Постанова

від 31.10.2024 по справі 607/20792/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/20792/23Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/844/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря Панькевич Т.І.,

та представника відповідача

адвоката Пньова П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/20792/23 за апеляційною скаргою Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка, інтереси якого представляє адвокат Пньов Петро Олександрович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року, ухваленого суддею БратасюкомВ.М., повний текст якого виготовлено 08 липня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (далі за текстом ТНПУ імені ОСОБА_2 ) про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що відповідач видав спірний наказ про звільнення її з роботи, під приводом проведення реорганізації на підприємстві, протиправно - без пропозиції позивачці усіх існуючих вакансій, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, без дотримання правила про необхідність персонального повідомлення про звільнення, не врахувавши переважного права на залишення на роботі.

За таких підстав, позивач просить скасувати наказ №357-к/тр від 31.08.2023 року Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри української мови та методики її навчання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка з 19.09.2023 року та стягнути з Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.09.2023 року по дату ухвалення рішення.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року позов задоволено.

Скасовано наказ №357-к/тр від 31.08.2023 року Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри української мови та методики її навчання Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка з 19.09.2023 року.

Стягнуто з Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка на користь ОСОБА_1 95517,18 гривень середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, з відрахуванням установлених законодавством України податків і зборів, за період з 19.09.2023 року по 04.07.2024 року.

Стягнуто з Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка 1 073,60 гривень судового збору в користь ОСОБА_1 , та 2147, 20 гривень судового збору в дохід держави.

В апеляційній скарзі Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка, інтереси якого представляє адвокат ПньовП.О., просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що 21.06.2023 ректор ТНПУ імені ОСОБА_2 звернувся з поданням до вченої ради про об`єднання кафедри загального мовознавства і слов`янських мов із кафедрою української мови та методики її навчання.

27.06.2023 вчена рада ТНПУ імені ОСОБА_2 прийняла колегіальне рішення про реорганізацію кафедр факультету філології і журналістики, об`єднавши кафедри загального мовознавства і слов`янських мов із кафедрою української мови та методики її навчання.

На виконання та на підставі рішення вченої ради ТНПУ ім. Володимира Гнатюка 27.06.2023 ректором видано наказ № 178 «Про реорганізацію структурних підрозділів університету».

Проте, відповідно до наказу № 139-к/тм від 14.06.2023 року ОСОБА_1 з 23 червня 20023 року до 25 серпня 2023 року перебувала у щорічній основній відпустці.

З урахуванням того, що позивач перебувала у відпустці, відмовилась прибути в університет, на відміну від інших працівників реорганізованих кафедр, для отримано повідомлення/пропозиції № 736/40-04 від 27.06.2023 про реорганізацію кафедри та звільнення її з посади, на якій вона працювала, із одночасною пропозицією обійняти посад доцента новоствореної кафедри за 19 тарифним розрядом, начальником відділу кадрів університету, на виконання вимог ст.ст. 32, 49-2 КЗпП України та наказу № 178 від 27.06.2023, 29 червня 2023 року, через поштове підприємство «Нова пошта» та 30 червня 2023 року, через національного оператора поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта», на адресу позивача: АДРЕСА_1 , надсилались рекомендованою кореспонденцією попередження про звільнення із посади завідувача кафедри української мови та методики її навчання, у зв`язку із змінами в організації діяльності університету та пропонувалась посада доцента на кафедрі української мови та славістики.

Вказані поштові направлення ОСОБА_1 отримані не були та повернулись адресату.

Доказів неможливості отримання вищевказаних поштових повідомлень ОСОБА_1 суду надано не було.

16 серпня 2023 року університетом втретє направлено ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 повідомлення про звільнення у зв`язку зі змінами в організації ТНПУ ім. В. Гнатюка із пропозицією позивачу надати згоду на переміщення її на посаду доцента новоствореної кафедри на тому самому підприємстві, в установі, організації № 736/40-04 від 27.06.2023 року разом з відзивом на позовну заяву у справі № 607/13194/23 рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення, яке отримано позивачем 18.08.2023. Проте суд першої інстанції безпідставно, надумано і маніпулятивно, без належного посилання на допустимі і належні докази, в оскаржуваному рішенні вказав про те, що «кореспонденція направлялося університетом 16 серпня 2023 року на адресу представника позивача, котрий представляв позивача в іншій судовій справі. Відомостей про передачу цієї кореспонденції ОСОБА_1 її представником в іншій судовій справі, суду не надано».

Отже, ОСОБА_1 свідомо були вчинені усі дії для неотримання нею від представників відповідача повідомлення/пропозиції № 736/40-04 від 27.06.2023 про звільнення із одночасною пропозицією про переведення на посаду доцента новоствореної кафедри, чим штучно створювались обставини відсутності її «персонального» попередження.

Також вказує, що у період з 25.08.2023 до 15.09.2023 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Таким чином, у період перебування у стані тимчасової непрацездатності з 25.08.2023 до 15.09.2023, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості у письмовій чи усній формі повідомити до 31 серпня 2023 року керівника відділу кадрів про своє рішення про прийняття чи не прийняття пропозиції щодо переведення на посаду доцента кафедри.

У зв`язку з ліквідацією 31 серпня 2023 року кафедри української мови та методики її навчання та не отримання станом на цю дату згоди ОСОБА_1 на переведення на посаду доцента новоствореної кафедри, університетом цього дня видано наказ № 357-к/тр від 31.08.2023 про звільнення позивача.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції не мав права вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, так як право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, а суд зобов`язаний лише з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Відповідно до копій дипломів та інших матеріалів особової справи, які перебувають у розпорядженні університету, ОСОБА_1 має: спеціальність - «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література та мова і література (польська)», кваліфікація - «Вчитель української мови та літератури, польської мови і зарубіжної літератури»; науковий ступінь кандидата філологічних наук зі спеціальності «Українська мова, вчене звання доцент.

Отже, саме виходячи з професії, спеціальності і кваліфікації позивача, ОСОБА_1 завчасно і у належний спосіб було запропоновано посаду доцента новоствореної об`єднаної кафедри університету «Української мови та славістики», що повністю відповідає її спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи від переходу на яку вона відмовилася, шляхом ненадання погодження, хоча мала об`єктивну можливість це зробити до 31 серпня 2023 року.

Відтак, надуманим є твердження суду першої інстанції, що відповідач не запропонував позивачці усі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які з явилися в університеті протягом періоду з дня попередження по день звільнення.

Твердження суду першої інстанції про те, що внаслідок зміни штатного розпису у новому розписі була наявна посада, рівнозначна тій, на якій працювала позивачка та відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України позивачці не було запропоновано новоутворену посаду, не відповідає дійсності, так як із змісту наказу № 178 «Про реорганізацію структурних підрозділів університету» від 27 червня 2023 року вбачається, що ним ліквідовувалися дві кафедри: кафедра «Української мови та методики її навчання» і кафедра «Загального мовознавства та слов`янських мов», але не ліквідовувалися посади завідувачів цих кафедр, оскільки їх не існувало у штатному розписі університету.

Натомість створювалась одна кафедра «Української, польських мов та методик їх навчання», яка була у липні 2023 року перейменована у кафедру «Української мови та славістики».

Як вбачається з пункту 1.4. наказу № 178 від 27.06.2023 до штатного розпису новоствореної кафедри з 01 вересня 2023 року не було введено посади завідувача кафедри.

ОСОБА_1 не надала згоди на переведення її на посаду доцента кафедри «Української мови та славістики», а тому і не могла, після 31 серпня 2023 року, розглядатися керівництвом університету, як кандидат на посаду виконуючої обов`язки завідувача цієї кафедри.

Підсумовуючи викладене зазначає, що університетом було виконано усі вимоги трудового законодавства щодо працевлаштування ОСОБА_1 у зв`язку із реорганізацією кафедр закладу вищої освіти, зокрема, належним чином та у строки, передбачені законодавством, запропоновано посаду доцента кафедри « ІНФОРМАЦІЯ_1 , що повністю відповідає її професії, спеціальності та кваліфікації, однак згоду на переведення на цю посаду позивач свідомо і умисно не надала.

Відтак, суд першої інстанції не дотримався вимог норм матеріального права і процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не забезпечив дотримання мінімальних вимог базового правосуддя та належного дотримання судової процедури, тому сторона відповідача вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є безпідставним і помилковим, а допущене безпідставне і невмотивоване затягування розгляду цієї справи судом першої інстанції може призвести до настання істотної матеріальної шкоди інтересам закладу вищої освіти державної форми власності.

Від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кавійчик В.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу у справі залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05.07.2024 залишити без змін, посилаючись на те, що відповідачем не надано доказів, що повідомлення про її звільнення було передано позивачці.

Крім того, об`єднання в нову структурну одиницю дві існуючі кафедри та скорочення посад завідувачів кафедр, з призначенням одного в новоутвореній, фактично свідчить лише про одне, що таке об`єднання було лише з метою звільнення позивачки із займаної посади.

Також відповідачем не виконано обов`язку щодо надання позивачці пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися протягом двох місяців і які існували на день звільнення, хоча обставини, які б давали право стверджувати про неможливість працевлаштування позивача на нову роботу, відсутні.

Зокрема, при наявності вакантних посад, які ОСОБА_3 могла займати зі своєю кваліфікацією, а це мінімум 10 таких як провідний фахівець Центру професійного розвитку та лідерства, асистент, викладач Кафедри української мови та методики її навчання, вчитель, провідний фахівець Відділу інспектування навчально - наукового центру організації освітнього процесу, методист, начальник Навчально наукового центру організації освітнього процесу, асисент, викладач Кафедра української мови та славістики, викладач Кафедра філологічних дисциплін початкової та дошкільної освіти, провідного фахівця навчально - наукового центру міжнародної освіти та співробітництва ..., а не прибиральниця, слюсар, як стверджує відповідач, роботодавець не повідомив її про жодну з них, чим порушив вимоги ст. 49-2 КЗпП України та порушив гарантії забезпечення права громадян на працю передбачені у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Більше того, роботодавцем не враховано життєвих обставин, кваліфікації та продуктивності праці позивача (перебування у неї на утриманні трьох дітей, дружини військовослужбовця, наявності більше 17 років стажу роботи в ТНПУ, наявності нагороджень), та іншого працівника (що передбачено положеннями статті 49-2 КЗпП України), яких було прийнято (призначено, переведено) на посади в новостворену кафедру.

У судовому засіданні представник Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка адвокат Пньов П.О. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Кавійчик В.П. в судовому засідання 07 жовтня 2024 року апеляційну скаргу не визнали, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, проте після оголошеної перерви 31.102024 в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить письмова розписка.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Пньова П.О., перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Згідно з ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третійстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.11.2006 працювала в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, зокрема з 01.07.2020 на посаді завідувача кафедри української мови та методики її навчання.

Як вбачається з протоколу №11 від 27.06.2023 на засіданні вченої ради Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка прийнято рішення про реорганізацію кафедр факультету філології і журналістики, об`єднавши кафедру загального мовознавства і слов`янських мов із кафедрою української мови та методики її навчання, утворивши кафедру української, польської мов та методик їх навчання.

На підставі наказу №178 від 27.06.2023 «Про реорганізацію структурних підрозділів університету» здійснено заходи з внесенням змін до структури і штатного розпису університету в зв`язку з реорганізацією структурних підрозділів: ліквідовано кафедри Української мови та методики її навчання й Загального мовознавства та слов`янських мов Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка з 31 серпня 2023 року шляхом їх об`єднання в новоутворену кафедру, вказану в п.1.3 цього Наказу.

Пунктом 1.2 вказаного наказу зобов`язано головного бухгалтера скоротити з 31 серпня 2023 року такі посади: старший лаборант 2,0 ставки, доцент - 15,0 ставок, професор 2,0 ставки, викладач - 4,5 ставки, інженер 2 категорії із застосуванням комп`ютерів 1,0 ставки.

Пунктом 1.3 даного наказу визначено, що з 01 вересня 2023 року утворити в структурі Тернопільського національного педагогічного університету кафедру Української, польської мов та методик їх навчання шляхом об`єднання кафедр, зазначених у п.1.1. цього наказу.

Пунктом 1.4 вказаного наказу зобов`язано головного бухгалтера ввести з 01 вересня 2023 року до штатного розпису новоствореної кафедри посади: старший лаборант 1,0 ставка, асистент 2,25 ставки, доцент 14,0 ставок, професор 2,0 ставок , викладач - 4,5 ставок;

Згідно з п.2.1. наказу начальника відділу кадрів до 30 червня 2023 року зобов`язано письмо попередити працівників структурних підрозділів, що ліквідуються, про розірвання трудових договорів та звільнення у зв`язку з реорганізацією.

Пунктом 2.2. - начальника відділу кадрів зобов`язано одночасно з попередженням про звільнення, за узгодженням з ректором, запропонувати працівникам іншу роботу в новоутвореному структурному підрозділі університету згідно з штатним розписом за відповідною професією чи спеціальністю та провести їх переміщення або переведення.

З 23.06.2023 по 25.08.2023 ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, що підтверджується наказом № 139-к/тм від 14.06.2023.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем 29.06.2023 та 30.06.2023 на виконання наказу №178 від 27.06.2023 року, на поштову адресу позивачки надсилалося рекомендованою кореспонденцією повідомлення від 27.06.2023 про ліквідацію кафедри української мови та методики її навчання з 31 серпня 2023 року, скорочення посади, яку вона займала та попередження про її звільнення із посади завідувача кафедри української мови та методики її навчання за п.1 ст 40 КзпП 31 серпня 2023 року та згідно з ч.3 ст. 49-2 КзпП України пропонувалася посада доцента кафедри української, польської мов та методик їх навчання університету з окладом за 19 тарифним розрядом, що підтверджується експрес-накладною «Нової пошти» № 59000988371729 від 29.06.2023, фіскальним чеком № 38324133 від 29.06.2023 року про оплату послуг «Нової пошти»; накладною «Укрпошти» № 4602703064293 від 30.06.2023 року та фіскальним чеком № 215600426655 від 30.06.2023 року, які позивач не отримала.

16.08.2023 року університетом вчергове направлено позивачці повідомлення про звільнення за №736/40-04 від 27.06.2023 року, що пітверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4601500009436, в якому вказано дата отримання 18.08.2023.

Відповідно до витягу з наказу №357-к/тр від 31.08.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено ОСОБА_1 , завідувача кафедри української мови та методики її навчання, у зв?язку з реорганізацією та скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України).

Із наданого відповідачем суду переліку вакантних посад ТНПУ імені ОСОБА_2 вбачається, що станом на 26.06.2023 року міститься інформація про наявність 48 вакантних посад та станом на 18.09.2023 року 64,50 вакантних посад, в тому числі: провідного фахівця Центру професійного розвитку та лідерства; асистента, викладача Кафедри української мови та методики її навчання; вчителя, провідного фахівця Відділу інспектування навчально - наукового центру організації освітнього процесу; методиста, начальника Навчально наукового центру організації освітнього процесу; асисента, викладача Кафедри української мови та славістики; викладача Кафедра філологічних дисциплін початкової та дошкільної освіти; провідного фахівця навчально - наукового центру міжнародної освіти та співробітництва.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ліквідації кафедр загального мовознавства і слов`янських, й кафедри української мови та методики її навчання, шляхом об`єднання в новоутворену кафедру української, польської мов та методик їх навчання, завдання і функції перших перейшли до новоствореної кафедри, однак роботодавцем в порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України не виконано обов`язку щодо надання пропозицій про всі наявні в університеті вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, порушивши гарантії її трудових прав.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприйняття у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннямистатті 49-2 КЗпП Українипередбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1ст. 40 КзпП через скорочення штату працівників відбувається в разі ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату на підставі причин, що супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. При цьому при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання доцільності скорочення чисельності чи штату працівників відповідно до ст.64, 65 ГК України, що лежить поза межами компетенції суду, а лише перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося реальне скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 міститься правовий висновок про те, що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що в ТНПУ імені ОСОБА_2 дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, у тому числі реорганізація та скорочення штату працівників.

Досліджуючи виконання роботодавцем вимоги, передбачені положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України, судом першої інстанції встановлено, що в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка були вакантні посади, які могла би обійняти позивач у відповідності до її освіти, кваліфікації і досвіду, про що свідчить перелік вакантних посад ТНПУ імені ОСОБА_2 станом на 26.06.2023 та 18.09.2023, зокрема: провідного фахівця Центру професійного розвитку та лідерства; асистента, викладача Кафедри української мови та методики її навчання; вчителя, провідного фахівця Відділу інспектування навчально - наукового центру організації освітнього процесу; методиста, начальника Навчально наукового центру організації освітнього процесу; асисента, викладача Кафедри української мови та славістики; викладача Кафедра філологічних дисциплін початкової та дошкільної освіти; провідного фахівця навчально - наукового центру міжнародної освіти та співробітництва, проте відповідачем вказані посади позивачу взагалі не було запропоновано.

Разом з тим встановлено, що відповідачем у попередженні від 27.06.2023 за №736/40-04 про можливе звільнення позивачки із посади завідувача кафедри української мови та методики її навчання пропонувалася лише посада доцента кафедри української, польської мов та методик їх навчання університету з окладом за 19 тарифним розрядом.

Крім цього, заслуговує на увагу той факт, що позивачка з 25.08.2023 по 15.09.2023 перебувала на лікарняному і тому в останній день своєї непрацездатності, а саме 15.09.2023 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила скасувати наказ №357-к/тр від 31.08.2023 Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та надати їй можливість скористатися правом переведення на іншу посаду та запропонувати їй іншу посаду в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (т.1 а.с.23), проте відповідач на зазначене не відреагував.

Отже, враховуючи те, що станом на день звільнення позивачка не була ознайомлена з повним переліком вакантних посад з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду позивача, як це передбачено положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України, тому це свідчить про невиконання відповідачем обов`язку запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, незважаючи на наявність вакантних посад та намір позивача працювати на них.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не дотримався вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України в частині забезпечення права позивача залишитись на роботі шляхом пропозиції останній усіх наявних вакансій, на яких працівник може працювати з урахуванням свого кваліфікаційного рівня та професійного досвіду, а під час вивільнення позивача у зв`язку із реорганізацією та скороченням штату відповідач порушив процедуру такого вивільнення, у зв`язку з чим наказ №357-к/тр від 31.08.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді на посаді завідувача кафедри української мови та методики її навчання Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.

Доводи апеляційної скарги, що суд дійшов безпідставних висновків, що відповідач не запропонував позивачці усіх наявних вакансій, оскільки в університету був відсутній обов`язок пропонувати ОСОБА_1 іншу роботу на кшталт прибиральниці, кастелянта, охоронця, лаборанта, доцента інших кафедр не за її спеціальністю (математики, фізики, хімії, біології тощо), за наявності вакантної посади, що відповідала спеціальності, кваліфікації та досвіду позивача, не свідчить про незаконність судового рішення.

Разом з тим, жодних належних доказів на підтвердження неспроможності позивачки, обіймати інші вакантні посади в силу відсутності відповідної спеціальності, кваліфікації та досвіду, відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Установивши, що ТНПУ імені ОСОБА_2 не виконало обов`язку щодо надання позивачці пропозицій про всі наявні вакансії, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог ст.49-2 КзпП України, що свідчить про невиконання належним чином вимог трудового законодавства щодо гарантуванння права ОСОБА_1 на працю та збереженням ним роботи.

Отже, твердження представника заявника, про те, що університетом було виконано усі вимоги трудового законодавства щодо працевлаштування ОСОБА_1 у зв`язку із реорганізацією кафедр закладу вищої освіти, зокрема, належним чином та у строки, передбачені законодавством, запропоновано посаду доцента кафедри « ІНФОРМАЦІЯ_1 , що повністю відповідає її професії, спеціальності та кваліфікації, однак згоду на переведення на цю посаду позивач свідомо і умисно не надала не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першоїстатті 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннямистатті 43 Конституції Українитастатті 240-1 КЗпП Українидає підстави для висновку про те, що за змістом частини першоїстатті 235 КЗпП Українипрацівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Враховуючи незаконне звільнення позивача із займаної посади, суд першої інстанції із урахуванням положеньстатті 235 КЗпП України, обґрунтовано виходив із того, що вона підлягає поновленню на роботі, із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи положеннястатті 27 Закону України «Про оплату праці»та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні судового рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об`єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

У силуст.141 ЦПК Українисудові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід покласти на Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, в межах понесених ними сум.

Керуючись ст. ст.35, 259, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка, інтереси якого представляє адвокат Пньов Петро Олександрович залишити без задоволення

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2024 року, залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка в межах понесених ними сум.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення виготовлено 07 листопада 2024 року.

Головуючий Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома