Рішення

від 11.11.2024 по справі 910/14348/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2024Справа № 910/14348/23За позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Фріз"

про стягнення 29 700, 00 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Фріз" (далі також - відповідач, ТОВ «НВП «Фріз») про стягнення неустойки в розмірі 29 700,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов`язків за договором поставки № Д29-3.1/222 від 24.11.2022.

22.11.2023 відповідачем подано відзив на позов, а 24.11.2023 долучив докази надіслання відзиву на адресу позивача.

Позивач, у свою чергу, 29.11.2023 надав відповідь на відзив.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.11.2022 між Державним підприємством «Укроборонсервіс» (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Фріз» (як постачальником) було укладено договір поставки № Д29-3.1/222 (далі також - договір), відповідно до п.1.1. якого, у порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов`язався поставити покупцю у власність товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно зі Специфікацією, яка міститься в Додатку № 1 до договору і є його невід`ємною частиною (надалі - товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору, загальна сума (ціна) договору та ціна за одиницю товару зазначаються в Специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього договору. Ціна товару визначається в національній валюті України.

Розрахунок здійснюється в розмірі 100% від ціни договору протягом 10 банківських днів після поставки товару на склад покупця, проходження товаром вхідного контролю та підписання представником покупця видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 2.5. договору, постачальник зобов`язаний своєчасно зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені в електронній формі із дотриманням умов у визначеному законодавством порядку.

У розділі 3 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється згідно з Правилами «Інкотермс» у редакції 2020 на умовах поставки DDP (зі сплатою мита) транспортом постачальника у місце поставки, що визначене в Специфікації до договору, та у строк відповідно 10 банківських днів з дати підписання договору. Датою поставки (передачі) товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару покупцем від постачальника, що засвідчується підписаною видатковою накладною належним чином оформленою відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з п. 6.1. договору, договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28.02.2023, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань до повного виконання зобов`язань за даним договором.

Як стверджує позивач, всього на виконання умов договору він отримав та оплатив товар на загальну суму 178 200, 00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що з вини відповідача не було своєчасно зареєстровано контролюючим органом податкові накладні, чим порушено право позивача на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- відповідачем належним чином та у встановлений законом строк, з метою прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкових накладних було подано пояснення та документи, а отже, належним чином виконано обов`язок перед позивачем з реєстрації податкових накладних;

- відповідачу було протиправно відмовлено у реєстрації податкових накладних без належного обґрунтування;

- у діях відповідача відсутня протиправна поведінка, яка призвела до не реєстрації податкових накладних, а також відсутня вина відповідача;

- позивач на момент звернення до суду не втратив права на податковий кредит.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі тст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Зі змісту ст. 3, 173 ГК України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16 та від 18.11.2019 у справі № 904/5949/18.

Згідно із ч. 1 ст. 216 і ч. 1 ст. 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, штрафні санкції, відповідно до ст. 173 і 230 ГК України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Виходячи з положень ст. 173, 174 ГК України, нездійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Водночас зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог ст. 218, ч. 1 ст. 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16 та від 07.02.2019 у справі № 913/272/18.

Питання виникнення податкових зобов`язань та складання податкової накладної за результатами господарської дії врегульовано в статті 201 ПК України.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 01 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у вигляді неустойки в розмірі суми податку на додану вартість невірно складеної або незареєстрованої накладної (п. 2.6. договору), сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складання та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв`язку із цим податкового кредиту.

Тобто, передбачена пунктом 2.6. договору відповідальність постачальника не пов`язана із виконанням ним своїх зобов`язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання постачальником вимог податкового законодавства.

Зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.

Отже, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції (неустойки).

Таким чином, виходячи з положень статті 173 ГК України, підстав виникнення господарських зобов`язань (стаття 174 ГК України), нездійснення реєстрації податкової накладної в ЄРПН у строки, встановлені ПК України, не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача надати покупцю податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16, від 12.03.2018 у справі № 918/216/17, від 13.04.2018 у справі № 902/380/17, від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22).

Враховуючи компенсаційний характер санкції, передбаченої пунктом 2.6. договору, яка не пов`язана із забезпеченням належного виконання зобов`язань, що виникають з поставки, доводи позивача в обґрунтування наявності підстав для покладення на відповідача відповідальності за нереєстрацію в ЄРПН податкових накладних судом відхиляються.

З урахуванням зазначеного, оскільки в даному випадку зобов`язання відповідача щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору поставки, а є за своєю природою податковими зобов`язаннями, які регулюються нормами ПК України та контролюються ДФС, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Водночас, обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, про це зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.11.2024.

Суддя Ю.О. Підченко