Рішення

від 11.11.2024 по справі 922/2927/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2927/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/2927/24

за позовом Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79005, м. Львів, Площа Міцкевича, буд. 6/7, код ЄДРПОУ 13804591)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна промислова група» (61000, м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 27, код ЄДРПОУ 40261570)

про стягнення витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу та зберіганням рекламних конструкцій в загальному розмірі 96096,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

КП «Адміністративно-технічне управління» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ТОВ «Лісопереробна промислова група» (скорочена назва - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП») про стягнення 96096,00 грн витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу та зберіганням рекламних конструкцій, а саме: 5620,00 грн витрат на демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами; 74460,00 грн витрат на зберігання демонтованих рекламних конструкцій на складі; ПДВ у розмірі 20%, що становить 16016,00 грн. Також позивач у позові просить суд покласти на відповідача судові витрати у зв`язку з розглядом даного позову.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідач, в порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», впродовж 2017-2021 років самовільно встановлював рекламні конструкції у місті Львові, без отримання дозволу позивача на розміщення реклами. Позивачем у зв`язку з виявленими порушеннями направлялись відповідачу вимоги про добровільне усунення допущених порушень у зазначений у вимогах термін, втім зазначені вимоги відповідачем не були виконані, тому самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами відповідача були демонтовані із залученням підрядної організації, що підтверджується відповідними Актами проведення демонтажу спеціальних конструкцій за період з червня 2020 року по липень 2021 року. Відповідач забрав зі складського приміщення лише частину демонтованих позивачем рекламних конструкцій та відшкодував кошти за їх демонтаж, транспортування і зберігання, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про відшкодування понесених ним витрат на демонтаж самовільно встановлених відповідачем конструкцій зовнішньої реклами та їх зберігання на складі у загальному розмірі 96096,00 грн.

Вказаний позов ухвалою Господарського суду Харківської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2927/24, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позов та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив та встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь на відзив, а також повідомлено відповідачу - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» про обов`язок, встановлений ч. 6 ст. 6 ГПК України, щодо необхідності зареєструвати свій електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІТС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено позивачу в електронному вигляді до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС та відповідачу - в паперовому вигляді листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу (які зазначена позивачем у позові та вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Відповідач - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП», в порушення вимог ч. 6 ст. 6, ч. 7 ст. 42 ГПК України не зареєстрував електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, своїм правом на захист не скористався, ні в установлений судом строк, ні станом на день прийняття судом даного рішення не подав відзиву на позов та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду про відкриття провадження у даній справі, що була направлена на юридичну адресу відповідача - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» (61000, м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 27), не вручена адресату та повернулася за зворотною адресою до суду з довідкою працівника оператора поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА» про причину повернення поштового відправлення: «за закінченням терміну зберіганн», що відповідно до приписів ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

За приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. В разі відсутності заяви учасника справи про зміну адреси, ухвала про повідомлення чи виклик надсилається за останньою відомою суду адресою цього учасника справи, і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться.

Тобто, в разі, якщо ухвалу суду направлено за належною адресою, а саме: за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або яка повідомлена суду стороною, вважається, що адресат належно повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання відповідачем зазначеної ухвали суду, оскільки таке неотримання зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою самого учасника справи щодо отримання кореспонденції, яка надходить від суду на його адресу.

Крім того, як вже зазначалося вище, ухвала суду про відкриття провадження у справі № 922/2927/24 була вчасно офіційно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень у відповідності до ст. 122 ГПК України.

