Рішення

від 11.11.2024 по справі 204/7531/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/7531/24

Провадження № 2/204/3277/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

05серпня 2024року ОСОБА_1 звернувся досуду ізпозовною заявоюдо ДП«Виробниче об`єднанняПівденний машинобудівнийзавод ім.О.М.Макарова» ізвимогою простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті (а. с. 1-3).

В обґрунтування своїх позовних вимог, вказав на те, що з 14 червня 2022 року по 20 травня 2024 року він працював на підприємстві відповідача, а наказом № 335-вк від 20 травня 2024 року його звільнено з підприємства відповідача за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Вказує, що відповідач не виплачував позивачу нараховану заробітну плату за період з липня 2023 року по травень 2024 року, загальна заборгованість складає 61614 гривень 19 копійок. У зв`язку з чим, прохає суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 61614 гривень 19 копійок.

Ухвалою суду від 09 серпня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 13), копія якої надіслана учасникам справи 09 серпня 2024 року за вихідним № 20130/24-вих/2/204/3277/24 (а. с. 14).

12 вересня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив директора ДП «Виробничеоб`єднання Південниймашинобудівний заводім.О.М.Макарова» ВойтаС. на позовну заяву (а. с. 16-19), в якому він прохає відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування відзиву зазначає, що згідно з довідкою № 2/87 від 30 серпня 2024 року відповідач заборгував перед позивачем заробітну плату у сумі 50256 гривень. Однак, зазначає, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме те, що ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та зараз перебуває в край тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірванням контрактів з РФ, які складали питому вагу в загальній кількості виробництва, що призвело до скорочення його об`ємів, великих фінансових збитків, відсутності обігових коштів, одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках. Також вказує на те, що позивач був звільнений із підприємства відповідача 20 травня 2023 року, при цьому вимоги про розрахунок на підприємство не надав, а відтак строки в які позивач міг звернутися до суду про вирішення трудового спору пройшли. Тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Станом на дату розгляду справи відповідь на відзив позивачем до суду не надано.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 14 червня 2022 року по 20 травня 2024 року позивач працював на підприємстві відповідача на посаді сторожа, а наказом № 335-вк від 20 травня 2024 року його звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 6-7 та на звороті).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Звернувшись до суду, позивач просив, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 61614 гривень 19 копійок, на підтвердження чого надає повідомлення (а. с. 8) в якому вказана сума заборгованість відповідача перед позивачем не збігається зі сумою яку прохає стягнути позивач у позовній заяві, оскільки в повідомлені зазначена сума заборгованості у розмірі 52609 гривень, що не узгоджується та не підтверджує вимоги позивача.

Крім того, повідомлення не відповідає загальноприйнятим вимогам оформлення документів.

Склад реквізитів документів визначені пунктом 4.4 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020, затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01 липня 2020 р. № 144).

Документи, що їх створюють юридичні особи, обов`язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи, назва виду документа (не зазначають на листах), дата документа, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис (для електронних документів електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису).

Відповідно до пункту 5.27. ДСТУ 4163-2020, відомості про виконавця документа складаються з таких елементів: прізвища і власного імені виконавця документа, номера його службового телефону.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.26 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020, затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01 липня 2020 р. № 144).

Відмітка прозасвідчення копіїдокумента складаєтьсяз такихелементів:слів «Згідноз оригіналом»(безлапок),найменування посади,особистого підписуособи,яка засвідчуєкопію,її власногоімені тапрізвища,дати засвідченнякопії.У випадках,визначених законодавством,копії документівзасвідчують відбиткомпечатки юридичноїособи,структурного підрозділу(службиділоводства,служби кадрів,бухгалтерії тощо)юридичної особиабо печатки«Для копій».

Враховуючи вищевикладене, суд дане повідомлення позивача не приймає до уваги, оскільки воно не відповідає загальноприйнятим вимогам оформлення документів, а також не узгоджується з позовними вимогами позивача.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, за змістом ст.38КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Таким чином, неспроможними є доводи представника відповідача щодо не звернення позивача до нього з відповідною заявою в день звільнення, оскільки обов`язок щодо проведення повного розрахунку чинним законодавством України покладено виключно на роботодавця, більш того, даний обов`язок у останнього виникає автоматично з його прийняттям заяви працівника про звільнення та винесення відповідного наказу.

Також не заслуговують на увагу суду доводи відповідача, щодо відсутності у останнього обігових коштів на рахунках, у зв`язку зі скорочення його об`ємів виробництва та великих фінансових збитків, оскільки кожних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано.

Крім того, не приймаються до уваги судом доводи відповідача щодо одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, оскільки вказане не спростовує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.

Так, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачу, при цьому вказує, що сума заборгованості становить 50256 гривень, що підтверджується відповідною довідкою підприємства № 2/87 від 30 серпня 2024 року, яка відповідає загальноприйнятим вимогам оформлення документів.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієїстатті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з цим, слід звернути особливу увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013, в якому Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

У частині 1 статті 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент звільнення ОСОБА_1 з ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», тобто станом на 20 травня 2024 року, закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточного розрахунку та не виплатив йому нараховану заробітну плату.

Так, з наданої відповідачем довідки № 2/87 від 30 серпня 2024 року (а. с. 20) вбачається, що станом на 30 серпня 2024 року сума невиплаченої відповідачем заробітної плати позивачу становить 50256 гривень, зокрема за: за липень 2023 року 2966 гривень; за серпень 2023 року 3254 гривні, за вересень 2023 року 6362 гривні; за грудень 2023 року 8217 гривень; за січень 2024 року 8196 гривень; за лютий 2024 року 2312 гривень; за березень 2024 року 2907 гривень; за квітень 2024 року 7037 гривень; за травень 2024 року та остаточний розрахунок 9005 гривень.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з липня 2023 року по травень 2024 року у розмірі 50256 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині наданої відповідачем довідки № 2/87 від 30 серпня 2024 року.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_1 )до Державногопідприємства «Виробничеоб`єднання Південниймашинобудівний заводім.О.М.Макарова» (49008,м.Дніпро,вул.Криворізька,буд.1;ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з липня 2023 року по травень 2024 року у сумі 50256 (п`ятдесят тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь Держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна