Рішення

від 30.10.2024 по справі 492/213/23

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/213/23

провадження № 2/492/136/24

РІШЕННЯ

Іменем України

30 жовтня 2024 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якому просив стягнути з відповідачки суму інфляційних втрат в розмірі 10460,97 грн., 3 % річних в розмірі 2304,09 грн., моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., а також судові витрати, посилаючись на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року з відповідачки на користь позивача стягнуто 19764,00 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 3000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок затоплення квартири позивача власником іншої квартири, а саме відповідачкою ОСОБА_3 . Відповідачка відшкодувала завдану шкоду лише 23 лютого 2023 року, тому позивач просив застосувати до відповідачки наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України та стягнути встановлений індекс інфляції за період з 16 серпня 2020 року по 23 лютого 2023 року, 3 % річних за період з 15 вересня 2020 року по 06 лютого 2023 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст відзиву на позов

До суду від представника відповідачки надійшов відзив на позов, згідно якого зазначив, що заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що у відповідачки не має жодного грошового зобов`язання, а тим більше простроченого перед позивачем, що унеможливлює застосування статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникли у минулому. Позивачем не надано жодного доказу щодо отримання ним втрат немайнового характеру та не надано обґрунтування, що заподіяна йому моральна шкода становить 10000,00 грн., та в який саме спосіб він це оцінив.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, але в позовній заяві представник позивача просив суд про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.

Представник відповідачки, який брав участь у судовому засіданні дистанційно, заперечував проти заявлених позивачем позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року, рішення Київського районного суду м.Одеси від 27 липня 2022 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , відповідачки у справі, на користь ОСОБА_1 , позивача у справі, в рахунок відшкодування майнової шкоди 19764,00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн., а також судові витрати у загальному розмірі 9681,60 грн. (а. с. 6-10, 11-13).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. від 23 лютого 2023 року виконавче провадження № 71057351 закінчено, у зв`язку з сплатою боржником заборгованості за виконавчим документом (а. с. 14).

Згідно з розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних за період з 16 серпня 2020 року по 23 лютого 2023 року, наданим позивачем, правильність якого перевірена судом, сума інфляційних втрат становить 10559,85 грн, 3 % річних 2304,09 грн. (а. с. 35-37)

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Застаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 3статті 510 ЦК Українивизначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другоїстатті 625 ЦК Українияк спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписистатті 625 ЦК Українипоширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Натомість відповідно до вимог частини 2статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК Українирозміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5ЦК Українипоширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України).

Отже, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з приписами частини 1статті 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 3статті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зістаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 рішення суду про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди виконала невчасно, належні позивачу грошові кошти повернула з простроченням, тому з неї підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 10460,97 грн. та три проценти річних за прострочення повернення суми в розмірі 2304,09 грн. на підставі частини другоїстатті 625 ЦК України.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, а також суд зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 9 вказаної Постанови, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач зазначених вимог не обґрунтував, будь-яких доказів, відповідно до положеньстатті 81ЦПК України не надав, що унеможливлює встановлення судами глибини фізичних та душевних страждань, яких він зазнав, визначення ступеня вини заподіювача такої шкоди, а також характеру немайнових втрат, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1 пункту 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Загальна сума заявлених позовних вимог складала 22765,06 грн., судовий збір сплачений в сумі 2147,20 грн. (а. с. 5). Рішенням суду задоволено позовні вимоги у розмірі 12765,06 грн., тому відповідно до статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (12765,06 х 2147,20 :м 22765,06 = 1204,00), що становить 1204,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133, частин 1-3 ст. 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно допункту 2частини 2статті 141ЦПК Україниінші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката, як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1, частин 3, 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також, відповідно до статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Згідно з вимогами частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 (провадження № 61-19076св19) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 09 вересня 2020 року (а.с. 15-16); додаткова угода № 2 до договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2023 року (а.с. 17); рахунок № 1 від 01 лютого 2023 року на суму 8000,00 грн. (а.с. 18).

Наявність у матеріалах справи договору про надання правничої допомоги від 09 вересня 2020 року та розрахунку від 01 лютого 2023 року не підтверджує фактичних витрат позивача на професійну правничу допомогу, матеріали справи не містять опису робіт, які представником позивача були надані в рамках виконання договорупро надання правової допомоги.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів понесених витрат на правову (правничу) допомогу, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача не підлягають стягненню витрати на професійну (правничу) допомогу.

Вирішивши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог позову.

Також, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю в Арцизькому районному суді Одеської області суддів (у період з липня 2017 року по вересень 2021 року кількість суддів у суді зменшилася з 5 до 1; у травні, липні 2024 року призначено 2 суддів), щодо яких мало здійснюватися автоматизований розподіл справ, навантаження на одну суддю, яка тривалий час одна замість п`яти суддів у суді здійснювала правосуддя, виходило за межі фізичних можливостей.

В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 року), з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом», зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і, зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст. 6 Конвенції, а також, щоб судді могли ефективно працювати.

Отже, у судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал, тому незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, що призвело до надмірного навантаження, яке утворилося на суддю, яка тривалий час одна замість п`яти суддів здійснювала правосуддя в Арцизькому районному суді Одеської області, унеможливило розгляд наявної справи у строки, передбачені ЦПК України.

Керуючись статтями 2, 7, 44, 48, 76-81, 89, 128, 133, 141, 211, 212, 223, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму інфляційних втрат в розмірі 10460 (десять тисяч чотириста шістдесят) гривень 97 копійок, 3 % річних в розмірі 2304 (дві тисячі триста чотири) гривні 09 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1204 (одна тисяча двісті чотири) гривні 00 копійок.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2024 року.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.