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Таким чином, судом вчинено необхідні заходи для повідомлення відповідача - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» про розгляд даної справи й надання йому можливості висловити свою позицію щодо заявлених позивачем вимог і звернутись до суду із заявами по суті справи та заявами чи клопотаннями з процесуальних питань. Втім, відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та жодного доказу для долучення до матеріалів справи не надав, із заявами або клопотаннями по суті справи та з процедурних питань до суду не звертався, на зв`язок із судом будь-яким чином не виходив.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тобто, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком учасника справи, а отже його відсутність не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На підставі зазначеного, з огляду на закінчення встановленого ст. 248 ГПК України строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що судом вчинено необхідні заходи для повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та враховуючи, що подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов`язком) відповідача, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем у позовній заяві досить повно висловлено та обґрунтовано свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог і в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для прийняття обґрунтованого та об`єктивного рішення по даній справі, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення учасників справи, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначені Законом України "Про благоустрій населених пунктів",

Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 вкааного Закону, організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

У відповідності до ч. 4 ст. 20 зазначеного Закону, рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

За приписами ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу примусового демонтажу самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами та відшкодування витрат позивача на демонтаж рекламних конструкцій і зберігання демонтованих рекламних конструкцій на складі.

Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, встановлено Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Типові правила) та іншими нормативними актами України.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Відповідно до п. 2 Типових правил, місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Згідно з п. 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

У відповідності до п. 24 Типових правил, виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

За змістом п. 45 Типових правил, контроль за додержанням цих Типових правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства.

Пунктом 46 Типових правил передбачено, що в разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Типових правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2.1 Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.05.2010 № 569 (далі по тексту Правила):

самовільно встановлений рекламний засіб - рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін;

примусовий демонтаж конструкції - це засіб для примусового усунення виявленого порушення вимог законодавства про рекламу (самовільного встановлення рекламного засобу), не усунутого суб`єктом господарювання у добровільному порядку;

робочий орган з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами - орган, уповноважений Львівською міською радою виконувати покладені на нього функції, передбачені даними Правилами.

Робочим органом, що уповноважений Львівською міською радою виконувати покладені на нього функції з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами є Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, який в межах своєї компетенції забезпечує контроль за виконанням вимог Закону України «Про рекламу», Типових Правил розміщення зовнішньої реклами, Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові усіма особами незалежно від форм власності та відомчої належності, а також уповноважений у сфері реклами звертатися до юридичних і фізичних осіб з вимогами про усунення виявлених порушень у визначений у вимогах термін.

Відповідно до п. 1.1 Статуту КП «Адміністративно-технічне управління», позивач підпорядкований Департаменту містобудування Львівської міської ради, що є представником власника територіальної громади м. Львова і є органом, до сфери управління якого входить зазначене комунальне підприємство.

Згідно з п. 2.2.4 зазначеного Статуту, КП «Адміністративно-технічне управління» виконує функції, визначені окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями департаменту містобудування.

Відповідно до п. 4.2.10 Правил, підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є дозвіл, виданий в установленому порядку.

Згідно з п. 8.1.1 Правил, демонтажу підлягають самовільно встановлені рекламоносії, власник яких не виконав вимогу про демонтаж.

Пунктом 8.3 Правил встановлено, що примусовий демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами Оператора (КП «Адміністративно-технічне управління») або на його замовлення - підрядною організацією.

Згідно п. 8.5 Правил, компенсація витрат оператора, який організував демонтаж або проводив самостійно демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (законного користувача) демонтованого рекламного засобу.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надано суду документального підтвердження отримання відповідачем - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» дозволів для розміщення конструкцій зовнішньої реклами у місті Львові.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» у порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», впродовж 2017-2021 років самовільно, без отримання відповідних дозволів на розміщення реклами, були встановлені спеціальні конструкції зовнішньої реклами у різних місцях міста Львова.

Усі рекламні конструкції, які були встановлені відповідачем та в подальшому демонтовані позивачем, містять ідентичну за змістом інформацію (ЗАВОД ПАРКЕТУ, фірмова мережа, Городоцька, 174, Липинського, 58а, Зелена, 238, #Zavod Parketu).

Згідно з інформацією з відкритих інтернет-джерел, торгова мережа «Завод паркету та дверей» (#Zavod Parketu) належить відповідачу - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП», що підтверджується наданою позивачем копією скріншоту з вебсайту «Gazeta.ua».

За даними, розміщеними на сторінці торгової мережі «Завод паркету та дверей» (#Zavod Parketu) у соціальній мережі «Фейсбук», на вказаній сторінці міститься посилання на сайт мережі: http://lispromgrup.com, а також зазначені адреси магазинів мережі, зокрема: м. Львів, вул. Липинського, 58а; м. Львів, вул. Зелена, 238; м. Львів, вул. Городоцька, 174.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» частину демонтованих позивачем рекламних конструкцій забрав зі складського приміщення та відшкодував кошти за їх демонтаж, транспортування й зберігання, що підтверджується наданими до позову копіями заяв-договорів відповідача про повернення належних йому конструкцій від 16.05.2019, 10.07.2019, 09.12.2019, рахунками на оплату № 262, № 263 від 16.05.2019, № 261, № 262 від 10.07.2019, № 260, № 261, № 262 від 09.12.2019, а також банківськими виписками по рахунку позивача від 16.05.2029, від 10.07.2019 та 10.12.2019.

У період 2020-2021 років відповідач також самовільно встановив спеціальні рекламні конструкції у м. Львові, зокрема: на фасаді тимчасової споруди по вул. Щурата - вул. Студинського; на огорожі по вул. Карпа Мікльоша (перед кільцем по вул. Карна Мікльоша); на огорожі по вул. Малоголосківській, 5; на огорожі будівельного майданчика по вул. Під Голоском, 17; на огорожі по вул. Малоголосківській (навпроти будинку 8Е); на інженерній споруді по вул. Під Голоском, 8; на огорожі по вул. Залізничній, 7; на огорожі по вул. Кульпарківській, 230, 226; на огорожі по вул. Зелена, 281А; на огорожі по просп. В.Чорновола, 16.

Вказані рекламні конструкції містять інформацію, яка є ідентичною за змістом до змісту рекламних конструкцій, витрати на демонтаж, транспортування та зберігання яких були відшкодовані відповідачем у 2019 році, а саме: ЗАВОД ПАРКЕТУ, фірмова мережа, Городоцька, 174, Липинського, 58а, Зелена, 238, #Zavod Parketu.

У зв`язку з виявленими порушеннями Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради на адресу відповідача - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» були скеровані відповідні вимоги про добровільне усунення допущених порушень шляхом демонтажу самовільно встановлених конструкцій у терміни, зазначені у цих вимогах, в тому числі вимоги: № 23/Р-18-429 від 24.02.2020; № 23/Р-27-1319 від 05.08.2020; № 23/Р-17-1387 від 11.08.2020; № 23/Р-27-1396 від 11.08.2020; № 23/Р-27-1520 від 31.08.2020; № 23/Р-27-1550 від 03.09.2020; № 23/Р-7-1792 від 28.09.2020; № 23/Р-7-2427 від 24.11.2020; № 23/Р-7-114 від 25.02.2021; № 23/Р-17-1268 від 18.05.2021; № 23/Р-18-1593 від 08.06.2021.

Також, у вказаних вимогах позивач попередив про те, що, в разі невиконання вимоги у добровільному порядку, самовільно встановлені конструкції будуть демонтовані примусово, а обов`язок щодо компенсації витрат по демонтажу та зберіганню буде покладений на відповідача - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП».

Відповідач - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» зазначені вимоги Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не виконав, демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами не здійснив.

Керуючись положеннями п. 8.1.1 Правил, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради були видані накази «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами», якими доручено КП «Адміністративно-технічне управління» демонтувати в примусовому порядку самовільно встановлені рекламні конструкції, власником яких є, зокрема ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» (відповідач), а саме накази: № 25-Д від 07.04.2020; 78-Д від 20.08.2020; № 79-Д від 27.08.2020; № 90-Д від 21.09.2020; № 105-Д від 28.10.2020; № 140-Д від 16.12.2020; № 24-Д від 15.03.2021 № 60-Д від 04.06.2021; № 72-Д від 23.06.2021.

З метою виконання вищезазначених наказів позивачем - КП «Адміністративно-технічне управління» (замовником) були укладені з підрядником - ФОП Флис Т.І. (виконавцем) договори про надання послуг від 10.02.2020 № 10/02/2020, від 08.04.2021 № б/н та від 18.05.2021 № 18/05/2021, відповідно по умов яких виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з демонтажу рекламних конструкцій та малих архітектурних форм (вивісок), їх завантаження, транспортування до майданчиків (складів) тимчасового зберігання замовника та розвантаження в склад (майданчик) тимчасового зберігання замовника, а замовник, в свою чергу, зобов`язався прийняти надані послуги та оплатити їх. Вартість наданих послуг визначається згідно з договірною ціною на послуги із демонтажу (додаток 1 до договору). Замовник зобов`язаний за надані виконавцем послуги перерахувати на рахунок останнього суму, зазначену в Актах виконаних робіт (наданих послуг), впродовж 20 календарних днів від дати підписання Акту виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до Додатку 1 до Договору від 10.02.2020 № 10/02/2020:

демонтаж банера, брандмауера, банерної сітки прощею від 6 кв. м і більше становить 50,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій від 3,01 кв. м до 5 кв. м становить 480,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій розміром від 1,01 кв. м до 3,0 кв. м становить 430,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій від 1,01 кв. м до 3,0 кв. м становить 430,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій розміром від 1,01 кв. м до 3,0 кв. м становить 430,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій розміром від 0,51 кв. м до 1,0 кв. м становить 380,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій площею від 5.01 кв. м і більше становить 580,00 грн;

демонтаж рекламних конструкцій від 0,51 кв. м до 1,0 кв. м становить 380,00 грн.

Відповідно до Додатку 1 до Договору від 08.04.2021 № б/н, демонтаж рекламних конструкцій розміром від 1,01 кв. м до 3,0 кв. м становить 650,00 грн.

Відповідно до Додатку 1 до Договору від 18/05/2021 № 18/05/21: демонтаж рекламних конструкцій розміром до 5 кв. м становить 415,00 грн; демонтаж рекламних конструкцій розміром від 3,01 кв. м і більше становить 640,00 грн.

На підставі вказаних договорів про надання послуг підрядник - ФОП Флис Т.І. на замовлення позивача здійснив демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій, в т.ч. рекламних конструкцій відповідача - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП», про що були складені відповідні акти проведення демонтажу спеціальних конструкцій, які підписані уповноваженими представниками замовника та виконавця, а також засвідчені штампами їх печаток, в т.ч. акти: № 14 від 25.06.2020; № 13 від 03.09.2020; № 6 від 07.09.2020; № 5 від 10.09.2020; № 4 від 23.09.2020; № 10 від 23.09.2020; № 9 від 10.11.2020; № 11 від 24.12.2020; № 11 від 28.04.2021; № 15 від 11.06.2021; № 12 від 16.07.2021, а також виставив замовнику рахунки на оплату наданих послуг з демонтажу.

Замовник - КП «Адміністративно-технічне управління» (позивач) оплатив послуги з демонтажу самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами в повному обсязі, що підтверджується наданими до позовної заяви копіями відповідних виписок по рахунку КП «Адміністративно-технічне управління», зокрема за: 03.07.2020; 04.09.2020; 14.09.2020; 18.09.2020; 29.09.2020; 20.11.2020; 30.04.2021; 23.06.2021; 29.07.2021.

Зберігання демонтованих конструкцій на складі (майданчику) тимчасового зберігання позивача підтверджуються наданими до позовної заяви копіями накладних, зокрема: № 29 від 25.06.2020; № 44 від 03.09.2020; № 45 від 07.09.2020; № 47 від 10.09.2020; № 52 від 23.09.2020; № 64 від 10.11.2020; № 78 від 24.12.2020; № 21 від 28.04.2021; № 32 від 11.06.2024; № 44 від 16.07.2021.

Відповідно до пп. 13.4.1, 13.4.2 п. 13.4 Правил благоустрою м. Львова, затверджених Ухвалою сесії Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011, витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники в такому розмірі:

за демонтаж та транспортування спеціальної конструкції - у розмірі фактичних витрат;

за зберігання спеціальної конструкції - у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання».

Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, розмір одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян становить 17 грн.

За наданим позивачем розрахунком суми позову, загальна сума витрат, пов`язаних із демонтажем самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами відповідача - ТОВ «Лісопереробна промислова група» та їх зберіганням становить 96096,00 грн, з яких: сума витрат на демонтаж - 5620,00 грн; сума витрат за зберігання - 74460,00 грн та ПДВ 20% - 16016,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною

Згідно зі ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якщо би зобов`язання було виконане боржником (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (п. 6.14), від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (п. 8.49.6)).

Підставою для відшкодування збитків, відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, є порушення зобов`язання.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Усталеною є позиція, що склад цивільного правопорушення включає чотири загальні умови: 1) протиправність діяння (дії чи бездіяльність); 2) наявність негативних наслідків (шкоди) та їх розмір; 3) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Доведення факту наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

З урахуванням викладеного, перевіривши надані позивачем та відповідачем докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, що внаслідок допущеного відповідачем - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП» порушення умов розміщення рекламних конструкцій на території Львівської міської територіальної громади позивачем - КП «Адміністративно-технічне управління» були понесені витрати на демонтаж та зберігання самовільно встановлених відповідачем рекламних конструкцій, а відтак позивач довів та підтвердив належними і достатніми засобами доказування причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача та нанесеною такими діями шкодою, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу понесених ним витрат за рахунок власника незаконно встановлених рекламних конструкцій (відповідача).

Дослідивши здійснені позивачем розрахунки витрат на демонтаж та на зберігання самовільно встановлених відповідачем - ТОВ «Лісопереробна промислова група» конструкцій зовнішньої реклами на загальну суму 96096,00 грн, в т.ч. ПДВ, суд встановив, що зазначені розрахунки виконані вірно.

Станом на момент ухвалення судом даного рішення в матеріалах справи відсутні, а відповідачем - ТОВ «ЛІСПРОМГРУП», всупереч ст. 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про відшкодування ним витрат на демонтаж та зберігання самовільно встановлених рекламних конструкцій на суму 96096,00 грн або які б спростовували наявність у нього обов`язку з відшкодування вищезазначених витрат, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу та зберіганням рекламних конструкцій, у розмірі 96096,00 грн є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, тому задовольняє вказані позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене.

Якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, а господарським судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України № 540-IX від 30.03.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі по тексту - Закон № 540-IX від 30.03.2020), яким доповнено п. 12 Розділу Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаним законом також доповнено п. 7 Прикінцевих положень ГК України, який визначив, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні введений 11.03.2020 та скасований 30.06.2023.

А отже, відповідно до Закону № 540-IX від 30.03.2020, на строк дії карантину, тобто по 30.06.2023 включно, були продовжені строки, які мали сплинути у період дії такого карантину, зокрема строки позовної давності, встановлені ст. 257 ЦК України.

Крім того, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Разом з тим, у подальшому, Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було викладено в такій редакції:

«У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, за положенням зазначеної норми, з огляду на те, що введений в Україні з 24.02.2022 воєнний стан був неодноразово продовжений та триває дотепер, перебіг строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України, наразі є зупиненим, а відтак позивач, звертаючись до суду за даним позовом, не пропустив строки позовної давності.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028,00 грн.

Позивачем при поданні до суду даного позову з вимогами майнового характеру на суму 96096,00 грн було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що становить 1,5% ціни позову. Сплачений позивачем судовий збір зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи Випискою про зарахування судового збору.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені в повному обсязі, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, ст. 4 Закону України Про судовий збір, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісопереробна промислова група» (61000, м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 27, код ЄДРПОУ 40261570) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79005, м. Львів, Площа Міцкевича, буд. 6/7, код ЄДРПОУ 13804591) 96096,00 грн витрат, пов`язаних з проведенням демонтажу та зберіганням рекламних конструкцій, а також 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 11.11.2024.

СуддяН.А. Новікова