Постанова

від 07.11.2024 по справі 569/15735/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/15735/24

Провадження № 22-ц/4815/1198/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент цифрової трансформації та забезпечення

надання адміністративних послуг Рівненської міської ради,

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог

на предмет спору - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чехомського Олега Васильовича на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2024 року про відмову у відкритті провадження (постановлену у складі судді Панас О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради третя особа ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію, -

в с т а н о в и в :

23 серпня 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Чехомського Олега Васильовича звернулася до суду із позовом до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради третя особа ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію.

Позов обґрунтовувала тим, що 26 січня 1991 року Позивачка, ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 . Після укладення шлюбу ОСОБА_1 була вселена до житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як член сім`ї. За цією адресою Позивачка була зареєстрована Рівненським МУ УМВС України з 29 лютого 1992 року. З часу укладення шлюбу позивачка постійно проживає за вказаною адресою, сплачує комунальні платежі та несе інші витрати по утриманню будинку.

22 травня 2020 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 було розірвано на підставі відповідного рішення Рівненського міського суду Рівненської області.

Позивачка має законне право користування зазначеним житловим будинком. До такого висновку прийшов суд при розгляді цивільної справи № 569/7529/20. При розгляді цієї цивільної справи судами були встановленні обставин, які мають преюдиційне значення, щодо законності права користування житловим будинком та

зроблені відповідні правові висновки, які відображенні у судових рішеннях, що набрали законної сили.

З метою створення перешкод у користуванні спірним будинком, ОСОБА_3 відчужив будинок ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2023 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С..

ОСОБА_2 є єдиним власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

07.06.2023 року позивачка звернулася до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради із заявою про відновлення реєстрації її місця проживання за вказаною адресою. У відповіді від 06.07.2023 року за № П-107/01-16 відповідач відмовив у відновлені реєстрації місця проживання. Відмовляючи у відновленні реєстрації місця проживання, відповідач послався на судові рішення у цивільній справі № 569/7529/20. Однак твердження відповідача, суперечать змісту цих судових рішень.

Позивачка вселилася у будинок на законних підставах, безперервно проживає в ньому та сплачує житлово-комунальні послуги, несе витрати, пов`язані з його утриманням.

Житловий будинок є постійним місцем проживання позивачки та єдиним її житлом, але відсутність реєстрації місця проживання порушує її законні права, як користувача житлового приміщення, а тому її право на користування спірним житловим приміщенням підлягає захисту в судовому порядку.

Просила суд зобов`язати Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради третя особа ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію.

Ухвалу суду мотивовано тим, що право на проживання ОСОБА_1 захищене судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відмова Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради є спором пов`язаним з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень щодо вчинення дискреційних функцій, а саме реєстрації особи за місцем її постійного проживання.

Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 - адвокат Чехомський Олег Васильович оскаржив її в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що в позовній заяві позивачка зазначила, що вона має право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено судовими рішеннями у цивільній справі № 569/7529/20. Однак, всупереч судовому рішенню Верховного Суду, 20.06.2022 вона була знята з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, за заявою колишнього чоловіка ОСОБА_3 . 07.06.2023 позивач звернулася до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради із заявою про відновлення реєстрації її місця проживання за вказаною адресою.

У відповіді від 06.07.2023 року за № П-107/01-16 відповідач відмовив у відновлені реєстрації місця проживання.

Позивачка вважає, що відповідач не врахував, що відмовляючи в позові в частині визнання права користування житловим приміщенням, апеляційний суд, з чим погодився касаційний суд, вказав, що вона вселилася, проживає та зареєстрована у спірному будинку зі згоди його власника, як член його сім`ї, і має право користування цим житлом відповідно до закону.

А отже цей позов стосується поновлення права позивача у сфері житлових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

07 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , через систему "Електронний суд", подав відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність ухвали суду.

Вказує, що доводи позивачки про її право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають дійсності.

Просить суд оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

11 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подано до апеляційного суду ще один відзив, такого ж змісту.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, направленим на поновлення порушеного права проживання та користування житлом, оскільки її знято з реєстрації за заявою колишнього чоловіка.

Отже, цей позов подано на поновлення права ОСОБА_1 у сфері житлових відносин.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи те, що спір про поновлення реєстрації місця проживання позивача може впливати на майнові права та інтереси третіх осіб у цій справі, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищевказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 27 лютого 2019 року, у справі № 826/15089/17.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про належність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є помилковим.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року; "Беллет проти Франції" від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскілки судом першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, порушено норми процесуального права, постановлена ним ухвала від 27 серпня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 19, 379, 381-384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чехомського Олега Васильовича задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2024 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради третя особа ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 08 листопада 2024 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.