Рішення

від 09.10.2024 по справі 204/7400/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/7400/24

Провадження № 2/204/3221/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 жовтня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

розглянувши упорядку спрощеногопровадження цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 доДержавного підприємства«Виробниче об`єднанняПівденний машинобудівнийзавод ім.О.М.Макарова» простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 66 585 грн. 68 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20800 грн.

В обґрунтування позову позивачка вказала, що у період з 04.10.2004 року по 07.06.2024 року вона знаходилася у трудових відносинах із ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова». 07.06.2024 року ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням. Під час знаходження у трудових правовідносинах із відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 66585,68 грн. Крім того,за затримкурозрахунку призвільненні,за переконаннямпозивачки,відповідач повиненпонести відповідальність,тому позивачкапросила стягнутисередній заробітокза затримкурозрахунку за6місяців післязвільнення.Оскільки добровільновідповідач непровів розрахунокз позивачкоюпри звільненні,вона вимушена звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 серпня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 05.08.2024 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 серпня 2024 року у відповідача по справі були витребувані докази.

12.09.2024 року відповідач ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова» В.о. Генерального директора Завгородній К., надав до суду відзив, в якому зазначив, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить відмовити у задоволені позовних вимог. Вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що ДП ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. І як наслідки: великі фінансові збитки; відсутність обігових коштів; одноденний режим роботи на підприємстві на протязі 2015-2017 р.р.; простої; трьохденний режим роботи на підприємстві на протязі 2018 р.; одноденний режим роботи на підприємстві на протязі 2019-2023 р.р.; затримка виплати заробітної плати з вересня 2020 року по даний час. Звертають увагу, що на протязі 2019-2023 рр. та на даний час підприємство працює в одноденному режимі роботи, що підтверджується наказом по підприємству про режим роботи, які додаються. З 28.02.2022 р. і до 01.09.2023 р. підприємство знаходилось на простої, що підтверджується відповідними наказами. З січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи. Просять врахувати ситуацію, яка склалася внаслідок війни, і поставила завод на межу виживання, оскільки наявна заборгованість з вересня 2020 року по заробітній платі працівникам складає понад 130,5 млн. гривень, відсутність обігових коштів, одноденний режим роботи на протязі 2019-2023 років. При цьому підприємство має врахувати не тільки інтереси окремого працівника, але й інтереси інших працівників, забезпечити можливість функціонування підприємства. Крім того, вказує на пропущення строків звернення до суду. На підтвердження вищевказаного надає: довідку про заборгованість по заробітній платі від 27.08.2024 року, копії наказів підприємства.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

У судовому засіданні встановлено, що згідно записів в трудовій книжці, заповненої 15.09.1993 року на ім`я ОСОБА_1 , остання перебував у трудових відносинах зДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова»: 04.10.2004 року прийнята на роботу (Наказ № 2110 від 30.09.2004 року); 07.06.2024 року звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (Наказ № 403-вк від 07.06.2024 року)» (а.с. 11-14).

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивачки розрахунок з нею не проведено.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.

Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Як вбачаєтьсяз довідкиДП «Виробничеоб`єднання Південниймашинобудівний заводімені О.М.Макарова» від27.08.2024року, ОСОБА_1 нарахована, але не виплачено заробітної плати за грудень 2021 9105 грн.; січень 2022- 9988 грн.; лютий 2022- 196 грн.; за березень 2022 1982 грн.; за лютий 2023 11095 грн.; за квітень 2023 8298 грн.; за грудень 2023 1246 грн.; за січень 2024 9364 грн.; за лютий 2024 1571 грн.; за березень 2024 546 грн.; за квітень 2024 900 грн.; за травень 2024 547 грн.; за червень 2024 17295 грн., а всього сума невиплаченої заробітної плати становить 66586 грн.

Тим самим відповідач визнав ту обставину, що з його вини в день звільнення позивачки з роботи остаточний розрахунок з нею не проведений, а заборгованість складає 66 586 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Оскільки на момент розгляду справи заборгованість з заробітної плати не виплачена позивачці, суд приходить до висновку, що з відповідача ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 66 586 грн.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення звідповідачасуми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до наступних висновків.

У своєму позові позивачка просить стянути з відповідача за несвоєчасно проведений розрахунок по заробітній платі середній заробіток за період з 08.06.2024 року по 08.12.2024 року у сумі 20800 грн.

Згідно ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

17 липня 2022 року набрала чинність нова редакція ч.1ст.117 КЗпП України, яка передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але небільш як за шість місяців.

Відповідно до ухвали суду від 05.08.2024 року, судом у відповідача було витребувано: табель робочого часу за остані 6 місяців, що передували звільненю позивачаки; розрахунок заробітної плати за останні 6 місяців, що передували звільненю позивачки з розбиттям по місяцям без відрахувань за кожен місяць окремо. Дані докази судом витребовувалося для перевірки та встановлення розміру середньомісячної заробітної плати. Дана ухвала суду не була виконана відповідачем. Тому, для розрахунку середнього заробітку, судом приймається розрахунок позивачки наведений у позові, який відповідно до заперечень відповідач не спростував, а лише заперечував проти задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати, посилаючись на тяжкий фінансовий стан.

Так, згідно розрахунку позивачки, середньоденна заробітна плата становить 160 грн.

Судом встановлено, що 07.06.2024 року позивачка було звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (Наказ № 403-вк від 07.06.2024 року). В день звільнення їй не було виплачено заборгованість по заробітній платі та не проведено остаточний розрахунок.

Суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 08.06.2024 року і по день ухвалення рішення 09.10.2024 року. Кількість робочих днів за період з 08.06.2024 року по 09.10.2024 року, становить 88 робочих днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 14 080 грн. (160 грн. в день х 88 днів = 14 080 грн.)

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

За роз`ясненнями, наведеними в п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішення розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов`язкових платежів з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином суд, визначаючи середній заробіток працівника за час затримки розрахунку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов`язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.

Податковий агент, згідно з пп. 14.1.180 ПК України, зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.

Відповідно до пункту 3 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (в редакції чинній на дату ухвалення судового рішення) усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення звідповідачасуми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню у розмірі 14 080 грн. за період з 08.06.2024 року по 09.10.2024 року включно, з відрахування з цієї суми передбачених законом обов`язкових податків та зборів при виплаті.

Що стосується посилань відповідача у відзиві на відсутність підстав для стягнення середнього заробітку, посилаючись на тяжкий фінансовий стан, то суд не бере до уваги дані посилання, оскільки відповідно до пункту 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»,сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставістатті 117 КЗпП України. Таке ж роз`яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положеньст. 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогокодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно доч.1,6ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, позовні вимоги позивачки в частині стягнення заборгованості по заробітній платі були задоволені, а позивачка була звільнена від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Крім того, при зверненні до суду позивачкою сплачений судовий збір за майновими вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 1211 грн. 20 коп. Тому,у зв`язкуз задоволеннямвимог позивачкив частиністягнення середньогозаробітку,з відповідача накористь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (адреса: м. Дніпро, вул. Криворізька, буд.1, код ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 66 586 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 080 грн. з відрахування з цієї суми передбачених законом обов`язкових податків та зборів при виплаті, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.,а всього суму у розмірі 81 877 грн. 20 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська