Ухвала

від 11.11.2024 по справі 348/2694/24

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

Справа №348/2694/24

2/348/1217/24

11 листопада 2024 року м. Надвірна

Суддя Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Бурдун Т.А., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, третя особа- Надвірнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Надвірнянському районі Івано-Франківскої області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Тиміцька С.М., звернулася до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, вважаю, що таку слід залишити без руху з наступних підстав:

Відповідно до ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

При вирішенні питання щодо можливості прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд, передусім, виходить з того, що позовна заява повинна бути подана з додержанням вимог, визначених ст. ст.175,177 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 5 ч.3 ст.175, ч. 5 ст.177 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати батьківство відповідача щодо неповнолітнього сина.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 129 СК України, до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про батьківство. В позовній заяві позивач не зазначає поважні причини пропуску строку на звернення до суду з заявою про визнання батьківства та не заявляє клопотання про поновлення даного строку.

Зміст позову є вказівкою позивача на спосіб захисту вже порушеного права (ст. 16 ЦК України), однак з позовної заяви та з поданих до суду документів не вбачається, що між сторонами існує спір з приводу батьківства відповідача або, що органом державної реєстрації актів цивільного стану відмовлено сторонам у справі у вчинені відповідного актового запису(у випадку відмови, надати підтверджуючі документи).

Відповідно дост.128 СК Українипозов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (у випадку наявності відповідного запису, надати підтверджуючі документи).

Проте, серед доданих до позовної заяви письмових доказів відсутні відомості про те, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першоїстатті 135СК України за вказівкою матері.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»визначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні, у таких справах позови осіб, зазначених у ч.3ст.128 СКУкраїниприймаються до судового розгляду, якщо, зокрема дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1ст. 135СК).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, провадження №61-6030св18 Верховний Суд зазначив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно доЦивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Позивач не зазначила обставини, тобто ті юридично значимі факти, на підставі яких вона звертається до суду та обґрунтовує заявлені вимоги, відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, з посиланням на докази в підтвердження обґрунтування заявлених вимог.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07 травня 2009 року N 3451/05, § 34, «Kalacheva V. RussianFederation»).

У порушення вимог ч. 5 та ч. 3 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви не додано відповідного клопотання про призначення у справі судово-генетичної/судово-імунологічної експертизи, яка визначає можливість визначення батьківства.

Крім того, відповідно до ч.6ст.175 ЦПК України, у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

За таких обставин, наведені недоліки позовної заяви виключають можливість відкриття провадження у справі.

Відповідно дост.185 ЦПК Українисуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175і177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суд акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із позовом (заявою) повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Дотримання вимог ст. ст.175,177 ЦПК Українипри пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Враховуючи зазначене, залишення позову без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позовної заяви.

При таких обставинах, відповідно дост.185 ЦПК України, вважаю, що позовна заява підлягає залишенню без руху та позивачу сліднадатистрок для усунення недоліків.

Керуючись статтею 185 ЦПК України, суддя,-

п о с т а н о в и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини- залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня отримання даної ухвали та роз`яснити, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною і та буде повернута.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Т.А.Бурдун