Ухвала

від 08.11.2024 по справі 760/25345/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/25345/24 Провадження №2-з/760/343/24

УХВАЛА

«08» листопада 2024 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду міста Києва Тесленко І. О., розглянувши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Воробйова Олексія Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання договору та встановлення місця проживання дитини з батьком,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року до Солом`янського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Воробйова О. В. з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання договору та встановлення місця проживання дитини з батьком.

28 жовтня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача Воробйова О. В. про забезпечення позову, у якій просить: заборонити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) змінювати фактичне місце проживання спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити обов`язок ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перераховувати аліментні зобов`язання в сумі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця на особистий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відділенні Державного ощадного банку України; встановити обов`язок ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перераховувати отримані від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліментні зобов`язання в загальному розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок (які були отримані у період з липня 2024 по жовтень 2024 року) на особистий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відділенні Державного ощадного банку України.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову вказується, що позовна заява від 07.10.2024 року мотивована тим, що шлюб між сторонами розірваний рішенням Солом`янського районного суду у справі №760/17905/22 від 09.03.2023 року. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Договором, сторони погодили місце проживання спільної дитини, необхідність участі кожного із батьків у її вихованні, а також аліментні зобов`язання. Проте, з моменту укладення договору відбулися суттєві зміни обставин, що спричинили необхідність внесення змін до його положень відповідно до пункту 5.6 Договору. Однак, незважаючи на спроби досягти взаємної згоди між сторонами, що враховувала б їхні інтереси, а також волевиявлення дитини щодо її подальшого місця проживання, сторони не можуть дійти згоди. У зв`язку з цим виникла необхідність звернутися до суду з відповідною заявою про розірвання договору та встановлення місця проживання дитини. У відповідності до пункту 1.2. Договору сторони погодили, що після розірвання шлюбу дитина буде проживати разом з відповідачем, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Так, до березня 2023 року дитина проживала разом із відповідачем та її співмешканцем за вказаною в договорі адресою. Після розірвання відносин з співмешканцем та втрати права користування зазначеною у пункті 1.2 Договору квартирою, відповідач разом із дитиною були змушені переїхати до своїх батьків у АДРЕСА_2 . За час проживання як у АДРЕСА_3 , відповідач не забезпечила дитині належних умов для комфортного проживання. Неналежні умови проживання виражаються, зокрема, у тому, що під час проживання в місті Одеса дитина не мала власної кімнати та ліжка, через, що була змушена спати на дивані в кухні. Після переїзду до Кривого Рогу ситуація не покращилася, оскільки дитина була змушена спати в одному ліжку з відповідачем та бабусею. Забезпечення відповідачем кращих умов для проживання дитини є неможливим через те, що у двокімнатній квартирі також проживають інші особи, що значно обмежує житловий простір для дитини. Відповідач також не володіє власним майном, за винятком частини двокімнатної квартири в місті Ірпінь, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, внаслідок військових дій у 2022 році квартира згоріла, що ще більше ускладнює можливості відповідача забезпечити навіть мінімальні умови для проживання та належного догляду за дитиною. З 22.06.2024 та до сьогодні дитина проживає з позивачем та його новою сім`єю. При цьому дитина перебуває на повному забезпеченні в позивача та його сім`ї. Проживання з позивачем є виключно бажанням самої дитини та відповідає її інтересам. За час перебування з позивачем, дитина забезпечена повноцінним медичним оглядом, сімейним затишком, любов`ю, відвідує дитячі табори, займається в КДЮСШ «Олімп» на відділенні футболу, відвідує психолога, ходить на додаткові заняття з української мови та каліграфії, відвідує групові заняття з англійської мови. Водночас дитина забезпечена кімнатою з власним ліжком, якого не мав за час проживання з відповідачем. Звертаємо увагу, що всі табори, гуртки, додаткові та групові заняття дитина відвідує в межах міста Київ і виявляє зацікавленість у подальшому їх відвідуванні. У зв`язку з цим виникла потреба в забезпеченні подальшого перебування (проживання) дитини в місті Києві. Відповідач з липня 2024 і до сьогодні жодних коштів на дитину не перераховувала. Натомість, позивач у відповідності до пункту 4.2. Договору продовжує перерахування аліментних зобов`язань на банківський рахунок відповідача, що підтверджується долученою до заяви випискою та платіжною інструкцією. Пунктом 4.3. Договору встановлено, що аліменти повинні бути сплачені батьком (позивачам) не пізніше 10 числа кожного поточного місяці шляхом перерахування на картковий рахунок матері (відповідача). Відповідач протягом тривалого часу, а саме чотири місяці, отримує аліменти на дитину, які є власністю самої дитини, проте їх цільове використання в інтересах дитини не здійснюється. У зв`язку з цим виникла необхідність забезпечення збереження аліментів для дитини. Так, з урахуванням особливостей справи та інтересів самої дитини, виникла необхідність у забезпеченні позову, шляхом: заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, які полягали б у змінені фактичного місця проживання дитини без її згоди та всупереч інтересів самої дитини; встановити обов`язок позивачу перераховувати аліментні зобов`язання в сумі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України; встановити обов`язок відповідачу перерахувати отриманні від позивача аліментні зобов`язання в загальному розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок (які були отримані у період