Постанова

від 29.10.2024 по справі 331/536/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.10.2024 Справа № 331/536/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/536/22 Головуючий у І інстанції: Антоненко М.В.

Провадження №22-ц/807/1848/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Гончар М.С.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запеляційною скаргоюНачальника Бердянськоїміської військовоїадміністрації Бердянськогорайону Запорізькоїобласті ГаліціноїВікторії Леонідівни на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Галіціної Вікторії Леонідівни, Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконуючого обов`язки Бердянського міського голови секретаря міської ради ОСОБА_2 , комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок», департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що вінзаймав посаду директора КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на підставі контракту, укладеного між ним та Бердянською міською радою 27 листопада 2020 року.

Розпорядженням виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря міської ради ОСОБА_2 № 20-р від 21 січня 2022 року його звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, а саме незаконним звільненням ОСОБА_3 із займаної посади юрисконсульта, що призвело до негативних наслідків та заподіяло матеріальну шкоду підприємству, згідно з рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 грудня 2021 року у справі № 310/3189/21.

Розпорядженням № 28-р від 27 січня 2022 року змінено дату звільнення з 21 січня 2022 року на 27 січня 2022 року.

Вважав розпорядження № 20-р незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Вказував, що в його діях відсутній склад дисциплінарного правопорушення, відповідачем не встановлювалась наявність його вини у звільненні ОСОБА_3 та не враховувались обставини звільнення у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 грудня 2021 року не встановлено обставин незаконності його дій, звільнення ОСОБА_3 є не грубим порушенням його трудових обов`язків, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є неспівмірним, він має на утриманні малолітню дитину та непрацездатних батьків.

В оскаржуваному розпорядженні не вказано, який саме трудовий обов`язок було порушено, яким саме пунктом контракту або нормою чинного законодавство передбачено такий обов`язок, в нього не були відібрані пояснення, відповідачем було порушено строки притягнення до дисциплінарної відповідальності та порядок його звільнення як депутата Бердянської міської ради, розпорядження про звільнення прийнято неуповноваженим органом, документи, на підставі яких видано розпорядження, підписані та подані неуповноваженою особою.

Окрім того, підлягає визнанню незаконним та скасуванню розпорядження № 28-р від 27 січня 2022 про зміну дати звільнення як таке, що не може існувати самостійно.

З метою забезпечення належного виконання рішення суду, повного та ефективного поновлення його прав є необхідним внести відомості про нього як керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також вважав, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 січня 2022 року по день ухвалення рішення суду та моральна шкода в розмірі 50 000 грн.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

-визнати незаконним та скасувати розпорядження виконуючого обов`язки Бердянського міського голови секретаря Бердянської міської ради Свідла О. П. № 20-р «Про звільнення директора комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним контракту до закінчення строку його дії» від 21 січня 2022 року;

-визнати незаконним та скасувати розпорядження виконуючого обов`язку Бердянського міського голови секретаря Бердянської міської ради Свідла О. П. № 28-р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 21 січня 2022 року № 20-р» від 27 січня 2022 року;

-поновити його на посаді директора КП Бердянської міської ради «Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок»;

-стягнути з КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 січня 2022 року по день винесення рішення у цій справі, розмір якого станом на 31 січня 2022 року становить 3 904,20 грн;

-стягнути з виконуючого обов`язки Бердянського міського голови секретаря міської ради ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн;

-зобов`язати департамент реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області внести відомості про нього як директора (керівника) КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

-допустити негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді директора Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок».

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну відповідача виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря міської ради ОСОБА_2 його правонаступником начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області ОСОБА_4 .

На підставі заяви ОСОБА_1 судом залишено без розгляду позовні вимоги щодо стягнення з виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря міської ради ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 50 000 грн та щодо зобов`язання департамент реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області внести відомості про ОСОБА_1 як директора (керівника) комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2023 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20 лютого 2023 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря Бердянської міської ради Свідла О. П. від 21 січня 2022 року № 20-р «Про звільнення директора КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним контракту до закінчення строку його дії».

Визнано незаконним та скасовано розпорядження виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря Бердянської міської ради Свідла О. П. від 27 січня 2022 року № 28-р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 21 січня 2022 року № 20-р».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок».

Стягнуто з КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 січня 2022 року до 27 січня 2023 року в розмірі 507 546 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» та середнього заробітку за один місяць.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до в.о. Бердянського міського голови, секретаря міської ради Свідла Олександра Петровича, Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн., про зобов`язання Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області внести відомості про ОСОБА_1 як директора (керівника) КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, начальник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Галіціна В.Л. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції фактично здійснено переоцінку рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 грудня 2021 року у справі № 310/3189/21, вказане рішення підлягало негайному виконанню щодо поновлення на роботі та стягненню заробітної плати, оцінці підлягає не лише шкода, яка вже настала, але і та, що могла настати, в розпорядженні дотримано вимоги щодо формулювання суті порушення, на момент звільнення рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 грудня 2021 року у справі № 310/3189/21 набрало законної сили, незаконне звільнення працівника підпадає під ознаки грубого порушення трудових обов`язків, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту, відповідачем були дотримані строки, передбачені ст. 148 КЗпП України, позовна заява не оплачена судовим збором в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 27 січня 2023 року скасовано. Провадження в частині вирішення позовних вимог до начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Галіціної В. Л. про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У задоволенні позовних вимог до КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Запорізького апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

28 жовтня 2024 року до апеляційного суду надійшли пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Мухіної Л.С., в яких вона звертає увагу суду на те, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16.10.2024 у справі № 310/3189/21 про визнання незаконним звільнення ОСОБА_3 , апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не вирішував у цій справі у своєму рішенні питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , тому відсутні підстави вважати, що саме дії ОСОБА_5 як директора КУ «Бердянський центральний ринок» є незаконними з посиланням на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021.

29 жовтня 2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Сідельникової О.Л., в яких зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 було рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 у справі № 310/3189/21. Однак ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16.10.2024 у цій справі закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у справі, у зв`язку з тим, що судовим рішенням від 06.12.2021 у справі № 310/3189/21 не вирішувались його права та обов`язки.

У судовому засіданні ОСОБА_5 його представники: адвокат Мухіна та Сідельникова О.Л. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2023 року просили залишити без змін.

Представник відповідача ОСОБА_6 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові у позові.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням установленого законом порядку, що є підставою для поновлення його порушених прав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 2 ЦПК Українисуд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 43 Конституції Україникожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно достатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XIIбуло ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Постановою №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Пленум Верховного Суду України звернув увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За частиною першою статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Частинами першою та третьоїстатті 21 КЗпП Українивизначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях40,41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 41 КЗпП Українитрудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

За частиною третьоюстатті 41 КЗпП Українирозірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимогстатті 43 цього Кодексу.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першоїстатті 41 КЗпП Україниє звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року в справі № 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18), від 02 лютого 2023 року в справі № 505/1452/19 (провадження № 61-7382св22), від 05 липня 2024 року в справі № 643/19858/21 (провадження № 61-9625св23), від 04 вересня 2024 року в справі № 753/1969/23 (провадження № 61-3448св24) та інших.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті40, пунктом 1 частини першої статті41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями147-1,148,149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першоїстатті 41 КЗпП Україниза своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях148,149 КЗпП України.

Відповідно достатті 148 КЗпП Українидисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першоїстатті 41 КЗпП Україниможе бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти уповноважена на те особа (постанови Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 753/1969/23 (провадження № 61-3448св24), від 17 листопада 2023 року в справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23), від 26 квітня 2023 року в справі № 174/171/21 (провадження № 61-5359св22)).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що з урахуванням вимог трудового законодавства в справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (від 25 червня 2024 року в справі № 500/4416/19 (провадження № 61-17112св23), від 08 травня 2024 року в справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23), від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) та ін.).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що ОСОБА_1 займав посаду директора Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на підставі контракту, укладеного між ним та Бердянською міською радою від 27.11.2020.

12.01.2021 комунальним підприємством розроблено та затверджено стратегію оптимізації організаційної структури КП «БЦР» БМР.

Того ж дня, комунальним підприємством видано наказ № 06 «Щодо проведення змін в організаційній структурі КП «БЦР» БМР.

На виконання наказу № 06 від 12.01.2021 помічником директора ОСОБА_7 здійснено аналіз навантаження на юридичний сектор підприємства, що відображено у доповідній записці від 14.01.2021.

16.01.2021 директором КП «БЦР» БМР видано наказ № 11 «Про скорочення чисельності та штату працівників» яким скорочено, зокрема, 1 посаду юрисконсульта.

Того ж дня повідомлено про заплановане скорочення чисельності та штату працівників профспілковий комітет КП «БЦР» БМР (подання від 16.01.2021 №13).

19.01.2021 отримано погодження профспілки на скорочення чисельності та штату працівників.

19.01.2021 інспектором з кадрів КП БМР «БЦР» ОСОБА_8 надано інформаційну довідку, в якій зазначено про відсутність у ОСОБА_3 переважного права на залишення на роботі.

19.01.2021 помічником директора ОСОБА_7 проведено порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації юрисконсультів, за результатами якого встановлено, що юрисконсульт ОСОБА_9 має більшу продуктивність праці та кваліфікацію.

19.01.2021 КП «БЦР» БМР видано наказ № 14 «Про скорочення штату», яким вирішено скоротити посаду юрисконсульта з вивільненням із займаної посади юрисконсульта ОСОБА_3 , про що повідомлено позивача.

05.03.2021 на адресу профспілкового комітету ППО КП «БЦР» БМР направлено подання про розірвання трудового договору з працівниками.

10.03.2021 та 22.03.2021 ОСОБА_3 запропоновано вакантні посади, від переведення на які він відмовився.

22.03.2021 наказом КП «БЦР» БМР № 36-к ОСОБА_3 звільнено з посади юрисконсульта на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 по справі № 310/3189/21 визнано незаконним звільнення ОСОБА_3

19.01.2022 КП «БМР» БЦР подано апеляційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 по справі № 310/3189/21.

21.01.2022 Розпорядженням в.о. Бердянського міського голови, секретаря Бердянської міської ради Свідла О.П. № 20-р «Про звільнення директора комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним контракту до закінчення строку його дії» (далі- Розпорядження № 20-р) позивача звільнено з займаної посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

В розпорядженні № 20-р вказано, що підставою звільнення ОСОБА_1 є одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме незаконне звільнення ОСОБА_3 із займаної посади юрисконсульта КП БМР «БЦР» згідно наказу № 63-к від 22.03.2021, що призвело до негативних наслідків для Підприємства та заподіяло останньому значну матеріальну шкоду згідно з рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 по справі № 310/3189/21.

Розпорядженням № 28-р від 27.01.2021 внесено до розпорядження міського голови від 21.01.2022 № 20-р «Про звільнення директора комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним контракту до закінчення строку його дії» щодо дати звільнення позивача. Змінено дату звільнення з 21.01.2022 на 27.01.2022.

Матеріали справи не містять доказів того, що роботодавцем встановлювалась вина позивача у вчиненому, на думку ОСОБА_2 , проступку.

Проте, як правильно встановив суду першої інстанції з доказів, поданих позивачем, звільнення ОСОБА_3 проведено на підставі стратегії оптимізації організаційної структури КП БМР «БЦР», інформаційної довідки інспектора з кадрів та службової записки помічника директора, дії ОСОБА_1 були направлені на оптимізацію роботи підприємства, скорочення зайвих непотрібних посад та, як наслідок, економію фонду заробітної плати. Згідно зі стратегією оптимізації ОСОБА_1 скорочено не лише юрисконсульта ОСОБА_3 , а й інспектора ревізора ОСОБА_10 , старшого контролера-касира ОСОБА_11 , та чотири посади контролерів касирів. А при винесені наказу про звільнення ОСОБА_3 позивач керувався інформацією, наданою йому інспектором з кадрів та помічником директора, необхідністю оптимізації робочого процесу шляхом скорочення чисельності працівників.

За таких обставин вина, протиправна поведінка ОСОБА_1 у звільнені ОСОБА_3 виключається.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 по справі № 310/3189/21, на яке посилається ОСОБА_2 в оскаржуваному розпорядженні, а також скаржник у своїй апеляційній скарзі не встановлює жодних обставин незаконних дій ОСОБА_1 , оскільки воно не набрало законної сили станом на день звільнення, внаслідок подання апеляційної скарги КП БМР «БЦР» 19.01.2022. Питання про повернення цієї апеляційної скарги було вирішено апеляційним судом тільки 27.01.2023.

Отже, посилання в Розпорядженні № 20-р від 21.01.2022 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 по справі № 310/3189/21 є безпідставним.

Крім того, колегія суддів зауважує, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16.10.2024 у справі № 310/3189/21 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у справі, з підстав вирішення судом першої інстанції питання про її права та обов`язки.

Вищевказаною ухвалоюсуду встановлено,що судовимрішенням усправі №310/3189/21не вирішувалисьправа таобов`язки ОСОБА_1 .Зокрема, суд зазначив: «При викладених обставинах, апеляційним судом лише після відкриття апеляційного провадження у цій справі встановлено, що суд першої інстанції вищезазначеним рішенням від 06 грудня 2021 року у цій справі не міг вирішувати і не вирішував питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , як особи, яка подала апеляційну скаргу на це рішення з підстав вирішення ним судом питання про його права та обов`язки».

Отже, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06.12.2021 у справі № 310/3189/21 не пов`язано та не впливає на права позивача у цій справі, з огляду на що таке рішення не може бути належною підставою для звільнення позивача з посади керівника КП «Бердянський центральний ринок» ЗМР.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц: «особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не може мати преюдиційного значення під час розгляду інших справ оскаржуване у цій справі рішення апеляційного суду для особи_4 і особи_5, які участі у її розгляді не брали».

В такому випадку, для встановлення наявності порушення ОСОБА_1 умов контракту доказуванню у справі № 331/536/22 підлягають обставини звільнення юрисконсульта ОСОБА_3 , незаконність наказу керівника про звільнення ОСОБА_3 .

Таким чином, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували обставини та незаконність звільнення ОСОБА_3 як підстави для звільнення ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що у розпорядженні неправильно визначено характер порушення, правильно застосувавши висновки Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі № 761/28762/19.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що при вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду.

Отже, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Згідно з ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований тільки один із таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до положень статті 147 КЗпП України звільнення - це дисциплінарне стягнення, яке може бути застосоване до працівника за порушення трудової дисципліни.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. (постанова Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 466/6109/18).

Однак, Розпорядження про звільнення позивача не містить визначення, в чому саме полягає грубість вчиненого ОСОБА_1 порушення.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих доказів того, що звільнення ОСОБА_3 негативно вплинуло на робочий процес КП БМР «БЦР», якісне виконання статутних завдань та фінансового плану, а поновлення ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта КП БМР «БЦР» завдало збитків комунальному підприємству, не було надано і доказів фактичної виплати ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 3.1.4 Контракту позивача встановлено, що обов`язком директора є забезпечення організації ефективної кадрової політики та кадрової роботи.

Таким чином, виконуючий обов`язки міського голови не має повноважень на втручання у кадрову роботу комунального підприємства, такі повноваження належать виключно директору.

Звільнення є крайнім видом дисциплінарного стягнення, а тому, з урахуванням фактичних обставин, його застосування у спірних правовідносинах є неспівмірним визначеному в розпорядженні №20 від 21.01.2022 проступку.

Суд першої інстанції правильно встановив, що в оскаржуваному розпорядженні не зазначено, які саме трудові обов`язки, із зазначенням конкретного пункту статуту та/або контракту, правил внутрішнього трудового розпорядку , було порушено позивачем.

Посилання на п. 6.4 Контракту не конкретизує, які саме обов`язки та норми контракту порушено позивачем, оскільки п. 6.4 Контракту містить 14 підпунктів. Жодним пунктом Контракту позивача не передбачено можливості його звільнення за прийняття будь-яких кадрових рішень, в тому числі й за звільнення працівника.

Відповідачем не подано до суду доказів дотримання ним законодавчо встановленої процедури звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.06.2021 по справі № 126/2563/18 не відібрання у працівника пояснень безпосередньо перед застосуванням дисциплінарного стягнення є порушенням порядку звільнення, у зв`язку з чим працівник підлягає поновленню.

Однак, матеріали справи не містять доказів відібрання пояснень у ОСОБА_1 з приводу підстав звільнення.

В оскаржуваному розпорядженні зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 є незаконне звільнення останнім юрисконсульта КП БМР «БЦР» згідно наказу № 63-к від 22.03.2021.

Тобто, звільнення юрисконсульта КП БМР «БЦР» відбулось більш ніж за 9 місяців до звільнення позивача, що свідчить про порушення роботодавцем шестимісячного строку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та, як наслідок, незаконність розпорядження № 20-р.

Виконуючим обов`язки Бердянського міського голови порушено й вимоги Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

За ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду.

У постанові від 20.06.2018 по справі № 311/499/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача у зв`язку з недотриманням відповідачем положень ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Так, ні в.о. Бердянського міського голови ОСОБА_2 , ні скаржником не подано до суду доказів того, що Бердянська міська рада попереджалась про звільнення депутата ОСОБА_1 , питання щодо звільнення ОСОБА_1 розглядалось на сесії Бердянської міської ради, на засіданнях постійних комісій тощо. З огляду на що, звільнення позивача проведено з порушенням вимог Закону.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином,колегія суддівдійшла висновкупро те,що,розглядаючи спір,який виникміж сторонамиу справі,суд першоїінстанції правильновизначився зхарактером спірнихправовідносин танормами матеріальногоправа,які підлягаютьзастосуванню,повно тавсебічно дослідивнаявні усправі доказиі давїм належнуоцінку згідноз вимогамист.76-78,81,89,правильно встановивобставини справи,внаслідок чогоухвалив законней обґрунтованесудове рішення,яке відповідаєвимогам матеріальногота процесуальногоправа,у зв`язкуз чим,апеляційну скаргуНачальника Бердянськоїміської військовоїадміністрації Бердянськогорайону Запорізькоїобласті ГаліціноїВікторії Леонідівни слід залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районногосуду м.Запоріжжя від27січня 2023року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргуНачальника Бердянськоїміської військовоїадміністрації Бердянськогорайону Запорізькоїобласті ГаліціноїВікторії Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районногосуду м.Запоріжжя від27січня 2023року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 08 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: