Рішення

від 08.11.2024 по справі 464/1043/23

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/1043/23

пр.№ 2/464/176/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

вскладі: головуючої судді Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання Андрушко Н.М., Варениці Р.Б.,

за участю: представника позивачів ОСОБА_1 ,

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_10 , Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», про визнання права на проживання у квартирі, зобов`язання не чинити перешкоди в проживанні та користуванні квартирою,

встановив:

позивачі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулись до суду з позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви від 10.05.2023, до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на проживання в квартирі АДРЕСА_1 , зобов`язання не чинити перешкоди у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_11 , матері ОСОБА_10 , з яким ОСОБА_7 з листопада 2020 року почала спільно проживати. У грудні 2000 року ОСОБА_10 та ОСОБА_7 уклали шлюб, в якому у подружжя народилось двоє дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання яких 08.08.2002 та 01.02.2005 відповідно було зареєстровано у спірній квартирі. Крім того, 25.03.2008, за згодою власниці майна, місце проживання ОСОБА_7 також було зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 . З початку червня 2017 року ОСОБА_10 виїхав зі спірною квартири, а рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30.10.2017 шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 розірвано. В подальшому, 13.11.2018 ОСОБА_10 уклав шлюб з ОСОБА_2 , а 24.01.2018 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері. Позивачі зазначають, що ОСОБА_10 неодноразово намагався виселити ОСОБА_7 з житла, створюючи нестерпні умови для проживання та конфліктні ситуації. Постановою Львівського апеляційного суду від 31.05.2021 у справі №464/7257/18 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26.10.2020 скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_10 задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_10 у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселено ОСОБА_10 у квартиру АДРЕСА_1 , в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_9 відмовлено, позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 залишено без розгляду. Крім того, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15.09.2021 у справі №464/835/20 позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням, примусове виселення, скасування реєстрації місця проживання задоволено частково, припинено ОСОБА_7 право користування квартирою АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, в решті позовних вимог відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 12.05.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15.09.2021 в частині задоволених позовних вимог про припинення права користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення скасовано та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові, в решті рішення залишено без змін. Разом з тим, незважаючи на судові рішення, з метою виселення позивачів з належної йому квартири, ОСОБА_10 відчужив спірну квартиру відповідачу ОСОБА_2 , яка, користуючись правами власника квартири, виписала позивачів з житла. Вважають такі дії незаконними та такими, що порушують їх права, гарантовані Конституцією України. Зазначають, що квартира АДРЕСА_1 є їх єдиним житлом в Україні, а відтак зняття з реєстрації місця проживання за заявою відповідача, яка, набуваючи право власності на квартиру, знала про обтяження такої правами позивачів на проживання, усвідомлюючи характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, не відмовилась від отримання квартири, а порушила їх право на житло та можливість мати зареєстроване місце проживання. Вказані обставини позбавляють позивачів можливості вільно та безперешкодно використовувати спірне майно, та, зважаючи на те, що позивачі проживають у спірній квартирі правомірно, вселились безстроково зі згоди попереднього власника житла, іншого помешкання не мають, вважають, що зняття з реєстрації відбулось з порушенням їх права на житло, за відсутності правових підстав для позбавлення їх права користування таким, що може призвести до значних негативних наслідків. 08.04.2023 ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_3 , однак позивачі вважають, що такий правочин укладено між сторонами фіктивно, оскільки остання чинить перешкоди позивачам у користуванні та проживанні спірним майном. Враховуючи наведене, просять позов задовольнити та визнати їх право на проживання у квартирі, зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у проживанні та користуванні такою.

