Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/8649/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/8649/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС"

(03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корп. 2;

ідентифікаційний код: 40637393)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ "СІНЕРГІЯ" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 30/32, офіс 205-Б;

ідентифікаційний код: 39863680)

про стягнення 21 762 195,98 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ "СІНЕРГІЯ" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору надання послуг №1-437/01-21 від 28.01.2021 у загальному розмірі 21 762 195,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.09.2024.

02.08.2024 представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ "СІНЕРГІЯ" заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

08.08.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач повністю не погоджується з наведеними Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ "СІНЕРГІЯ" запереченнями.

Протокольною ухвалою від 04.09.2024 розгляд справи відкладено на 09.10.2024.

Протокольною ухвалою суду від 09.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.10.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 23.10.2024 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.10.2024 надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 23.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28.01.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС» («Позивач» / «Виконавець») та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІНЕРГІЯ» (далі - «Відповідач» / ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ» / «Замовник») був укладений Договір надання послуг №1-437/01-21 від 28.01.2021р. (в редакції Додаткової угоди №1 від 10.11.2021р. до нього, далі разом іменуються по тексту - «Договір №1-437/01- 21» / «Договір»).

Пунктом 8.2. Договору № 1-437/01-21 передбачено, що «Цей Договір діє до 31 грудня 2021 року. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна із Сторін письмово не заявить про його припинення, Договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік».

За твердженням Позивача, оскільки ані Позивач, ані Відповідач досі письмово не заявляли один одному про припинення Договору, то, очевидно, що наразі останній є чинним.

Згідно із п. 1.1 Договору № 1-437/01-21, «Виконавець, у порядку та на умовах цього Договору й Додатків до нього, зобов`язується за дорученням (заявками) Замовника, за його рахунок і за винагороду надавати Замовникові послуги з надання залізничних вагонів (власних, орендованих вагонів або вагонів, що знаходяться в управлінні Виконавця на інших законних підставах, далі по тексту «вагони Виконавця», «рухомий склад Виконавця») технічно справних та придатних в комерційному відношенні, передбачених для перевезення номенклатурних вантажів, заявлених Замовником для перевезень за маршрутами, зазначеними у Додатках до цього Договору та / або послуги з організації оплати провізних платежів, а також інші види погоджених Сторонами супутніх послуг» (далі разом - «послуги»). Позивач зауважує, що усі залізничні вагони (в тому числі вагони-обкотишовози, які в складених між Виконавцем та Замовником документах та доданих до позову, можуть скорочено позначатися як «ОК»), які Виконавець надавав / надає Замовникові для надання послуг (далі - «залізничні вагони» / «рухомий склад» / «вагони» / «вагони-обкотишовози» / «вагони Позивача» / «ОК» / «РС»), передбачених Договором, знаходяться у володінні Виконавця на законних підставах, а саме: у його приватній власності та / або оренді (користуванні) та / або управлінні.

У п. 2.1 Договору передбачено, що «Замовник, відповідно до п. 3.1.1 цього Договору, направляє Виконавцеві письмові заявки на надання послуг.». При цьому у пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору погоджено, що Замовник зобов`язується «У строк не пізніше, ніж за 6 (шість) діб до запланованої дати відправлення вантажу, направляти Виконавцеві письмову заявку наступного змісту: - дата завантаження; - найменування станції, залізниці і код станції відправлення; - найменування станції, залізниці і код станції призначення; - відправник вантажу, його поштову адресу, код відправника; - одержувач вантажу, його поштову адресу, код одержувача; - найменування вантажу, кількість (тон, вагонів); - графік відвантаження.».

За твердженням Позивача, на виконання умов Договору №1-437/01-21 та з метою отримання послуг, Замовник (Відповідач) направив Виконавцю (Позивачу) наступні письмові заявки (на надання вагонів-обкотишовози (ОК) та організацію перевезень за маршрутами та на умовах, вказаними у нижченаведених заявках):

- Лист ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ» (Вих. №828 від 13.10.2021р.) з проханням направити 47 вагонів-обкотишовозів на вказану станцію призначення;

- Лист ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ» (Вих. №866 від 20.10.2021р.) з проханням направити 47 вагонів-обкотишовозів на вказану станцію призначення;

- Лист ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ» (Вих. №881 від 22.10.2021р.) з проханням направити 94 вагони-обкотишовози на вказану станцію призначення (далі усі разом іменуються по тексту - «Заявки» / «Заявки Відповідача» / «Заявки Замовника»).

З вищевказаних Заявок Замовника (Відповідача) вбачається, що загальна кількість вагонів, які Замовник (Відповідач) просив Виконавця (Позивача) направити для отримання послуг за Договором, складає 188 штук (47 + 47 + 94 = 188).

За умовами пп. 3.4.4 п. 3.4 Договору, у разі відсутності можливостей та вільного рухомого складу, Виконавець (Позивач) вправі не погоджувати Заявки Замовника. На практиці, це, як правило, означає, що Виконавець може взагалі не направити Замовнику вагонів по його заявці (за умови відсутності можливостей та вільного РС) або направити меншу кількість вагонів ніж та про яку Замовник просив у своїй заявці, і, таким чином, погодити останню тільки частково. При цьому якщо Замовник прийняв виконане за частково погодженою Виконавцем заявкою без будь-яких заперечень, то така заявка вважається належним чином погодженою та виконаною, а послуги за Договором надані (отримані).

Звертаючись до суду із позовом, Позивач посилається на ту обставину, що факт направлення вагонів Позивача у відповідній кількості (188 штук) для обслуговування Відповідача згідно Договору, їх прибуття (на вказані у Заявках Відповідача станції призначення) та знаходження на обслуговуванні Відповідача протягом спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року), є обставинами, які вже досліджувалися, перевірялися та були встановлені судами у Рішенні Господарського суду міста Києва від 17.10.2023р. (яким аналогічна позовна заява Позивача до Відповідача (тільки з іншою ціною позову (509 250,00 грн.) та щодо іншого спірного періоду, а саме: лютого 2022р.) була задоволена у повному обсязі) та Постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024р. у справі №910/7167/23, якою останнє було залишене без змін.

Таким чином, на переконання Позивача, факт надання Позивачем послуг Відповідачу за Договором № 1-437/01-21 упродовж спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року) є обставиною, яка вже встановлена у зазначених вище судових рішеннях.

Отже, за твердженням Позивача із вищенаведеного вбачається, що обставини, які встановлені у Рішенні Господарського суду міста Києва від 17.10.2023р. та Постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024р. у справі № 910/7167/23 (зокрема, щодо факту надання Позивачем послуг Відповідачу за Договором № 1-437/01-21 протягом спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року)), є преюдиційними, тобто такими, що не потребують доказування у спорах між тими самими особами або щодо особи, стосовно якої встановлено такі обставини.

Факт направлення вагонів Позивача у відповідній кількості (188 штук), їх прибуття на відповідні станції призначення та знаходження на обслуговуванні Відповідача згідно Договору додатково підтверджується також накладними: №36734317, №36740231, №36748580, №36752376, №36761948, №36768349, №36770337, №47984802, №47996228, №45018397, №44168797, №33136326, №33155144, №39871058, №39235494, №45329380, №45330420, №45329299, №33239716, №47532544, №40193674, №39301791, №39265061, №39287859, №45413705, №45396280, №32779233, №32783177, №45433257, №39326624, №47398474, №47404256, №32824807, №40193625, №45581089, №47520457, №47521380, №45615812, №39454509, №39465703, №39460373, №47539341, №47539556, №39460878, №39454475, №47582218, №47615828, №47646955, №47677364, №47638028, №33414442, №47688916, №33434960, №33454554, №47772942, №33475781, №33508961, №47662861, №47653902, №39382197, №39872536, №47943667, №39460951, №39399753, №39872544, №47809876, №39382205, №32824799, №47563796, №39382270, №33136318, №47499918, №39872551, №39961818, №39460084, №47499934, №40551962, №47582184, №32769077, №47943733, №32869760, №47375258, №39872569, №45089455, №45016276, №39412606, №47926860, №32824815, №39872577, №47750484, №47682745, №45016656, №39484985, №39326723, №39465711, №32827685, №47582200, №39872585, №32742876, №39460720, №39870985, №39870993, №47582101, №39454442, №47718523, №39871017, №39485115, №39871025, №32742223, №39454459, №39872619, №45559978, №32768384, №47944194, №39881693, №39869573, №39871041, №47788211, №32742918, №47499884 (далі усі разом іменуються по тексту - «накладні» / «залізничні накладні»).

Позивач зауважує, що деякі з вищенаведених накладних оформлені тільки на один конкретний вагон, а інші на два та більше (тому цілком логічно, що 188 направлених Відповідачу вагонів оформлені 120 накладними).

Крім того, не дивлячись на те, що вищевказані накладні датуються жовтнем листопадом-груднем 2021 року та лютим 2022 року (тобто, до спірного періоду - березня, квітня, травня 2022 року), вони однак слугують додатковим та беззаперечним доказом того факту, що після отримання Заявок Відповідача (у жовтні 2021 року) залізничні вагони дійсно були направлені Позивачем на відповідні станції призначення та фактично знаходилися на обслуговуванні Відповідача (в тому числі протягом спірного періоду / березня-квітня-травня 2022 року) аж до моменту їх повернення Позивачу у порядку, визначеному Договором (Відповідач повертав Позивачу залізничні вагони поступово, починаючи з кінця травня та упродовж червня-липня 2022 року.

Позивач вказує, що ця обставина також встановлена у Рішенні Господарського суду міста Києва від 17.10.2023р. та Постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024р. у справі №910/7167/23, а, отже, не потребує доказування, скільки є преюдиційною.

Водночас, Позивач додатково зазначає, що хоча вищевказані залізничні накладні складені хоч й не безпосередньо під час спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року), однак, на переконання Позивача, вони слугують доказом, який однозначно підтверджує факт направлення та знаходження 188 вагонів на обслуговуванні Відповідача (в межах виконання Договору) протягом інших періодів, що передували спірному. При цьому строк надання послуг за Договором окреслюється періодом з дати першого направлення Позивачем вагонів на обслуговування Відповідача та до дати їх фактичного повернення останнім. Тобто, кожний день такого періоду, відповідно до умов Договору, є днем надання послуг Відповідачу, які мають бути оплачені, причому незалежно від того використовував Відповідач фактично такі вагони чи ні. 188 вагонів, які Відповідач просив Позивача направити відповідно до Заявок, Позивач направив Відповідачу протягом жовтня-листопада-грудня 2021 року, Відповідач використовував їх згідно Договору та повертав їх Позивачу упродовж травня-червня-липня 2022 року.

За твердженням Позивача, в усіх вищевказаних залізничних накладних одержувачем вагонів Позивача вказано саме Відповідача (ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ»), що беззаперечно свідчить про те, що вагони Позивача були задіяні в обслуговуванні Відповідача відповідно до умов Договору.

В п. 4.14 Договору №1-437/01-21 зафіксовано, що «Фактом надання послуг є відправлення вагонів Виконавця з заявленої Замовником станції навантаження. Дата надання послуги визначається за штемпелем на залізничній накладній.».

Так, факт перебування (надання) вагонів Позивача під перевезеннями Відповідача (у зв`язку з наданням Відповідачу послуг за Договором), конкретний період такого перебування, а також станції початку та закінчення надання послуг за Договором підтверджується: Актом початку надання послуг від 31.10.2021р. до Договору №1- 437/01-21 від 28.01.2021р., Актом початку надання послуг від 30.11.2021р. до Договору №1-437/01-21 від 28.01.2021р., Актом початку надання послуг від 15.12.2021р. до Договору №1-437/01-21 від 28.01.2021р. (далі усі разом іменуються - «Акти початку надання послуг») та Актом закінчення надання послуг від 31.05.2022р. до Договору №1-437/01-21 від 28.01.2021р., Актом закінчення надання послуг від 30.06.2022р. до Договору №1-437/01-21 від 28.01.2021р., Актом закінчення надання послуг від 11.07.2022р. до Договору №1-437/01-21 від 28.01.2021р. (далі усі разом іменуються - «Акти закінчення надання послуг»).

Абзацом 3 п. 1.2 Додатку №02 від 07.10.2021р. до Договору №1-437/01-21, серед іншого, передбачено, що «У разі закінчення надання послуг у вагонах Виконавця згідно письмового повідомлення, облік часу щодо такого вагона закінчується датою прибуття (включно) вагону в порожньому стані після здійснення вантажних операцій на станцію наступного навантаження, зазначену Виконавцем».

Пунктом 1.7 Додатку №02 від 07.10.2021р. до Договору №1-437/01-21 відображено, що «Виконавець надає Замовнику письмову інструкцію з реквізитами на повернення вагонів протягом 10-ти робочих днів з дати отримання письмового повідомлення Замовника про намір повернення вагонів. Замовник в свою чергу зобов`язується, протягом 10-ти календарних днів з дати отримання, по факсу та / або електронній пошті, інструкції Виконавця, повернути вагони на вказану станцію».

Крім того, обов`язок Відповідача (Замовника) щодо організації відправлення вагонів Позивача (в тому числі й при повернення вагонів у разі закінчення надання послуг) встановлений в пп. 3.1.3. п. 3.1. Договору №1-437/01-21 та полягає у забезпеченні Замовником правильності заповнення залізничних перевізних документів на слідування вагонів у навантаженому (порожньому) стані суворо у відповідності з Правилами перевезення вантажів, УМВС та наданими Виконавцем за допомогою засобів факсимільного зв`язку інструкціями та телеграми.

Так, 16.05.2022р. Позивач (Виконавець) отримав від Відповідача (Замовника) письмове повідомлення, а саме: Лист Вих. №491 від 16.05.2022р. (далі - «Лист №491» / «Повідомлення про повернення вагонів»), в якому Відповідач (Замовник) просив Позивача (Виконавця) в найкоротший термін надати інструкцію на вивід залізничних вагонів Позивача з процесу надання послуг за Договором згідно Заявок Відповідача, та, таким чином, закінчити (припинити) надання послуг за Договором в частині виведених вагонів.

У відповідь на Лист №491, 26.05.2022р. Позивач (Виконавець) надав Відповідачу (Замовнику) письмову інструкцію (з реквізитами на повернення вагонів), а саме: Лист №ДН - 817 від 26.05.2022р. (далі - «Лист №ДН» / «Інструкція на повернення вагонів», копія додається), в якому просив Відповідача відправити залізничні вагони в порожньому стані за вказаними у ньому реквізитами (маршрутами).

В подальшому Позивач неодноразово звертався до Відповідача щодо необхідності відправлення вагонів Позивач згідно наданих у Листі №ДН реквізитів (маршрутів) та досягнутих у Договорі домовленостей. Це підтверджується Листом №ДН - 836 від 01.06.2022р., Листом Вих. №ДН - 871 від 09.06.2022р., Листом №ДН - 880 від 13.06.2022р. та Листом №ДН - 893 від 15.06.2022р. (копії додаються).

Із зазначених вище документів вбачається, що Відповідач повертав (відправляв) Позивачу залізничні вагони поступово, починаючи з кінця травня та упродовж червня-липня 2022 року, про що свідчать зміст та дати доданих до цього позову Актів закінчення надання послуг (від 31.05.2022р., від 30.06.2022р., від 11.07.2022р.).

Позивач вказує, що строк, протягом якого Позивач надавав Відповідачу послуги за Договором, з огляду на приписи п. 1.2 Додатка №02 від 07.10.2021р. до Договору, - це період, який починається з дати прибуття (включно) вагонів на узгоджену між Позивачем та Відповідачем станцію першого навантаження на території України та закінчується датою прибуття (включно) вагонів у порожньому стані після останнього вивантаження на станцію України зазначену Виконавцем.

У Листі №491, який датується 16.05.2022р. та в якому Відповідач просив Позивача надати інструкцію на вивід залізничних вагонів Позивача з процесу надання послуг за Договором, Відповідач, як на причину необхідності виведення зазначених вагонів, вказував на зменшення обсягів перевезення вантажів у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин (введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України) та посилався на свій Лист Вих. №316 від 24.02.2022р. (далі - «Лист №316»).

Таким чином, обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач стверджує, що Відповідач вважається фактичним споживачем послуг за Договором протягом усього періоду, починаючи з дати першого направлення Позивачем йому вагонів (упродовж жовтня-листопада-грудня 2021 року) та аж до моменту їх фактичного повернення Позивачу (упродовж травня-червня-липня 2022 року) згідно Листа №ДН (Інструкція на повернення вагонів) та Актів закінчення надання послуг (від 31.05.2022р., від 30.06.2022р., від 11.07.2022р.).

Отже, звертаючись до суду із позовом, Позивач посилається на ту обставину, що Відповідач був споживачем послуг за Договором й протягом усього спірного періоду (тобто, упродовж березня-квітня-травня 2022 року). Проте, за умовами Договору, період з 24.02.2022р. по дату фактичного повернення Позивачу залізничних вагонів (до якого входить також і спірний період - березень, квітень, травень 2022 року) - це усе період дії Договору, упродовж якого Відповідачу надавалися послуги, а він їх спожив в процесі надання (незалежно від того використовував Відповідач протягом такого періоду вагони Позивача фактично чи ні).

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із правомірністю нарахування суми основного боргу за надані послуги у сумі 10 211 250,00 грн. та нарахованих на суму боргу штрафних санкцій.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору відповідач направив позивачу письмові заявки на надання вагонів - обкотишовозів (ОК) та організацію перевезень за маршрутами та на умовах, вказаними у заявках: лист №828 від 13.10.2021 про направлення 47 вагонів, лист №866 від 20.10.2021 про направлення 47 вагонів, лист №881 від 22.10.2021 про направлення 94 вагонів.

Факт направлення вагонів позивача у відповідній кількості для обслуговування відповідача згідно Договору та їх прибуття на вказані у Заявках відповідача станції призначення підтверджується залізничними накладними: №36734317, №36740231, №36748580, №36752376, №36761948, №36768349, №33155144, №47532544, №32779233, №40193625, №39460373, №47646955, №47772942, М047943667, №47563796, №47499934, №39872569, №47750484, №47582200, №39454442, №39872619, №36770337, №39871058, №40193674, №32783177, №45581089, №47539341, №47677364, №33475781, №39460951, №39382270, №40551962, №45089455, №47682745, №39872585, №47718523, №47984802, №39235494, ,№39301791, №45433257, №47520457, №47539556, №47638028, М933508961, №39399753, №33136318, №47582184, №45016276, №45016656, №32742876, №39871017, №32768384, №47996228, №45329380, №39265061, №39326624, №47521380, №39460878, №33414442, №47662861, №39872544, №47499918, №32769077, №39412606, №39484985, №39460720, №39485115, №47944194, №45018397, №45330420, №39287859, №47398474, №45615812, №39454475, №47688916, №47653902, №947809876, №939872551, №947943733, №947926860, №939326723, №939870985, №939871025, №939881693, №944168797, №945329299, №945413705, №947404256, №939454509, №947582218, №933434960, №939382197, №939382205, №939961818, №932869760, №932824815, №939465711, №939870993, №932742223, №939869573, №933136326, №933239716, №945396280, №932824807, №939465703, №947615828, №933454554, №939872536, №932824799, №939460084, №947375258, №939872577, №932827685, №947582101, №939454459, №939871041, №945559978, №947788211, №932742918, №947499884.

Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. У сі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Основним аргументом позовної заяви позивач зазначив, що факт направлення вагонів Позивача у відповідній кількості для обслуговування Відповідача згідно з договором, їх прибуття та знаходження на обслуговуванні відповідача протягом спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року) є обставинами, які вже досліджувались та були встановлені судами у рішенні Господарського суду міста Києва та постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/7167/23.

З вказаного позивач робить висновок про те, що факт надання послуг Відповідачу у продовж спірного періоду (березень-квітень-травень 2022 року) є обставиною, яка вже встановлена у зазначених рішеннях.

Проте, ззанчаене твердження Позивача суд визначє юридично неспроможним, з огляду на наступне.

По-перше, період березень-квітень-травень 2022 року не був предметом спору у справі №910/7167/23, оскільки позовні вимоги у справі №910/7167/23стосувались виключно лютого 2022 року.

По-друге, суди у справі не висновували факт надання послуг позивачем відповідачу у період березень-квітень-травень 2022 року, а лише зазначили, що спірні вагони було передано відповідачу та вони знаходились поза межами фактичного володіння позивача з жовтня 2021 по травень-липень 2022 року.

Дослівно з Постанови Північного апеляційного господарського суду: «…Місцевим господарським судом вірно встановлено, що в перелічених залізничних накладних одержувачем вагонів є відповідач. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що у період з жовтня 2021, коли вагони було передано відповідачу, по травень-липень 2022 спірні вагони знаходились поза межами фактичного володіння позивача, оскільки були передані відповідачу відповідно до умов Договору...».

Більш з тим, суди у справі не робили висновки про безспірність вимог позивача за період березень-квітень-травень 2022 року, оскільки предмет спору стосувався виключно лютого 2022 року.

Разом з тим, у справі № 910/7167/23 суд апеляційної інстанції не надавав правову оцінку направленому позивачем на адресу відповідача листу про форс-мажорні обставини, мотивувавши це тим, що наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

Таким чином, за висновком суду, встановлені судами у справі № 910/7167/23 обставини не є такими, що беззаперечно свідчать про надання послуг позивачем відповідачу у спірний період та більш з тим, такими, що свідчать про обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, оскільки потребують надання належної правової оцінки відповідно до обставини справи.

Натомість, заперечуючи проти задоволення позову у справі № 910/8649/24 відповідач посилається на відсутність підстав для сплати суми в розмірі 10 211 250,00 грн. та нарахованих на неї штрафних санкцій, що обґрунтовано наступним.

Відповідач не заперечує укладання договору надання послуг № 1-437/01-21 від 28.01.2021, однак, вважає за необхідне вказати на обставини правовідносин з позивачем, які виключають обов`язок оплати за вказаними в позові спірними актами, а як наслідок і виключають обов`язок з оплати штрафних санкцій за ними.

Так, 24.02.2022 ТОВ «ЛК «Сінергія» направило ТОВ «Рейл Лоджистікс» повідомлення про призупинення в двосторонньому порядку виконання зобов`язань за існуючими договорами (між товариствами на той час було укладено лише один договір № 1- 437/01- 21 від 28.01.2021) із можливістю подальшого їх поновлення на взаємовигідних умовах. Вказане було викликано початком повномасштабного військового вторгнення та суттєвим зниженням обсягів господарських операцій, та подекуди і повного припинення господарської діяльності. При цьому, у вказаному листі ТОВ «ЛК «СІНЕРГІІЯ» повідомила про можливість поновлення договірних відносин, без зазначення часових рамок в перспективі, оскільки станом на 24.02.2022 ситуація була не прогнозована.

У відповідь на вказаний лист 28.02.2022 ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ» отримала від ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС» лист № 91 від 28.02.2022, яким позивач повідомив про те, що у зв`язку з введенням воєнного стану стало неможливим своєчасне виконання ТОВ «Рейл Лоджистікс» своїх зобов`язань за договорами.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог Відповідач вказує, що між ТОВ «ЛК «СІНЕРГІЯ» та ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС» було укладеного лише договір № 1-437/01- 21 від 28.01.2021, то вказаний лист позивача стосувався саме цього договору та свідчив про взаємне прийняття між сторонами обставин повномасштабної війни, як таких, що потягли за собою тимчасове припинення господарських відносин з можливістю їх відновлення.