з липня 2024 ро жовтень 2024 року по 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок) на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Зміна фактичного місця проживання дитини без її згоди та всупереч її інтересам може завдати значної шкоди її розвитку. На даний момент позивач забезпечив дитину повноцінним медичним обслуговуванням, стабільним сімейним оточенням, любов`ю та увагою. Дитина має можливість відвідувати дитячі табори, брати участь у тренуваннях з футболу в КДЮСШ «Олімп», відвідувати психолога, а також займатися додатково з української мови, каліграфії та англійської мови в групах. Всі ці умови сприяють її гармонійному розвитку, що підтверджується позитивними результатами. Примусова зміна місця проживання призведе до того, що дитина втратить можливість не тільки продовжувати свій звичний спосіб життя, яким вона живе вже більше чотирьох місяців, але й більше не зможе відвідувати зазначені вище заклади та гуртки. Це безпосередньо вплине на її інтереси, порушуючи її право на стабільний розвиток. Варто також зазначити, що під час попереднього проживання з відповідачем дитина не отримувала вищезазначених можливостей у повному обсязі. Наприклад, відвідування психолога відбувалося виключно за ініціативою та на повне забезпечення позивача. Крім того, примусова зміна місця проживання дитини може негативно вплинути на її емоційний, психологічний та духовний стан, що особливо важливо врахувати в контексті забезпечення її інтересів. Встановлення обов`язку перераховувати - аліментні зобов`язання, які є власністю дитини, на її особистий рахунок у відділенні Державного ощадного банку України є необхідним заходом для захисту фінансових інтересів дитини. Такий підхід забезпечить збереження цих коштів та їх подальше використання виключно на потреби дитини. Згідно з пунктом 4.3 Договору, аліментні зобов`язання перераховуються на картковий рахунок відповідача. Однак існують підстави вважати, що ці кошти не використовуються на потреби дитини або використовуються неналежним чином. Крім того, подальше використання аліментів відповідачем не є відомим, що створює ризики нераціонального розпорядження грошима. Враховуючи можливі фінансові труднощі відповідача, перерахування коштів на особистий рахунок дитини гарантуватиме їх захист від нецільового використання. Це дозволить зберегти кошти для забезпечення стабільного фінансового становища дитини та їх подальше цільове використання виключно в її інтересах. Крім того, таке рішення дозволить уникнути майбутніх фінансових суперечок між позивачем та відповідачем щодо розподілу та використання аліментних коштів. Замість постійних конфліктів щодо цільового використання аліментів, виплати будуть спрямовані безпосередньо на рахунок дитини, що забезпечить прозорість у фінансових питаннях і відповідність цьому механізму інтересам дитини. Виходячи зі специфіки вищевказаних видів забезпечення позову, зокрема їх тісного зв`язку з предметом позовних вимог, а також враховуючи обґрунтованість і адекватність вимог позивача, які відповідають інтересам дитини, існує реальний ризик утруднення або навіть унеможливлення виконання судового рішення у даній справі. У зв`язку з цим, позивач змушений подати заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову. Метою таких заходів є захист законних прав та інтересів дитини, попередження можливих порушень її прав і забезпечення стабільного розвитку в умовах, які вже були створені позивачем. Крім того, вжиття заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання утрудненню виконання судового рішення, що може виникнути внаслідок дій відповідача, та мінімізацію ризику повторного звернення позивача до суду з аналогічними вимогами. Ці заходи є необхідними для забезпечення справедливого і своєчасного виконання рішення суду, що у кінцевому результаті гарантуватиме дотримання прав дитини та належне використання аліментних коштів в її інтересах. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених прав, та інтересів позивача, який звернувся до суду в інтересах дитини у разі задоволення позовних вимог. Відповідач протягом тривалого часу не вчиняє жодних дій, спрямованих на належне виконання батьківських обов`язків щодо забезпечення дитини на належному та достойному рівні, а також на забезпечення її розвитку та врахування інтересів дитини у прийнятті рішень. Відсутність дій з боку відповідача не дозволяє дитині отримувати адекватну підтримку для її гармонійного розвитку. З огляду на те, що відповідач не має можливості забезпечити для дитини кращі умови проживання, належний та достойний рівень життя, а також можливість відвідування різних гуртків та інших заходів, що сприяють її розвитку, існують підстави вважати, що аліменти не використовуються в інтересах дитини. Відсутність ефективного виконання батьківських обов`язків створює ризики для добробуту та розвитку дитини. З метою забезпечення можливості реального виконання рішення суду, є всі підстави для застосування заходів щодо забезпечення позову шляхом встановлення заборони на зміну місця проживання дитини та зобов`язання перераховувати аліменти на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Такий підхід гарантує, що кошти будуть використані на благо дитини та її інтересів. Зазначені у заяві заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами, ефективними та необхідними з огляду на предмет спору. Зокрема, вони спрямовані на захист прав та інтересів дитини, що є першочерговим у даній справі. У даному випадку забезпечення позову має виключно мету недопущення порушення прав та інтересів дитини і жодним чином не може завдати збитків відповідачу. Оскільки дитина перебуває на повному забезпеченні позивача, застосування заходів зустрічного забезпечення не є доцільним і необхідним. З огляду на вищезазначене, позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову, а саме: заборонити відповідачу змінювати фактичне місце проживання дитини, встановити зобов`язання для позивача та відповідача перераховувати аліментні зобов`язання у сумі 6 000 (шість тисяч) гривень щомісячно, починаючи з липня 2024 року, до моменту повного вирішення справи по суті та набрання рішення законної сили, на особистий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який буде відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2024 року для розгляду зазначеної заяви про забезпечення позову визначено суддю Тесленко І.О.

Дослідивши письмові докази, подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим, а також покликаний гарантувати ефективний захист інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 - 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом із тим, передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 10 ст. 150 ЦПК України).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду вразі задоволення позову.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №756/326/20 цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v.Ukraine, №31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017р. (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст. 157 СК України, питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що відповідач, як мати дитини, яка на даний час проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати їй спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ (рішення «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року).

Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою. (Рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999 року, заява №22774\93).

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявників щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (майбутньої позовної вимоги), зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Щодо вимоги про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 змінювати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суддя зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З огляду на дану норму Конституції України, слід прийти до висновку, що обмеження особи права вільно пересуватись по території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, є обмеженням її конституційного права на свободу пересування, гарантованого державою.

Переїзд матері дитини ОСОБА_2 разом із сином до іншого міста, ніяк не впливає на виконання батьком дитини його обов`язків, та не обмежує права батька.

Навпаки як вбачається з позовної заяви, з 22 червня 2024 року малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає з батьком, що також підтверджується самим позивачем. Тобто, відповідач не перешкоджає спілкуванню сина з батьком.

Крім того, позивачем зазначено, що між сторонами укладено договір щодо місця проживання, участі у вихованні та утриманні дитини, яким врегульовано, зокрема, правовідносини сторін з приводу яких позивач просить забезпечити позов.

Суддя також зважає на те, що вимога в заяві про забезпечення позову шляхом заборони змінювати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обмежить конституційне право малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та відповідача на свободу пересування.

З врахуванням вищевикладеного, суддя дійшла висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню в цій частині не підлягає.

Що стосується вимог встановити обов`язок ОСОБА_1 перераховувати аліментні зобов`язання в сумі 6 000 грн. 00 коп. не пізніше 10 числа кожного поточного місяця на особистий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відділенні Державного ощадного банку України та встановити обов`язок ОСОБА_2 перераховувати отримані від ОСОБА_1 аліментні зобов`язання в загальному розмірі 24 000 грн. 00 коп. (які були отримані у період з липня 2024 по жовтень 2024 року) на особистий рахунок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відділенні Державного ощадного банку України, суддя зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі, є, зокрема, вимога про розірвання договору між батьками про визначення міcця проживання, участі у вихованні та утриманні дитини від 29 листопада 2022 року.

Як вбачається з позовної заяви позивача та доданих до неї доказів, наразі договір від 29 листопада 2022 року є діючим та таким, що підлягає виконанню.

Суддя також виходить з презумпції правомірності правочину, що позивачем не оспорюється.

Відповідно, задоволення вимоги заяви про забезпечення позову в цій частині судом є фактично тотожним частковому вирішеню спору по суті справи, шляхом винесення ухвали про забезпечення позову, що суперечить положенням ч. 10 ст. 150 ЦПК України.

З врахуванням наведеного, суддя дійшла висновку, що заява про забезпечення позову у частині вказаних вимог задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Однак, подана представником позивача заява про забезпечення позову не містить у собі будь якого обґрунтування доцільності вжиття відповідних заходів, до неї не додані належні та допустимі докази на підтвердження викладених у ній обставин. Заявником не вказані обґрунтовані причини у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов саме у спосіб, визначений заявником в заяві, тобто об`єктивні обставини та докази. Задоволення заяви про забезпечення позову у цьому випадку є частковим вирішенням спору з приводу якого позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, що суперечить положенням ЦПК України.

З урахуванням наведеного, суддя, надаючи оцінку обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи необхідність забезпечення балансу інтересів, принципу співмірності заходів забезпечення позову та змісту заявлених позовних вимог, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149 - 153, 259 - 261, 353 - 355 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Воробйова Олексія Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання договору та встановлення місця проживання дитини з батьком, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя І. О. Тесленко