надала будь-яких доказів, які б підтверджували б дійсне отримання нею земельної ділянки, не надала жодних документів з приводу предмету спору. Незважаючи на це, суд першої інстанції презюмував її право власності за відсутності доказів для цього. При цьому, суд першої інстанції без будь-яких мотивів та обґрунтування не прийняв до уваги ряд доказів позивача (розділ 2 апеляційної скарги), які спростовують отримання відповідачкою земельної ділянки. У такий спосіб судом порушено рівність сторін під час розгляду справи.

Стосовно додаткового рішення Ленінського районного суду Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року, доводами апеляційної скарги наведено, що зазначене додаткове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У разі задоволення апеляційної скарги прокурора рішення суду по суті спору (про відмову у позові) буде скасовано та прийняте нове рішення про задоволення позову.

У такому разі судові витрати підлягатимуть інакшому розподілу, ніж зазначено в оскарженому додатковому рішенні.

Таким чином, у разі скасування рішення суду першої інстанції по суті додаткове рішення суперечитиме ст. 141 ЦПК України.

Від відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшов відзив на апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури, в яких відповідач просив залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.02.2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2024 року у справі №205/1878/23 без змін, судові витрати покласти на апелянта.

Відсутність у ГУ Держгеокадастру в Донецькій області оригіналів письмових наказів від 02.03.2020 року №1139-СГ (в тому числі в його архіві) була встановлена під час розгляду справи.

Прокурор, не дочекавшись закінчення розслідування за відкритими кримінальними провадженнями, передчасно подав позов спираючись на вже існуючу в прокуратурі Донецької області судову практику, не зібравши достатні та належні докази та не дослідивши усіх обставин справи, у тому числі щодо дій, які вчиняв державний орган.

В апеляційній скарзі апелянт робить висновок, що підробка підтверджується паперовою копією електронного документу, а саме - наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 02.03.2020 року №1139-сг щодо ОСОБА_2 , що міститься у системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ 3». Висновок апелянта не відповідає законодавству, адже, цитуючи законодавство, апелянт ігнорує норму статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року №851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (в редакції, що діяла в 2019-2020 роках), відповідно до якої оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України від 5 жовтня 2017 року №2155-VIII «Про електронні довірчі послуги». Після ознайомлення з наданими прокурором копіями наказів чітко зрозуміло, що накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області у 2019 році: підписувалися керівником власноручним підписом, після цього проходили реєстрацію, під час якої на них фізичною особою власноруч прописувались дата та номер наказу і друкувався штрих-код з номером та датою, які були визначені СЕД «ДОК ПРОФ», а сканкопія наказів зберігається в СЕД «ДОК ПРОФ». Тому, правові підстави стверджувати, що сканкопії наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з основної діяльності, що зберігаються у програмі СЕД «ДОК ПРОФ 3», є оригіналом електронного документу, відсутні.

Припускаючи підробку наказу від 02.03.2020 року №1139-СГ щодо надання земельної ділянки ОСОБА_1 . апелянт посилається на недопустимі та недостовірні докази, оскільки копії наказу від 02.03.2020 року №1139-СГ щодо ОСОБА_2 отримані з порушенням порядку засвідчені не з оригіналу, а з копії.

Земельна ділянка не вибувала з державної власності поза волею держави, про що свідчать відомості Державного земельного кадастру щодо реєстрації земельної ділянки, які є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними згідно з п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051.

З 28.05.2021 року вступив в силу Закону України від 28.04.2021 року №1423-ІХ, згідно з яким відбулась передача землі державної власності до комунальної власності, але це не звільняло ГУ Держгеокадастру України від виконання вищевказаних обов`язків, встановлених у постанові Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113.

ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку на підставі документів, які видав уповноважений на те державний орган, та не мала підстав для сумнівів у законності отримання земельної ділянки.

Будь-які листи від Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області у даній справі мають сприйматися та оцінюватися судом критично, адже саме цей орган допустив суперечливі дії, що спричинили порушення інтересів у спірних правовідносинах та намагається зараз довести відсутність у його діях будь-яких порушень.

Матеріали справи та встановлені судом першої інстанції обставини не містять підтвердження того, що ОСОБА_1 , отримуючи земельну ділянку в порядку передбаченому законодавством, діяла недобросовісно. Витребування земельної ділянки не буде пропорційним легітимній меті, яку переслідував прокурор та апелянт, та буде порушувати принцип «належного урядування».

Щодо наявності системи у незаконному заволодінні земельними ділянками з метою формування земельного «банку» ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» зазначає наступне. Ні позов, ні рішення суду першої інстанції не містить висновків про будь-які порушення при укладенні договору чи невідповідність договору вимогам законодавства. Станом на дату звернення прокурора до суду та до теперішнього часу земельна ділянка не перебуває у фактичному володінні ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», тому законні підстави для її витребування у нього відсутні.

Саме позивачем та прокурором мало бути доведено неправомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, однак такий обов`язок доказування прокурором виконано не було. Зокрема, не було надано жодних доказів, що ОСОБА_1 знала, що наказ, виданий їй уповноваженим органом держави, може бути підробленим або що держава нібито не приймала рішень щодо його земельної ділянки.

Апелянт не навів висновків Верховного Суду, які мають бути застосовані при вирішенні цього спору, оскільки правовідносини не є подібними, тотожними з цією справою за своїм суб`єктивним складом, предметом спору та фактичними обставинами.

Щодо додаткового рішення зазначає, що доводи апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, за своєю суттю є нагадуванням відповідачу та суду положень ст. 141 ЦПК України, які мають бути застосовані у майбутньому.

Як видно з тексту апеляційної скарги, апелянт не має заперечень щодо дійсності, необхідності та розумності розміру правничої допомоги, що була стягнута з нього рішенням.

Попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 4000,00 грн.

У судовому засіданні апеляційного суду прокурор Васильєв О.І. доводи апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати,

задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» адвокат Сіріньок О.М. апеляційну скаргу не визнала, просила рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача.

Заслухавши суддю доповідача, прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 стом 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 1423986600:03:000:0654, земельна ділянка належить їй на праві приватної власності, підстава для державної реєстрації наказ №1139-СГ, виданий 02.03.2020 року Головним Управлінням Держагеокадастру у Донецькій області (а.с. 17-18, том 1).

З наказу Головного Управління Держагеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року №1139-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» вбачається, що гр. ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,000 га, яка розташована на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області (а.с. 16, том 1).

21.04.2020 року між ДП «Ілліч-Агро» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі №108, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» в платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1423986600:03:000:0654, для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, строком на 10 років (а.с. 19-24, 25, том 1).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.01.2023 року №319910284 рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Іщук Н.Ф. від 28.10.2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі від 21.04.2020 року зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (номер запису про інше речове право 38891199) (а.с. 15 том 1).

Згідно злистом Головногоуправління Держгеокадаструу Донецькійобласті №10-5-0.3-106/2-23від 20.01.2023року ОСОБА_1 зверталась доУправління іззаявою пронадання дозволуна розробленняпроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянкибезоплатно увласність.( а.с. 48, том 1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4896-СГ від 02.03.2020 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (а.с. 47, том 1).

З заяви про вчинення кримінального правопорушення від 13.04.2022 року вбачається, що ДП «Ілліч-Агро Донбас» подав заяву до ГУ Національно поліції України та СБУ у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та ін. розпорядча документація, відомості були внесені до ЄРДР 07.06.2022 року за №22022050000001220 (а.с. 81, 82, 83, 84, том 1).

08.11.2019 року подана державними службовцями Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (скарга підписана 32 працівниками Головного управління) колективна скарга на незаконні дії в.о. начальника ОСОБА_3 на посаді (а.с. 85-86зв, том 1).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформований 04.04.2023 року, земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 знаходиться у приватній власності. Орган, який зареєстрував земельну ділянку, - відділ у Мангушському районі Головного управління Дергеокадастру у Донецькій області (а.с. 90-91зв, том 1).

До заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав: ордер серії АА №1303314; додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №23Д095317 від 14.02.2023 року; акт прийому передачі наданих послуг від 11.07.2023 року; платіжну інструкцію від 12.07.2023 року №460 про оплату за надання правової допомоги по договору №23Д095317 від 14.02.2023 року у розмірі 5000,00 грн та докази відправлення заяви іншим учасникам справи (а.с. 160-167, том 1).

В акті про надання правової допомоги від 11.07.2023 року представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» навів види правничої допомоги, яка була надана: представництво інтересів в суді першої інстанції (вивчення матеріалів справи, правовий аналіз ситуації, підготовка відзиву на позовну заяву, складання та направлення 2 адвокатських запитів, підготовка письмових пояснень, представництво інтересів відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» в судових засіданнях, а також їх вартість (5000,00 грн) (а.с. 160, том 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не було вирішено питання про розподіл судових витрат витрат на професійну правничу допомогу, та з доведеності судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Положеннями частин 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зі змісту ст. 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №1139-СГ від 02.03.2020 року ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0654) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №1139-СГ від 02.03.2020 року ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,000 га, яка розташована на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.

На підставі договору оренди від 21.04.2020 року, який укладений між ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», останній отримав в оренду земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0654) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності №319910284 від 28.10.2020 року.

Відтак, матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.03.2020 року, зареєстровані під одним номером №1139-СГ та мають різний зміст. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про відмову у наданні у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами щодо різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, мають різне цільове призначення та площу, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття особою права власності на земельну ділянку.

З наданих копій зазначеного наказу вбачається, що обидва вони видані Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області в м. Краматорську за підписом в.о. начальника ОСОБА_4 та внесені до електронної системи, що підтверджується штрих кодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані ручкою.

На час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (02.03.2020 року) уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), а з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.

Таким чином встановлено, що від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але з різними текстами. Доказів того, що один із них є підроблений чи визнаний недійсним не надано.

Земельний кодекс встановив, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

В наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га зазначено кадастровий номер. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 . І ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь. Таким чином, лист Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , не свідчить про те, що саме зазначений наказ є підробленим чи недійсним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням ст. 328 ЗК Кодексу України та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи зі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2, га з кадастровим №1423986600:03:000:0654, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Посилання на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0654 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що спірна ділянка вибула з володіння власника не з його волі не знайшли свого підтвердження.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, апеляційний суд виходить з наступного.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що відповідачем ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» при поданні відзиву на позовну заяву заявлено клопотання про стягнення з позивача на його користь судових витрат на правничу допомогу(а.с. 66-71, том 1).

До заяви про ухвалення додаткового рішення представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надав: ордер серії АА №1303314; додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №23Д095317 від 14.02.2023 року; акт прийому передачі наданих послуг від 11.07.2023 року; платіжну інструкцію від 12.07.2023 року №460 про оплату за надання правової допомоги по договору №23Д095317 від 14.02.2023 року у розмірі 5000,00 грн та докази відправлення заяви іншим учасникам справи.

В акті про надання правової допомоги від 11.07.2023 року представник відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» навів види правничої допомоги, яка була надана: представництво інтересів в суді першої інстанції (вивчення матеріалів справи, правовий аналіз ситуації, підготовка відзиву на позовну заяву, складання та направлення 2 адвокатських запитів, підготовка письмових пояснень, представництво інтересів відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» в судових засіданнях, а також їх вартість (5000,00 грн).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги клопотання відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, тому з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком.

З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також

практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, витрати Донецької обласної прокуратури по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.11.2024 року.

Судді: