Рішення

від 04.11.2024 по справі 908/2275/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/183/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2024 Справа № 908/2275/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Ліфтовик (Хортицьке шосе, буд. 1, м. Запоріжжя, 69123, ідентифікаційний код юридичної особи 34067749)

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-19 (вул. Запорізького козацтва, буд. 19-А, м. Запоріжжя. 69097, ідентифікаційний код юридичної особи 24905556)

про стягнення 54 331 грн 20 коп.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ліфтовик звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-19 54 331 грн 20 коп. боргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2275/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 02.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2275/24, присвоєно справі номер провадження 27/183/24. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 02.09.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 25.09.2024.

Відзив на адресу суду не надходив.

Відповідно до безкоштовного запиту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням юридичної особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-19 є: вул. Запорізького козацтва, буд. 19-А, м. Запоріжжя. 69097, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Ухвала суду від 02.09.2024, яка була направлена на адресу відповідача повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.

Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України : //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Крім того, відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом розміщення ухвали суду від 02.09.2024 на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.

Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2275/24.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 04.11.2024.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

30.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ліфтовик (далі - Виконавець) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-19 (далі-Замовник) укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування ліфтів № 72.21.

Відповідно до п. 1.1 договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе організацію і виконання робіт з технічного обслуговування, ремонту ліфтів, електровимірювальних робіт, згідно ПББЕЛ, Положення про систему технічного обслуговування та ремонту ліфтів в Україні КД 36.1-001-2000, ДСТУ 22845-85 «Ліфти електричні, пасажирські, вантажні. Правила організації виробництва та приймання монтажних робіт», ДСТУ 22011-95 «Ліфти пасажирські та вантажні. Технічні умови», ПТЕЕС, ПУЕ та ПББУЛ на об`єктах Замовника.

Згідно п. 2.1 договору вартість договору складає добуток терміну дії договору та погодженої щомісячної суми оплати робіт, яка наведена у Додатку № 1 цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору щомісячна сума оплати робіт складає 3 178 грн 40 коп.

Додатковою угодою № 1 від 01.05.2022 до договору № 72.21 від 30.07.2021 сторони домовились зменшити суму раніше погодженої місячної вартості послуг з технічного обслуговування ліфтів у зв`язку з запровадженням воєнного стану на території України та запровадженням комендантської години у місті Запоріжжі.

Так, розмір щомісячної вартості послуг починаючи з 01.05.2022 зменшено з 3 178 грн 40 коп. до 3 018 грн 40 коп.

Згідно п.п. 5.1, 5.2 договору у кінці поточного місяця Виконавець надає Замовнику акти виконаних робіт з зазначенням їх вартості, а замовник підписує їх, засвідчує печаткою (у разі її наявності) і протягом 5-ти робочих днів повертає акти виконавцю.

Відповідно до п. 5.4 договору оплата виконаних робіт Виконавцю проводиться Замовником не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним і здійснюється на підставі акту виконаних робіт.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що Замовник несе відповідальність за своєчасну оплату виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів. При порушенні строків оплати Замовник сплачує штрафні санкції у розмірі не нижче облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування, за кожен день не виконання.

На виконання умов договору позивач за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 надав обумовлені сторонами послуги, що підтверджується актами надання послуг, а саме:

- акт надання послуг № 379 від 31.08.2021 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 462 від 30.09.2021 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 567 від 31.10.2021 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 657 від 30.11.2021 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 764 від 31.12.2021 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 62 від 31.01.2022 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 174 від 28.02.2022 на суму 3178,40 грн;

- акт надання послуг № 357 від 31.05.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 454 від 30.06.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 549 від 31.07.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 641 від 31.08.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 739 від 30.09.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 859 від 31.10.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 949 від 30.11.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 1066 від 31.12.2022 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 62 від 31.01.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 186 від 28.02.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 268 від 31.03.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 396 від 30.04.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 533 від 31.05.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 642 від 30.06.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 746 від 31.07.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 864 від 31.08.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 968 від 30.09.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 1083 від 31.10.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 1204 від 30.11.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 1313 від 31.12.2023 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 64 від 31.01.2024 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 172 від 29.02.2024 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 276 від 31.03.2024 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 374 від 30.04.2024 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 525 від 31.05.2024 на суму 3018,40 грн;

- акт надання послуг № 645 від 30.06.2024 на суму 3018,40 грн.

Акти були підписані без зауважень та скріплені печатками сторін.

Отже, за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 позивачем було надано послуги на суму 100 727 грн 20 коп.

Відповідач лише частково здійснив оплату отриманих послуг в розмірі 46 396 грн 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями: № 318 від 19.11.2021 на суму 6356,80 грн; № 339 від 30.12.2021 на суму 3178,4 грн; № 347 від 20.01.2022 на суму 3178,4 грн; № 406 від 08.06.2022 на суму 3178,4 грн; № 422 від 22.07.2022 на суму 3178,4 грн; № 438 від 26.08.2022 на суму 3178,4 грн; № 453 від 26.09.2022 на суму 3018,4 грн; № 468 від 28.10.2022 на суму 3018,4 грн; № 488 від 25.11.2022 на суму 3018,4 грн; № 523 від 27.01.2023 на суму 3018,4 грн; № 534 від 02.03.2023 на суму 3018,4 грн; № 547 від 24.03.2023 на суму 3018,4 грн; № 601 від 20.07.2023 на суму 6036,8 грн.

Заборгованість у розмірі 54 331 грн 20 коп. за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 залишилася відповідачем не сплаченою.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані позивачем письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін врегульовані договором про надання послуг з технічного обслуговування ліфтів № 72.21 від 30.07.2021, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як передбачено ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отримані послуги.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п. 5.4 договору оплата виконаних робіт Виконавцю проводиться Замовником не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним і здійснюється на підставі акту виконаних робіт.

На виконання умов договору позивач за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 надав обумовлені сторонами послуги, що підтверджується актами надання послуг на загальну суму 100 727 грн 20 коп.

Відповідач лише частково здійснив оплату отриманих послуг в розмірі 46 396 грн 00 коп.

Заборгованість у розмірі 54 331 грн 20 коп. за період з 01.08.2021 по 30.06.2024 залишилася відповідачем не сплаченою.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками на суму 45 276 грн 00 коп. станом на 11.04.2024.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за надані послуги за договором про надання послуг з технічного обслуговування ліфтів № 72.21 від 30.07.2021 становить 54 331 грн 20 коп.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов`язання відповідача оплатити надані йому позивачем послуги не припинено.

Відповідач доказів погашення заборгованості в повному обсязі суду не надав, контррозрахунок суми основного боргу заявленого позивачем до стягнення суду не наданий, правом на надання відзиву відповідач не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами договору в частині своєчасної і повної оплати за надані послуги належними і допустимими доказами, в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України, не спростований.

Будучи ознайомленим з умовами договору № 72.21 від 30.07.2021, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.

Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 54 331 грн 20 коп. за надані послуги станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 54 331 грн 20 коп. основного боргу підлягає задоволенню судом.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 3 028 грн 00 коп.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 4 000 грн 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.

Згідно пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно викладеного у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, понесених позивачем, позивачем понесено судові витрати у вигляді сплати 3 028 грн 00 коп. судового збору за подання до суду позовної заяви та 4 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть Сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між Сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною Стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для Сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію Сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

На підтвердження стягнення суми 4 000 грн 00 коп. правових витрат позивачем подано:

1. Копію договору про надання послуг з правничої допомоги б/н від 02.01.2024 з додатком № 1, укладеного між адвокатом Шкабуро О.В. (далі-Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ліфтовик (далі-Клієнт), предметом якого (пункт 1.1) є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом, відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні втрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору Клієнт зобов`язується:

своєчасно забезпечувати Адвоката всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним Договором, у т. ч. документами у потрібній кількості примірників;

сплатити Адвокату кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов`язаних з виконанням Договору (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіг, переклад та оплата послуг нотаріуса при посвідченні оригіналів і копій документів, оплата телефонних розмов та інші необхідні витрати по справі);

своєчасно і у повному обсязі сплачувати обумовлені Договором гонорар Адвоката та фактичні витрати, пов`язані з виконанням Адвокатом Договору.

Визначений гонорар встановлюється Сторонами у окремому додатку до цього Договору та с невід`ємною його частиною.

Згідно п. 4.1 договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2025 або до моменту розірвання договору;

2. Платіжну інструкцію № 1789 від 22.08.2024 про сплату 4 000 грн 00 коп., в призначенні платежу якої зазначено: оплата за надання юридичних послуг згідно договору про надання послуг з правничої допомоги від 02.01.2024 без ПДВ.

3. Акт приймання-передачі від 21.08.2024, відповідно до якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) відповідно до договору про надання послуг з правничої допомоги від 02.0 і .2024 у формі: підготовка позовної заяви про стягнення з ОСББ «БУДІВЕЛЬНИК-19» на користь ТО В «ЛІФТОВИК» коштів в розмірі 54331,20 грн за договором № 72.21 від 30.07.2021 про надання послуг з технічного обслуговування ліфтів. Загальна вартість послуг 4000 (чотири тисячі гривень 00 копійок), без ПДВ;

4. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001188 від 29.11.2016, ордер серії АР № 1194487 від 26.08.2024.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited" проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року № 910/13071/19 вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Так, предметом спору у цій справі є стягнення 54 331 грн 20 коп.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/583/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд вважає за необхідне зазначити, що частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи вищевикладене, підготовка детального опису робіт (наданих послуг) у даному випадку відповідає критеріям неминучості та необхідності, оскільки подання такого документу прямо передбачене положенням процесуального законодавства та вимагає певного часу для його підготовки.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає встановленим, що позивачем дотримані вимоги частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України в частині надання детального опису наданих послуг із визначенням їх вартості.

Надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому судом витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача, оскільки їх розмір, відповідно до статті 74 ГПК України, доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Судом враховано, що позовна заява та інші процесуальні заяві підписані адвокатом Шкабуро О.В.

Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується 4 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

За вказаних обставин, позовні вимоги задовольняються судом.

Судовий збір віднести на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ліфтовик до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-19 задовольнити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Будівельник-19 (вул. Запорізького козацтва, буд. 19-А, м. Запоріжжя. 69097, ідентифікаційний код юридичної особи 24905556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ліфтовик (Хортицьке шосе, буд. 1, м. Запоріжжя, 69123, ідентифікаційний код юридичної особи 34067749) 54 331 (п`ятдесят чотири тисячі триста тридцять одна) грн 20 коп. основного боргу, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору, 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення оформлено та підписано 08.11.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.