Рішення

від 05.11.2024 по справі 916/3890/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа № 916/3890/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА-ПЛЮС" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 17; код ЄДРПОУ 39944502),

до: Фізичної особи-підприємця Строган Тетяни Олексіївни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ),

про стягнення 21071,14 грн,

За участю представників сторін:

від позивача адвокат Самойленко В.І, ордер серія АЕ № 1252573 від 08.01.2024;

від відповідача не з`явився.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕГА-ПЛЮС" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Строган Тетяни Олексіївни про стягнення суми у розмірі 21071,14 грн., з яких: 10025,90 грн сума основного боргу, 7559,19 грн сума 30% річних та 3486,05 грн сума інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 справу № 916/3890/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 09.09.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА-ПЛЮС" до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3890/24. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 08.10.2024 о 12:40 год.

У судовому засіданні 08.10.2024 судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 16:30 год. 05.11.2024.

Ухвалою суду від 08.10.2024 повідомлено ФОП Строган Т.О., що наступне судове засідання у справі № 916/3890/24 призначене на 05.11.2024 о 16:30 год.

Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У Перехідних положеннях ГПК України, а саме у підпункті 17.1. встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначена ухвала суду не отримана відповідачем, про що свідчить повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1, а.с.92-93).

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву, тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги відсутність протягом тривалого часу будь-яких клопотань від сторін у справі, в яких останні заперечували б проти розгляду даної справи по суті, враховуючі, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання розумних строків вирішення спору справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Представник відповідача у судове засідання 05.11.2024 не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлявся належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 05.11.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні 05.11.2024 після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представника позивача про орієнтовний час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 10 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕГА-ПЛЮС (надалі постачальник або позивач) і фізичною особою-підприємцем Строган Тетяною Олексіївною (надалі покупець або відповідач) був укладений Договір поставки № 80 (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставляти непродовольчі товари (надалі товар) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість.

Відповідно до умов п. 1.3. Договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим Договором окремими партіями. Кількість товару у кожній партії визначається виходячи з усної чи письмової заявки покупця та наявності товару у постачальника на момент отримання заявки, і вказується в первинних документах, які підтверджують передачу товару (товарні накладні) (п. 2.1. Договору).

Відповідно до умов п. 3.1. Договору, асортимент кожної окремої партії товару визначається виходячи з асортименту товару за Договором, усної чи письмової заявки покупця та наявності його у постачальника на момент отримання заявки.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору ціна на кожне найменування товару за цим Договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі вказаному в документах, що підтверджують передачу товару (товарні накладні), якщо інше не визначено постачальником відповідно до умов цього Договору.

Підпунктом 4.4.1. Договору встановлено, що сума оплати за поставлений Товар розраховується на підставі звіту про реалізований товар, який покупець зобов`язаний надавати постачальнику 25-го числа кожного місяця. Звіт повинен надаватися у простій та зрозумілій формі, що не потребує особливих знань в області економіки та бухгалтерського обліку. Вказаний звіт має бути підписаний уповноваженою особою покупця та скріплений його печаткою. У разі якщо покупець систематично (більше двох разів підряд) порушує умову щодо надання звіту про реалізований товар, то покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю ним реалізований, та зобов`язується сплатити постачальнику його вартість.

Відповідно до умов п. 4.3. Договору при заборгованості за товар по декількох накладних отримані кошти будуть зараховуватися як погашення заборгованості за раніше отриманий товар , незалежно від призначення оплати, вказаного в платіжному дорученні в призначенні платежу вказувати № та дату цього Договору).

Покупець сплачує за поставлений йому товар у строк до останнього числа кожного поточного місяця з моменту поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (п. 4.4. Договору).

Сторони домовились, що у разі не реалізації покупцем поставленого товару протягом 60 календарних днів з моменту його поставки, покупець зобов`язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та нереалізований товар протягом 7 календарних днів з моменту пред`явлення такої вимоги. Повернення товару здійснюється силами та за рахунок постачальника. У разі якщо покупець не повернув поставлений товар на вимогу постачальника, покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю реалізований, та зобов`язується сплатити постачальнику його вартість (п. 4.5. Договору).

Відповідно до умов п. 5.3. Договору у випадку порушення покупцем строку оплати товару, що передбачений цим Договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на те сторонами діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Сторони домовились, що у випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору не повідомить іншу сторону про припинення його умов (розірвання), Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п. 6.1. Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору поставки позивачем було поставлено та передано відповідачу товар за видатковими накладними (т.1, а.с. 23-68).

21 грудня 2023 року позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій просив повернути поставлений за Договором та неоплачений товар, або сплатити його вартість. Відповідь відповідача на зазначену претензію матеріали справи не містять.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.10.2021 по 31.12.2021, який підписаний обома сторонам без зауважень та в якому сторони зафіксували кінцеве сальдо 16131,70 грн, що відображається у позивача по дебету.

Як слідує з матеріалів справи, після 31.12.2021 позивач на виконання Договору продовжив поставляти відповідачу товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, а відповідач, у свою чергу, здійснював часткові оплати товару.

Перелік видаткових накладних, за якими здійснено поставку товару відповідачу на виконання Договору поставки, із зазначенням їх номерів, дат, сум, фактичної наявності у позивача, перелік податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, копії яких додано до позовної заяви замість втрачених позивачем видаткових накладних, наведено у додатку до позовної заяви "Поставка товару та розрахунки за Договором поставки 800 від 10.12.2018" (т.1, а.с. 17-20).

Представник позивача зазначає, що ТОВ ВЕГА-ПЛЮС втрачено частину видаткових накладних, за якими відповідачу поставлено товар за Договором поставки № 800 від 10.12.2018, а саме: видаткова накладна № ВПЦ00000002138 від 30.01.2019 на суму 8105,25 грн та видаткова накладна та № ВПЦ00000005636 від 03.02.2022 на суму 5987,72 грн.

Як вказує позивач, поставка за видатковою накладною № ВПЦ00000002138 від 30.01.2019 на суму 8105,25 підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 по 31.12.2021, відповідно до якого станом на 31.12.2021 заборгованість відповідача перед позивачем складає 16131,70 грн, включаючи заборгованість й за втраченою накладною № ВПЦ00000002138 від 30.01.2019 на суму 8105,25 грн.

Крім того, сукупно з Актом звіряння взаємних розрахунків, поставка Товару за втраченою накладною № ВПЦ00000002138 від 30.01.2019 підтверджується й даними поставок та розрахунків за Договором, відповідно до яких станом на 02.05.2019 позивачем поставлено товар на суму 16702,70 грн (1188,77 + 8105,25 + 2232,02 + 4024,27 + 1152,39), а відповідачем сплачено за товар суму 11768,93 грн (905,22 + 2463,47 + 8400,57).

Таким чином, позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за видатковою накладною № ВПЦ00000005636 від 03.02.2022 на суму 5987,72 грн позивач не заявляє.

Як зазначає позивач, несвоєчасне та не у повному обсязі виконане відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого від позивача товару, є підставою для застосування до відповідача санкцій, передбачених Договором та чинним законодавством України, з урахуванням яких станом на день подання позову заборгованість відповідача становить 21071,14 грн, яка складається з суми основного боргу у розмірі 10025,90 грн, суми 30% річних у розмірі 7559,19 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 3486,05 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА-ПЛЮС" підлягають задоволенню, з таких підстав.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши зміст Договору поставки № 800 від 10.12.2018, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За змістом частини першої статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

За приписами статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов Договору поставки та укладених до нього доповнень, оплата за поставлений товар здійснювалась частинами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар. Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджено доданим до матеріалів справи видатковими накладним (т. 1, а.с. 23-68), які підписані сторонами без будь-яких претензій і зауважень.

На виконання умов Договору відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару.

Таким чином, у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору в частині оплати придбаного товару, за відповідачем перед позивачем рахується прострочена заборгованість у розмірі 10025,90 грн.

Строк та умови здійснення відповідачем оплати повної вартості товару поставленого за Договором, визначені розділом 4 Договору.

Матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення приписів розділу 4 Договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України не було здійснено повного розрахунку з позивачем за поставлений товар.

Отже, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що позивач здійснив поставку товару відповідачу, а відповідач здійснив часткову оплату, в результаті чого у останнього виникла прострочена заборгованість на загальну суму 10025,90 грн.

Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 10025,90 грн, відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10025,90 грн, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми інфляційних витрат у розмірі 3486,05 грн та суми 30% річних у розмірі 7559,19 грн, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частинами першою, другою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже при нарахуванні інфляційних втрат та % річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.

Відповідно до умов п. 5.3 Договору у випадку порушення покупцем строку оплати товару, що передбачений цим Договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків інфляційних витрат та 30% річних (т. 1, а.с. 21), та встановлено, що вони є вірними.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми інфляційних витрат у розмірі 3486,05 грн та суми 30% річних у розмірі 7559,19 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕГА-ПЛЮС" позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Строган Тетяни Олексіївни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА-ПЛЮС" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 17; код ЄДРПОУ 39944502) суму основного боргу у розмірі 10025,90 грн, суму 30% річних у розмірі 7559,19 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 3486,05 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 08 листопада 2024 р.

Суддя Нікітенко С.В.