Постанова

від 07.11.2024 по справі 443/1510/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 443/1510/22 Головуючий у 1 інстанції: Павлів А.І.

Провадження № 22-ц/811/2368/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 10 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №2106924953709 «Стандартний», за умовами якого відповідачу надано кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначена в анкеті-заяві, та складає 5900 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього договору, його додатків та правил. Стверджує, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вищезазначеного договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредитних коштів на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору та зазначення інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому позикодавцем перераховано грошові кошти, а позикодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти на його кредитну картку. Зазначає, що на підставі договору факторингу від 01 грудня 2021 року набуло право вимоги до боржників, в тому числі і за договором про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року. Вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року, у нього виникла заборгованість в розмірі 52038.00 грн., з яких 5900 грн. заборгованість за тілом кредиту, а 46138 грн. заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року в розмірі 52038.00 грн.

Заочним рішенням Жидачівського районногосуду Львівськоїобласті від09лютого 2023року позов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2106924953709від 10березня 2021року усумі 52038.00грн.,судовий збіру сумі2481.00 грн.,витрати напрофесійну правничудопомогу усумі 9000грн.,а всього63519грн.

Заочне рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували видачу позичальнику кредитних коштів, а будь-які сумніви мають тлумачитися на користь слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Зазначає, що заявлена позивачем сума заборгованості є одностороннім арифметичним розрахунком позивача та не підтверджує наявність та розмір заборгованості. Вказує, що в даному випадку не підтверджується укладення договору між сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Вважає, що кредитоавець протиправно нараховував передбачені договором проценти за користування кредитними коштами після спливу визначеного договором строку кредитування. Звертає увагу, що стягнуті витрати на професійну правничу допомогу є не співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також часом, витраченим на надання відповідних послуг. З наведених підстав просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», суд першої інстанції виходив з того, що сторонами в належний спосіб та формі укладено договір про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року, в якому погоджено усі істотні умови кредитного договору, однак внаслідок невиконання зобов`язань за умовами договору у відповідача виникла заборгованість в розмірі 52038 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст.638ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст.10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2106924953709 «Стандартний», за умовами якого товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті та складає 5900 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього договору, його додатків та правил.

Пунктом 1.2 договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року передбачено, що кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п. 1.3 договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року).

Відповідно до п. 1.4 договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі - «процентна ставка»), протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в); д) тип процентної ставки - фіксована.

Пунктом 1.9 договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року передбачено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.

У заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком №1 до договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року, підписаній позичальником, сторони погодили, що позичальник просить надати йому кредит на особисті потреби в розмірі 5900 грн. строком на 365 днів з правом дострокового погашення та зобов`язується повернути кредит у розмірі 5900,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 1888,00 грн.

При цьому в заяві-анкеті (для отримання кредиту), підписаній позичальником, передбачено сплату процентів за користування кредитним коштами в розмірі та порядку, що відповідають умовам п. 1.4 договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року.

Крім того у вищезазначеній заяві-анкеті (для отримання кредиту), підписаній позичальником, зазначена електронна адреса позичальника, на яку направлено договір, а також картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою від 11 січня 2022 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вей фор пей», 10 березня 2021 року здійснено переказ грошових коштів в розмірі 5900 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 .

З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 2106924953709 від 10 березня 2021 року вбачається, що така станом на 08 листопада 2022 року становить 52038.00 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5900.00 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 46138 грн.

Разом з тим, такий самий розмір заборгованості розраховано і станом на 01 грудня 2021 року, тобто станом на дату покупки вимоги за кредитним договором, що в межах строку дії договору про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року.

01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 1-12, за умовами якого ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а ТзОВ «Вердикт Капітал» зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, зазначених в реєстрі боржників.

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» передано право вимоги за кредитним договором №2106924953709 від 10 березня 2021 року, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами, не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також не надав свого розрахунку заборгованості, який би містив інший розрахунок розмір заборгованості.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості за договором про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 року в розмірі 52038.00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не підписував договір про надання фінансових послуг № 2106924953709 від 10 березня 2021 спростовуються матеріалами справи, зокрема, самим договором, який містить електронний підпис позичальника, виконаний за допомогою одноразового ідентифікатора у формі алфавітно-цифрової послідовності J6, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Покликання апелянта на те, що ОСОБА_1 не отримував кредитних коштів є безпідставними, оскільки матеріали справи містять підтвердження перерахування кредитних коштів на зазначену заяві-анкеті (дляотримання кредиту),яка єдодатком додоговору пронадання фінансовихпослуг №2106924953709від 10березня 2021року, платіжну картку позивальника № НОМЕР_1 .

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, доводи апелянта про протиправне нарахування процентів за користування кредитними коштами, не заслуговують на увагу, оскільки проценти нараховувалися в межах строку дії чинного, не визнаного недійсним, кредитного договору за відсотковою ставкою, передбаченою його умовами, які погоджені сторонами при укладенні кредитного договору.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жидачівськогорайонного судуЛьвівської областівід 09лютого 2023року залишити беззмін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 07.11.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк