Рішення

від 04.09.2024 по справі 760/5034/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08

e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/1715/24

В справі 760/5034/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

І. Вступна частина

04 вересня 2024 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва..

ІI. Описова частина

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із позовною заявою до ТОВ "СОВКИ-ІНВЕСТ" про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» укладено Попередній договір від 21.02.2018 посвідчений приватним нотаріусом Кирик О.А., зареєстрований в реєстрі за №236. Відповідно до умов Договору ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ» зобов`язалось укласти договір купівлі-продажу (Основний договір) квартири АДРЕСА_1 , а Позивач зобов`язався прийняти та належним чином оплатити її вартість.

Позивач вказує, що відповідно до п.1.4 Сторони зобов`язуються укласти Основний договір протягом 4 кварталу 2019 року, але в будь-якому разі не раніше отримання Стороною - 1 правовстановлюючих документів на Об`єкт.

Як зазначає Позивач, для підтвердження зобов`язань, що виникли між Сторонами згідно Попереднього договору було укладено договір про забезпечення виконання зобов`язання №СС/ДЗ/25-398/Н від 21.02.2018, згідно з яким Позивач сплатив на рахунок ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ» суму в розмірі 194600,00 грн.

Проте, як зазначає Позивач, станом на момент складання позовної заяви пропозиції щодо укладання Основного договору від ТОВ «СОВКІ-ІНВЕСТ» не надійшло, будинок в експлуатацію не введено.

Таким чином, ОСОБА_1 стверджує, що він вчасно не отримав те, на що розраховував укладаючи Договори, запланований термін закінчення будівництва та прийняття в експлуатацію затримується вже більш ніж на три роки, а із засобів масової інформації йому відомо, що будівництво житлового комплексу «Совські ставки» зупинене.

У зв`язку з викладеним, з метою підтвердження своїх майнових прав на об`єкт інвестування Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14.03.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

04 вересня 2024 року від представника Позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причину неявки суд до відома не поставив, відзив на позов у встановленому законом порядку також не подав.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника Позивача, суд визнав за можливе провести заочний розгляд справи.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить наступного висновку.

21 лютого 2018 року між ОСОБА_1 (Позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» (Відповідач) було укладено попередній договір купівлі продажу квартири.

Вказаний Попередній договір купівлі - продажу квартири від 21 лютого 2018 року було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик О.В. та зареєстровано в реєстрі за №236.

Відповідно до п. 1.1. даного попереднього договору сторони зобов`язуються, в строки встановлені підпунктом 1.4.1 пункту 1.4 розділу 1 Попереднього договору, укласти в майбутньому Договір купівлі-продажу квартири (далі - «Основний договір»), відповідно до якого Сторона-1 ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ» (в Основному договорі - Продавець) зобов`язується передати у власність (продати) окрему квартиру, характеристики якої вказані в підпункті 1.4.1. пункті 1.4 розділу 1 Попереднього договору (далі - Об`єкт), яка знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_2 (далі - Будинок) а Сторона-2 ОСОБА_1 (в Основному договорі - Покупець) зобов`язується прийняти у власність (купити) Об`єкт та належним чином сплатити його вартість в обсязі згідно з розділом 2 Попереднього договору.

Пунктом 1.4 розділу 1 Попереднього договору Сторони зобов`язуються укласти Основний договір протягом IІІ (третього) кварталу 2019 року.

В підпункті 1.4.1 пункту 1.4 розділу 1 Попереднього договору зазначені наступні характеристики Об`єкта: Секція 3 (третя); поверх 2 (другий); номер квартири АДРЕСА_3 , загальна площа 21,15 кв.м; кількість кімнат 1 (одна).

Відповідно до пункту 1.2. Попереднього договору сторони встановили, що виконання зобов`язання щодо укладання та нотаріального посвідчення Основного договору, яке встановлене п. 1.1 розділу 1 Попереднього договору повинно бути забезпечене. Вид та порядок забезпечення виконання вказаного Сторони визначають в окремому Договорі про забезпечення зобов`язань. Зазначений Договір про забезпечення виконання зобов`язань (далі - Договір про забезпечення) Сторони укладають у простій письмовій формі та підписують одразу після укладання та нотаріального посвідчення Попереднього договору.

З матеріалів справи вбачається, що для підтвердження зобов`язань, що виникли між Сторонами згідно Попереднього договору було укладено договір про забезпечення виконання зобов`язання №СС/д3/28-398/Н від 21 лютого 2018 року.

Відповідно до розділу 2 вказаного договору розмір грошових коштів, які сплачуються відповідно до умов Договору, як забезпечення виконання зобов`язань, згідно п. 1.1 розділу 1 Договору становить 194600 гривень 00 копійок.

Як свідчать наявні в матеріалах справи платіжні документи, Позивач повністю виконав умови укладених між сторонами договорів, сплатив зазначену суму коштів в повному обсязі у встановлений договорами строк, в сумі 194600 гривень 00 копійок.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, порядок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначений законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі № 755/8933/18 (провадження № 61-4251св19).

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року №761/5156/13-ц суд зазначив, що під майновим правом слід розуміти "право очікування", що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна. Майновим правом на об`єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі, юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права. Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка обрала такий спосіб захисту порушеного права, який, на її думку, є ефективним і не заборонений законом.

Враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити її права позивачка не могла. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежності такого обраного позивачкою способу захисту її прав як визнання за нею майнових прав на квартиру як на частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено право на справедливий суд. З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція "майна" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява № 10972/05). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

У постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила висновок, що установивши під час розгляду справи, що відповідач не виконав належним чином узятих за договором зобов`язань, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески в повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на спірну квартиру. При цьому суди правильно вважали, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав є ефективним, не заборонений законом, оскільки іншим шляхом вона не може захистити свої права.

Частинами другою-третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до положень статей 626-629, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Між сторонами виникли відносини на підставі Попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також Договору про забезпечення виконання зобов`язань, предметом договірного зобов`язання за цими договорами є вчинення конкретних дій сторін зі сплати грошових коштів, а після завершення будівництва передання об`єкту нерухомості. Матеріальними об`єктами договірних зобов`язань є наприкінці майно і гроші, що їх сторони мають передати одна одній, саме вони є предметом виконання за договором, з урахуванням інтересу кожної зі сторін та відповідної мети договору.

Верховний Суд у своїй практиці визначає майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно у майбутньому.

Отже, майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав та підлягають захисту у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Майнові права визначаються як суб`єктивні права учасників цивільних правовідносин, пов`язані з володінням, користуванням, розпорядженням речами, а також майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обороту з приводу цих речей та обміну речей, робіт, послуг.

Майнові права виникають з юридичних фактів, передбачених ЦК України, іншими актами законодавства. За будь-яким договором про передавання речі боржник має передати річ, а кредитор має право вимоги передавання такої речі, яке є майновим.

Як передбачено статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтями 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статей 509, 526, 527, 530 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі сплативши на користь Відповідача повну суму вартості майнових прав у встановлений в договорі строк, що підтверджується належним чином завіреними копіями відповідних квитанцій.

Виконання грошових зобов`язань за договором, а саме повна сплата вартості майнових прав об`єкта нерухомості, підтверджує вчинення позивачем дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на цей об`єкт нерухомості, отримання від відповідача об`єктів нерухомості за актом прийому-передачі після завершення будівництва та після цього набуття можливості державної реєстрації свого права власності на об`єкт будівництва.

Таким чином, фактично склалась ситуація, за якої Позивач має підтвердження оплати ним 100 % вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, однак відсутнє належне підтвердження переходу цих прав від Відповідача до нього, та відповідно належне оформлення набуття останнім права власності на майнові права щодо об`єктів нерухомості.

Як стверджує Позивач, у вказаний в договорах строк об`єкт будівництва в експлуатацію введений не був, будівництво не завершене та на даний час не ведеться, приміщення у власність Позивачу не передане, а дата введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію не відома.

Таким чином, Відповідач порушив встановлений договором строк введення будинку в експлуатацію, внаслідок чого позбавив Позивача того, на що він розраховував, укладаючи відповідні договори, а саме, що Відповідач у встановлений термін здійснить введення будинку в експлуатацію і, відповідно, Позивач матиме можливість набути право власності на квартиру у IІІ кварталі 2019 року.

Невиконання Відповідачем своїх зобов`язань за договорами стало підставою для звернення Позивача до суду з позовом для визнання за ним майнових прав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ухвалюючи відповідне рішення суд також ураховує відсутність на державному рівні будь-яких реєстрів, у яких би в повній мірі відображались та реєструвались майнові права, що сприяло би запобіганню порушенню таких прав, недопущенню реалізації недобросовісної поведінки відчужувачів майнових прав на користь декількох осіб, тому права позивача підлягають захисту в судовому порядку.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Позивачем обгрунтовано пред`явлено вимоги до Відповідача, оскільки в межах даного спору доведено факт порушення з боку Відповідача договірних зобов`язань в частині передачі покупцю права власності на об`єкт нерухомості, що є предметом договору.

При цьому суд враховує, що на даний час запланований термін будівництва та здачі об`єкту капітального будівництва в експлуатацію, який погоджений сторонами (ІІІ квартал 2019 року), сплинув, додаткових угод, які передбачали зміну умов договорів, в тому числі в частині визначення інших строків здачі будинку в експлуатацію, між сторонами не укладено, ці обставини не спростовано відповідачем ТОВ «СОВКИ-ІНВЕСТ», який не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог і підтвердження належного виконання зі свого боку договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 79, 209, 212-215, 218, 223, 226 ЦПК України, суд вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт інвестування, а саме на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_4 ; загальною площею 21,15 кв.м, секція 3, поверх 3, кількість кімнат - 1 (одна).

2.Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ» на користь держави судовий збір в розмірі 5186,88 гривень.

3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

4.Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «СОВКИ-ІНВЕСТ», адреса: м. Київ, вул. Предславинська, 12, офіс 194;код ЄДРПОУ: 40865199.

Суддя: