Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/7735/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/7735/24За позовом Державного закладу "Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗДОБИЧ"

про визнання недійсною додаткової угоди від 31.03.2021 №2

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов Державного закладу "Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗДОБИЧ" (далі - відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди від 31.03.2021 №2 до Договору від 21.01.2021 №21/01/Б укладеного між позивачем та відповідачем на загальну суму 3024000 грн на загальний обсяг 1200000 кВт/год та строком виконання з 01.02.2021 по 31.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 19.08.2024.

Ухвалами суду від 19.08.2024 та від 11.09.2024 розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладався.

Ухвалою суду від 16.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.11.2024.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав, про розгляд даної справи був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету в ЄСІТС.

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судове засідання 07.11.2024 представники сторін не з`явилися. Разом з тим, суд приймає до уваги раніше подану заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За результатами проведеної процедури закупівлі відкритих торгів між позивачем як споживачем та відповідачем як постачальником укладено договір про постачання електричної енергії від 21.01.2021 № 21.01/1Б (далі - Договір) на загальну суму 3024000 грн на загальний обсяг 1200000 кВт*год та строком виконання з 01.02.2021 до 31.12.2021.

Відповідно до умов п. 2.1 Договору за цим Договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Для цілей Закону України «Про публічні закупівлі» предметом закупівлі за цим Договором є «код ДК 021:2015: 09310000-5 - Електрична енергія ( електрична енергія )».

Згідно з п. 5.2 та п. 5.3 Договору ціна за одиницю товару визначається у Додатку 2 до Договору. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка зазначена у Додатку 2 до Договору.

Ціна за одиницю товару за цим Договором може змінюватися з дотриманням Сторонами норм, передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що оформлюються додатковою угодою, у порядку, визначеному у Додатку 3 до цього Договору. До зміни ціни за одиницю товару Постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, яка зазначена у Договорі у чинній його редакції.

У разі незгоди із зміною ціни чи інших умов Договору Споживач має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) Договору відповідно до законодавства України та умов цього Договору. У разі відмови Споживача від зміни ціни або інших умов Договору, що запропоновані Постачальником, а також у разі відсутності відповіді Споживача на таку пропозицію Постачальника протягом 20 днів з дня її отримання, Постачальник має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) Договору відповідно до законодавства України та умов цього Договору.

У Додатку №2 до Договору встановлено ціну за одиницю товару, яка становить 2,52 грн/кВт.

Додатковою угодою від 15.02.2021 № 1 до Договору збільшено ціну за одиницю з 2,52 грн до 2,73 грн та зменшено загальний обсяг до 1107692 кВт*год з 02.02.2021.

Додатковою угодою від 31.03.2021 № 2 до Договору збільшено ціну за одиницю з 2,73 грн до 2,94 грн та зменшено загальний обсяг до 1025864 кВт*год з 01.03.2021.

Позивач зазначає, що відповідно до звіту про виконання договору від 29.09.2021 Договір було розірвано у зв`язку з закінченням лімітів споживання (пов`язаних з різким коливанням ціни).

Позивач зазначає, що при укладенні додаткової угоди від 31.03.2021 були порушені вимоги статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що завдало збитків останньому.

Заявляючи позовну вимогу про визнання недійсною додаткову угоду від 31.03.2021 №2 до Договору від 21.01.2021 №21/01/Б позивач вказує, про відсутність підтвердженого факту збільшення вартості поставленого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами 15.02.2021 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою було збільшено ціну електроенергії за 1 кВт до 2,73 грн, а 31.03.2021 було укладено Додаткову угоду №2 до Договору якою було збільшено ціну електроенергії до 2,94 грн з ПДВ за 1 кВт.

Крім того, цими Додатковими угодами було зменшено обсяги електроенергії.

Враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу, яка стосується визнання недійсною саме Додаткової угоди №2, то відповідно суд досліджує питання правомірності укладення лише цієї угоди.

Отже, внаслідок зміни ціни за кВт електроенергії, яка мала місце на підставі оспорюваної додаткової угоди, ціна спожитої електроенергії в цілому за Договором збільшилась.

Вирішуючи питання щодо правомірності Додаткової угоди №2 суд виходить з такого.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон). Метою запроваджених Законом процедур є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У розумінні Закону публічною закупівлею є придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Принципами, на яких базується здійснення публічних закупівель (ст. 5 Закону), є добросовісна конкуренція серед учасників (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону), максимальна економія, ефективність та пропорційність (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону).

Однією із обставин, яка забезпечує реалізацію цих принципів, є неможливість зміни істотних умов договору про закупівлю, що знайшло своє законодавче втілення у ч. 4 ст. 41 Закону. Ця норма передбачає, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виключні випадки зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань наведені у ч. 5 ст. 41 Закону.

Оскільки ціна є істотною умовою договору про закупівлю, за приписами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку може мати місце у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.

Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, умовою збільшення ціни за одиницю електроенергію до 10 відсотків є коливання ціни електроенергії на ринку, що відбулось після укладення договору, і таке збільшення здійснюється пропорційно збільшенню ціни електроенергії на ринку.

Сам по собі факт різниці між договірною ціною електроенергії на час укладення договору від ціни електроенергії на ринку не є обставиною, яка зумовлює можливість застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону для приведення ціни договору у відповідність до ціни ринку.

Коливання ціни електроенергії на ринку на час внесення змін до Договору має містити документальне підтвердження, яке відображатиме дійсну зміну ціни електроенергії після укладення Договору на час внесення змін. З огляду на це тягар засвідчення наявності підстав для збільшення ціни за одиницю електроенергії є тягарем, що несуть сторони як особи, які шляхом укладення змін до договору засвідчують коливання ціни. Покладення на сторін такого тягарю слідує зі стверджуваної ними презумпції, під якою слід розуміти обставину, що має правове значення для зміни ціни товару.

Водночас, жодними документами не підтверджується зміна ціни електроенергії після укладення Договору на час укладення спірної додаткової угоди.

Приписами частини першої статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частина 1 цієї норми містить вимогу до змісту правочину, який не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З урахуванням наведеного, доводи позивача про недійсність Додаткової угоди №2 до Договору є обґрунтованими.

За приписами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд зазначає, що відповідач не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені позивачем у позові аргументи та надані ним докази.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду від 31.03.2021 №2 до Договору від 21.01.2021 №21/01/Б укладеного між Державним закладом "Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗДОБИЧ" на загальну суму 3024000 грн на загальний обсяг 1200000 кВт/год та строком виконання з 01.02.2021 по 31.12.2021.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗДОБИЧ" (03126, м. Київ, вул. Донця Михайла, 18, кв.23; ідентифікаційний код 41055889) на користь Державного закладу "Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України (65084, м. Одеса, Французький бульвар, 85; ідентифікаційний код 01982181) 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 08.11.2024.

Суддя Р.Б. Сташків