Постанова

від 07.11.2024 по справі 191/2267/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 191/2267/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14622/2024Головуючий у суді першої інстанції -Кондратенко О.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шматько Тетяною Миколаївною на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року про повернення позовної заяви по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант», Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Антей», третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору відступлення прав вимог до інвестиційного договору та договору купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2024 ОСОБА_1 , через свого адвоката звернувся до суду із заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант», ПЗНВІФ «Антей», третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, в якій просив визнати недійсним інвестиційний договір №7753/268-Х від 20.11.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант», яке діяло в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «Антей»; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги до інвестиційного договору від 15.11.2017, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ТОВ Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант»; визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 17.01.2018, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ТОВ Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант» (а.с. 1-7).

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області зазначену цивільну справу передано за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (а.с. 53).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2024 позовну заяву повернуто особі, яка її подала (а.с. 61-63).)

Не погоджуючись із ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2024, ОСОБА_1 , через адвоката Шматько Т.М., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 65-67).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позов подано адвокатом, який має повноваження відповідно до чинного законодавства та прикріпленого ордеру на представництво інтересів.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходили.

Справу розглянуто в порядку частини другої статті 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в травні 2024 ОСОБА_1 , через свого адвоката звернувся до суду із позовною заявою.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , на день подачі позовної заяви останньому було 16 років (а.с. 14).

Згідно Ордеру про надання правничої/правової допомоги серії АХ № 1188910 від 21.05.2024 неповнолітній ОСОБА_1 уклав договір про представництво його інтересів із адвокатом Шматько Т.В. (а.с. 8).

Суд першої інстанції, повернув позовну заяву посилаючись на те, що заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, з огляду на те, що згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону. Зазначеної згоди матеріали справи не містять, так само, як і доказів, які б свідчили, про надання ОСОБА_1 повної цивільної дієздатності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними ( ч. 1 ст.30 ЦК України).

Частиною першою статті 32 Цивільного кодексу України встановлена неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, в якій зазначено, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку); самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг.

Частинами другою-четвертою цієї статті встановлено, що неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.

Частиною другою статті 47 ЦПК України встановлено, що неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Згідно з частиною першою статті 18 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Таким чином, аналізуючи зазначені нормативні акти, можна дійти висновку, що держава надає можливість неповнолітній дитині (особі від 14 до 18 років) особисто звертатись до суду і приймати безпосередню участь в судових справах щодо захисту своїх інтересів.

У даній справі неповнолітня особа звернулась до суду не через представників в особі батьків, а через адвоката, оскільки має конфлікт з особами, які несуть батьківську відповідальність.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, КЦС ВС у подібних правовідносинах, при вирішенні питання щодо права неповнолітньої особи звертатись до суду із позовом через свого адвоката для захисту своїх інтересів у випадку наявності конфлікту з особами, які несуть батьківську відповідальність у постанові від 16.06.2021 справі № 369/13467/20 (провадження № 61-18623св20) зазначив, що у випадку представництва у суді малолітньої особи адвокат повинен надати суду докази наявності згоди її батьків на укладення договору про надання правничої допомоги, а під час представництва особи, яка досягла 14-ти років, адвокат надає суду документи, що підтверджують повноваження на представництво (ордер, довіреність), без необхідності подання згоди батьків на укладення договору з таким адвокатом. При цьому суд не може вимагати пред`явлення договору про надання правової допомоги для підтвердження повноважень на представництво особи, яка досягла 14-ти років.

Як убачається із матеріалів справи неповнолітній ОСОБА_1 уклав договір про представництво його інтересів із адвокатом Шматько Т.В.

Отже, представник заявника - адвокат Шматько Т.В. веде судову справу від імені неповнолітнього ОСОБА_1 , повноваження якого підтверджує ордер, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, зокрема, на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання заяви від імені ОСОБА_1 .

Щодо наданого ордеру варто зазначити, що не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права висновок про обов`язковість надання для підтвердження повноважень адвоката як представника одночасно з ордером договору про надання правової допомоги, оскільки ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на час подання апеляційної скарги редакція Цивільного процесуального кодексу Українине вимагала.

Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 320/5420/18 (провадження № 11-706апп19).

Таким чином, суд першої інстанції не врахував практику Верховного суду щодо того, що відсутність згоди батьків не нівелює правових наслідків укладення договору про надання правової допомоги та наділення адвоката повноваженнями на представництво неповнолітньої особи, окрім випадків визнання такого договору недійсним у судовому порядку.

Крім того, у раніше зазначеній постанові № 369/13467/20 від 16.06.2021 КЦС ВС звертає увагу і на те, що Верховна Рада України, ратифікуючи Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 року, заявила, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; встановлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном).

Отже, можна констатувати, що Європейська конвенція про здійснення прав дітей має предметом свого регулювання правовідносини у даній справі. Метою цієї конвенції є надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей, зокрема та серед іншого, зазначала в статті 4, що за винятком, передбаченого статтею 9, дитина має право подавати особисто або через інших осіб чи органи клопотання про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, що стосуються її у випадках, коли внутрішнє законодавство позбавляє суб`єктів батьківської відповідальності права представляти дитину в результаті виникнення у них конфлікту інтересів з останньою (в контексті зазначеного міжнародного акту, спеціальним представником може бути, зокрема, адвокат); в статті 5, як інші процесуальні права: права клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної ними особи у висловленні ними своєї думки; права клопотати самостійно або через інших осіб чи органи про призначення окремого представника, а у відповідних випадках - адвоката; права призначити свого представника; права здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі.

Тобто, зазначені міжнародні акти, як найвищі інтереси дитини, ставлять максимальний обов`язок держави, як на законодавчому рівні так й на рівні адміністративного, судового захисту надавати можливість дитині (особі до 18 років) приймати безпосередню участь в справах щодо захисту своїх інтересів, особливо у випадку наявності конфлікту з особами, які несуть батьківську відповідальність, в тому числі призначати/обирати свого представника.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення заяви, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала судді про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шматько Тетяною Миколаївною задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя-доповідач

Судді