Окрім того, сторонами під час розгляду справи не заперечувався той факт, що формат узгодження такого припинення відносин, як обмін взаємними листами був абсолютно прийнятний на кінець лютого 2022 року, оскільки жодний із суб`єктів господарювання не мав досвіду господарської діяльності в умовах повномасштабних військових дій. Разом з тим, сторони погодились з тим, що відновлення господарських відносин є можливим на взаємовигідних умовах.

28.02.2022, відповідач отримав і Акт № 2/22, за лютий 2022 року на суму 3 426 000,00 грн., який включав в себе лише обрахунок вартості за фактично надані послуги (без врахування вагонів, що знаходилися на під`їзних коліях, тобто без врахування вагонів, які були на простої). Тож, з урахуванням листа позивач № 91 від 28.02.2022 та змісту Акту № 2/22 відповідач розцінив, що ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТІК» погодився на умови співпраці, які передбачали оплату лише за ті вагони, що перебували під перевезенням.

На переконання Відповідача, одночасне отримання листа ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС» про неможливість своєчасного виконання своїх зобов`язань за договором та Звіту/Акту наданих послуг за лютий 2022 року, який було оплачено Відповідачем та за яким спір відсутній, свідчить про досягнуті домовленості з оплати лише за вагони, які перебували під перевезенням.

Суд погоджується із твердженням Відповідача, що про узгодження саме таких умов співпраці свідчать і Акти наданих послуг, які позивач складав та направляв відповідачу у подальшому: - № 3/22 за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн.; - № 4/22 за квітень 2022 року на суму 30 000,00 грн.; - № 5/22 за травень 2022 року на суму 171 300,00 грн.

У вказані акти включено послуги за вагони, які перебували під перевезенням. Зазначені послуги відповідач приймав та сплачував, що підтверджується платіжними інструкціями №№ 1927, 1981, 1981.

Окрім того, акти № 5/22 на суму 171 300,00 грн., у який включено вартість лише за вагони, що перебували під перевезенням, було погоджено відповідачем, підписано, а сума оплачена, що підтверджується платіжною інструкцією № 1981 від 10.06.2022.

Крім того, сторонами підписано Акт звірки за 1 квартал 2022 року, з якого вбачається, погоджена оплата послуг за лютий 2022 року на суму 3 426 000 грн, саме відповідно до Звіту/Акту № 2/22 та погоджена сума оплати за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн. Тобто, сторони договору, зокрема і позивач, вчинили дії, що виявляють їх волю встановити (у даному випадку змінити) правовідносини, тож з поведінки сторін можна зробити висновок про наміри направлені на зміну раніше встановленої домовленості щодо оплати за вагони, які не перебували під перевезенням.

Враховуючи наведене вище, під час розгляду цієї справи господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".

Так, ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Суд звертає увагу на те, що поведінка позивача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Обов`язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.

a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.

(с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.

(Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46; 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55; 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 276)

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Таким чином, за висновком суду, підписання вказаного Акту звірки з кінцевим сальдо на рівні нуля, свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, за спірний період березень 2022 року, тобто свідчить про те, що позивач прийняв умови співпраці, які визначають оплату лише за вагони як перебували під перевезенням.

Акти наданих послуг № 3/22 за березень 2022 року на суму 52 500,00 грн.; № 4/22 за квітень 2022 року на суму 30 000,00 грн.; № 5/22 за травень 2022 року на суму 171 300,00 грн., складені та направлені відповідачу, відповідно до умов, визначених п. 3.2.6. Договору, відповідно до якого Виконавець зобов`язаний направляти на узгодження Замовнику Звіти/Акти наданих послуг та п. 3.2.7., яким визначено, що саме Виконавець висилає Замовнику оригінали наданих Звітів/Актів та рахунки за надані послуги з додаванням усіх необхідних підтверджуючих документів. Сума послуг, зазначена в вищевказаних Звітах/Актах наданих послуг № 3/22, 4/22, 5/22, була розрахована саме ТОВ «РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС», одночасно з тим, зазначені Звіти/Акти наданих послуг були направлені на адресу відповідача в межах строків, обумовлених Договором.

Так, за умовами Договору, а саме п. 2.4 визначено, що: не пізніше 3 (трьох) робочих днів після закінчення звітного місяця, Виконавець направляє Замовнику на затвердження і підписання Звіт/Акт надання послуг за минулий місяць, який Замовник зобов`язаний прийняти, погодити й затвердити (підписати) у порядку передбаченому договором. З вказаного вбачається, що Договір визначає порядок складання та направлення актів, а саме не пізніше 3 (трьох) робочих днів після закінчення звітного місяця, однак жодних інших Звітів/Актів надання послуг чи Актів звірки у строки обумовлені Договором, окрім Актів/Звітів № 3/22, № 4/22, 5/22, спір за яким між сторонами відсутній, позивач не направляв.

Предметом же даного спору є Звіти/Акти № 3/1/22, № 4/1/22, 5/22 (оплачений, докази надано), № 5/1/22 на які позивач посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, окрім оплаченого акту №5/22, датовано 01.05.2022, а отримано ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» 12.05.2022, тобто складено на направлено відповідачу не протягом 3 днів після закінчення звітного місяця, а через декілька місяців.

