Ухвала

від 04.11.2024 по справі 922/1998/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"04" листопада 2024 р. м. ХарківСправа № 922/1998/24

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Лаврова Л.С.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши справу

за позовом СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПРОГРЕС» (37420, Україна, Гребінківський р-н, Полтавська обл., село Майорщина, вулиця Козацька, будинок, 1а, ідентифікаційний код особи 21044481) до Приватної фірми «ГАММА-55» (61052, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Полтавський Шлях, будинок, 27, квартира, 2, ідентифікаційний код особи 24482251) про визнання договору недійсним та стягнення коштів за участю представників:

позивача не з`явився

відповідача Колісниченко А. С.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області звернулося СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПРОГРЕС» з позовом до Приватної фірми «ГАММА-55» та просить суд: визнати недійсним Договір купівлі-продажу автотранспортних засобів та сільськогосподарської техніки, яка була у вжитку, від 18.03.2021 року, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» та Приватною фірмою «Гамма-55»; стягнути з Приватної фірми «Гамма-55» (ЄДРПОУ 24482251) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» сплачений останнім судовий збір за подання цього позову.

Ухвалою суду від 11.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 01.07.2024 о 10:30, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи. Засідання відкладалося до 05.08.2024. Підготовче засідання у справі відкладалося до 02.09.2024.

Ухвалою від 02.09.2024 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 07.10.2024 р. о 12:15. Засідання відкладалося з 07.10.2024 по 21.10.2024.

У призначене на 21.10.2024 судове засідання сторони своїх представників не направили.

21.10.2024 за вх. 26480, вх. 26481 від представника позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прийняти участь у засіданні 21.10.2024, при цьому які з яких саме причин представник позивача не може з`явитися у призначене засідання не зазначено. В той же час, розгляд справи у відсутності позивача просив не здійснювати.

Враховуючи викладене, суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті з 21.10.2024 на 04.11.2024.

Ухвалу про відкладення судового засідання позивач отримав через Електронний суд 24.10.2024, тобто про дату, час та місце проведення наступного засідання був повідомлений належним чином.

У судове засідання 04.11.2024 з`явився представник відповідача. Представник позивача в зазначене засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання представника позивача, неповідомлення про причини неявки, не подання заяви про розгляд справи без участі його представника та закінчення строку на розгляд справи по суті, судом було поставлено питання щодо залишення позову без розгляду. Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти залишення позову без розгляду не заперечував.

Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У системно-логічному зв`язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:

1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;

2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;

3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, від 18.11.2022 у справі № 905/458/21.

Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова "може", "має право", "за власної ініціативи" та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України, та формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначив про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.

Отже, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків.

Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

За приписами ч. 1, 4 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (див. наприклад рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.

Важливою в аспекті коментованої статті є правова позиція Конституційного Суду України, викладена в Рішенні від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 КПК України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника): закріпивши право будь-якої особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право особи з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

При цьому, суд має обмежувати сторони у реалізації їх процесуальних прав у разі зловживання ними. Таке обмеження не є порушенням прав учасників спору. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства".)

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відтак, суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.

Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивач повторно не з`явився у судове засідання, не повідомив суд про причини неявки, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, а також те, що строк розгляду справи по суті добігає кінця, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. 42, 43, 202, 226, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити без розгляду позовну заяву СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПРОГРЕС» до Приватної фірми «ГАММА-55».

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку, відповідно до ст. 256-257 ГПК України, протягом десяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали підписано 08.11.2024.

СуддяЛ.С. Лаврова