Рішення

від 29.10.2024 по справі 357/5225/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5225/22

Провадження № 2/357/1143/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Ярмола О. Я. ,

при секретарі Пустовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Білоцерківське районне товариство «ЛВО», третя особа: Приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дуднік Ірина Володимирівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення 1/2 грошової компенсації спільного сумісного нажитого майна,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить встановити факт проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в період з 01.12.2006 року по 26.02.2022 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 наступне майно: 1) частку в статутному капіталі ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО», 2) автомобіль марки LEXUS LX 450 D, 2019 року випуску, 3) автомобіль марки LAND ROWER FREELANDER, 2013 року випуску, 4) земельну ділянку несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3220489500:02:021:0854, загальною площею 0,0977 га, 5) земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:03:020:0007, загальною площею 0,1107 га, 6) земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:02:029:0007, 7) нежитлову будівлю літера «А», що знаходиться в АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину переліченого спільного сумісного майна; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 1/4 грошової компенсації частини вартості спільного сумісного майна подружжя, що належить ОСОБА_1 і становить - 4 391 354,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 1/4 грошової компенсації частини вартості спільного сумісного майна подружжя, що належить ОСОБА_1 і становить 4 391 354,00 грн.

І. Позиція сторін у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , з яким позивач проживала однією сім`єю, як дружина та чоловік, без реєстрації шлюбу, починаючи з 01грудня 2006 року по день смерті. 13.05.2022 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. було заведено спадкову справу за № 69281993 після померлого ОСОБА_4 та 19.05.2022 року позивач подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Однак, приватний нотаріус Дуднік І.В. листом від 07.06.2022 року № 71/02-14 повідомила, що проживання однією сім`єю жінки і чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Позивач не входить до кола спадкоємців першої черги у порядку ст.1261 ЦК України, як дружина померлого чоловіка ОСОБА_4 , оскільки між ними не було зареєстровано шлюб, що не дає позивачу підстав спадкування після смерті ОСОБА_4 у першій черзі.

Позивач зазначає, що з 01.12.2006 по 26.02.2022 вона проживала разом з чоловіком ОСОБА_4 однією сім`єю без укладання шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільний побут, фактично виконували всі права та обов`язки подружжя, разом святкували дні народження, свята, ходили разом до знайомих в гості, подорожували за кордон в 2021 році до ОСОБА_5 , про що свідчить туристична путівка від 03.10.2021 року № 5993586 Pegas tourist voucher, у 2021 році разом подорожували та відпочивали в ОСОБА_6 , що підтверджується заявкою програми туристичного обслуговування та договором про туристичне обслуговування від 22.02.2021 року, а також подорожували до Єгипту.

Позивач стверджує, що факт спільного проживання та ведення спільного побуту підтверджують медичні декларації покійного чоловіка ОСОБА_4 за 2019 та 2021 рік, де довіреною особою для повідомлення екстреного випадку з пацієнтом виступає ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що з грудня 2006 року по теперішній час проживала у будинку ОСОБА_4 за адресою по АДРЕСА_2 та в даний період разом з чоловіком купували продукти харчування, ліки, предмети побуту, одяг, робили ремонт в будинку тощо. Під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вели спільне господарство і мали спільний бюджет, що виражалось також і в отриманні коштів (доходу) від діяльності ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО», де ОСОБА_4 був учасником товариства та директором, а позивач разом з чоловіком розпоряджались коштами, які були отримані від діяльності підприємства.

Також з 05.05.2009 року по 31.10.2017 року позивач працювала в ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО» заступником директора та адміністратором торгового цеху, що підтверджується записом у відомостях про роботу в трудовій книжці, практично виконувала функції директора підприємства та разом з ОСОБА_4 вирішували питання щодо управління підприємством і розпорядження майном, скільки він як учасник мав більшу частку в статутному капіталі підприємства, а його голос на загальних зборах мав вирішальне значення про подальші напрямки роботи підприємства.

02.12.1996 ОСОБА_4 було зареєстровано ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО». 18.07.2018 року при перереєстрації ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО» був сформований статутний капітал товариства за рахунок спільних сімейних коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які вони отримували в тому числі і з доходу (прибутку) підприємства, починаючи з січня 2006 року. Вклад учасників товариства ОСОБА_4 в 2018 році за рухунок спільних сімейних коштів до статутного капіталу товариства становив 3 000 000, 00 грн., що підтверджується п.4.2 Статуту ТОВ БРТ «ЛВО», частка інших учасників: ОСОБА_2 становила 250 000,00 грн., частка ОСОБА_3 становила 250 000,00 грн.

Станом на 20.06.2022 року вклад учасників товариства ОСОБА_4 до статутного капіталу товариства становив 4 739 000, 00 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.07.2020, частка учасників ОСОБА_2 становила 424 000,00 грн., частка ОСОБА_3 становила 546 000,00 грн.

Позивач посилається на Постанову від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, в якій Верховний Суд зазначив, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства.

Окрім частки в статутному капіталі ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО», за період з грудня 2006 року по лютий 2022 рік позивачем та ОСОБА_4 було набуте інше спільне сумісне майно, яке придбане внаслідок їхньої спільної праці як сім`ї, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету. Зокрема, за спільні сумісні кошти подружжя було придбано наступне рухоме та нерухоме майно:

- частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківське районне товариство «ЛВО» - 4 739 000, 00 грн;

- автомобіль марки LEXUS LX 450 D, 2019 р.в., сірого кольору, об`єм двигуна 4461, дата реєстрації 03.01.2020 року, право власності підтверджується свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_1 від 03.01.2020 року;

- автомобіль марки LAND ROWER FREELANDER, 2013 р.в., сірого кольору, об`єм двигуна 2179, дата реєстрації 16.02.2018 року, право власності підтверджується свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_2 від 16.02.2018 року;

- земельна ділянка несільськогосподарського призначення кадастровий номер 3220489500:02:021:0854, що розташована в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 0,0977 га, цільове призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, право власності підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 22.10.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованої в реєстрі № 3102 ;

- земельна ділянка несільськогосподарського призначення кадастровий номер 3210300000:03:020:0007, що розташована в АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1107 га, цільове призначення 03.07-для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, право власності підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 23.09.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу, Київської області зареєстрованої в реєстрі № 1467 ;

- земельна ділянка несільськогосподарського призначення кадастровий номер 3210300000:02:029:0007, що розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, право власності підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 23.09.2020 року посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованої в реєстрі № 1466 ;

- нежитлова будівля літера «А», що знаходиться в АДРЕСА_1 , право власності підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.08.2011 року.

Позивач вказує, що згідно оцінки суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «ІНФО-ЦЕНТР КОНСАЛТ», загальна вартість придбаного спільного сумісного майна за спільні кошти позивача і ОСОБА_4 , як подружжя, з урахуванням частки в статутному капіталі ТОВ БЦРТ «ЛВО», становить 17 565 419,00 гривень. Позивач, посилаючись на ст. 70 СК України вказує, що вартість її частки 1/2 як дружини у спільному сумісному майні подружжя становить 8 782 709,50 грн.

Позивач стверджує, що вищезазначене майно було придбано за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та зареєстровано на ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО», оскільки це був спільний сімейний бізнес в який вони вкладали спільну працю, спільні зусилля та спільні кошти подружжя.

Позивач в позовній заяві роз`яснила схему, згідно якої спірні транспорті засоби, були зареєстровані саме на ТОВ БРТ «ЛВО» з метою повернення сплаченого податку на додану вартість при купівлі автомобілів юридичною особою, оскільки при купівлі транспортних засобів фізичною особою податок на додану вартість не повертається. Тому підприємство відносить суми ПДВ, сплачені при придбанні авто, до складу податкового кредиту.

Спадкоємці першої черги за законом, доньки ОСОБА_4 від першого шлюбу не бажають включити позивача до кола спадкоємців за договором про зміну черговості одержання права на спадкування або виділити в позасудовому порядку 1/2 частину у спільному сумісному майні подружжя та заперечують факт проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю і набуття майна їхнім спільним коштом. 20.06.2022 позивач зверталася з листами до відповідачів з пропозицією укласти договір про зміну черговості одержання права на спадкування або виділення їй в добровільному порядку грошової компенсації вартості 1/ 2 частини спільного сумісно нажитого майна, однак жодної відповіді на вказані листи не отримала.

Позивач посилаючись на ст. 74 Сімейного кодексу України зазначає, що має право на стягнення з відповідачів компенсації вартості 1\2 частини частки статутного капіталу товариства і майна, що було набуте в період спільного проживання з ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги заперечила повністю, зазначивши, що її батько ОСОБА_4 за життя перебував в двох шлюбах з ОСОБА_7 по 1997 р. і з ОСОБА_8 по 2006 рік. ОСОБА_4 в 2007 році в судовому порядку ділив майно з дружиною від другого шлюб ОСОБА_9 , мав гарний досвід, а тому більше не хотів одружуватися. ОСОБА_1 була коханкою ОСОБА_4 , іноді допомагала йому по господарству, а її мама іноді обробляла город біля будинку. Позивач супроводжувала батька в подорожах, була присутня на різних святах. Позивач вимагала у ОСОБА_4 будинок і він переписав на неї свій будинок по АДРЕСА_4 . За довго до знайомства з позивачем, ОСОБА_4 в 1996 році створив ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО», самостійно придбав ресторани, базу, магазини, вів свій бізнес. Відповідач ОСОБА_3 була причетна до створення товариства «ЛВО». Відповідач ОСОБА_3 стверджує, що позивач не мала відношення до бізнесу, який вів ОСОБА_4 . Певний період позивач була працевлаштована в ТОВ БРТ «ЛВО» для отримання стажу. ОСОБА_4 хотів, щоб ОСОБА_1 доглянула його в старості, бо вона молода. Позивач молодша від меншої доньки ОСОБА_4 , тому він не мав серйозних намірів. ОСОБА_4 захворів на COVІD. Позивач була в лікарні поряд із ОСОБА_4 до дня його смерті, тому вона мала документи, оформила і забрала свідоцтво про його смерть, а також, винесла з будинку цінні речі, викрала документи, гроші, які належали ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, подала відзив на позов.

Представник третьої особи ТОВ БРТ «ЛВО» подав суду письмово викладені пояснення де зазначено, що позов необґрунтований, правова позиція позивача не доведена, відсутні докази, просили відмовити в позові.

Третя особа у справі - приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв/клопотань по суті спору до суду не подавала, просила проводити розгляд справи без участі нотаріуса Дуднік І (Т.1 а.с.211).

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 20.07.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в загальному порядку, призначив справу до підготовчого засідання (том 1, а.с. 165-166).

16.08.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про виклик свідків (том 1, а.с. 173).

18.07.2022 відповідач ОСОБА_3 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнала (том 1, а.с. 174).

22.08.2022 на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Любченко Н.Ю., в якому вказано, що ОСОБА_2 позов не визнає у повному обсязі, а також заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат у розмірі 60 000,00 грн (том 1, а.с. 175-184).

29.08.2022 на адресу суду надійшло клопотання приватного нотаріуса Дуднік І.В. про розгляд справи за її відсутності (том 1, а.с. 186).

Ухвалою суду від 31.08.2022, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання сторони позивача про допит свідків, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 15.09.2022 (том 1, а.с.190-193).

01.09.2022 на електронну адресу суду від представника позивача ОСОБА_10 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань (том 1, а.с. 198-207).

14.09.2022 на адресу суду надійшло клопотання приватного нотаріуса Дуднік І.В. про розгляд справи за її відсутності (том 1, а.с. 211).

15.09.2022 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Любченко Н.Ю. подала клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів (том 1, а.с. 213-217).

15.09.2022 представник позивача ОСОБА_10 подав клопотання про перенесення підготовчого засідання (том 1, а.с. 218).

Ухвалою суду від 15.09.2022, занесеною до протоколу судового засідання, приєднано до матеріалів справи письмове клопотання представника позивача та відмовлено у його задоволенні, закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті на 24.10.2022 (том 1, а.с.219-223).

15.09.2022 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Любченко Н.Ю. подала заяву про надання копії технічного запису судових засідань по справі (том 1, а.с. 227).

20.09.2022 на адресу суду від представника позивача ОСОБА_10 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (том 1, а.с. 231-239).

24.10.2022 представник третьої особи ТОВ Білоцерківське районне товариство «ЛВО» Телющенко П.П. подав письмові пояснення по суті позову, в яких зазначив, що позов не визнається (том 1, а.с. 241-243).

15.11.2022 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Любченко Н.Ю. подала заяву про зупинення провадження (том 2, а.с. 2-22), заяву про поновлення процесуального строку на подання доказів та прийняття письмових доказів у справі (том 2, а.с. 23-44).

Ухвалою суду від 16.11.2022р., занесеною до протоколу судового засідання, на підставі ст. 126 ЦПК України, залишено без розгляду клопотання представника позивача ОСОБА_10 про приєднання до матеріалів справи копії витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, залишено без розгляду клопотання представника відповідача ОСОБА_11 про поновлення процесуальних строків на подання доказів та прийняття таких доказів.

Ухвалою суду від 16.11.2022 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Любченко Н.Ю. (том 2, а.с. 50-52).

15.03.2023 представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Сологуб А.М. подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи (том 2, а.с. 57).

24.03.2022 на адресу суду надійшов запит по справі від приватного нотаріуса Дуднік І.В. (том 2, а.с. 58).

28.03.2023 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області надав відповідь на запит приватного нотаріуса (том 2, а.с. 59).

12.07.2023 на адресу суду надійшов запит по справі від приватного нотаріуса Дуднік І.В. (том 2, а.с. 60).

13.07.2023 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області надав відповідь на запит приватного нотаріуса (том 2, а.с. 61).

16.05.2024 представник позивача ОСОБА_10 подав клопотання про поновлення провадження у справі (том 2, а.с. 62).

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 21.05.2024 поновив провадження по цивільній справі, призначив справу до розгляду (том 2, а.с. 63).

10.06.2024 на електронну адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Сологуба А.М. надійшли письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову (том 2, а.с. 68-75).

Ухвалою суду від 27.06.2024, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Любченко Н.Ю. про визнання явки позивача обов`язковою.

Ухвалою суду від 15.08.2024, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про визнання явки відповідача ОСОБА_2 в судове засідання обов`язковою .

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 71 рік, помер ОСОБА_4 . Наведене підтверджено копією свідоцтва про смерть (Т.1,а.с.18).

Встановлено, що в Деклараціях про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, оформлених 20.11.2019р. та 28.10.2021 р., ОСОБА_4 вказував довіреною особою ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 20, 21).

Встановлено, що 22.02.2021 р. та 20.09.2021 р. ОСОБА_4 укладав Договори про туристичне обслуговування для виїзду на курорти в Домінікана, Пунта Кана, Туреччина, Белек. Разом з ним в заявці на обслуговування зазначена ОСОБА_1 (Т.1, а.с.22-25, 26, 27-30,31).

Судом встановлено, що 13.05.2022 року була зареєстрована спадкова справа до майна спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1, а.с.42).

Встановлено, що 07.06.2022року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Дуднік І.В. надала ОСОБА_1 роз`яснення норм ст. 1261 ЦК України, ст. 21 СК України (Т.1, а.с.43).

