Рішення

від 11.11.2024 по справі 916/3974/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3974/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (код ЄДРПОУ 34674102, 65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б)

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Господарник" (код ЄДРПОУ 33508655, 65111, м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна, буд 49-А)

про стягнення 444471,65 грн.

Позивач Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Господарник" про стягнення 444471,65 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №1226 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію.

Ухвалою суду від 16.09.2024 позовну заяву Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.09.2024 була доставлена відповідачу до електронного кабінету 16.09.2024 о 19:01.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 01.11.2006 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (далі - теплопостачальна організація) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Господарник" (далі - споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії №1226 (далі - договір), за умовами якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язався оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу на опалювання та гаряче водопостачання на об`єкт по вул. Генерала Бочарова, 49-А, згідно Додатку 1 до цього договору .

Пунктом 3.2.2. договору передбачено обов`язок споживача виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором.

За умовами п. 4.2. договору, до обов`язків теплопостачальної організації відноситься, зокрема: забезпечувати постачання теплової енергії споживачу у обсягах, згідно з додатком №1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла.

Відповідно до п. 5.1. договору, облік споживання теплової енергії на опалення споживача визначається розрахунковим способом.

Згідно з п.5.3. договору, кількість спожитої теплової енергії визначається розрахунковим способом: на опалення згідно теплового навантаження будівлі з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел теплопостачальної організації та кількості діб роботи теплоспоживчого обладнання.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2., 6.4. договору, розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу 179,12 грн за 1 Гкал, діючому на момент укладення договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

За умовами п. 6.6. договору, перераховані споживачем платежі зараховуються згідно призначення платежу, зазначеного в банківських документах, а в разі відсутності такого зазначення в наступному порядку: в першу чергу в рахунок погашення пені, далі заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію, потім поточні платежі.

За змістом п.п. 10.1., 10.4. договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.11.2007. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлене однією із сторін.

Додатками №№1-2 до договору сторонами були погоджені обсяги постачання теплової енергії споживачу та умови припинення подачі теплової енергії.

В матеріалах справи також наявний акт прийому в експлуатацію вузла обліку теплової енергії.

Для здійснення оплати вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем були складені та виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури:

- за постачання теплової енергії в листопаді 2023 року на суму 34511,40 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,94 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в грудні 2023 року на суму 90003,81 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,94 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в січні 2024 року на суму 112087,75 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,94 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в лютому 2024 року на суму 92659,94 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,94 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в березні 2024 року на суму 106567,68 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,94 грн. за 1 Гкал;

- за постачання теплової енергії в квітні 2024 року на суму 8641,07 грн., виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,94 грн. за 1 Гкал.

Також, в матеріалах справи наявні акти зняття показань із засобів вимірювальної техніки та періодичного огляду від 30.11.2023, 31.12.2023, 31.01.2024, 29.02.2024, 31.03.2024 та 08.04.2024.

19.08.2024 позивач разом з супровідним листом повторно направив відповідачу для сплати рахунки-фактури за період з листопада 2023 року по квітень 2024 року.

Приймаючи до уваги, що відповідачем оплата вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії була проведена не у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із претензією від 20.08.2024 №02.01-21/653, в якій вимагав погасити заборгованість у розмірі 444471,65 грн., що рахувалась станом на 01.08.2024.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) визначено, що: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст.627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.714 ЦК України (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено права та обов`язки споживача теплової енергії, зокрема, визначено, що до основних обов`язків споживача відноситься додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі Договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №1226 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався оплачувати позивачу вартість фактично одержаної теплової енергії за встановленими тарифами.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, кошти за надані послуги в повному обсязі згідно рахунків не сплатив.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі Договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №1226 у розмірі 444471,65 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Господарник" на користь позивача Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" підлягає стягненню 444471,65 грн. заборгованості.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Господарник" (код ЄДРПОУ 33508655, 65111, м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна, буд 49-А) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (код ЄДРПОУ 34674102, 65029, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б) - 444471 (чотириста сорок чотири тисячі чотириста сімдесят одну) грн. 65 коп. заборгованості за Договором постачання від 01.11.2006, 6667 (шість тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 07 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 11 листопада 2024 р.