Постанова

від 30.10.2024 по справі 759/25646/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024року м. Київ

Справа № 759/25646/21

Провадження: № 22-ц/824/14100/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Мережко М. В., Нежури В. А.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л. М.,

у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу спадкодавця кредитором,

у с т а н о в и в:

У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - позивач) звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №К5ОSGA00000091 від 13.11.2007 року ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 317079,40 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.11.2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 року позичальникпомер. Вказує, що його спадкоємці мали право подати заяву про прийняття або відмову від спадщини у строк з ІНФОРМАЦІЯ_3 року по 21.09.2021 року. Так, спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є ОСОБА_2 (далі - відповідач).Відмічає, що 03.09.2021 року до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори була направлена претензія кредитора. 13.09.2021 року Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, повідомила, що спадкоємці померлого із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «ПриватБанк». Згодом, а саме 02.10.2021 року, до ОСОБА_2 було направлено лист-претензію, згідно якої банк пред`явив до неї свої вимоги, але відповідачкою жодних дій вчинено не було, а отже, станом на дату смерті заборгованість позичальника за кредитним договором № К5ОSGA00000091 від 13.11.2007 року становить -1052302,08 доларів США, яка складається з наступного: 247983,43 доларів США- заборгованість за кредитом; 168435,44 доларів США- заборгованість за відсотками; 51237,90 доларів США-заборгованість з комісії; 584645,31 доларів США- пеня. Поряд з цим, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника повернення певної суми заборгованості, а тому просить суд стягнути з відповідачки тіло кредиту у розмірі 247983,43 доларів США.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного Товариства «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 247983,43 долари США, що за курсом 26,37 складає 6539323, 05 грн за кредитним договором №К5ОSGA00000091 від 13.11.2007 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного Товариства «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 98 089, 85 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_4 , яка не приймала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції просила скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом не було враховано того факту, що вона, ОСОБА_4 , є донькою померлого, а отже, спадкоємицею першою черги разом з матір`ю - ОСОБА_2 , а відтак, вважає, що судом взагалі не встановлено коло спадкоємців у справі. Окрім того, відмічає, що банк до неї не пред`являв жодних вимог. Звертає увагу, що рішенням суду не встановлено склад та вартість спадкового майна, ураховуючи той факт, що ціна частини квартири, як спільної сумісної власності подружжя є значно меншою ніж сума заборгованості за кредитним договором, при цьому, відмічає, що іншого майна померлий не мав. Тобто, в рішенні суду не зазначено, що у відповідності до положень ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора задовольняються лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

На підставі викладеного, просила долучити до матеріалів справи в якості нового доказу звіт про оцінку майна квартири від 17.04.2024 року, з якого убачається, що ринкова вартість квартири становить 3 702 072 грн.

Окрему увагу звертає й на те, що заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.11.2015 року за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 вже було стягнуто з останнього на користь банку заборгованість за кредитним договором №К50SGA0000091 від 13.11.2007 року. Вказане рішення в апеляційному порядку сторонами не оскаржувалося та є таким, що набрало законної сили. Вважає, що судом не дана правова оцінка зазначеним обставинам з огляду на те, що позовні вимоги у даній справі вже були предметом розгляду в іншій справі №759/20592/14-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Топчій П. І. в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу вважав обґрунтованою, відмітив, що позивач не пред`являв будь-яких вимог до спадкоємиці - ОСОБА_4 , що є порушенням вимог Закону, а відтак є підставою для скасування рішення.

Відзив від АТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходив.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

29 жовтня 2024 року від адвоката Абібулаєвої Т. Г. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» надійшло клопотання, у якому остання просила долучити довідку про оцінку майна, проведену за її заявою.

В судовому засіданні адвокат Воронюк Є. О. в інтересах ОСОБА_4 , адвокат Топчій В. І. в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Адвокат Абібулаєва Т. Г. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» доводи викладені в апеляційній скарзі вважала необґрунтованими, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом 13.11.2007 року ОСОБА_3 уклав кредитний договір №К5ОSGA00000091 з АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого отримав кредит в сумі 317079,40 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 13.11.2017 року(т. 1, а. с.12-16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер(т. 1, а. с.20).

Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № К5ОSGA00000091 від 13.11.2007 року становить -1052302,08 доларів США, яка складається з наступного: 247983,43 доларів США- заборгованість за кредитом; 168435,44 доларів США- заборгованість за відсотками; 51237,90 доларів США-заборгованість з комісії; 584645,31 доларів США пеня.

03.09.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало претензію кредитора до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, в якій просило повідомити, чи відкривалась спадкова справа після померлого боржника ОСОБА_3

13.09.2021 року позивачем було отримано відповідь від Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, в якій зазначалося, що спадкоємці померлого ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк».

Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що АТ КБ «ПриватБанк», як кредитор, заявив вимоги до спадкоємця померлого боржника шляхом направлення претензії кредитора на адресу нотаріуса із дотриманням строків, встановлених ст.1281 Цивільного кодексу України, а відтак, ОСОБА_2 була дружиною померлого, мешкала з ним за однією адресою, тобто, є такою, що прийняла спадщину в силу Закону, отже, має сплачувати наявний борг позивачу.

Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно із ст. 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Отже правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року №640/6274/16-ц при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Разом цим, враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у постанові №587/381/15-ц від 04 лютого 2021 року та постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №521/10631/20.

Отже звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості до спадкоємців боржника, саме кредитор зобов`язаний встановити та надати суду докази дотримання визначених частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України строків та правильності визначення кола спадкоємців з позовом до яких звертається кредитор та на яких, у свою чергу, покладається обов`язок доведення обсягу спадкового майна та його вартості.

Поряд з цим, звертаючись до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , позивач інших осіб в якості відповідачів у позові не зазначив, вважаючи відповідачку єдиною спадкоємицєю боржника.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на час відкриття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Проте, судом першої інстанції не взято до уваги, що від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала в квартирі батьків за вказаною адресою: АДРЕСА_1 , яка була набута подружжям в період перебування у шлюбі.

Більш того, з матеріалів справи убачається, що судом ухвалою суду від 12 листопада 2021 року було витребувано довідку про склад сім`ї та реєстрацію осіб за адресою: АДРЕСА_2 , станом на дату смерті померлого.

Так, начальником відділу Гавою Наталією на виконання ухвали суду від 12 листопада 2021 року надано відповідь про те, що довідка про склад сім`ї є такою, що втратила чинність (постановою Кабінету Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року), поряд з цим, надано витяг з Реєстру територіальної громади м. Києва, в якому міститься інформація про реєстрацію місця проживання осіб у житловому приміщенні (т. 1, а. с. 54-55).

Так, з вищевказаного витягу Реєстру територіальної громади м. Києва убачається, що за період з ІНФОРМАЦІЯ_3 року по 26.11.2021 року за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Тобто, ОСОБА_4 також є спадкоємицею першої черги, яка є такою, що прийняла спадщину, проте позивачем не враховано таких обставин, оскільки пред`явлено претензію лише до ОСОБА_2 та відповідно, пред`явлено і позовні вимоги лише до останньої.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи визначив коло відповідачів,не взяв до уваги інформацію, з Реєстру територіальної громади м. Києва щодо зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , тобто не вжив відповідних заходів та розглянув справу без участі належного співвідповідача, що є порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів відмічає, що суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.

Згідно з цивільним процесуальним законом суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд.

Оскільки, при вирішенні справи, суд допустився порушень процесуального права, а на стадії апеляційного провадження цивільно-процесуальним кодексом не передбачено залучення до участі в справі відповідачів та співвідповідачів, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції розглядаючи справу не встановив коло відповідачів,розглянувши справу без участі особи прав і інтересів, якої стосується вирішення спору - ОСОБА_4 , а позивач, в свою чергу, не визначив коло спадкоємців, як того передбачають вимоги Закону.

При цьому, колегія суддів роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом з тих же підстав до належних відповідачів.

У зв`язку з відмовою в позові, колегія суддів не входить в обговорення питання щодо приєднання нових доказів у справі, проте повідомляє, що такі докази можуть бути подані у разі звернення позивача до суду з новим позовом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді М. В. Мережко

В. А. Нежура