Рішення

від 01.11.2024 по справі 541/2255/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2255/24

Номер провадження 2/541/870/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 листопада 2024 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська регіональна біржа нерухомості» та ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2024 року адвокат АкрітовК.К. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, мотивуючи свої вимоги наступним чином.

27.09.1999 чоловіком позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , було придбано у ОСОБА_2 від імені якої на підставі доручення діяла ОСОБА_3 , житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 .

Вказаний правочин було здійснено шляхом укладення договору купівлі-продажу на Миргородській філії Товарної біржі «Полтавська регіональна біржа нерухомості» (Дочірнє підприємство товарної біржі «Полтавська регіональна біржа нерухомості») від 27.09.1999 року, який не було посвідчено нотаріально, через відсутність відповідної практики на момент здійснення правочину та через юридичну необізнаність сторін.

03.09.2004 року між позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було розірвано шлюб.

У подальшому, 14.03.2016 позивач уклала шлюб із ОСОБА_6 та після реєстрації вказаного шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_7 », на підтвердження цьому факту до позовної заяви долучено копію свідоцтва про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Внаслідок смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить частина житлового будинку з надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 на випадок смерті залишив заповіт, який посвідчений секретарем Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області 26.02.2013 року за реєстровим №19.

При зверненні до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок за заповітом позивач отримала відмову, яка обґрунтована відсутністю документів необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину. У Спадковій справі відсутня довідка органу реєстрації місця проживання про те, що спадкодавець на день смерті проживав та був зареєстрований один. Крім цього, договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Також, виходячи зі змісту заповіту не зрозуміло, яка саме частка житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами заповідана.

Ухвалою суду від 26.06.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

13.09.2024 підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача адвокат АкрітовК.К. надіслав до суду заяву, у якій просив проводити розгляд справи без його особистої участі. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі (а.с. 86).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник ТОВ«Полтавська регіональна біржа нерухомості» та ОСОБА_3 як треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 20.12.2023 року (а.с.22).

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений 26 лютого 2013 року секретарем Великосорочинської сільської ради ОСОБА_8 , згідно з яким належну йому частину житлового будинку з надвірними побудовами за адресою АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21).

14 березня 2016 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_6 та після реєстрації вказаного шлюбу змінила прізвище « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_7 », на підтвердження цьому факту до позовної заяви долучено копію свідоцтва про шлюб (а.с. 19).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить право власності на вищевказаний житловий будинок.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №184/2023, спадкова справа після померлого ОСОБА_4 06 вересня 2023 року заведена державним нотаріусом Першої новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОстроверховоюО.А. на підставі заяви ОСОБА_11 про прийняття спадщини. У подальшому, 23.12.2023, приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області ГрибЮ.М. зареєстровано заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини на майно визначене у заповіті ОСОБА_4 (а.с. 23).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 та прийняла спадщину у встановленому законом порядку.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 травня 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку від заповіданої частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вищезазначене майно (а.с.18).

Відповідно до наданої суду інформації, ОСОБА_4 були повністю виконані усі умови договору, зокрема передано визначену договором суму, внаслідок чого продавець ОСОБА_2 надала йому всі документи на житловий будинок.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27 вересня 1999 р. ОСОБА_3 , діючи на підставі доручення від ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 купив нерухоме майно (будинок), яке в цілому складається: А-1 житловий будинок, Б літня кухня, Б сарай, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вартість нерухомого майна (сума біржової угоди) 1860 гривень.

Вказаний договір купівлі-продажу житлового будинку на підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 був зареєстрований на Миргородській філії Товарної біржі «Полтавська регіональна біржа нерухомості», реєстраційний №Тф-510д (а.с.12).

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вищевказані обставини сторонами не оспорюються, визнаються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Крім того, право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно (будинок), яке в цілому складається: А-1 житловий будинок, Б літня кухня, Б сарай, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу було зареєстровано Лубенським міжміським бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу №6 за реєстровим №55 (а.с.12).

Між сторонами по договору, тобто ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від імені якої на підставі доручення діяла ОСОБА_3 була досягнута домовленість щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомості та відбулося повне його виконання: одна сторона (продавець) передав майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець прийняв майно і сплатив за нього певну грошову суму й сторони здійснили реєстрацію договору в Лубенському міжміському бюро технічної інвентаризації, але договір купівлі-продажу нерухомості не був посвідчений нотаріально через юридичну необізнаність сторін.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року зазначено, що він набирає чинності 1 січня 2004 року та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК Української РСР 1963 року.

За змістом ст.ст.128,153 ЦК Української РСР (1963 року), чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.224 ЦК Української РСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч.1 ст.227 ЦК Української РСР (1963 року) договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Відповідно до ст.47 ЦК Української РСР (1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно зі ст.15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, тому що, згідно ст.ст.224,227 ЦК Української РСР (1963 року) договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Але у відповідності зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 року, зі змінами №15 від 15.05.1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК (1963 р.) за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Реєстрація Лубенським міжміським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на 27.09.1999 року не суперечила чинному законодавству. Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року №56, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за №31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за №1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Отже, зазначене вище свідчить про узгодження між сторонами угоди щодо усіх істотних її умов, зокрема щодо факту продажу, об`єкту продажу нерухомості, ціни, продавець був власником і мав право на відчуження житлового будинку та отримав кошти за будинок, і всі ці умови відображені в письмовому договорі.

Досягнуті умови договору купівлі-продажу мали силу, сторонами не змінювалися і не оспорювалися, договір виконано продавцем і покупцем, тобто біржовий договір купівлі-продажу від 27.09.1999 року носив реальний характер, повністю виконаний сторонами. Реєстрація за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок на підставі даного договору є законною та не оспорювалась.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується домовленість сторін угоди з усіх істотних умов договору і відбулося його повне виконання, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в частині визнання дійсності договору купівлі-продажу.

Судом встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 27.09.1999 позивач ОСОБА_1 та спадкодавець ОСОБА_4 перебували в шлюбі, а отже це майно належало дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1226 Цивільного кодексу України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. При цьому, співвласник має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на частку в спільному майні подружжя.

Однак, постановою державного нотаріуса Першої новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОстроверховоїО.А. позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Згідно зі ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до ч.3 ст.1223 ЦК України, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язані звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Частина 5 ст.1268 ЦК України встановлює, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини.

Зі змісту ст.321 ЦК України вбачається, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.

На підставі ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не має можливості отримати правовстановлюючі документи на спадкове майно у вигляді житлового будинку (постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.05.2024 р.), чим порушуються її права.

Оскільки позивач виконала всі необхідні умови для прийняття спадщини, суд вважає за необхідне визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними побудовами за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Керуючись ст.ст.4,5,10,12,13,263,264,265,266,268,273,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 від 27.09.1999 року, укладений на Миргородській філії Товарної біржі «Полтавська регіональна біржа нерухомості» між ОСОБА_2 , інтереси якої згідно доручення представляла ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2024 року.

Суддя О. А. Городівський