Рішення

від 07.11.2024 по справі 499/780/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/780/24

Провадження № 2/499/404/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

заочне

07 листопада 2024 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Тимчука Р.М., за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу 499/780/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , особа, яка приймає участь у справі: служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , особа, яка приймає участь у справі: служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив такі обставини.

07 листопада 1998 року він уклав шлюб з ОСОБА_3 . У них народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З часом сімейні відносини з відповідачкою припинилися через конфлікти на ґрунті різних поглядів на життя, втрати почуття взаєморозуміння один до одного, що робить неможливим подальше спільне проживання однією сім`єю. Сторони не проживають разом, син проживає разом з позивачем.

У зв`язку із цим сім`я розпалася остаточно, оскільки між сторонами відсутнє взаєморозуміння, подальше збереження шлюбу неможливе. Відповідачка згоди на розірвання шлюбу не дає.

Спору щодо спільного майна немає. Дитина проживає позивачем, дружина виїхала за своїм місцем реєстрації.

Дружина позивача є молодою, працездатною людиною, має доходи, що підтверджується відомостями про доходи.

Добровільно сплачувати аліменти відмовляється.

Тому звернувсядо судута проситьсуд розірвати шлюб між ними, визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4 з ним за місцем його реєстрації та стягнути з відповідачки аліменти на користь позивача на утримання дитини.

Позивач в судове засідання не з`явився, проте клопотав про розгляд справи без його участі, вказав, що на позові наполягає, не заперечує проти заочного рішення.

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки не повідомила, заяв клопотань не надавала, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та особистою розпискою про дату та час судового засідання.

Отже судом було вжито всі можливі заходи, щодо виклику відповідача по справі до суду, тому суд визнає її повторну неявку з неповажних причин.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, про що постановлено ухвалу суду. .

Представник особа, яка приймає участь у справі - служби у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області в судове засідання не з`явився, надали клопотання про розгляд справи у їх відсутність та просили взяти до уваги висновок про доцільність визначення місця проживання дитини.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та з урахуванням положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що 07 листопада 1998 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про одруження.

У подружжя народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується його свідоцтвом про народження.

З часом сімейні відносини з відповідачкою припинилися через конфлікти на ґрунті різних поглядів на життя, втрати почуття взаєморозуміння один до одного, що робить неможливим подальше спільне проживання однією сім`єю.

Сторони не проживають разом, син проживає разом з батьком, що підтверджується довідками Коноплянської сільської ради Березівського району одеської області.

У зв`язку із цим позивач вважає, що їх сім`я розпалася остаточно, оскільки між позивачкою та відповідачкою відсутнє взаєморозуміння, подальше збереження шлюбу неможливе.

Спору щодо спільного майна немає.

Дружина позивача є молодою, працездатною людиною, має доходи, що підтверджується відомостями про доходи.

Добровільно сплачувати аліменти відмовляється.

Тому звернувся до суду та просить суд розірвати шлюб між ними, визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4 з ним за місцем його реєстрації та стягнути з відповідачки аліменти на користь позивача на утримання дитини.

Вирішуючи позовну вимогу про розірвання шлюбу суд виходить з такого.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено загальні засади регулювання сімейних відносин.

Згідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України).

Згідно ч.2 ст.112 СК України суд, постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Як роз`яснив Верховний Суд України, згідно зі ст.24 цього Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН.

Обставини, на які посилається позивач є самостійною та достатньою підставою для розірвання шлюбу.

Докази, які б спростовували обґрунтованість цього висновку, в матеріалах цивільної справи відсутні.

Виходячи з наведеного враховуючи, що позивач не бажає підтримувати сімейні стосунки з відповідачкою, суд виходить з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад.

Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб. Збереження даного шлюбу суперечить його інтересам, у подружжя відсутні спільні діти, тому оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін, беручи до уваги, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім`ї неможливо, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч.3 ст.115 Сімейного Кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Стосовно позовної вимоги про визначання місця проживання дитини суд зазначає наступне.

Дитина ОСОБА_4 проживає з позивачем своїм батьком ОСОБА_1 .

Мати дитини ОСОБА_2 виїхала за своїм місцем реєстрації, що підтверджується довідкою сільської ради про склад сім`ї.

Відповідно до частини 5 статті 19 Сімейного Кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом в якості доказу обставин на які посилається позивач досліджено висновок служби у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області.

Згідно даного висновку є встановленим та підтвердженим той факт, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване за місцем проживання батька, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому будинку осіб від 15.07.2024 року № 50. Відповідно до акту обстеження умов проживання від 02.09.2024 року за даною адресою створені усі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

Питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 12.09.2024 за участі обох батьків.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до пункту 72 постанови КМУ від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно ст. 161 СК України при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчуп проти України»).

Суд, враховуючи обґрунтування позивача та висновок служби у справах дітей, яким встановлено за можливе визначити місце проживання малолітнього разом з батьком, вважає, що з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, необхідність розвитку дитини, в атмосфері любові, емоційній стабільності та матеріальній забезпеченості, зважаючи на те, що визначення місця проживання дитини з одним з батьків не позбавляє другого можливості спілкуватися і брати участь у вихованні дитини, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, ОСОБА_1 , за місцем його реєстрації.

Стосовно позовної вимоги про стягнення аліментів, суд застосовуючи норми матеріального права виходить з такого.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Приводом для звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини призвело те, що мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по утриманню дитини, не надає матеріальної допомоги в добровільному порядку.

Дитина проживає разом з батьком та перебуває на повному його утриманні та вихованні.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Батьки зобов`язані піклуватися про стан здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Виконання передбачених ст..150 СК України обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини, пов`язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізично так і духовно.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не звільняє їх від обов`язків щодо дитини.

При визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров`я дитини, її потреби у цьому віці, стан здоров`я матері, її матеріальне становище та матеріальне становище дитини, наявність у відповідача на утриманні інших осіб, на утриманні позивача інших осіб і, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, які є одними з загальних засад регулювання сімейних відносин, призначає аліменти.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»: «Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України».

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 11, ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст. 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Пунктом 17 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»№3 від 15.05.2006 року роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Обов`язок батьків утримувати свою дитину не припиняється із розірванням шлюбу. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними тай чи є в них кошти, достатні для надання утримання, вказані обставини лише враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Оскільки неповнолітня дитина проживає разом з батьком, а відповідачка є його матір`ю та на неї покладено однаковий з позивачем обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини.

При цьому, розмір аліментів визначений законом як мінімально допустимий для мінімального матеріального забезпечення дитини, і не може братися судом в основу прийнятого рішення.

Батьки повинні забезпечувати належний та достатній рівень життя своєї дитини, а не прожитковий мінімум.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 3 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Враховуючи викладене, вартість життя з урахуванням потреб дитини відповідно до віку, а також враховуючи принцип рівної участі батьків у матеріальному забезпеченні дитини, розмір аліментів слід визначити у розмірі як просить позивач.

З урахуванням вищевказаного, даних, які могли вказувати на неможливість або істотність обмеження надавати відповідачкою матеріальну підтримку позивачу судом не встановлено.

Суд визначає розмір аліментів у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на дитину до досягнення нею повноліття, оскільки відповідачем жодним чином не спростована можливість утримання дитини в такому розмірі. Такий розмір аліментів відповідає вимогам закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, адже такий розмір забезпечить необхідний мінімум для існування дитини, загалом надасть можливість дотримання принципу достатнього забезпечення дитини.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору у всіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.

Виходячи з такого та беручи до уваги, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі суд приходить до висновку про необхідність стягнення судового збору з відповідачки на користь держави у розмірі 1211,20 гривень та стягненню на користь позивача судового збору з відповідача у розмірі 2422,40 гривень щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 161 СК України, ст.ст. 141, 209, 258, 264, 268, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , особа, яка приймає участь у справі: служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 07 листопада 1998 року виконкомом Коноплянської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області, відповідний актовий запис №14.

Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , за місцем його реєстрації.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , з дня подання заяви , а саме з 12 липня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути судовий збір з ОСОБА_2 на користь держави у розмірі 1211,20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з судового збору у розмірі 2422,40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

- Позивач: ОСОБА_5 , АДРЕСА_2 ;

-Відповідачка: ОСОБА_2 АДРЕСА_3 ;

-ОСОБИ, ЩО ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ: Служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області, 67220 с. Конопляне, вул. 30-річчя Перемоги, 70 Березівського району Одеської області,Код ЄДРПОУ 43696645

СуддяРуслан ТИМЧУК