Постанова

від 11.11.2024 по справі 903/651/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11 листопада 2024 року Справа № 903/651/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

на рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2024

(ухвалене о 11:57 год. у м. Луцьку, повний текст складено 09.09.2024)

у справі № 903/651/24 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

про стягнення 152 133 грн 37 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулось до Господарського суду Волинської області із позовом про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка 152 133 грн 37 коп., з яких: 143 234 грн 63 коп. заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу з лютого по травень 2024 року; 783 грн 35 коп. процентів річних за період з 01.03.2024 по 28.06.2024, 7 144 грн 97 коп. пені за період з 01.03.2024 по 28.06.2024, 970 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з 01.03.2024 по 28.06.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач надав у січні-травні 2024 року відповідачу послуги з розподілу природного газу загальною вартістю 179 282 грн 66 коп., однак відповідач вартість послуг в повному обсязі не оплатив, у зв`язку із чим у нього наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 143 234 грн 63 коп.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми 3% річних, пені та інфляційних втрат.

Господарський суд Волинської області рішенням від 04.09.2024 у справі № 903/651/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" 143 234 грн 63 коп. заборгованості за послуги з розподілу природного газу, 6 849 грн 49 коп. пені, 753 грн 80 коп. процентів річних, 970 грн 42 коп. збитків, завданих інфляцією, 3 021 грн 64 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. У задоволенні позову про стягнення 325 грн 03 коп. відмовив.

При ухваленні вказаного рішення, в частині покладення на відповідача судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що позов задоволено частково та керуючись ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору поклав на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі № 903/651/24 скасувати в частині стягнення з відповідача 3 021 грн 64 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Водночас ГПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача.

Системний аналіз ГПК України дозволяє стверджувати, що неправильними діями сторони є свідомі необґрунтовані дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.

Разом з тим, позивач безпідставно зазначив, що у нього відсутня інформація про реєстрацію кабінету в ЄСІТС відповідача, хоча відомості, що у відповідача було зареєстровано електронний кабінет у ЄСІТС є загальнодоступними.

Таким чином, наявні законодавчі передумови для покладення судового збору за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача.

Отже, внаслідок зловживання позивачем процесуальними правами, а саме введення суду в оману, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору (повністю чи частково) мали бути покладені судом на позивача.

З огляду на викладене, скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушення норм процесуального права, а саме ч. 9 ст. 129 ГПК України.

Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, з таких підстав.

Ні позивачем, ні його представником не було вчинено жодних дій, які б мали ознаки зловживання процесуальними правами. Подання позову в паперовому вигляді не заборонена чинним процесуальним законодавством України, тим більше, що ЄСІТС не працює в повному обсязі, часто спостерігаються перебої в роботі його підсистем та модулів, на що не здатен вплинути жоден учасник судового провадження.

Наявність чи відсутність в учасника юридичної особи електронного кабінету в Електронному суді - це його особиста відповідальність перед законом та здатність реалізовувати права в електронному форматі.

Позивач дотримався вимог, передбачених ст.162, 164 ГПК України.

Жодних процесуальних прав відповідача стороною позивача порушено не було. І про це не зазначає навіть сам відповідач.

Отже, судом першої інстанції абсолютно вірно було вирішено питання про покладення судових витрат, які складалися із сплаченого ТОВ "Газорозподільні мережі України" судового збору на відповідача. Таке судове рішення відповідає ст.129 ГПК України.

Просить апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі №903/651/24 залишити без задоволення, а саме рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулось до Господарського суду Волинської області із позовом про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка 152 133 грн 37 коп., з яких: 143 234 грн 63 коп. заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу з лютого по травень 2024 року; 783 грн 35 коп. процентів річних за період з 01.03.2024 по 28.06.2024, 7 144 грн 97 коп. пені за період з 01.03.2024 по 28.06.2024, 970 грн 42 коп. інфляційних втрат за період з 01.03.2024 по 28.06.2024.

Господарський суд Волинської області рішенням від 04.09.2024 у справі № 903/651/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" 143 234 грн 63 коп. заборгованості за послуги з розподілу природного газу, 6 849 грн 49 коп. пені, 753 грн 80 коп. процентів річних, 970 грн 42 коп. збитків, завданих інфляцією, 3 021 грн 64 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. У задоволенні позову про стягнення 325 грн 03 коп. відмовив.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що скаржник фактично оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі № 903/651/24 в частині стягнення 3 021 грн 64 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, з тих підстав, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами і незалежно від результату вирішення спору, суд мав право покласти на позивача такі витрати, то апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих вимог.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом встановлено, що у період січень-травень 2024 позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 179 282 грн 66 коп., а відповідач оплату такі послуги оплатив частково на суму 36 048 грн 03 коп., у зв`язку із чим залишок заборгованості становить 143 234 грн 63 коп. Відтак суд виснував про задоволення позову в цій частині.

Крім того, перевіривши нарахування позивачем 3% річних та пені, суд дійшов висновку про наявність у них помилок, а тому позов в цій частині задовольнив частково.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат, то здійснивши їх перерахунок, суд не встановив порушень при їх розрахунку позивачем, а позов в цій частині повністю задовольнив.

Проти вказаного, не заперечує ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", ні Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка.

Щодо доводів апеляційної скарги.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

При цьому перелік дій, що можуть бути визнані за ГПК України зловживанням процесуальним права, не є вичерпним, отже суд може визнати зловживанням процесуальними правами також інші дії, які мають відповідну спрямованість.

Зловживання - це особливий різновид процесуального порушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав.

Проявом наведеного може бути протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які ззовні відповідають вимогам процесуальних норм, але здійснюються з корисливим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя та/або інтересам учасників справи чи недобросовісна поведінка в інших формах.

Отже особливість зловживання правом полягає в тому, що особа використовує ззовні законні способи задоволення своїх потреб, тобто обґрунтовує правомірність здійснення свого суб`єктивного права для досягнення та реалізації "нібито законних цілей", однак насправді особа переслідує приховані цілі, які не відповідають змісту, призначенню права та суперечать принципам права.

Як убачається із позовної заяви (а. с. 1-8), позивач вказав, що в нього відсутня інформація про реєстрацію відповідачем електронного кабінету.

Однак, матеріали справи не містять доказів, а відповідач в апеляційній скарзі не вказує який саме негативний наслідок для здійснення правосуддя в цій справі мало не зазначення позивачем відповідних відомостей у позовній заяві.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий господарський суд направляв судові рішення відповідачу у електронний кабінет (а. с. 51, 58, 84).

Таким чином, в цьому випадку не зазначення позивачем в позовній заяві відомостей про наявність у відповідача електронного кабінету не може бути визнано зловживанням процесуальними правами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на часткове задоволення, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про покладення на відповідача 3 021 грн 64 коп. витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви в цій справі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі № 903/651/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі № 903/651/24 - без змін.

2. Справу № 903/651/24 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.