Встановлено, що 02.12.1996 року було вчинено державну реєстрацію юридичної особи Білоцерківське районне товариство «ЛВО» (Т.1, а.с.44).

Встановлено, що загальними зборами Учасників Білоцерківського районного товариства «ЛВО» (протокол від 18.07.2018 року) було затверджено Статут даного товариства (Т.1, а.с.45-64).

Згідно даного Статуту п.1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю Білоцерківське районне товариство «ЛВО» створене шляхом об`єднання майна та підприємницької діяльності Учасників Товариства.

Згідно п.1.5. Статуту учасники Товариства визначаються згідно відомостей, які містяться про Товариство у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

- ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , , код НОМЕР_3 ;

- ОСОБА_2 , АДРЕСА_5 , код НОМЕР_4 ;

- ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5

Відповідно до п. 4.2. Статуту розмір статутного капіталу Товариства складає 3 500 000,00 гри. (Три мільйони п`ятсот тисяч гривень).

Вклад учасника Товариства ОСОБА_4 до статутного капіталу товариства вартістю 3 000 000,00 грн. складається з грошових коштів.

Вклад учасника Товариства ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства вартістю 250 000.00 грн. складається з грошових коштів.

Вклад учасника Товариства ОСОБА_3 до статутного капіталу товариства вартістю 250 000.00 грн. складається з грошових коштів.

Пунктом 4.2.3. Статуту визначено, що частка учасника ОСОБА_4 у статутному капіталі Товариства складає 85,7% статутного капіталу Товариства. Частка учасника ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства складає 7,15% статутного капіталу Товариства. Частка учасника ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства складає 7,15% статутного капіталу Товариства.

Судом встановлено, що станом на 23.07.2020 року засновниками Білоцерківського РТ «ЛВО» були : ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 424 000 грн; ОСОБА_4 , розмір внеску до статутного фонду 4 739 000 грн.; ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду 546 000 грн. Така ж інформація відображена і станом на 20.06.2022 року (Т.1, а.с. 65-67, 68-71).

Судом встановлено, що за Білоцерківським районним товариством «ЛВО» з 16.02.2018 року зареєстровано автомобіль LAND ROWER FREELANDER, 2013 р.в., д.н.з. НОМЕР_6 , а з 03.01.2020 року зареєстровано автомобіль LEXUS LX 450 D, 2019 р.в., д.н.з. НОМЕР_7 (Т.1,а.с.72,73,74-75).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2020 року БРТ «ЛВО» придбало в територіальної громади міста Біла Церква земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:02:029:0007 по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 1240,8 кв.м. (Т.1 а.с.76-77, 79).

Встановлено, що 22.10.2019 року Білоцерківська районна державна адміністрація продала Білоцерківському районному товариству «ЛВО» земельну ділянку несільськогосподарського призначення кадастровий номер 3220489500:02:021:0854, що розташована в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 0,0977 га, цільове призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (Т.1 а.с.80-81,83).

Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2020 року БРТ «ЛВО» придбало в територіальної громади міста Біла Церква земельну ділянку несільськогосподарського призначення кадастровий номер 3210300000:03:020:0007, що розташована в АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1107 га, цільове призначення 03.07-для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (Т. 1 а.с.84-85,87).

Встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.07.2011 року Білоцерківське РТ «ЛВО» є власником нежитлової будівлі , площею 1240,8 кв.м. по АДРЕСА_1 (Т.1,а.с. 88,89).

Встановлено, що 20.06.2022 року позивач зверталася до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявою про укладення договору про зміну черговості одержання права на спадкування та добровільний поділ майна (Т.1 а.с.93-95,96)

Матеріали справи містять докази оцінки спірного майна (Т.1 а.с.98-147).

Матеріали справи містять фотосвітлини із зображенням позивача і ОСОБА_4 в різні періоди в помешканнях, на відпочинку, на святкуваннях подій (Т.1, а.с.33-41)

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною другою статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Первинним чинником з метою визначення, чи перебувають особи у відносинах, тотожних загальновизнаному поняттю сім`ї, є встановлення наявності в осіб спільних особистих немайнових прав та обов`язків - врегульованих нормами сімейного права відносин стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року в справі №643/6799/17 роз`яснив, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності в осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Пунктом 6 цього Рішення Конституційного Суду України встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Таким чином, з наведеного положення випливає головна ознака подружніх відносин: наявність факту спільного постійного проживання, ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц).

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Під час розгляду даного спору, суду не надано жодного доказу в підтвердження вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 саме з 01грудня 2006 року, як то зазначено в позовній заяві. В даному спорі, лише сторона позивача в своїх поясненнях зазначає про цей факт.

Відповідачі не заперечують свою обізнаність про відносини між їхнім покійним батьком і ОСОБА_1 , але стверджують, що ОСОБА_1 була лише коханкою їхнього батька, допомагала йому по прибиранню будинку і обробітку земельної ділянки біля будинку, їздила з ним відпочивати, разом відзначали свята, але ніколи вони не проживали постійно разом, як подружжя, не вели спільного господарства, спільного бізнесу, не були зареєстрованими в одному помешканні. ОСОБА_4 проживав у власному будинку по АДРЕСА_2 разом з двома онуками, і всі троє були зареєстровані в цьому будинку.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні ствердила, що позивач отримала від ОСОБА_4 багато коштів, майна, за що проводила з ним час, але між ними сталих сімейних стосунків не могло бути, бо ОСОБА_1 молодша віком від його меншої доньки, а тому спільних інтересів і відносин притаманних подружжю між ними ніколи не було, позивач не мала ніякого відношення до ділової і господарської діяльності ОСОБА_4 і до створення статутного капіталу БЦ РТ «ЛВО».

Сторона відповідача суду пояснила, що ОСОБА_4 зі своїми двома доньками підтримував гарні відносини, вели спільний бізнес з 1996 р., всі троє були засновниками товариства БЦ РТ «ЛВО», та ще в 2003 році ОСОБА_4 склав заповіт на двох своїх доньок і нічого не змінив в своїх намірах по день своєї смерті.

Допитана судом в якості свідка ОСОБА_12 , яка приходиться знайомою позивача, дала суду показання, що познайомилася з ОСОБА_4 , коли він купував доньці позивача путівку на відпочинок за кордон. Свідок має медичну освіту, тому на прохання позивача, вона ходила в будинок по АДРЕСА_2 де мешкали позивач з ОСОБА_4 , робила медичні маніпуляції. Позивач зверталася до свідка, коли виникали проблеми зі здоров`ям, у ОСОБА_4 був цукровий діабет, за призначенням лікарів, двічі на рік, останні 6-7 років свідок ходила до ОСОБА_4 робила ін`єкції і тричі ставила крапельницю матері ОСОБА_4 , яка теж мешкала неподалік по АДРЕСА_2 .

Свідок ОСОБА_13 , яка приходиться дружиною рідного брата позивача, суду дала показання, що з 2008 року вона знайома з позивачем і її чоловіком ОСОБА_4 , майже щомісяця свідок зустрічалася з ними. ОСОБА_4 утримував доньку позивача. Свідку відомо, що ОСОБА_4 радився з ОСОБА_1 , що слід купити. Свідок бувала в гостях у позивача і її чоловіка, вважала їх сім`єю.

Свідок ОСОБА_14 , яка приходилась сусідкою ОСОБА_4 , проживає по АДРЕСА_2 , дала суду показання, що близько 17 років знала ОСОБА_4 , були сусідами. ОСОБА_15 колись повідомив свідку, що залишився сам і шукає дружину, а потім сказав, що женився на дівчині, якій 28 років, розповідав, як вони їздили відпочивати в інші країни. ОСОБА_4 познайомив свідка із ОСОБА_1 , називав її «моя ОСОБА_16 ». Свідок жодного разу не була в будинку, де мешкав ОСОБА_4 , зустрічала його на вулиці близько 1 разу на місяць, їй не відомо, чи мешкала постійно позивач в будинку ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_17 , яка приходиться троюрідною племінницею ОСОБА_4 . суду дала показання, що все життя вона і її мама підтримували гарні відносини з ОСОБА_4 . Свідку відомо, що більше 15 років ОСОБА_4 жив разом із ОСОБА_1 , вели спільно бізнес, їздили на відпочинок в різні країни. Свідок була разом з ними на святах, відмічали дні народження, близько двох разів на рік зустрічалися. ОСОБА_4 мав бізнес, у нього був ресторан, АЗС, але який саме бізнес ОСОБА_4 вів разом з позивачем свідку не відомо.

Досліджуючи письмові докази у даній справі, а також враховуючи показання свідків, судом було встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 деякий час перебували у добрих відносинах, оскільки ОСОБА_1 знаходилася в будинку ОСОБА_4 , приймала там гостей, разом з ОСОБА_4 святкували різні події, виїздили на відпочинок за кордон.

Однак, відсутні безперечні докази, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 мали взаємні права і обов`язки та певний період постійно спільно проживали. Допитані судом свідки не були постійно /часто присутніми в помешканні ОСОБА_4 . Позивач і ОСОБА_4 мали різну реєстрацію місць свого проживання, а тому відсутнє належне підтвердження про постійне проживання позивача із ОСОБА_4 в одному будинку.

Так, окрім того, що позивач і ОСОБА_4 ніколи не були зареєстрованими в одному помешканні, також відсутні будь-які дані, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 мали місце якісь письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, інші договори.

Позивач зазначає, що вважала себе дружиною для ОСОБА_4 , оскільки була знайома з його родичами, разом відпочивали, була з чоловіком разом сватами на весіллі брата позивача, яке відмічали на Херсонщині. ОСОБА_4 не відмовляв відвозити позивача до її бабусі за 100 км., родалися, позивач спілкувалася з доньками ОСОБА_4 , гляділа дітей ОСОБА_3 , була разом з ОСОБА_4 на весіллях його онуків. Позивач зазначає, що повністю володіла інформацією щодо придбання спірного майна, ОСОБА_4 радився з нею в робочих моментах. Позивач зазначає, що мала доступ до коштів ОСОБА_4 і розпоряджалася цими коштами, допомагала йому вести бізнес, знала про потреби ОСОБА_4 і повністю опікувалася його здоров`ям про що свідчить та обставина, що саме позивач зазначена довіреною особою в медичній декларації ОСОБА_4 .

Наведене вказує на доброзичливі і довірливі відносини, але не є підставою для встановлення факту спільного постійного проживання однією сім`єю зазначених осіб.

Наразі, трактування позивачем своїх відносин з ОСОБА_4 та її бачення цих відносин, як сімейних і таких, що притаманні подружжю, не вказує, що так само розцінював ці відносини ОСОБА_4 .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ( Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Отже, суд враховує, що ОСОБА_4 тривалий період мав певні відносини із ОСОБА_1 , та при цьому, слід зазначити, що ОСОБА_4 , маючи досвід двох попередніх шлюбів, досвід судового спору щодо поділу майна подружжя з дружиною від другого шлюбу і адекватно сприймаючи оточуюче середовище та розуміючи значення своїх дій, не був позбавлений можливості укласти будь-який договір з позивачем, ввести ОСОБА_1 в учасники товариства «ЛВО», чи змінити свій заповіт, чи в будь-який інший спосіб висловити свою волю про право позивача ОСОБА_1 на спірне майно.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) законною підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, слід встановити факт створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 367/7714/16, у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 204/8558/14-ц, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Окрім вищенаведеного, суд здійснюючи юридичний аналіз переліченого позивачем майна в контексті ст. 74 СК України, не вбачає законної підстави для виникнення у позивача права спільної сумісної власності на таке майно.

Позивач не надала жодного доказу в підтвердження обставин, що саме в результаті спільної праці та виконання взаємних прав і обов`язків, було набуто спірне майно разом із ОСОБА_4 . Позивач не зазначила джерело набуття коштів за які це майно було набуте і з якою метою воно було передане в БЦ РТ «ЛВО». Спірне майно було набуте товариством «ЛВО», засновниками якого було 3 особи : ОСОБА_4 і його дві доньки, які є відповідачами у даній справі. Дане майно використовується в діяльності ТОВ «ЛВО» і, наразі, не має жодного доказу в підтвердження зворотного.

Білоцерківське районне товариство «ЛВО», було створено в 1996році, в період перебування ОСОБА_4 в шлюбний відносинах, тобто за довго до його знайомства із ОСОБА_1 . Статутний капітал даного товариства був предметом поділу майна подружжя в 2007 році. Позивач ніколи не була учасником даного товариства, але обізнана про коло учасників цього товариства, про частки учасників в статутному капіталі. Позивач не надала жодного доказу, що майно яке є власністю Білоцерківського районного товариства «ЛВО», було придбане внаслідок спільної праці ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , їхніми спільними або індивідуальними трудовими зусиллями, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна для БЦ РТ «ЛВО» з метою ведення спільного бізнесу чи отримання доходів для сім`ї, що дозволяло б надати цьому майну правовий статус спільної сумісної власності.

Позивач вважає спільним майном подружжя : статутний капітал БЦ РТ «ЛВО», земельні ділянки, автомобілі, нежитлову будівлю, що було зареєстроване за Білоцерківським РТ «ЛВО» в період з 2006р. по 2022р.р. А набуте в цей же період майно, яке було зареєстроване за ОСОБА_1 , позивач вважає особистою власністю, а не спільним майном. Позивач в судовому засіданні пояснила, що в період відносин з ОСОБА_4 вона набула майно, зокрема, 2 земельні ділянки та частину будинку по АДРЕСА_4 , з 2020 року позивач знялася з реєстрації в квартирі своєї матері і зареєструвала місце проживання в будинку АДРЕСА_4 .

Крім того, суд критично оцінює позицію позивача, яка просить визнати за нею право власності на 1/ 2 частину переліченого майна, яке є власністю товариства «ЛВО» та просить стягнути із спадкоємців померлого ОСОБА_4 компенсацію вартості 1\2 частини цього майна.

Представники позивача в судовому засіданні зазначили, що ОСОБА_18 позивається до відповідачів, як спадкоємців померлого ОСОБА_4 , однак, доказів про спадкування відповідачами спірного майна суду не надано. Як було встановлено судом, на час розгляду даної справи, власником спірного майна залишається БЦ РТ «ЛВО». При цьому, сторона позивача не клопотала про витребування спадкової справи, не з`ясовували що входить до спадкової маси та наразі взагалі не відомо коло спадкоємців до майна померлого ОСОБА_4 .

Слід зазначити, що під час підготовчого провадження у даній справі, суд неодноразово звертав увагу сторони позивача щодо необхідності визначитися із суб`єктивним складом даного спору та з вимогами до відповідачів, як спадкоємців за заповітом щодо майна спадкодавця ОСОБА_4 , а також суд пропонував обґрунтувати вимоги про визнання права власності на частину майна БЦ РТ «ЛВО», та одночасного стягнення компенсації цього майна з фізичних осіб відповідачів. При цьому, товариство «ЛВО» є третьою особою у даному спорі.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, то в силу п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 10,12, 13, 81, 141, 263-265, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Білоцерківське районне товариство «ЛВО», третя особа: Приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дуднік Ірина Володимирівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення 1 / 2 грошової компенсації спільного сумісного нажитого майна - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 08.11.2024 року.

Суддя О. Я. Ярмола