13.03.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 , відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечення обґрунтовує тим, що 16.09.2022 між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , внаслідок чого відповідач набула права власності на спірну квартиру. 03.10.2022 позивачів було знято з реєстраційного обліку у згаданій квартирі на підставі заяви ОСОБА_2 , як власниці житла. При цьому, 07.10.2022 остання скерувала позивачам вимогу про звільнення спірної квартири, однак таку отримано ними не було. У жовтні 2022 року ОСОБА_7 добровільно виїхала зі спірного житла. Відповідач зазначає, що жоден з позивачів не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 проживають закордоном у Республіці Польща протягом тривалого часу, їх особисті речі у квартирі не зберігаються, позивачі не несуть жодних витрат, пов`язаних з утриманням спірного житла. Також, заперечує доводи позовної заяви щодо відсутності у позивачів іншого житла, оскільки постановою Львівського апеляційного суду від 12.05.2022 встановлено, що ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, відповідач вважає, що, знявши позивачів з реєстрації, не порушила жодним чином їх права та інтереси, а реалізувала власні права на безперешкодне володіння, користування та розпорядження належним їй на праві власності майном. Крім того, позовна заява не містить належних та допустимих доказів, які б давали підстави стверджувати про наявність у позивачів права на проживання у квартирі АДРЕСА_1 та виправдовували б втручання у право приватної власності на квартиру ОСОБА_2 , чим не довели порушення їх прав відповідачем.

11.04.2023 представник позивачів ОСОБА_1 скерував на електронну пошту суду відповідь на відзив, відповідно до якого зазначає, що не заслуговують на увагу доводи, викладені у відзиві, про те, що ОСОБА_7 добровільно виїхала зі спірної квартири, оскільки остання, у зв`язку із активними військовими діями, тимчасово виїхала проживати до Республіки Польща, як особа, яка потребує тимчасового захисту. Зважаючи на те, що її особисті речі залишились у спірному житлі, ОСОБА_7 періодично приїжджає у квартиру. Крім того, зазначає, що ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які справді тимчасово перебувають у Республіці Польща у зв`язку із навчанням, не мають іншого житла в Україні. Так, їх речі також зберігаються у спірній квартирі, куди вони періодично приїжджають, а перебування на навчанні в іншій місцевості не позбавляє їх права проживання. З огляду на це, вважає доводи відзиву про відсутність особистих речей позивачів у квартирі АДРЕСА_1 безпідставними. Крім того, зазначає про оплату позивачами житлово-комунальних послуг та внесків на утримання будинку. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

21.06.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий відповідачем ОСОБА_3 , відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , яку придбала у ОСОБА_2 , а позивачі не є членами її сім`ї. Так, права членів сім`ї на користування житлом є похідним від права власності особи, членом сім`ї якої вони є. Таким чином вважає, що право проживання і реєстрація позивачів у спірній квартирі припинились 16.09.2022 після відчуження ОСОБА_10 спірної квартири.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2023 матеріали справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 22.03.2023 клопотання представника позивачів ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено, витребувано у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ОЛЬВІЯ-ЛЮКС» наступну інформацію: чи зверталася ОСОБА_7 16 лютого 2023 року до Голови правління чи інших керівників органів ОСББ «ОЛЬВІЯ-ЛЮКС» щодо вчинення їй перешкод у доступі до квартири АДРЕСА_1 ; чи встановлювалися відповідні обставини; чи оформлялися ОСББ «ОЛЬВІЯ-ЛЮКС» документи реагування та фіксації відповідних обставин; у випадку оформлення таких надати копію, у випадку не оформлення зазначити причини; які заходи вживалися ОСББ «ОЛЬВІЯ-ЛЮКС» за результатами розгляду звернення ОСОБА_7 .

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 04.05.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору відмовлено, у задоволенні клопотання представника позивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_1 про залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10.05.2023 клопотання представника позивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_1 про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як співвідповідача та прийняття уточненої позовної заяви задоволено, залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , уточнену позовну заяву прийнято до розгляду.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 25.08.2023 клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 про витребування доказів задоволено, витребувано у Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» інформацію про власника квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09.08.2024 постановлено повернутись на стадію підготовчого провадження у вказаній справі, залучено АТ «ТАСКОМБАНК» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.10.2024 застосувано до представника позивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 адвоката Райхеля Р.П. захід процесуального примусу у вигляді штрафу.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачів ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заявах по суті. Додатково пояснив, що первинно спірна квартира на праві власності належала свекрусі та позивач, у зв`язку із одруженням, була законно вселена в таку. Впродовж 2002-2005 років позивачами було зареєстровано місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 . В подальшому, шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 було розірвано та ОСОБА_10 успадкував квартиру після смерті матері на підставі заповіту. Зазначив, що питання законності проживання позивачів у спірній квартирі неодноразово було предметом судових спорів. У жовтні 2022 року ОСОБА_7 дізналася, що ОСОБА_2 , як новим власником, було знято її з реєстрації місця проживання. Представник не заперечив, що зняття з реєстрації місця реєстрації проводилося Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради відповідно до вимог чинного законодавтсва, що регулюють вказані правовідносини, однак, внаслідок таких дій, було порушено право позивачів на свободу пересування та, всупереч житловим правам, тим самим їх було виселено. Переконаний, що так як відповідач не могла виселити позивачів у судовому порядку, було прийнято рішення про відчуження квартири на користь ОСОБА_3 . При цьому, у договорі не було обумовлено про обтяження права власності правом трьох осіб, зокрема позивачів, на проживання у квартирі. Також представник зазначив, що позивачі дійсно проживають за межами України у Республіці Польща, при цьому такий переїзд був вимушеним. Одночасно додав, що рішення про зняття із реєстрації місця проживання позивачі не оскаржували, оскільки орган реєстрації діяв відповідно до Закону. Договори дарування, купівлі-продажу не оскаржували, оскільки визнають, що власники мали право на відчуження об`єкту власності, хоча таке використали в супереч інтересів позивачів, на шкоду їм, у зв`язку із чим такі дії слід вважати недобросовісними. Беручи до уваги те, що відповідачами чиняться перешкоди позивачам на використання квартири як житла, просить позов задовольнити, визнати за останніми право на житло та усунути перешкоди у користуванні квартирою, оскільки, в подальшому, рішення суду надасть їм право на відновлення реєстрації місця проживання.

Представник відповідача ОСОБА_4 з вимогами позову не погодилася, вважає доводи позивачів надуманими. Позов носить штучний характер. Зокрема вказала, що позивачі не навели жодних доказів, що відповідачем чинилися їм перешкоди у користуванні квартирою. При цьому, позивачі не надали жодних доказів, що в квартирі зберігали свої речі на момент реєстрації договору купівлі-продажу, несли витрати з утримання майна. Її довіритель набула права власності на квартиру на підставі договору дарування та в подальшому реалізувала своє право власності, відчуживши квартиру. Їй не відомо, чи відповідач була усвідомлена про обтяження права власності правами позивачів на проживання. Беручи до уваги те, що наразі відповідач ОСОБА_2 не є власником квартири, вважає, що спір щодо неї підлягає закриттю, однак, з урахуванням доводів, викладених у заяві по суті, просила в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 повідомила, що з ОСОБА_10 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 2018 року, з котрим у неї довірливі відносини. Їй відомо, що між позивачами та її чоловіком тривали судові спори щодо користування квартирою, та була усвідомлена, що такі претендують на квартиру, оскільки ОСОБА_7 заявляла, що виїде з квартири при умові придбання їй двокімнатної квартири. Зазначила, що діти чоловіка виїхали за кордон на навчання, ОСОБА_7 час від часу з`являлася у квартирі, під час чого виникали конфлікти. У жовтні, після того як вона стала власником квартири, направила вимогу позивачам про виселення, однак така залишена без реагування. Не заперечила, що особисто зверталася до органу реєстрації із заявою про зняття позивачів із місця реєстрації. Підтвердила, що вкінці жовтня ОСОБА_7 вивезла із квартири усі речі. Вона, як власник квартири, разом із чоловіком прийняли рішення про її продаж, оскільки мають на утриманні дитину інваліда, котра самостійно не пересувається. Спірна квартира знаходилася на верхніх поверхах (9), а тому після систематичного вимкнення світла, вона змушена була впродовж тривалого часу знаходитися на вулиці разом із дитиною, очікуючи подачу електроенергії, оскільки самостійно не могла забезпечити транспортування такої до житла. Інформацію про продаж квартири було розміщено в оголошеннях. З ОСОБА_3 знайомою не була, вперше побачила, коли показувала квартиру. Після огляду було обумовлено умови придбання та в нотаріуса оформлено необхідні документи купівлі-продажу. Після продажу квартини, її сім`я придбала іншу квартиру на нижніх поверхах. Таким чином, при вирішенні питання щодо продажу квартири вона керувалася інтересами своєї сім`ї. У позові просила відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 повністю заперечив позовні вимоги з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснив, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем права власності, придбала квартиру для власного проживання, відповідача ОСОБА_2 до цього не знала. Просив у позові відмовити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила щодо позовних вимог повністю, зазначила, що є приватним підприємцем, все життя працювала, зекономила кошти та вирішила придбати квартиру, у зв`язку із чим вивчала ринок за допомогою оголошень. За допомогою ресурсу «ОЛХ» знайшла оголошення про продаж спірної квартири, домовилася про огляд. Після цього вирішила її придбати. У будь-яких відносинах із ОСОБА_2 та ОСОБА_10 не перебувала. Документи щодо квартири вивчав банк, оскільки вона мала намір придбати житло у кредит. Додатково усі документи вивчав нотаріус, а тому в неї не було жодних сумнівів щодо прав на квартиру у продавця. Після купівлі квартири, ще впродовж місяця, продавці користувалися нею, вивозили речі. Не бачила та не могла знати, чи знаходяться у вказаній квартирі речі позивачів, оскільки на момент огляду вона була у житловому стані. Повідомила, що на момент повернення ключів квартира була вільною, без будь-яких речей. Після придбання, зробила капітальний ремонт, на проведення котрого отримала у кредит кошти. Квартиру використовує для власного проживання та проживання сім`ї з вересня 2023 року, а тому не має наміру впускати туди третіх осіб, котрі для неї є чужими. Зазначила, що є добросовісним набувачем. Про те, шо позивачі могли мати права на вказану квартиру не знала, з даного приводу були відсутні будь-які документи. Не заперечила, що ОСОБА_7 до неї телефонувала, переконувала, що контакти знайшла в інтернеті, однак її особисто не бачила. ОСОБА_2 не повідомляла про наявність спору.

Представник третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про проведення розгляду справи за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_10 , представник третьої особи АТ «ТАСКОМБАНК» в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд при вирішенні спору зважає на таке.

Згідно з положеннями ч. 1ст. 16 ЦК Українита ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст.12,81 ЦПК Українивстановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зіст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

В силуст.382ЦК Україниквартирою якоб`єктом прававласності єізольоване помешканняв житловомубудинку,призначене тапридатне дляпостійного уньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Статтею 1 ЖК України передбачено, що відповідно доКонституції Українигромадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

В силу ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Згідно зі ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 156 ЖК України визначено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені вчастині другійстатті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановленістаттею 162цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членівсім`ї наймачаналежать дружинанаймача,їх дітиі батьки.Членами сім`їнаймача можебути визнаной іншихосіб,якщо вонипостійно проживаютьразом знаймачем іведуть зним спільнегосподарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 170 ЖК України визначено, що при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбаченихстаттею 168цього Кодексу.

Згідно зі ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Зняття з реєстрації місця проживання (перебування) здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (у тому числічерез центр надання адміністративних послуг) (пункт 3Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад»(далі - Порядок).

Одночасно, статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник маєправо вчинятищодо свогомайна будь-якідії,які несуперечать закону. Приздійсненні своїхправ тавиконанні обов`язківвласник зобов`язанийдодержуватися моральнихзасад суспільства. Усімвласникам забезпечуютьсярівні умовиздійснення своїхправ. Власність зобов`язує. Власник неможе використовуватиправо власностіна шкодуправам,свободам тагідності громадян,інтересам суспільства,погіршувати екологічнуситуацію таприродні якостіземлі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При дослідженні доказів, судом встановлено наступне.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26.10.2020 у справі №464/7257/18 відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення. Зустрічний позов задоволено. Установлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування: ОСОБА_10 житлову кімнату площею 20,5 кв.м з лоджією; ОСОБА_9 - житлову кімнату площею 11,2 кв.м з лоджією; ОСОБА_8 - житлову кімнату площею 10,8 кв.м; ОСОБА_7 - житлову кімнату площею 8,5 кв.м; та залишивши у спільному користуванні кухню площею 8,7 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, коридор площею 6,5 кв.м, коридор площею 6,3 кв.м, комірку площею 0,5 кв.м.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31.05.2021 у справі №464/7257/18 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26.10.2020 скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_10 задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_10 у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселено ОСОБА_10 у квартиру АДРЕСА_1 , в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_9 відмовлено, позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 залишено без розгляду.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15.09.2021 у справі №464/835/20 позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням, примусове виселення, скасування реєстрації місця проживання задоволено частково, припинено ОСОБА_7 право користування квартирою АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12.05.2022 у справі №464/835/20 апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15.09.2021 в частині задоволених позовних вимог про припинення права користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення скасовано та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові, в решті рішення залишено без змін.

Як вбачається з відповідей Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.11.2022 №34-вих-95082, №34-вих-95083, власником квартири, що за адресою: АДРЕСА_5 , подано заяву про зняття ОСОБА_12 , ОСОБА_13 з реєстрації місця проживання відповідно до чинного законодавства.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.09.2022 вбачається, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири, серія та номер: 1450, виданого 16.09.2022 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

07.10.2022 ОСОБА_2 скеровано вимогу ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , відповідно до якої повідомила про зняття вказаних осіб з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1 у зв`язку із чим просила звільнити вказану квартиру, в якій такі особи проживають без будь-яких правових підстав у десятиденний строк з моменту отримання вимоги. Доказів скерування такої вимоги адресатам в розпорядження суду не надано.

Згідно з довідкою ОСББ «Ольвія-Люкс» №336 від 12.09.2022, виданою ОСОБА_10 , який проживає у квартирі АДРЕСА_1 , станом на 01 вересня 2022 року розмір заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території складає 3973,00 грн., за утеплення будинку 9334,96 грн.

Як вбачається з відповіді ОСББ «Ольвія-Люкс» від 30.03.2023, наданої в порядку витребування доказів на підставі ухвали суду, 16.02.2023 ОСОБА_7 зверталась до голови ОСББ «Ольвія-Люкс» з заявою про перешкоджання в доступі до квартири АДРЕСА_6 , у зв`язку із чим було здійснено телефонний дзвінок до власника квартири, який категорично відмовився впускати вказану особи у квартиру у зв`язку із пізньою годиною та без попередньої домовленості. 15.10.2022 до голови ОСББ «Ольвія-Люкс» звернулась ОСОБА_2 з документами, що посвідчують право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до яких вбачається, що у вказаній квартирі зареєстровано 2 осіб, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_10 . На момент зміни власника заборгованість за вказаною квартирою становила 3712,60 грн. оплата за утримання будинку, 10465,69 грн. відсотки за кредитом по утепленню будинку. На момент надання відповіді заборгованість погашена повністю ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.04.2023, квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1263, виданого 08.04.2023 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я., належить на праві власності ОСОБА_3 .

08.04.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я., зареєстровано в реєстрі за №1263, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

З відповіді КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 04.09.2023, наданої в порядку витребування доказів на підставі ухвали суду, вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності від 16.01.1997 власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_14 .

З огляду на вищевикладене судом встановлено наступне.

ОСОБА_7 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10 . У зв`язку із чим, була вселена у квартиру АДРЕСА_1 як член сім`ї квартиронаймача, котрий мав право на користування вказаним об`єктом нерухомого майна, як член сім`ї (син) власника помешкання. В подальшому, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 набули прав на житло як члени сім`ї наймача ОСОБА_10 .

ОСОБА_10 набув права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом 24.01.2018, на момент, коли шлюб між ним та позивачем ОСОБА_7 було розірвано 30.10.2017.

Вказані обставини суд визнає встановленими, оскільки такі в силу ч.ч.1, 4 ст. 82 ЦПК України визнаються учасниками справи, встановлені рішеннями суду у цивільній справі, що набрали законної сили, а тому не підлягають доказуванню.

При цьому зважаючи на те, що власником квартири, в котру вселилася позивач з волі останньої, була мама ОСОБА_10 , а останній був наймачем як член сім`ї такої, у відповідності до ст. 64 ЖК України, обсяг прав та обов`язків позивачів щодо користування житловим приміщенням визначений був обсягом прав та обов`язків останнього.

Одночасно, суд звертає увагу, що в силу закону, оскільки інших договорів найму суду не надано, на момент набуття власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_10 змінився статус позивачів, котрі мали право на користування житлом, зокрема ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вправі були користуватися майном як члени сім`ї власника (діти), а ОСОБА_7 як член сім`ї наймачів (мама), оскільки шлюб було розірвано, та обсяг прав та обов`язків останньої щодо прав, обов`язків власника квартири визначався обсягом правомочностей наймачів.

При цьому, суд погоджується здоводами Львівського апеляційного суду викладеними у постановах від 31.05.2021 та 12.05.2022, що на момент вирішення спорів щодо користування квартирою, позивачі мали право на користування житлом, оскільки, згідно ст.ст. 64, 156 ЖК України, діти належали до членів сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), а ОСОБА_7 була особою, що перестала бути членом сім`ї наймача, але продовжувала проживати в займаному жилому приміщенні.

16.09.2022 ОСОБА_10 будучи власником спірної квартири розпорядився такою на власний розсуд, та уклав договір дарування із ОСОБА_2 .

В силу цього та статті 170 ЖК України, ОСОБА_2 , як новий власник житлового приміщення, набула обов`язків щодо наймачів з виконання умов договору найму до закінчення зазначеного в ньому строку, у випадку не зазначення строку - права вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбаченихстаттею 168ЖК України. З правом вимоги, в даному випадку, був наявний також обов`язок попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Аналіз вищевказаних норм свідчить про гарантування права власності щодо безперешкодного володіння та користування об`єктом власності та відсутність застережень щодо необхідності продовження договору найму житла на вимогу наймачів.

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Так, ОСОБА_2 , набувши права власності на майно, мала право вимагати у позивачів, що не є членами її сім`ї, розірвання договору найму, однак про таке розірвання зобов`язана була повідомити останніх за три місяці, висловивши таким чином своє право на безперешкодне користування об`єктом власності.

У випадку не визнання цього права позивачами, порушення його чи інтересу, мала право обирати способи захисту, передбачені чинним законодавством, однак утриматися від дій, що порушували б права останніх.

Зокрема, висловлюючи правову позицію у рішенні від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, Верховний Суд прийшов до переконання, що право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна є сервітутом, котрий, в силу ст. 406 ЦК України, може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

З цього слідує, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи є безумовною підставою для порушення питання щодо розірвання договору найму та не може ототожнюватися із виселенням наймачів.

Як вбачається із листа, адресованого позивачам 07.10.2022, ОСОБА_2 звернулася із вимогою про звільнення квартири у десятиденний строк з моменту отримання такої, що є порушенням гарантії наймача, передбаченої ст. 170 ЖК України.

Одночасно, суд бере до уваги, що відповідач ОСОБА_2 не довела, що належним чином повідомила позивачів про намір розірвати договір найму, оскільки надання вимоги, без доказів скерування останнім, отримання ними, не може бути достатнім доказом на підтвердження таких обставин.

В цій частині, суд вважає, що ОСОБА_2 порушено права позивачів бути завчасно повідомленими про причини та строки розірвання договору найму.

Однак, у заявах по суті, позивачі не навели жодних даних, що внаслідок не отримання вимоги про розірвання договору найму або завчасного повідомлення про таке, були позбавленні права користуватися квартирою впродовж гарантованого законом (три місяці) строку, не мали можливості забрати особисті речі чи такі речі було втрачено, у зв`язку із чим їм було спричинено майнову шкоду.

При цьому, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не надано будь-яких доказів про те, що вони мали намір потрапити в квартиру з моменту останнього перебування, а ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 їм чинили фізичні перешкоди.

Одночасно, не заслуговують на увагу доводи представника позивачів, що із копій віз позивачів вбачається, що такі впродовж 2021-2023 років періодично перебували в Україні, що свідчить про постійне проживання у квартирі, оскільки обставини, вказані у таких документах, беззаперечно підтверджують лише факт перетину кордону.

Крім того, лист голови ОСББ від 30.03.2023 (т. 1, а. с. 100), суд не може вважати достатнім доказом порушення права на житло ОСОБА_7 , оскільки такий не містить інформації про характер перешкод, що мали місце, хто саме їх чинить і коли такі могли мати місце. Крім того, в силу Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» до повноважень представника ОСББ не належить вжиття заходів отримання доступу до об`єктів приватної власності в інтересах фізичних осіб, що не пов`язано із діяльністю ОСББ.

Також, заслуговує на увагу той факт, що на момент набуття права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, позивачі постійно не проживали у м. Львові, фактично не користувалися об`єктом нерухомого майна, як житлом, що підтверджується доводами, викладеними у заявах по суті, копією наказу про звільнення ОСОБА_7 , копіями паспортів громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 133-139).

Разом з тим, суд не може погодитися з твердженнями позивачів про те, що зняття з реєстрації місця проживання є порушенням права на житло та фактичним виселенням, з огляду на наступне.

Реєстрація місця проживання та право на житло не є тотожними поняттями.

Згідно зч.ч.2,3ст.1Закону України«Про наданняпублічних (електроннихпублічних)послуг щододекларування тареєстрації місцяпроживання вУкраїні» декларуваннямісця проживання,реєстрація місцяпроживання (перебування)особи неє підставоюдля набуттятакою особоюправа володіння,користування чирозпорядження житлом(утому числіне єпідставою длявселення чивизнання заособою правана проживаннята/абоправа користуванняжитлом),про проживанняв якомуособа повідомила. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом.

Одночасно, статтею 3 вказаного Закону визначено, що метою декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи є створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Порядок зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) визначений ст. 18 цього Закону, що оформляється відповідним рішенням органу реєстрації, котре може бути оскарженим у встановленому законом порядку (ст. 29).

З цього слідує, що реєстрацією місця проживання не гарантується право особи на житло.

Разом з тим, у рішенні від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 Конституційний Суд України відзначав, що право людини на житло є загальновизнаним. Згідно з Конституцією України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частиниперша,другастатті 24). Воно не може бути скасоване і обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина другастатті 22,частина першастатті 64 Основного Закону України) (абзац четвертийпідпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини); гарантіями здійснення цього права є обов`язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату (частиниперша,другастатті 47 Основного Закону України) (абзац другийпідпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

З аналізу положень другого реченнячастини першої,частини другоїстатті 47 Основного Закону України випливає, що право на житло може бути реалізоване у спосіб будівництва житла, придбання його у власність або взяття в оренду, а громадянами, які потребують соціального захисту, - у спосіб отримання соціального житла від держави або органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України наголошує, що Конституція України встановлює, зокрема устатті 47,різні способиреалізації правана житлоі непов`язує можливостіреалізації цьогоправа зпостійним проживаннямособи утому чиіншому населеномупункті (змісцем проживання) Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 135 Житлового кодексу Української РСР від 20 грудня 2019 року№ 12-р/2019.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_2 , будучи власником квартири, реалізувала своє право на зняття із реєстрації місця проживання осіб, що не є неповнолітніми або співвласниками, рішення з даного приводу приймалося органом реєстрації Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради, котре позивачами не оскаржено, таким чином позивачами не доведено, що останньою таким чином було порушено їх право на житло.

Слід відзначити, що питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування житлом вивчалися Великою Палатою Верховного Суду у справі № 447/455/17-ц та відповідні висновки викладені у постанові від 13 жовтня 2020 року.

Зокрема,статтею 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод(даліКонвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

Дотримуючись справедливого балансу, суд зобов`язаний встановити умови втручання у права сторін задля забезпечення легітимної мети.

Так, згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

При цьому, в силу ч. 5 ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, суд, ухвалюючи рішення з приводу захисту права на житло, може встановити обов`язки власнику майна із забезпеченням його реалізації.

Тобто, в даному випадку, рішення суду як засіб втручання у права особи, має бути постановленим відповідно до Закону, щоб забезпечити розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуватимуться для її досягнення.

У зв`язку із цим, суд враховує, що позивачами заявлено вимогу про визнання права на житло та усунення перешкод у користуванні квартирою та, в порядку поновлення їхніх прав, мають намір використовувати житлове приміщення на умовах членів сім`ї наймача колишнього власника майна, тобто безоплатно.

В порядку вирішення вказаного спору, суд мав би зобов`язати власника квартири, відповідача ОСОБА_3 , забезпечити права позивачів в межах положень, закріплених у ст. ст. 64, 156 ЖК України.

Тобто, в даному випадку, на підставі рішення суду позивачі та відповідач ОСОБА_3 набувають рівних прав щодо користування квартирою.

Разом з тим, позивачі не є членами сім`ї відповідача ОСОБА_3 чи членами сім`ї наймачів, що користуються спірною квартирою з волі останньої.

Згідно зі ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян

Одночасно, статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 придбала спірну квартиру за відплатним договором, є її власником, тому, в силу ч. 1 ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

При цьому, жодним нормативним актом не гарантовано право особи на проживання у житловому приміщенні в порушенням прав власника майна.

Одночасно, беручи до уваги положення ст. 47 Конституції України та висновки Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 135 Житлового кодексу Української РСР від 20 грудня 2019 року№ 12-р/2019 гарантіями здійснення права на житло є обов`язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату.

Таким чином, законодавець не гарантує забезпечення права на житло безумовним обов`язком власника майна створення умов для безперешкодного користування житловим приміщенням.

З цього слідує, що покладаючи на відповідача обов`язок забезпечення позивачів безплатного (за виключенням витрат на утримання майна), безперешкодного користування житловою площею на рівних правах, та створення умов для подальшого судового захисту (оскільки таке право гарантовано і з позовні вимоги така заперечує) права власності, буде порушенням принципу пропорційності та становитиме надмірний тягар для ОСОБА_3 .

Таким чином, беручи до уваги те, що право власності та право на житло гарантовано державою, підлягає захисту у випадку його порушення, суд, дотримуючись справедливого балансу, таким чином, щоб добросовісний набувач, внаслідок можливого втручання в її право власності, не понесла індивідуальний і надмірний тягар, прийшов до переконання, що відповідач ОСОБА_3 , набувши права власності відповідно до закону, у випадку задоволення позову понесене додаткові обмеження, пов`язані із забезпеченням права позивачів на користування квартирою, котру використовує для проживання своєї сім`ї, на момент доведення в суді права на безперешкодне володіння об`єктом свого права власності (право передбачене Конституцією України, ЦК України, ЖК України), суд, вирішуючи спір, виходить з балансу інтересів сторін та пропорційності між виселенням та захистом права власності та прийшов до переконання, що в позові слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються напозивача у разі відмови в позові.

Судом встановлено, що позивачами сплачено судовий збір, що підтверджується квитанціями № 32528798800006307312 від 11.02.2023, 32528798800006307367 від 11.02.2023, 32528798800006307345 від 11.02.2023.

Зважаючи на те, що суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позову, судові витрати слід покласти на позивачів.

На підставі ст. ст. 4, 12, 13, 81 ЦПК України, ст. ст.11, 16, 316, 319, 379, 382, 383, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 1, 9, 64, 150, 156, 168, 170 ЖК УСРС, ст. ст. 1, 3, 18, 29 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ухвалив:

в позові ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_10 , Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», про визнання права на проживання у квартирі, зобов`язання не чинити перешкоди в проживанні та користуванні квартирою відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08 листопада 2024 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Позивач: ОСОБА_8 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Позивач: ОСОБА_9 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Третя особа: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, місцезнаходження: м. Львів, пр-т Червоної Калини, 66, код ЄДРПОУ 25258931;

Третя особа: ОСОБА_10 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

Третя особа: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443.

Головуюча Сабара Л.В.