Рішення

від 24.10.2024 по справі 369/21804/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/21804/23

Провадження № 2/369/3454/24

РІШЕННЯ

Іменем України

24.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/21804/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща Водиця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» в якому просила суд стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща Водиця» нараховану, але не виплачену заробітну плату за період 2022-2023 роки у розмірі 120705,51 грн, 3 % річних у розмірі 6617,00 грн, інфляційне збільшення у розмірі 35934,36 грн, завдану моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн, а також понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працює в ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» з 23.10.2014 року. Після початку війни, почались затримки з виплатою заробітної плати за виконану нею роботу.

Так, відповідно до довідки за формою ОК-5 від 27.11.2023 року, за звітний 2022 рік ОСОБА_1 нараховано 117155,41 грн. заробітної плати, з яких виплачено, лише 57405,72 грн. Тобто заборгованість за невиплачену заробітну плату за 2022 рік, починаючи з лютого, становить 47614,92 грн.

Відповідно до довідки за формою ОК-5 від 27.11.2023 року, за звітний 2023 рік ОСОБА_1 нараховано 113099,73 грн. заробітної плати, з яких виплачено лише 40009,14 грн. Тобто, заборгованість за невиплачену заробітну плату за 2023 рік становить 73090,59 грн.

Загальна сума заборгованості за 2022-2023 роки становить 120705,51 грн.

Крім того, позивач вказує, що тривала невиплата їй відповідачем заробітної плати спричинила їй значне погіршення фінансового та економічного стану, що призвело до значних моральних переживань і вимагає від позивача додаткових зусиль з організації свого життя.

Крім того, позивач зауважувала, що за час роботи на відповідача, жодного разу не притягалася до дисциплінарної відповідальності та має ідеальну репутацію як працівник.

Крім того, позивач зазначала, що відповідач повинен сплатити нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням 3 % річних та інфляційного збільшення, наступним чином: нарахована але не виплачена заробітна плата у розмірі 120 705,51 грн., 3 % річних 6617,00 грн., інфляційне збільшення 35934,36 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат складає 163256,87 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.12.2023 відкрито позовне провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 49 від 24.01.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/21804/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.01.2024 року у зв`язку з мобілізацією головуючого судді Дубас Т.В. вказану скаргу передано на розгляд судді Янченку А.В.

26.01.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено справу № 369/21804/23 прийняти до свого провадження.

30.04.2024 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у задоволенні позову відмовити.

04.06.2024 року відповідачем через канцелярію суду зареєстровано заяву про залишення позовної заяви без руху.

02.07.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща Водиця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - залишити без руху.

02.08.2024 року позивач через канцелярію суду зареєструвала заяву на виконання умов ухвали суду від 02.07.2024 року.

24.10.2024 року сторони через канцелярію суду зареєстрували заяви, у яких просили суд здійснювати розгляд справи у їх відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» з 23.10.2014 року.

Відповідно до довідки за формою ОК-5 від 27.11.2023 року, за звітний 2022 рік ОСОБА_1 нараховано 117155,41 грн. заробітної плати, з яких виплачено, лише 57405,72 грн. Тобто заборгованість за невиплачену заробітну плату за 2022 рік, починаючи з лютого, становить 47614,92 грн.

Відповідно до довідки за формою ОК-5 від 27.11.2023 року, за звітний 2023 рік ОСОБА_1 нараховано 113099,73 грн. заробітної плати, з яких виплачено лише 40009,14 грн. Тобто, заборгованість за невиплачену заробітну плату за 2023 рік становить 73090,59 грн.

Загальна сума заборгованості за 2022-2023 роки становить 120705,51 грн.

Згідно довідки Державного підприємства «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» про доходи ОСОБА_1 на посаді - оператор машинного доїння від 04.06.2024 року загальна сума нарахованої заробітної плати з литого 2022 року по жовтень 2023 року становить 266186,96 грн, всього виплачено заробітної плати з литого 2022 року по жовтень 2023 року 134913,57 грн, не виплаченої заробітної плати з литого 2022 року по жовтень 2023 року 80657,22 грн.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначені вище обставини не оспорювались сторонами при розгляді справи, а також підтверджується довідкою ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця». Доказів про виплату вказаних суми на час розгляду справи матеріали справи не містять, не повідомлено про виплати у частини коштів. Тому вимоги про стягнення суми невиплаченої заробітної плати у розмірі 80657,22 грн. підлягають до задоволення.

Щодо стягнення на підставі ст.625 ЦК України.

Так, ст.625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права.

Оскільки сторони по справі перебувають між собою у трудових, а не цивільно-правових відносинах, тому до цих правовідносин положення цивільного законодавства не застосовуються, а тому вимоги про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції не підлягають до задоволення.

Щодо моральної шкоди.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної( немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист (ст. 276 ЦК України). Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачене ст. ст. 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Верховний Суд України в п. 1 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своє час-не, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Крім цього, у п. 3 вищезазначеної Постанови зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 звернуто увагу судів на наступне : «Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яка визначається від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо».

На підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи засади розумності та справедливості, наявність встановлених фактів, той факт, що на момент звернення позивачки до суду відповідачем не виплачена заробітна плата, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме в розмірі 10 000 грн. У решті позовних вимог суд відмовляє, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач отримав моральну шкоду в заявленому розмірі.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи встановлені судом у справі обставини, а також наведені вище норми законодавства, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач при подачі даного позову був звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 грн.

В свою чергу, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 1342,00 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 264, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща Водиця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 80657 (вісімдесят тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн. 22 коп. - з подальшим відрахуваннями встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь держави судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНКОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», адреса: вул. Соборна, буд. 63, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08131; ЄДРПОУ 00849296.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 11.11.2024 року.

Суддя А.В. Янченко