Рішення

від 05.11.2024 по справі 910/4466/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2024Справа № 910/4466/24

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Т-КУБ", м. Київ

про стягнення 335 298,35 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко Л.П. (в порядку самопредставництва);

від відповідача: Машковська О.А. (адвокат за довіреністю №424-2023 року);

від третьої особи: Бутко Д.Г. (адвокат за ордером серії АІ№1663480 від 05.08.2024 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.04.2024 року Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 335 298,35 грн, що виникла за Договором про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 043 від 31.12.2014 року.

Ухвалою від 24.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

27.05.2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи до участі в справі. У відзиві відповідачем зазначено, що договір є припиненим, оскільки додаткових угод про продовження дії договору, на наступні періоди, сторонами укладено не було. При цьому, позивач не є балансоутримувачем та втратив право розпорядження сервітутом, оскільки будинок у власності ОСББ та переданий на обслуговування ТОВ «КК «Т-Куб».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 06.08.2024 року.

В судовому засіданні 06.08.2024 судом було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Т-КУБ" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та відкладено засідання до 05.11.2024 року.

04.09.2024 року від третьої особи до суду надійшли пояснення по суті спору, в яких зазначено, що позивач не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об`єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об`єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності ЗУ «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», тому відповідач уклав договір сервітуту з новим балансоутримувачем, а саме з третьою особою.

В судовому засіданні 05.11.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2014 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство за договором, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Київстар" (сервітуарій за договором, відповідач) укладено Договір про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 043 (надалі - Договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1., є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2. Договору, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-а.

У п. 1.2. Договору сторонами погоджено, що об`єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв`язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - Обладнання), у зазначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (Додаток №2 до даного Договору).

Розміщення обладнання за умовами сервітуарія в місцях вказаних в Додатку №1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (надалі - акт розміщення). (п. 2.2. Договору).

Відповідно до пунктів 3.1. та 4.1.1. Договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству (позивачу) щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору (далі - плата).

Згідно з п. 3.5. Договору нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договору. На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 4 961,30 грн, в тому числі ПДВ 826,88 грн.

За умовами п. 3.4. Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.

Пунктом 4.1.9. Договору передбачено, що сервітуарій зобов`язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії Договору. Демонтаж проводиться зі збереженням об`єкту розміщення в стані не гіршому, ніж передавався, та здійснюється зі складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників Сторін цього Договору та балансоутримувача будинку.

Розділом 9 Договору визначено, що даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015 року і діє до 31 грудня 2015 року (п. 9.1.).

У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах. (п. 9.2. Договору).

Припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток №4 Договору) (п. 9.3. Договору).

Згідно з пунктом 9.2. Договору, в редакції Додаткової угоди №1 від 01.09.2016 року до Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.11.2017 року.

Відповідно до змісту "Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту" (Додаток №4 до Договору), цей Акт засвідчує факт звільнення об`єкту розміщення від обладнання (факт демонтажу), а також те, що об`єкт знаходиться в стані не гіршому, ніж передавався. Будь які зміни до Договору в цій частині не вносились.

Згідно із адресним переліком об`єктів комунальної власності та розрахунку плати, який є Додатком №1 до цього договору, балансоутримувачем є КП «Житлосервіс «Оболонь» Оболонського району у м. Києві.

Листом від 22.01.2021 №4766/05 відповідачем повідомлено позивача про те, що ним підписано новий договір з балансоутримувачем будинку та необхідно закрити договір з позивачем, у зв`язку з чим відповідач приклав до листа Додаткову угоду до Договору та Акт закінчення розміщення обладнання. Відповідачем також повідомлено, що у випадку непідписання акту договір буде вважатися припиненим 31.03.2021 року.

Листом №062/15/19-629 від 04.06.2021 року у відповідь позивач повідомив відповідача, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» не укладала договір з відповідачем щодо розміщення телекомунікаційного обладнання за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-а, оскільки саме у господарському віданні даного підприємства перебуває будинок за вказаною адресою. З огляду на зазначене позивачем у листі вказано, що відсутні підстави для розірвання договору та припинення нарахувань по ньому.

Листом №32960/05 від 07.12.20211 року відповідач повторно повідомив позивача про те, що ним підписано новий договір з балансоутримувачем будинку, договір з позивачем необхідно закрити, у зв`язку з чим відповідач приклав до листа Додаткову угоду до Договору та Акт закінчення розміщення обладнання. Відповідачем також повідомлено, що у випадку непідписання акту договір буде вважатися припиненим 31.12.2021 року.

Листом №062/15/19-141 від 21.01.2022 року у відповідь позивач повідомив відповідача, що будинок закріплено за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» на праві господарського відання без права розпорядження, а тому відсутні підстави для розірвання договору та припинення нарахувань по ньому.

01.03.2023 року позивачем направлено відповідачу вимогу №062/15//19-257 про сплату заборгованості за період з 01.2022 року по 01.2023 року в розмірі 174 502,45 грн.

04.04.2023 року відповідачем направлено позивачу відповідь на вимогу №9068/05, в якій зазначив, що нарахована сума заборгованості не відповідає фактичним обставинам.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у період з січня 2022 року по листопад 2023 року відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за Договором щодо здійснення своєчасної оплати, у зв`язку з чим, за останнім обліковується заборгованість в розмірі 335 298,35 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовної заяви зазначив, що договір є припиненим, оскільки додаткових угод про продовження дії договору, на наступні періоди, сторонами не укладалось. При цьому, позивач не є балансоутримувачем та втратив право розпорядження сервітутом, оскільки будинок у власності ОСББ, а балансоутримувачем будинку є ТОВ «КК «Т-Куб».

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України ).

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

У роз`ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об`єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005 р., надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.

Згідно частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Відповідно до пункту 2.2. Договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку №1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку №2 до даного Договору.

Як зазначає позивач, на виконання умов пункту 2.2. Договору між сторонами було підписано акт розміщення обладнання на умовах сервітуту як додаток №3 до Договору, зразок якого наведений у додатку №3 до Договору.

Проте, за відсутності в матеріалах справи копії такого підписаного сторонами Договору акту розміщення обладнання на умовах сервітуту та будь - яких заперечень щодо факту розміщення обладнання на даху будівлі комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-а, обставини отримання ПАТ "Київстар" починаючи з 31.12.2014 року права користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-а, для розміщення обладнання та подальше фактичне користування об`єктом розміщення сторонами не заперечувались.

Спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв`язку з цим наявності/відсутності у ПАТ "Київстар" заборгованості за користування наданим правом у період з січня 2022 року по листопад 2023 року включно.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до пунктів 3.1. та 4.1.1. Договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

Згідно пункту 3.3. Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця.

Відповідно до пункту 3.4 Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства

Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до даного договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об`єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з 01.2022 року по 11.2023 року позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору плату за користування об`єктом розміщення у загальному розмірі 335 298,35 грн, що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період, а саме: №185 від 01.01.2022 на суму 12 477,72 грн, №493 від 01.02.2022 на суму 12 477,72 грн, №851 від 01.03.2022 на суму 12 477,72 грн, №1249 від 01.04.2022 на суму 12 477,72 грн, №1560 від 01.05.2022 на суму 12 477,72 грн, №1886 від 01.06.2022 на суму 12 477,72 грн, №2214 від 01.07.2022 на суму 12 477,72 грн, №2543 від 01.08.2022 на суму 12 477,72 грн, №2678 від 01.09.2022 на суму 18 995,44 грн, №3124 від 01.10.2022 на суму 13 201,91 грн, №2451 від 01.11.2022 на суму 13 201,91 грн, №3786 від 01.12.2022 на суму 13 201,91 грн, №157 від 01.01.2023 на суму 16 079,59 грн, №473 від 01.02.2023 на суму 16 079,59 грн, №809 від 01.03.2023 на суму 16 079,59 грн, №1123 від 01.04.2023 на суму 16 079,59 грн, №1460 від 01.05.2023 на суму 16 079,59 грн, №1768 від 01.06.2023 на суму 16 079,59 грн, №2086 від 01.07.2023 на суму 16 0079,59 грн, №2421 від 01.08.2023 на суму 16 079,59 грн, №2741 від 01.09.2023 на суму 16 079,59 грн, №3052 від 01.10.2023 на суму 16 079,59 грн та №3551 від 01.11.2023 на суму 16 079,59 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, суд зазначає, що за приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому з урахуванням визначеного п. 9.1. Договору строку його дії до 31.12.2015 року та пункту 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 01.09.2016 року до Договору, за відсутності повідомлень сторін про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну його дії, спірний Договір вважається пролонгованим, але не більше ніж до 30.11.2017 року.

Будь - які змін та поповнення до даного Договору дійсні, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та засвідчені печатками сторін Договору (пункт 10.3. Договору).

Наразі, як встановлено судом, будь-які зміни до пункту 9.2 Договору щодо продовження строку дії договору після 30.11.2017 року у формі укладення додаткових угод до Договору в порядку, визначеному пунктом 10.3. Договору, сторонами не вносились.

Окрім цього суд зазначає, що укладений між сторонами Договір про встановлення сервітуту не передбачає автоматичного продовження дії Договору після 30.11.2017 року (пункт 9.2. Договору в редакції Додаткової угоди №1).

Частиною 1 статті 406 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

З огляду на викладене, враховуючи умови Договору щодо строку його дії та положення Цивільного кодексу України, якими визначаються підстави припинення сервітуту, строк дії Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 043 від 01.09.2016 року є припиненим 30.11.2017 року, що не заперечено сторонами.

При цьому, за приписами частини 4 статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У відповідності до п. 9.3. Договору припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до Договору).

Наразі, доказів підписання сторонами у відповідності до п. 9.3. Договору Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач листом від 22.01.2021 №4766/05 повідомив позивача про те, що ним підписано новий договір з балансоутримувачем будинку та необхідно закрити договір з позивачем, у зв`язку з чим відповідач приклав до листа Додаткову угоду до Договору та Акт закінчення розміщення обладнання. Відповідачем також повідомлено, що у випадку непідписання акту договір буде вважатися припиненим 31.03.2021 року.

Листом №062/15/19-629 від 04.06.2021 року у відповідь позивач повідомив відповідача, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» не укладала договір з відповідачем щодо розміщення телекомунікаційного обладнання за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-а, оскільки саме у господарському віданні даного підприємства перебуває будинок за вказаною адресою. З огляду на зазначене позивачем у листі вказано, що відсутні підстави для розірвання договору та припинення нарахувань по ньому.

Листом №32960/05 від 07.12.20211 року відповідач повторно повідомив позивача про те, що ним підписано новий договір з балансоутримувачем будинку, договір з позивачем необхідно закрити, у зв`язку з чим відповідач приклав до листа Додаткову угоду до Договору та Акт закінчення розміщення обладнання. Відповідачем також повідомлено, що у випадку непідписання акту договір буде вважатися припиненим 31.12.2021 року.

Листом №062/15/19-141 від 21.01.2022 року у відповідь позивач повідомив відповідача, що будинок закріплено за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» на праві господарського відання без права розпорядження, а тому відсутні підстави для розірвання договору та припинення нарахувань по ньому.

Позивач на адресу відповідача підписані зі свого боку акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту на надіслав.

Суд зазначає, що Законом України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", який набув чинності 04.06.2017 року, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов`язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.

Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власник (володілець) інфраструктури об`єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об`єкта доступу або окремі її елементи; об`єкт доступу - об`єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв`язку, будинкова розподільна мережа.

Частиною 1 статті 16 вказаного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об`єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об`єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" право укладати нові договори про доступ щодо об`єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об`єкт доступу.

Судом встановлено, що відповідно до прийнятого Загальними зборами ОСББ «Пальміра» рішення (протокол №4 від 28.10.2020 року), управління будинком за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-а, передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-Куб» відповідно до Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 28.10.2020 року.

На підставі Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 28.10.2020 року між відповідачем (орендар) та ТОВ «КК «Т-Куб» (орендодавець) 01.02.2021 року було укладено Договір оренди №UA0843 від 01.02.2021 року (строк дії до 31.08.2023 року), а в подальшому Договір оренди №UA0843 від 01.09.2023 року (строк дії до 31.08.2024 року), відповідно до яких орендар прийняв в строкове платне користування ділянку даху площею 5,0 кв.м. житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, 2-А для розміщення та експлуатації обладнання базової станції (RBS) стільникового зв`язку ПАТ «Київстар» та антенно-фідерних пристроїв вказаної RBS (обладнання).

Отже, ТОВ «КК «Т-Куб» (третя особа) є балансоутримувачем будинку по вул. Північна, 2-а у м. Києві.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечено, що ділянка даху площею 5,0 кв.м. житлового будинку (предмет Договорів оренди №UA0843 від 01.02.2021 року та №UA0843 від 01.09.2023 року) та частина даху будівлі за адресою вул. Північна, 2-а, у м. Києві (предмет Договору про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ 043 від 31.12.2014 року) є одним і тим самим майном (об`єктом розміщення).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснювались оплати вартості оренди даху під розміщення обладнання третій особі (ТОВ «КК «Т-Куб») в період з лютого 2021 року по період звернення позивача до суду із даним позовом, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями за вказаний період (отримувач: ТОВ «КК «Т-Куб», призначення платежу: оплата оренди згідно договору №UA0843).

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що починаючи з лютого 2021 і до теперішнього часу відповідач користується об`єктом розміщення, розташованим у м. Києві, на підставі Договору оренди, укладеного з балансоутримувачем (третьою особою) цього майна, а також здійснює оплату за орендне користування, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних інструкцій.

З наведеного вбачається, що відповідачем вчинені всі необхідні дії для підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту та повідомлення позивача про укладення нового договору з балансоутримувачем, проте позивач ухилився від свого обов`язку щодо їх підписання, у зв`язку з чим за відсутності заперечень щодо змісту отриманих актів та/або повідомлення відповідача про відмову від їх підписання з наведенням підстав для такої відмови вказані акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту вважаються підписаними обома сторонами.

Додатково судом враховано, що, як підтверджується матеріалами справи, не підписання відповідного акту про закінчення розміщення обладнання мало місце за наслідками невчинення відповідних дій саме з боку позивача.

В свою чергу, з огляду на обставини укладення Договорів оренди №UA0843 з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання відповідача, останній не повинен проводити демонтаж обладнання на об`єкті розміщення.

В контексті вищенаведеного, виходячи з сукупності обставин наявності укладеного відповідачем з балансоутримувачем майна - ТОВ «КК «Т-Куб» Договорів оренди та закінчення 30.11.2017 року строку дії Договору з позивачем, суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування плати за спірним Договором за період з січня 2022 року по листопад 2023 року та покладення на відповідача як сервітуарія відповідних обов`язків, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача суми коштів за означений період у загальному розмірі 335 298,35 грн задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту є припинення дії, яка порушує право.

Частинами першою - третьою статті 13, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 11.11.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