Пункт 2.4 Договору визначає і строки для складання Звітів/Актів наданих послуг, а саме «не пізніше 3 (трьох) робочих днів після закінчення звітного місяця».

Враховуючи, що спірні Звіти/Акти наданих послуг направлено відповідачу не у відповідності до п. 2.4 Договору то документи надані позивачем, які мають формальну назву Звіти/Акти наданих послуг № 3/1/22, № 4/1/22, № 5/1/, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання послуг Позивачем за спірний період.

Приписам п. 3.2.7. Договору зобов`язано Виконавця висилати Замовнику оригінали Звітів/Актів наданих послуг з додаванням усіх необхідних підтверджуючих документів. Підтверджуючими документами у розумінні умов Договору (п. 1.2. ДУ № 02) є залізничні накладні та/або дані ГІОЦ, однак, а ні залізничних накладних, а ні даних ГІОЦ за спірний період до матеріалів справи Позивачем не було долучено. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Таким чином, за висновком суду, саме по собі встановлення факту знаходження вагонів у відповідача, з огляду на наведені вище обставини щодо погодження умов оплати за вагони що перебували під перевезенням, не є тим фактом, що свідчить про наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача.

Слід зазначити і про те, що укладаючи договір сторони мали право очікувати на те, що все, що обумовлене укладеним між ними правочином буде виконано. Це випливає з норми ст. 629 ЦКУ, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами та відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися).

Згідно зі статтями 3,6,627 ЦКУ в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо (пункт 57 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 910/4908/21).

ЯК встановлено судом, за укладеним між сторонами договором позивач (Виконавець) свідомо узяв на себе обов`язок направляти Замовнику Звіти/Акти протягом трьох днів після закінчення звітного місяця з підтверджуючими документами. Вказаний обов`язок позивачем виконано, складено та направлено Звіти/Акти №№ 3/22, 4/22, 5/55 у строки та у спосіб визначені договором Підписаний сторонами Акт звірки у тому числі за спірний період березня 2022 року на суму, яка визнається та сплачена відповідачем, свідчить про те, що позивач мав потенційну можливість скористатися правом визначеним п. 3.4.2 Договору на ініціювання звіряння взаєморозрахунків та реалізував його у форматі прийнятих домовленостей стосовно оплати послуг за вагони, які перебували під перевезенням.

Слід зазначити і про те, що ризики не вчинення відповідної дії, передбаченої умовами договору, несе позивач. Це витікає з доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Суд звертає увагу Позивача, що долучені до позовної заяви залізничні накладні за період жовтень - грудень 2021 року не є доказами про використання цих вагонів в спірному періоді на підставі складених в односторонньому порядку Позивачем Звітів/Аків наданих послуг № 3/1/22, 4/1/22, 5/1,22 від 01.05.2023 за період березень-квітень-травень 2022 року, тож. Як наслідок, ці залізничні накладні не мають відношення до перемету спору та стосуються перевезень, що мали місце в 2021 році, не є та не можуть бути належними та допустимими доказами у спорі про стягнення заборгованості за період березень-квітень-травень 2022 року, особливо з врахуванням умов договору, які чітко визначають перелік документів, якими підтверджується факт виконання зобов`язань.

Натомість, умовами договору визначено порядок обліку часу за кожним із вагонів наданих для перевезення. Так, відповідно до Додатку №02 до Договору надання послуг № 1-437/01-21 у п. 1.2 визначено, що облік часу для кожного вагона починається з дати прибуття (включно) вагона на узгоджену Сторонами станцію першого навантаження та території України та закінчується датою прибуття (включно) вагонів у порожньому стані після останнього навантаження на станцію України зазначену виконавцем, в т.ч. станцію вагоноремонтного підприємства… …Період перебування вагонів під перевезенням Замовника визначається в Актах початку надання послуг і закінчення надання послуг. … … Зазначені дати визначаються згідно з календарним штемпелем станції призначення на залізничних перевізних документах, і/або у разі відсутності залізничних документів згідно даних ГІОЦ «Укрзалізниці»…

Статтею 6 Статуту залізниць України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998р., далі - «Статут») визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Враховуючи вищезазначене, очевидно, що залізничні накладні - це по суті двосторонні угоди, які були укладені між Позивачем (або іншим відправником - контрагентом Відповідача) та залізницею на перевезення вантажу на користь третьої особи-одержувача (у даних спірних відносинах - Відповідача), породжують їх взаємні права та обов`язки, а також підтверджують факт прийняття залізницею вантажу до перевезення та супроводжують такий вантаж до місця призначення (станцій призначення, визначених Відповідачем у Заявках). Отже, із вищезазначеного вбачається, що Виконавець (Позивач) погодив усі вищевказані Заявки Замовника (Відповідача) шляхом прийняття їх до виконання та в подальшому належним чином їх виконав (а саме: направив Відповідачу 188 вагонів, які згодом були задіяні в обслуговуванні Відповідача, в тому числі протягом спірного (неоплаченого) періоду). Це свідчить про те, що Позивач зі свого боку обов`язок щодо надання Відповідачу послуг за Договором виконав належним чином, а останній їх отримав (спожив) без будь-яких заперечень, але досі не оплатив. Варто зауважити, що Замовник (Відповідач) жодного разу не звертався до Виконавця (Позивача) з приводу неналежного виконання Заявок Відповідача та / або неприбуття (ненадання) вагонів Позивача на станції призначення, вказані у Заявках Замовника (Відповідача), а, отже, Замовник (Відповідач) не мав претензій до Виконавця (Позивача) щодо своєчасності, якості чи кількості наданих послуг за Договором. В п. 1.2 Додатка №02 від 07.10.2021р. до Договору №1-437/01-21 (копія додається) визначено, що:

«Плата за послуги нараховується за весь термін перебування кожного вагона під перевезеннями Замовника, включаючи час перебування вагона на коліях залізниць, підприємств-вантажовідправників, вантажоодержувачів і підприємств залізничного транспорту. Облік часу для кожного вагона починається з дати прибуття (включно) вагона на узгоджену Сторонами станцію першого навантаження на території України та закінчується датою прибуття (включно) вагонів у порожньому стані після останнього вивантаження на станцію України зазначену Виконавцем, в т. ч. станцію вагоноремонтного підприємства. Період перебування вагонів під перевезеннями Замовника визначається в Актах початку надання послуг і закінчення надання послуг. У разі закінчення надання послуг у вагонах Виконавця згідно письмового повідомлення, облік часу щодо такого вагона закінчується датою прибуття (включно) вагону в порожньому стані після здійснення вантажних операцій на станцію наступного навантаження, зазначену Виконавцем. Зазначені дати визначаються згідно з календарним штемпелем станції призначення на залізничних перевізних документах, і / або в разі відсутності перевізних документів згідно даних ГІОЦ «Укрзалізниці». ».

Таким чином, суд приходить до висновку, що період надання послуг визначається відповідно до залізничних перевізних документів, яким у даному випадку є залізнична накладна, однак залізничних накладних, які б підтверджували використання відповідачем вагонів відповідно до переліку, зазначеному у спірних Звітах до Актах/Звіту № 3/1/22, 4/1/22, 5/1,22 у спірний період часу, Позивачем не надано, як і не надано і даних ГІОЦ «Укрзалізниці», які за умови відсутності залізничних накладних могли б підтвердити період надання послуг, перебування вагонів під перевезенням, тобто підтвердити обов`язок відповідача оплатити послуги за вказаний період.

У даному випадку, суд виходить з чітких вимог договору який визначає документи, на підставі яких проводиться облік часу по кожному з вагонів, а також з того, що умовами договору не визначено інших альтернатив для такого обрахунку. Тобто, договором не передбачено, що облік часу по кожному з вагонів може бути визначено на підставі залізничних накладних за зовсім інший період.

Позивач направив на адресу відповідача Акти надання послуг № 3/22, 4/22, 5/22, які відповідач підписав, окрім того, Сторони підписали Акт звірки з погодженою сумою за спірний період березень 2022 року, яка була сплачена відповідачем, що підтверджується долученими платіжками. Однак, аж 12.05.2022 позивач направив Акти наданих послуг № 3/1/22, 4/1/22, 5/1/22 всупереч не лише умовам договору викладеним в п. 2.4., а і всупереч нормам цивільного права та звичаям ділового обороту щодо добросовісності цивільно-правових відносин.

Таким чином, з наданих до матеріалів справи судом не встановлено факту надання послуг Позивачем протягом спірного періоду, з огляду на що посилання Позивача на ту обставину, що обставина надання Позивачем Відповідачу послуг за Договором №1-437/01-21 від 28.01.2021 за спірний період (березень-квітень травень 2022) є преюдиційною та доведеною, судом визнаються юридично неспроможними.

Враховуючи викладене, виходячи з сукупності обставин відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів надання Позивачем послуг за Договором №1-437/01-21 від 28.01.2021 за спірний період (березень-квітень травень 2022), суд зазначає про відсутність правових підстав для оплати послуг Відповідачем, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за означений період у загальному розмірі 10 211 250,00 грн. задоволенню не підлягають. Вимоги про стягнення з Відповідача штрафних санкцій за Договором №1-437/01-21 від 28.01.2021 за спірний період (березень-квітень травень 2022) є похідними від вимог про стягнення суми основного боргу, з огляду на що задоволенню також не підлягають.

З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту надання послуг Відповідачу протягом спірного періоду, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2024

Суддя М.О. Лиськов