Рішення

від 04.11.2024 по справі 369/14142/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14142/23

Провадження № 2/369/2064/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Бреус К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №369/14142/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС" про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС" про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивувала тим, що працювала у відповідача на посаді майстра з експлуатації та ремонту машин і механізмів з 02 серпня 2018 року до 18 вересня 2019 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЗВ`ЯЗОК ПЛЮС". Наказом №150к від 31 жовтня 2019 року позивача було звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин 18 вересня 2019 року.

Згідно відомостей з єдиного реєстру юридичних осіб, 29 липня 2020 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, а саме: була змінена назва юридичної особи з Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗВ`ЯЗОК ПЛЮС" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС".

Позивач зазначає, що в день звільнення відповідачем не призведено остаточний розрахунок і не сплачено усіх сум, що належать ОСОБА_1 .

Заочним Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року у справі №316/157/20 з ТОВ "ЗВ`ЯЗОК ПЛЮС" на користь ОСОБА_1 було стягнуто середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2019 року по 24 листопада 2019 року у розмірі 22415,80 грн., вихідну допомогу при звільненні у розмір 30699,90 грн. та суму судового збору у розмірі 840,80 грн., а разом 53956,5 грн.

На виконання вказаного рішення суду, Енергодарським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції 13 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження №61236634 по його примусовому виконанню.

11 червня 2021 року Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного межрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Зубрицького Антона Валентиновича, закінчено виконавче провадження №61236634 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як зазначає позивач, 13 червня 2023 року на її рахунок у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" було перераховано кошти у сумі 53956,5 грн., згідно рішення суду.

У зв`язку із викладеним, позивач просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за 136 робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2019 року по 18 березня 2020 року у розмірі 66272,80 грн. та судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання.

У судове засідання позивач не з`явилася, була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Надала суду заяву в якій просила проводити розгляд справи без її участі. Позовну заяву підтримала та просила задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі. Відзив на позов суду не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року у справі №316/157/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання та дати звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільнені, вихідної допомоги та моральної шкоди задоволено частково та ухвалено:

Визнати незаконним та скасувати наказ №150к від 31 жовтня 2019 року директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» про звільнення з роботи ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України;

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , зазначивши підстави звільнення частину 3 статті 38 КЗпП України;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2019 року по 24 листопада 2019 року у розмірі 22415 (двадцять дві тисячі чотириста п`ятнадцять) грн. 80 коп., утримавши з нього необхідні податки та інші обов`язкові платежі;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» (на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмір 30699 (тридцять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) грн. 90 коп., утримавши з неї необхідні податки та інші обов`язкові платежі;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» на користь ОСОБА_1 , суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

29 липня 2020 року на підставі державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗВ`ЯЗОК ПЛЮС" було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС", змінено місцезнаходження юридичної особи з адреси: 69093, Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Олександрівська, будинок 32 на адресу: 69035, Запорізька область, місто Запоріжжя, Вознесенівський район, вул. Перемоги, будинок 131-В.

З Автоматизованої системи виконавчого провадження судом встановлено, що на виконання вищевказаного рішення 29 вересня 2021 року Лівобережним відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було відкрито виконавче провадження за №66973862. Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС", стягувач ОСОБА_1 . Стан виконавчого провадження завершено.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 28 серпня 2023 року, 13 червня 2023 року на рахунок ОСОБА_1 від Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшли грошові кошти у сумі 53956,50 грн.

Отже, з матеріалів справи судом достовірно встановлено, що у відповідача існувала заборгованість перед позивачем ОСОБА_1 із виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період 19 вересня 2019 року по 24 листопада 2019 року, яка була сплачена на рахунок позивача лише 13 червня 2023 року, тобто позивачем доведений факт порушення відповідачем строків виплати йому заробітної плати в день звільнення.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз вищевикладених правових норм дозволяє суду дійти висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач не надав доказів на користь протилежного.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, для покладення на товариство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити факт порушення строків виплати заробітної плати, розмір якої не оспорюється, та наявність вини товариства у не проведенні такого розрахунку.

З наведеного суд доходить висновку, що в даному випадку наявна вина товариства у не проведенні розрахунку з позивачем в день звільнення, оскільки доказів відсутності вини товариства або існування будь-яких поважних причин, які б виключали відповідальність товариства за порушення трудового законодавства, відповідачем суду не надано.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає, що розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення, та до дня, коли позивачу було сплачено заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у повному обсязі в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна правова позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-195цс134.

Середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням складала 487,30 грн., що зазначено у рішенні Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року у справі №316/157/20.

Кількість робочих днів, на які відповідачем затримано повний розрахунок за період з 19 вересня 2019 року по 18 березня 2020 року (включно) становить 182 дні (6 місяців).

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 88688,60 грн. (визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на тривалість робочого дня та множенням на кількість робочих днів затримки, тобто 487,30 грн. * 182 дні = 88688,60 грн.).

Враховуючи, що рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року у справі №316/157/20 стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язок плюс» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2019 року по 24 листопада 2019 року у розмірі 22415,80 грн., загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 88688,60 грн. 22415,80 грн. = 66272,80 грн.

Разом з тим, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, та зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також відступила і від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Суд вважає, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, ураховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача у сумі 66272,80 грн., адже його розмір є вочевидь не співмірним із сумою заборгованості по заробітній платі у розмірі 53956,50 грн., яка не була виплачена в день звільнення позивача з роботи.

За таких обставин, з урахуванням розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 53956,50 грн., що дорівнює розміру заборгованості по заробітній платі.

Відповідно положень пункту 1 частини 2 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За нормою частини 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тому з відповідача слід стягнути 1073 грн. 60 коп. судового збору в дохід держави.

Керуючись ст.2,12,13,81,141,223,258,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС" про стягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС" заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2019 року по 18 березня 2020 включно, визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у розмірі 53956 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 50 (п`ятдесят) коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС" на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 (шістдесят) коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація пропозивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Інформація провідповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТКОМФОРТСЕРВІС", РНОКПП: 31836801, адреса місцезнаходження: 69035, Запорізька область, місто Запоріжжя, Вознесенівський район, вул. Перемоги, будинок 131-В.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА