Ухвала

від 23.10.2024 по справі 477/2628/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2628/24

Провадження №1-кс/477/1035/24

УХВАЛА

про відмову у задоволенні клопотання

23 жовтня 2024 року місто Миколаїв

Слідчий суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві клопотання прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 , внесене у кримінальному провадженні №12024150000000585 від 26 червня 2024 року про арешт майна

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2024 року прокурор відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12024150000000585 від 26 червня 2024 року із клопотанням про арешт майна, а саме врожаю насіння соняшника 2024 року, що вирощений на частині земельної ділянки з кадастровим номером 4823681400:15:000:0060, орієнтованою площею 100 га, яка перебуває на праві користування у ДП «Фонд Аграрних Інвестицій», із встановленням заборони будь-яким суб`єктам господарювання користуватися та розпоряджатися врожаєм насіння соняшника 2024 року, що буде зібраний із вказаної вище земельної ділянки.

В обґрунтування поданого клопотання вказує, що СУ ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування за фактом ймовірного заволодіння майном державного підприємства його службовими особами за попередньою змовою з третіми особами, в умовах воєнного стану, про що 26 червня 2024 року внесено відомості до ЄРДР за №12024150000000585 за частиною четвертою статті 191 КК України.

Під час проведення слідчих дій у цьому кримінальному провадженні, отримано відомості про те, що на земельних ділянках, які раніше перебували на праві користування у ДП «Володимирське», та з червня 2024 року передані у постійне користування ДП «Фонд аграрних інвестицій» здійснюється вирощування технічної культури- соняшника.

Проведеними слідчими діями встановлено, що колишній директор ДП «Володимирське» уклав договір про спільний обробіток з ОСОБА_4 , за яким останній здійснює вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що належить державному підприємству.

Оскільки уповноважена особа ДП «Володимирське» повідомила орган досудового розслідування про те, що підприємство тривалий час не здійснює господарську діяльність, а ОСОБА_4 не надано на запит слідчого відомостей про засівання полів, що на праві користування належать цьому підприємству, то вказані обставини, на думку прокурора, вказують про вчинення дій керівництвом ДП «Володимирське» щодо привласнення майна державного підприємства.

Постановою слідчого від 09 вересня 2024 року посіви соняшника на земельних ділянках які на даний час перебувають на праві користування у ДП «Фонд Аграрних Інвестицій» визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

Оскільки врожай насіння соняшника 2024 року, як майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України та має ознаки речових доказів, з метою забезпечення збереження цих речових доказів, а також з метою недопущення знищення чи їх приховування прокурор ОСОБА_3 звернувся з даним клопотанням.

У судове засідання прокурор відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 не з`явився, подавши заяву про розгляд клопотання без його участі.

За приписами частини другої статті 172 КПК України, представник ДП «Володимирське» та ДП «Фонд Аграрних Інвестицій» в судове засідання не викликався.

У зв`язку неявкою учасників, фіксування судового засідання аудіо та відео технічними пристроями запису не здійснювалося.

Дослідивши матеріали клопотання, надані прокурором докази у підтвердження своїх вимог, слідчий суддя дійшов наступного.

Згідно з положеннями пункту 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, .

Відповідно до частини першої статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно із частиною п`ятою статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ неодноразово у рішеннях зазначав, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom) від 28 жовтня 1998 року вказано, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, «якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».

Зазначену позицію містить також рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша статті 41 Конституції України).

Згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя повинен урахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

За вказаного, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Статтею 132 КПК України встановлено загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, які здійснюються на підставі ухвали слідчого судді або суду (за винятком випадків, передбачених цим Кодексом).

Зокрема, частиною третьою статті 132 КПК України встановлено, що клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються (частина п`ята статті 132 КПК України).

Як вбачається з установлених слідчим суддею обставин, відділом Миколаївської обласної прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12024150000000585 від 26 червня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, досудове розслідування в якому проводиться слідчим відділом СУ ГУНП в Миколаївській області, за фактом заволодіння у 2024 році бюджетними коштами службовими особами державних підприємств, які перебувають у підпорядкуванні НААН України та розташовані на території Миколаївської області, за попередньою змовою між собою, в умовах воєнного стану.

Відповідно до витягу з кримінального провадження №12024150000000585 від 09 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 червня 2024 року внесено відомості про кримінальне правопорушення, кваліфіковане за частиною четвертою статті 191 КК України.

Досудовим розслідуванням у цьому ж кримінальному провадженні встановлено, що на земельних ділянках, які раніше перебували на праві користування у ДП «Володимирське», та з червня 2024 року передані у постійне користування ДП «Фонд аграрних інвестицій» здійснюється вирощування технічної культури- соняшника.

На виконання доручення слідчого, відповідним оперативним підрозділом встановлено, що колишній директор ДП «Володимирське» ОСОБА_5 уклав договір про спільний обробіток з ОСОБА_4 , за яким останній здійснює вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що належить державному підприємству.

Виїздом за місцем розташування ДП «Володимирське» встановлено, що підприємство перебуває у непрацюючому стані, за місцем його розташування відсутні працівники, а територія підприємства зачинена. Уповноважена особа ДП «Володимирське» ОСОБА_6 повідомила орган досудового розслідування про те, що підприємство тривалий час не здійснює господарську діяльність.

ОСОБА_5 у своїх поясненнях вказував, що з червня 2024 року він звільнений з посади директора підприємства, а вирощуванням технічної культури соняшника займається ОСОБА_4 на підставі договорів.

На запит слідчого, щодо надання копій документів, які підтверджують законність здійснення ним господарської діяльності на землях державного підприємства, останній відповіді не надав.

Перебування ДП «Володимирське» у стані ліквідації та припинення ним здійснення господарської діяльності вказує на те, що ОСОБА_4 за змовою з ОСОБА_5 вчиняють дії направлені на привласнення врожаю технічної культури соняшника, що слугувало підставою для звернення прокурора з указаним клопотанням до слідчого судді для арешту врожаю, що вирощується на землях підприємства.

Разом з тим слідчий суддя, розглядаючи клопотання про арешт майна, дійшов висновку про відсутність обґрунтованої підозри щодо вчинення посадовими особами ДП «Володимирське» кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, відповідно до вимог статті 132 КПК України.

Частиною другою статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зі змісту клопотання про накладення арешту на майно вбачається, що, звертаючись до суду із цим клопотанням, орган досудового розслідування обґрунтував підставу і мету накладення арешту на майно у виді врожаю соняшника 2024 року з посівів на земельній ділянці яка перебуває на праві постійного користування ДП «Фонд Аграрних Інвестицій» з метою збереження речового доказу.

У свою чергу, матеріали клопотання не містять відомостей, щодо проведення допиту уповноважених осіб цього підприємства з підстав вирощування культури соняшника на землях що перебувають у володінні останнього.

За приписами частин другої, третьої статті 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів і в цьому випадку накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (містить ознаки речового доказу).

Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів (частина десята статті 170 КПК України).

Частиною одинадцятою статті 170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно із частиною другою статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Тобто, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, як зазначено вище, згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Вимогами частини першої статті 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Тому, за змістом частини третьої статті 170 КПК у справах про арешт майна з метою, наведеною у пункті 1 частини другої статті 170 КПК України, відповідність майна будь-якому з критеріїв речових доказів перевіряється згідно зі стандартом доведення «достатні підстави». Наведений стандарт не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає хоча б необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

При цьому під час оцінки відповідності майна, відносно якого подано клопотання про арешт, ознакам речових доказів, слідчий суддя враховує зміст поняття «речові докази», що розкривається у статтях 84, 98 КПК України.

Під час розгляду клопотання про арешт майна на стадії досудового розслідування слідчий суддя має оцінити можливість використання майна, на яке слідчий, прокурор бажає накласти арешт, як доказу у кримінальному провадженні.

Отже, насіння соняшника 2024 року, що вирощений на частині земельної ділянки з кадастровим номером 4823681400:15:000:0060, орієнтованою площею 100 га, яка перебуває на праві користування у ДП «Фонд Аграрних Інвестицій», відповідатиме за одним із наведених критеріїв ознакам речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що він 1) був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, 2) зберіг на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, 3) містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, 4) був об`єктом кримінально протиправних дій, 5) набутий кримінально протиправним шляхом.

Застосовуючи наведений підхід до тлумачення норм кримінального процесуального закону в контексті обставин цього клопотання, слідчий суддя зважує на ту обставину, що посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на майно насіння соняшника 2024 року, що вирощений на земельній ділянці, яка перебуває на праві користування у ДП «Фонд Аграрних Інвестицій», прокурор повинен був зазначити, яке відношення до кримінального провадження №12024150000000585 від 26 червня 2024 року, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України має вказане майно.

Однак, жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що зазначене прокурором у клопотанні майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, слідчий суддя з наданих до суду матеріалів провадження не вбачає.

Досліджуючи указане клопотання на предмет його обґрунтованості слідчий суддя встановив, що прокурором у поданому ним клопотанні не зазначено яким чином вилучене майно відноситься до кримінального провадження та чим викликана необхідність його утримання органом досудового розслідування, що кореспондувалося б з обставинами кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР 26 червня 2024 року.

Більш того за змістом клопотання прокурора вбачається, що за здобутою під час досудового розслідування інформацією органом досудового розслідування отримано копію договору про виконання сільськогосподарських робіт від 04 квітня 2024 року, що може вказувати про наявність між його сторонами договірних відносин, та арешт майна у цьому випадку може мати ознаки втручання у господарську діяльність підприємства.

Відомостей щодо спростування презумпції правомірності правочину слідчому судді не надано.

Матеріали клопотання прокурора не містять відомостей та належних підстав, вважати насіння соняшника 2024 року, що вирощений земельній ділянці з кадастровим номером 4823681400:15:000:0060, яка перебуває на праві користування у ДП «Фонд Аграрних Інвестицій» предметом, засобами чи знаряддями вчинення кримінального правопорушення; прокурором не наведено які саме сліди або інші відомості кримінального правопорушення може зберігати це майно, яким чином воно може бути використане, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що вказує на не обґрунтованість необхідності арешту цього майна з метою його збереження як речового доказу, через його невідповідність критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Також прокурором не доведено наявність ризиків приховування, втрати, знищення речових доказів, а саме врожаю соняшника та яким чином накладення на нього арешту дозволить досягти дієвості кримінального провадження за частиною четвертою статті 191 КК України, санкція якої не передбачає конфіскації майна або спеціальної конфіскації, що також не відповідає меті застосування забезпечення кримінального провадження.

При оцінці поданих прокурором доказів слідчий суддя вважає недоведеним стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях поза розумним сумнівом перед стандартом балансу ймовірностей.

Також матеріали клопотання не містять відомостей, що станом на час розгляду клопотання будь-якій особі у цьому кримінальному провадженні оголошено про підозру; цивільний позов жодною з осіб, в тому числі і прокурором, не заявлений, а визнання стороною обвинувачення врожаю соняшника речовим доказом у кримінальному провадженні не може бути єдиною умовою для накладення на нього арешту, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.

За таких обставин на даному етапі досудового розслідування встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності власника та володільця майна не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального законодавства, не відповідає законним критеріям та відповідності верховенства права, і буде надмірним втручанням у права власника, за відсутності належного обґрунтування необхідності такого обмеження в законному праві на володіння майном.

За викладеного, слідчий суддя вважає неналежними доводи органу досудового розслідування, щодо наявності підстав для арешту майна.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170-173, 175, 372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 , внесене у кримінальному провадженні №12024150000000585 від 26 червня 2024 року про арешт майна відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_7